Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Ду Фу

(712—770)

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Чи важка ж то робота -

складати у віршах рядки?

Лі Бо

Якось один поет шанобливо звернувся до Лі Бо: «О Бо, що не має в поезії суперників, подібний до вітру в просторах, з нетутешніми думками!..». Але «творчі суперники» в Лі Бо все-таки були. Принаймні один. І був ним автор наведених рядків - Ду Фу. Вони були двома крилами, що піднесли китайську поезію до найвищих вершин: «Вірші Лі Бо і Ду Фу живуть, і сяйво їхнє поширюється на десять тисяч чжанів». Ду Фу народився в столиці й захотів обійняти посаду державного службовця, яку давали після важких іспитів, де перевірялося і вміння віршувати. Китайці вважали: як вірші вимагають ладу (бо інакше стають прозою), так і державне управління вимагає чіткості (бо інакше стає хаосом). Ду Фу чекав посади п’ятнадцять років, ще десятиліття мандрував, спостерігаючи за життям народу. У Китаї розпочалася війна, і його поезії пройняті мотивами її засудження: «Шакали й вовки пожвавішали - їжа нова... Журюся війною, не сплю...». Мабуть, антивоєнна тематика літератури всього світу подібна. Так, схожа на біблійну («перекуємо мечі на рала») така думка Ду Фу: «...Α що, якби серпи, мотики й рала повиливати нам з блискучих лат...». Далі він поетизує мирну працю: «Гіркі ридання вже не поливали б ту землю, де гула страшна війна. Чоловіки б із піснею орали, жінки б наткали з шовку полотна». Ду Фу зазнав і голоду, і ув’язнення, і поневірянь на чужині. Тож у його поезіях є й мотиви ностальгії («Повертаються дикі гуси», «Блакитна річка...»). Навіть помер він не вдома, а на воді, у вутлій джонці.

Ду Фу - великий продовжувач китайської літературної традиції. До речі, саме традиційність врятувала Китай. Де сучасниці Стародавнього Китаю - еллінська й давньоримська держави? Де грізний Карфаген, багатющий Стародавній Єгипет, осяйна Візантія? Під пісками історії... Уламки їхньої культури ми знаходимо, але держав немає. А Китай стоїть. Чому? Хіба на нього не нападали загарбники? Нападали хвиля за хвилею, недаремно ж була збудована Велика Китайська стіна. Проте найвеличнішою і найміцнішою «китайською стіною» стала дбайливо збережена національна культура і передовсім література. Храм можна спалити, статую - розбити, а фольклор, література живуть, поки живе їхній носій - народ. Отож віддамо належне Ду Фу, який поєднував новаторство і традицію. Він умів, за його власним висловом, «не нехтуючи сучасниками, любити пращурів», або, як кажуть китайці, «іти серединним шляхом». Можливо, тому й наступні покоління платили поетові тією ж монетою: якщо він залишав свої вірші на стіні самотньої гірської альтанки або велелюдного буддійського храму, нащадки і через сотні років, наслідуючи його манеру, часто писали поряд: «У відповідь на вірші Ду Фу...» або «Відгукуючись на вірші Ду Фу...» А таке відлуння у віках, без сумніву, - найкращий пам’ятник Поетові, який «смерті весь не скоривсь».

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

При місяці згадую брата

Тривожно гримлять барабани - вже люди не ходять;

Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...

А ніч розсипає дзвінкої роси білі води;

А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.

І брат мій далеко, розлучені ми - чи навіки?

Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу;

Я довго не маю листів, а послав їх без ліку, -

Пожежі війни все палають вві сні й наяву...

Пісня про хліб і шовк

У Піднебесній, по Китаю всьому,

Є тисяч десять міст, мабуть;

Але чи є хоча б одне, в якому

Не славилася б воїнів могуть?

А що, якби серпи, мотики й рала

Повиливати нам з блискучих лат,

Аби воли покірно оборали

Цунь¹ поля запустілого улад?

Гіркі ридання вже б не поливали

Ту землю, де гула страшна війна.

Чоловіки б із піснею орали,

Жінки б наткали з шовку полотна.

¹ Цунь - найменша одиниця в традиційній китайській системі вимірювання довжини, близько 4 см.

Весняний краєвид

Країна в руїнах, та гори і ріки живуть,

У місті весна зеленіє співочо-строкато;

Засмучено мислю (аж квіти в сльозах)

про Вітчизни майбуть;

І птахи журливі... З родиною жаль розлучатись.

Три місяці поспіль палає запекла війна;

Листи з Батьківщини для мене дорожчі від злота.

Волосся коротша, на скроні ляга сивина;

Рідке воно й куце, і шпильками - не заколоти.

Переклади Ярослави Шекери

Веньчан - китайський бог літератури. Вважається, що він опікувався усіма літературними справами, зокрема й іспитами на право обійняти посаду чиновника. Фігура Веньчана ставилася на спеціальному місці в конфуціанських храмах або в окремих будівлях.

• 1. У давньому Китаї чиновники мали стежити, які пісні лунають у державі, бо, за древнім трактатом, «пісні, які співає народ, що має мудрих керівників, прекрасні своєю веселістю: отже, влада в повній гармонії з усім; пісні, які співає анархічний народ, сповнені гнівних скарг: отже, правителі в розбраті з усіма ділами; пісні, які чуємо в державі, що на шляху до погибелі, - це скарги і сумні думи, бо народ у відчаї...». З огляду на це, чи випадково китайський чиновник мусив обов’язково вміти віршувати?
• 2. За поданими в підручнику віршами визначте провідні мотиви лірики Ду Фу.
• 3. Знайдіть художні засоби, що надають віршу «При місяці згадую брата» трагічного звучання. Чим викликані ці почуття? Відповідь аргументуйте.
• 4. У Біблії є заклик перекувати мечі на рала. Чи співзвучний йому вірш «Пісня про хліб і шовк»?
• 5. В основу вірша «Весняний краєвид» покладена туга за батьківщиною. За допомогою яких художніх засобів створюється відповідний настрій?

ПІДСУМОВУЄМО

Лі Бо - прихильник даосизму, а Ду Фу - переважно конфуціанець, що знайшло відбиття у їхній поезії. Даосизм відкидав світ і його почесті, стверджуючи, що істину можна осягнути, лише усамітнившись серед високих гір і диких лісів, у притулку безсмертних, які пізнали секрет довголіття і знайшли Дао. Для прихильників учення Конфуція людина - це насамперед істота суспільна, тому конфуціанці прагнуть підпорядкувати суспільне життя суворим моральним нормативам і правилам, що полягають у взаємній любові між батьками й дітьми, обов’язку правителя перед народом тощо.

• Уявіть, що ви середньовічний китайський чиновник, якому потрібно скласти «звіт про стан справ у країні». За чиїми віршами - Лі Бо чи Ду Фу - це легше зробити?