Зарубіжна література. Повторне видання. 8 клас. Ковбасенко

Давньогрецький театр

Цілюща сила слова

За тисячоліття існування людства завжди хотілося дізнатися, а що ж найкращого зробили ми, люди, у цьому світі, чим можемо пишатися, що може виправдати наше існування на землі. І одним із найвищих проявів людського духу прийнято вважати давньогрецьку трагедію. Театр в Елладі був надзвичайно важливим засобом виховання найширших мас народу (демосу), тому ним опікувалися правителі Еллади, а драматургів дуже шанували. Коли одного разу Евріпіду під час вистави глядачі почали радити викинути одну зі сцен із п’єси, він вийшов на орхестру і сказав: «Ви сюди прийшли не для того, щоб учити мене, а для того, щоб я вчив вас».

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Театральні вистави в Елладі були пов’язані зі святами на честь «умираючого й воскресаючого» бога родючості та виноградарства Діоніса - Діонісіями. Ці свята складалися з двох протилежних за настроєм частин: похмурої і радісної. «Смерть/зникнення» бога пов’язували з настанням безплідної зими, а його «воскресіння/повернення» - із приходом родючої весни. Відповідно й театральні дійства складалися з двох етапів: спочатку глибока жалоба за померлим богом (похмура тональність трагедії), а потім нестримні радощі з приводу його воскресіння (веселощі комедії).

Слово трагедія (від грец. tragus - цап, ode - пісня) буквально означає «цап’яча пісня». Існує кілька версій його походження. Припускають, що спочатку слово «трагедія» означало пісні хору на Діонісіях. Хор складався з почту Діоніса - сатирів, людей, одягнених у шкури цапів, із прив’язаними цап’ячими копитами та бородами. Через таку «цап’ячу» зовнішність їх іноді називали просто цапами, а їхні пісні - «трагедіями» («піснями цапів»). Дехто вважає, що під час Діонісій цапа приносили в жертву, співаючи ритуальних пісень, які й називалися трагедіями (пісня, яку співають біля жертовного цапа). Згодом назва поширилася на драматичний твір, де зображено гострі конфлікти, які найчастіше закінчуються загибеллю героїв. Пізніше гострота (трагічність) цих конфліктів зумовила виникнення сучасного значення слова «трагедія» - велике нещастя, важлива подія з великими втратами.

Театр Діоніса в Афінах сьогодні

Друга частина Діонісій, навпаки, була нестримно веселою: бог родючості мав пересвідчитися, що люди нетерпляче чекали на його повернення, аби винагородити їх багатим урожаєм. Тому той, хто щойно лив гіркі сльози, раптом починав виявляти безмежну радість: танцювати, жартувати, співати пісень, але вже інших, жартівливо-веселих. Цей буйний натовп називався «комосом», а його пісні - «комедіями» (букв. «піснями веселого натовпу»), звідси згодом комедія - драматичний твір із веселим, смішним або сатиричним сюжетом. А вже потім слово «комедія» набуло значення «кумедний випадок, що-небудь смішне».

Трагедія - драматичний твір, де зображено гострі конфлікти, які найчастіше закінчуються загибеллю героїв.

Комедія - драматичний твір із веселим, смішним або сатиричним сюжетом.

Театральні вистави у Стародавній Греції ставилися тричі на рік. Найвідоміші були театральні вистави на честь Великих Діонісій, які святкувалися ранньою весною. Театральні вистави йшли чотири дні по 8-9 годин на день. Перші три дні змагалися між собою трагіки. Формально переможених не було, але фактично перші два місця вважалися почесними, третє - поразкою. Бували випадки, коли переможені драматурги від сорому покидали місто, а то й вкорочували собі віку. Кожен із драматургів виставляв тетралогію, яка складалася з трилогії (трьох трагедій) і однієї сатирівської драми (легкої розважальної п’єси на той самий сюжет, що й трагедії). Стародавня Греція знала трьох великих трагіків: Есхіла, Софокла, Евріпіда.

У четвертий день ставилися комедії. Найвідоміший давньогрецький комедіограф - Арістофан. Вплив його п’єс був такий великий, що, наприклад, коли була поставлена комедія «Лісістрата» про те, як жінки захопили Акрополь і відмовилися його звільняти, доки чоловіки воюватимуть, влада Афін, яка вела війну зі Спартою і не хотіла припиняти її, вимушена була укласти перемир’я.

Спочатку виконання трагедії мало нагадувало сучасні театральні вистави, а скидалося радше на кантату чи ораторію. Провідну роль у ній відігравали не актори (як зараз), а хор, що складався із хоревтів, якими керував корифей. Актор спочатку був лише один і називався протагоністом. Есхіл увів другого актора девтерагоніста, а Софокл третього тритагоніста.

Вистава зазвичай починалася з виходу хору (т. зв. пароду) на сценічний майданчик - орхестру (звідси згодом - оркестр). У центральному в Елладі афінському театрі Діоніса в центрі орхестри стояв бюст Діоніса. Іноді народові передував або вступний монолог, або навіть сцена, де пояснювався сюжет або давалася його зав’язка. Ця вступна частина трагедії називалася прологом («переднім словом»). Далі спів хору чергувався з рухами, моно- і діалогами актора(ів), які називали епісодіями (звідси згодом - «епізод»). Потім актор(и), проголосивши свою чергову промову, ішов геть, і хор, залишившись сам, виконував стасим («стоячу пісню»). Як правило, упродовж трагедії хор виконував три стасими, які симетрично ділилися на строфи і антистрофи, адже актори на орхестрі постійно рухалися чи імітували рух то в один бік, то в другий. Пісню, яка виконувалася хором під час руху навколо статуї Діоніса з правого боку орхестри до лівого, називали строфою (від давньогрец. strophe - коловорот, кружляння); а під час зворотного руху хору - антистрофою. Строфи і антистрофи зазвичай складалися з однакової кількості віршів одного розміру, тобто були симетричними, і завершувалися пісенним фіналом - еподом; крім того, їм могла передувати лаконічна промова керівника хору - корифея. Крім мовних і пісенних партій у трагедії бував і комос - спільна пісня актора і хору. Наприкінці вистави іноді додавалася фінальна пісня хору, т. зв. ексод.

Рельєф давньогрецького драматурга Менандра з масками нової комедії, І ст. до н. е. - початок І ст. н. е.

Між виходами на орхестру актори переодягалися або міняли маски у спеціально відведеному приміщенні поруч із орхестрою - скене (звідси пізніше - «сцена»). Збита з дощок (іноді у вигляді тенту) скене згодом почала виконувати ще й роль театральної декорації - на ній малювалися, наприклад, колони храму, дерева та ін., тобто те, що відповідало змісту трагедії.

Вистави відбувалися просто неба, найчастіше там, де утворювався природний амфітеатр, адже там найкраща акустика, а отже добре чути спів хору і репліки акторів. У Афінах театр Діоніса був розташований на південно-східному схилі Акрополя і міг умістити одночасно 17 тисяч осіб, які сиділи на спеціальних глядацьких місцях - театронос (звідси «театр»).

Через велетенські розміри театру, який масштабом і будовою нагадував сучасний стадіон, актори змушені були якось збільшувати свою статуру: носили довжелезний одяг, височенні головні убори, робили дуже високі зачіски, взували на ноги котурни - черевики на високих підборах (20 см), надягали великі маски, яких існувало близько 30 типів. У такому обладунку було важко рухатися. Тож особливої ваги набували голос актора (він повинен бути дзвінким і чистим), жест та інтонація - саме це було основною складовою мистецтва давньогрецького актора. Іноді під час дії глядачам було важко розібратися, потрібні були якісь коментарі, і тоді на орхестру за допомогою підйомного пристрою у прямому розумінні слова спускався «бог» (звідси крилатий вираз Deus ех machina - «бог із машини»).

Долі дійових осіб у трагедіях зазвичай набували несподіваного повороту, який називався перипетією. Так, перипетією було несподіване звільнення Зевсом Прометея, який до того тисячі років карався прикутим до скелі. І до сьогодні вчені не можуть дійти однієї думки про цей поворот сюжету трагедії Есхіла. А перипетія, яка призводила до кризового стану дії чи долі персонажа, іменувалася катастрофою. У трагедії Есхіла «Прометей закутий» є сцена, в якій Гермес повідомляє Прометеєві, що Зевс скине скелю з прикутим Прометеем у Тартар, найглибшу і найпохмурішу безодню Аїду.

Трагедія досягла розквіту в Афінах у V ст. до н. е., тоді вона вважалася найвищим серед літературних жанрів. На цей період припадає творчість трьох великих трагіків: Есхіла, Софокла, Евріпіда, а також комедіографа Арістофана. Уже сам перелік цих славних імен є свідченням того, що вони творили в «золоту добу» - період найвищого розквіту еллінської літератури.

• 1. Порівняйте давньогрецький і сучасний театри. Що їх об’єднує, а в чому принципова відмінність?
• 2. Протягом століть неодноразово були спроби відродити традиції давньогрецького театру, в тому числі в Україні. Як ви вважаєте, чи можливо це зробити?
• 3. Підготуйте наукову розвідку про причини, через які українські театральні режисери (зокрема Лесь Курбас та Гнат Юра) зверталися до творчості давньогрецьких трагіків.
• 4. Спробуйте інсценізувати уривки з давньогрецьких трагедій за канонами еллінського театру.