Зарубіжна література. 6 клас. Ковбасенко

Крістіне Нестлінґер. «Конрад, або Дитина з бляшанки»

Крістіне Нестлінґер вважала, що дорослим і дітям іноді важко зрозуміти одне одного. Чи допомагає прочитання її книжок розв’язанню цього питання?

Крістіне Нестлінґер. Фото. 1990-ті

Уміння читати та мислити - тісно взаємопов’язані.

К. Нестлінґер

• Чому письменниця вважала уміння читати дуже важливим для людини?

Крістіне Нестлінґер

Австрійська письменниця Крістіне Нестлінґер (1936-2018) пригадувала, що була неслухняною і не дуже організованою дитиною, звісно, з погляду дорослих. Саму дівчинку влаштовувало те, як вона розпоряджалася своїм часом, які справи вважала головнішими, які книги читала. Донька годинникового майстра та виховательки дитсадка відкладала подаровані їй книги про «зразкових дівчаток» і вигадувала власні чудернацькі історії. У неї добре працювали уява та фантазія, а ще життєвий досвід, як на дитину, був досить серйозний. Маленькій Крістіне під час гітлерівської окупації Австрії довелося пережити голод, розруху та втрату рідних людей. Згодом вона писала, що на неї тоді нагнали великого жаху бомби, Гітлер та щури в підвалі, де вони переховувалися від обстрілів. Тисячі українських дітей добре розуміють австрійську письменницю, адже наша країна зазнала збройної агресії з боку російської армії.

Після війни Крістіне Нестлінґер пішла до гуманітарного класу гімназії. Вона дуже добре малювала, тому навчалася професії художника у Віденській Академії мистецтв. Потім Крістіне працювала книжковим ілюстратором, інколи писала статті для журналів і навіть не думала ставати письменницею. Але все змінили діти, заради виховання яких Крістіне Нестлінґер залишила роботу.

Саме для своїх доньок Крістіани й Барбари вона малювала рудоволосу Фредеріку й придумувала цікаві оповідки про неслухняне дівчисько. Потім придбала друкарську машинку, аби все це записати. Машинка стояла на кухні, Крістіне друкувала сторінки своєї першої книги, поки готувалися обіди і вечері для родини. Вона навіть сама зробила до неї ілюстрації. Та видавці взяли тільки рукопис. Проба пера була успішною, наступного року Крістіне Нестлінґер видала ще одну книгу і вирішила всерйоз зайнятися письменством, поки дочки ходять до школи. Вона працювала по 10 годин на день, писала вірші, книжечки для малюків, казки, фантастичні й детективні твори. Героями її історій є звичайні сучасні діти, як ви або ті, що мешкають неподалік: сміливі й боязкі, товстуни й худорляві, веселі й нахабнуваті, з їхніми радощами й негараздами, помилками та успіхами. Навіть вигаданих казкових персонажів письменниця силою уяви завжди переносила в реалії звичайного життя. Усі дитячі проблеми, на думку письменниці, через те, що є дорослі, які забули своє дитинство. Для неї важливо, щоб діти й дорослі, попри всі відмінності, любили одне одного. У її творах діти й дорослі завжди можуть порозумітися та стати справжніми друзями.

Крістіне Нестлінґер - одна з найцікавіших авторок сучасної дитячої літератури. Вона стала першим лауреатом Меморіальної премії імені Астрід Ліндґрен. Її твори відзначені багатьма літературними нагородами, найпрестижніша з яких - Медаль Ганса Крістіана Андерсена.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що спонукало Крістіне Нестлінґер вдатися до письменства?

2. Творчу долю якої відомої казкарки нагадує життєва історія австрійської письменниці?

3. Про що і про кого писала Крістіне Нестлінґер? Який із її творів зацікавив вас своєю назвою?

4. Створіть презентацію, колаж або лепбук про українські переклади творів Крістіне Нестлінґер, або про екранізації книг письменниці.

5. Спрогнозуйте, про що може йтися в історії про дитину з бляшанки.

КОНРАД, АБО ДИТИНА З БЛЯШАНКИ

(уривки)

Пані Берті Бартолотті озивалася сама до себе: «Дитино моя!». Так до неї зверталася її мати та чоловік, пан Бартолотті, який давно пішов від неї. Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази лише після того, як почує «Дитино моя».

Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку. Її сусідка, старезна пані Маєр, казала: «Молода пані Бартолотті». Онук старезної пані Маєр, малий Міхі, казав: «Стара пані Бартолотті». А пан Егон, який продавав в аптеці порошки, свічки та креми й на лобі в якого від читання безлічі рецептів пролягли дві гіркі зморшки, казав, що Берті Бартолотті - жінка в розквіті сил. Він мав п’ятдесят п’ять років і приятелював із пані Бартолотті, яка ткала у місті найкращі килими. У Берти Бартолотті був свій «коник»: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції і постійно щось замовляла. Якось їй принесли посилку кілограмів двадцять. Адреси відправника не було. У посилці був лист про те, що пані Бартолотті надсилають замовлений товар у бездоганному стані та перепрошують за затримку.

Пані Бартолотті витягла з посилки велику бляшанку і почала пригадувати, що вона могла замовити. І тоді вона смикнула за бляшане кільце і страшенно злякалася: у бляшанці вона побачила зморщеного карлика. Карлик чемно привітався, назвавши пані Бартолотті матусею, і попросив якомога швидше облити його живильною рідиною. У коробці пані Бартолотті знайшла живильний розчин і вилила на карлика. Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері.

Хлопчик виліз із бляшанки й подав пані Бартолотті блакитний конверт. У ньому були документи на хлопчика Конрада Бартолотті, мамою якого значилася Берті Бартолотті, а батьком Конрад Август Бартолотті.

На картці із зубчастими берегами було написано, що фірма рада забезпечити замовника радісним, ласкавим і здібним нащадком. Із виробами фірми дуже легко поводитися й легко доглядати їх, вони технічно досконалі і не мають природних вад. Але виріб так сконструйований, що, крім звичайного догляду, потребує прихильності.

Семирічний хлопчик, Конрад Бартолотті, дрижав від холоду. Він поцікавився, чи рада мама, що він вже тут. Пані Бартолотті запевнила дитину, що вона дуже рада. Конрад був утомленим і ліг спати. Хлопчик справді сподобався пані Бартолотті, але вона не могла згадати, коли його замовила. Конраду потрібні були одяг і ліжко, тож пані Бартолотті витратила на них усі свої гроші.

Коли пані Бартолотті повернулася додому, Конрад уже не спав. Він стояв біля вікна у вітальні, загорнувшись у простирало, й дивився на вулицю.

- Доброго ранку, мамо, - привітався він.

Пані Бартолотті впустила додолу всі одинадцять торбин, скинула заяче хутро, шпурнула заячу шапку на стіл і витерла з лоба піт.

- Добрий день, Конраде, - мовила вона. А сама подумала: чи так треба вітатися із семирічним хлопчиком, чи краще поцілувати його? Чи бодай обняти? Чи поплескати по плечі? Бо вона не знала, як поводитися із семирічними дітьми. Стара пані Маєр не раз при ній високо підіймала свого онука й цілувала в обидві щоки. Отож пані Бартолотті підійшла до Конрада й високо підняла його. Хлопчикове обличчя опинилося біля самого її лиця.

Конрад дивився на неї. І раптом пані Бартолотті засумнівалася, чи він хоче, щоб його цілували. Вона опустила його додолу. Конрад усе дивився на неї.

- Чого ви мене підняли, а тоді знов опустили? - запитав він.

- Я хотіла тебе поцілувати, - відповіла пані Бартолотті, - але не знаю, чи тобі це сподобається.

- Батьки цілують дітей, якщо вони були чемні, - мовив Конрад.

Він лизнув язиком по верхній губі, наморщив лоба й примружився. Видно було, що він напружено думає. За хвилину він сказав, дивлячись на простирало, в яке був загорнений:

- Я був удома сам і нічого не розбив і не зіпсував. Правда, я стягнув з матраца простирало, щоб загорнутися в нього, але думаю, що це не провина. Я був трохи змерз.

- Це аж ніяк не провина, - запевнила його пані Бартолотті.

- То, мабуть, ви можете мене поцілувати, - сказав Конрад.

Пані Бартолотті знов підняла його до самого свого обличчя й поцілувала спершу в ліву, потім у праву щоку. Конрадові щоки були теплі, гладенькі й м’які, і пані Бартолотті було дуже приємно його цілувати. Тому вона ще раз поцілувала його спершу в ліву, потім у праву щоку й опустила додолу. Тоді взяла свої торби й заходилася витягати те, чого накупила.

- Подобається тобі? - запитала вона, витягши з торби вишиту блискітками майку.

- А це подобається? - запитала вона, витягши пасок з оленячої шкіри з велетенською пряжкою у формі бичачої голови.

Конрад щоразу кивав головою, проте не дуже захоплено, і пані Бартолотті, звичайно, помітила це.

- Мені здається, що тобі ці речі зовсім не подобаються, - сумно мовила вона.

- Чого ж, - чемно відповів Конрад. - Якщо вони вам подобаються, то я задоволений!

- Але ж вони повинні подобатись тобі! - вигукнула пані Бартолотті. - Ану вдягнися!

Конрад на мить завагався, тоді мовив:

- Я не знаю, що тепер модне... Але... - він замовк.

- Що але?

- Але... - він знов замовк.

- Що але? Кажи ж бо!

- Якщо ви хочете, то я скажу, - мовив Конрад. - Я довго дивився у вікно і бачив багато дітей, між ними й хлопчиків мого ВІКУ, і вони були вбрані зовсім інакше.

- У що ж вони були вбрані?

- У ясно-сірі штани, картаті або смугасті сорочки й сині або темно-руді курточки.

- Це тому, що люди страшенно нудні, - сказала пані Бартолотті. - Тому, що вони не мають фантазії і завжди всі хочуть того самого, не зважуються на щось інше!

Пані Бартолотті стукнула себе кулаком у груди там, де на її бавовняному пуловері було намальоване велике золоте сонце, рожевий олень і зелений кіт.

- Глянь-но, я також убрана в таке, чого інші люди не носять, - сказала вона. - Сонце, оленя й кота я намалювала фарбами. Такого пуловера, крім мене, не має ніхто в цілому світі, і я пишаюся цим! Гарний, правда ж?

- Я не знаю, - відповів Конрад.

• Чим пані Бартолотті керувалась, обираючи речі для Конрада? На чий смак вона купувала одяг і взуття?

• Намалюйте портрет Конрада в одязі, який придбала йому пані Бартолотті. Чому він так поставився до цього вбрання?

Пані Бартолотті зітхнула.

- Ну гаразд, я визнаю, що не всі люди такі, як я, і ті, що не такі, теж мають слушність. Якщо хочеш, я завтра куплю тобі сині штани, картату сорочку й синю курточку, добре?

Конрад похитав головою і сказав, що це не потрібне - нащо марнувати гроші? Він надяг біло-червоні картаті штанці, вишиту блискітками майку, темно-бузкові вельветові штани із зеленими латочками у формі серця на колінах, блакитну шапку із золотим дзвоником і підперезався шкіряним паском із мідяною пряжкою у формі бичачої голови.

- Який же ти чарівний у цьому вбранні, справді кращий за всіх! - вигукнула пані Бартолотті зі щирим захватом. - Зроду не бачила такого гарного хлопчика!

Вона взяла Конрада за руку, щоб повести його до дзеркала в передпокої.

- Ходімо, сам побачиш, який ти гарний.

- Ні, дякую, - мовив він, - семирічні хлопчики повинні дивитися в дзеркало тільки тоді, як миють вуха й чистять зуби, а то стануть зарозумілі й самозакохані.

Конрад запропонував пані Бартолотті допомогти в хатній роботі, адже семирічний хлопець повинен допомагати матері. Допомога їй була непотрібна, тож хлопчина почав гратися іграшками. Пані Бартолотті запропонувала ляльку, яка вміє говорити «мамо». Конрад засумнівався, чи варто хлопчику нею бавитися. Тоді пані Бартолотті вирішила подарувати іграшку Кіті, дівчинці, що жила поверхом нижче. Берті Бартолотті було дуже цікаво дізнатися про Конрада більше, але він пояснив, що говорити про це він може лише в разі нагальної потреби. Ввечері прийшов пан Егон, щоб запросити пані Бартолотті в оперу. Вона розповіла аптекарю про надзвичайну подію, яка з нею трапилася. Пан Егон порадив їй повернути Конрада. Пані Бартолотті не могла цього зрозуміти і повела пана Егона до вітальні, де Конрад дивився телевізор.

Пан Егон зазирнув до вітальні й побачив на екрані пластмасового крокодила із зеленою лускою, червоними блискучими очима і синім хвостом, що підкрадався до невинного, безтурботного хлопчика в червоній шапочці. Хлопчик мав дерев’яну голову.

А на стільці перед телевізором пан Егон побачив Конрада в блакитній шапочці з золотим дзвоником. Очі в нього були широко розплющені, рот розтулений, вуха червоні, мов буряк, русяве волосся, що вибилося з-під шапочки, розкуйовджене, а вказівний палець правої руки притиснутий до кінчика носа. Надзвичайно вродлива, мила, беззахисна дитина.

- Ну? - запитала пані Бартолотті.

- Ні, - промурмотів пан Егон і скрушно похитав головою, - цього хлопчика не можна відсилати назад!

- Отож-бо! - мовила пані Бартолотті.

На екрані хлопчик з дерев’яною головою в червоній шапочці, що виявився не таким безтурботним, саме вбив пластмасового крокодила, і сто дітей на телестудії заверещали, як мавпи. Конрад відвів пальця від носа і сказав:

- Бідний крокодиле, біднесенький, як мені тебе шкода!

Потім підвівся й вимкнув телевізор. Ще не встиг крокодил випростати всі чотири лапи, як зображення зникло.

- Тобі таке не подобається? - запитав Пан Егон. (Він у дитинстві теж не любив таких вистав.)

- Треба мати співчуття до тварин! - відповів Конрад.

- Але ж це крокодил, Конраде! - вигукнула пані Бартолотті. - Крокодил - погана тварина, він їсть людей з усіма кісточками й тельбухами!

- Цей крокодил у телевізорі хотів лише спати, - заперечив Конрад. - А той у червоній шапці збудив його, бо репетував на все горло.

- Але ж крокодил підступно підійшов іззаду! - вигукнула пані Бартолотті. (Вона в дитинстві дуже любила такі вистави.)

- По-моєму, тварини не знають, що означає підступно підійти ззаду, - мовив Конрад.

- Так, але... - промурмотіла пані Бартолотті.

- По місцевості, де живуть хижі звірі, той у червоній шапці взагалі повинен їздити тільки в закритій машині, - сказав Конрад. - Так набагато безпечніше і для крокодила, і для нього самого.

- Так, але... - знов промурмотіла пані Бартолотті.

- Ніяких «але»! - вигукнув пан Егон, і в голосі його забриніла бурхлива радість. - Ніякісіньких «але»! Хлопець правду каже! Взагалі він, як на свій вік, надзвичайно розумний!

Пан Егон дивився на Конрада з величезною прихильністю. Раніше він ніколи не дивився на дітей з величезною прихильністю; не дивився навіть просто з прихильністю.

Та прихильність переросла в захват, коли хлопчик запитав:

- Скажіть, будь ласка, чи не пора вже йти спати?

- Ти стомився? - запитала пані Бартолотті.

- Справа не в тому, - відповів Конрад. - Діти рідко бувають стомлені, коли їм пора спати.

Про те, коли дітям пора спати, пані Бартолотті знала так само погано, як і про те, коли їм можна їсти морозиво. Вона лише пам’ятала, як дитиною голосила, мов несамовита, коли її відсилали спати, а потім ще довго хлипала в ліжку. Тому сказала Конрадові:

- Сиди, скільки тобі заманеться. Ти сам помітиш, коли захочеш спати! - На цьому слові пані Бартолотті згадала, що дитяче ліжко, яке вона купила, ще не привезли, й додала: - З тобою все ясно. Ти підеш спати, як привезуть ліжко.

І Конрад погодився на це.

Конрадові й досі ще не хотілося по-справжньому їсти.

- Може, з’їси цукерок? - запитала пані Бартолотті.

- Солодощі ввечері, перед сном, дуже-дуже шкідливі, - відповів він.

Та пані Бартолотті однаково простягла йому до рота шоколадний цукерок із малиновою начинкою і мигдалем. Вона тримала його в Конрада перед губами доти, доки той розтулив їх, тоді швидко засунула цукерок йому в рот.

- Ти, Берточко, нічого не тямиш! - дорікнув їй пан Егон. - Хлопчик розумніший за тебе, знає, якої шкоди солодощі завдають зубам. Радій, що маєш таку дитину!

Пані Бартолотті промимрила щось схоже на «дурниці». Вона пильно вдивлялася в Конрадове обличчя, хотіла не пропустити тієї миті, коли воно засяє з утіхи, - адже цукерок був на диво смачний. Проте обличчя в хлопця не засяяло, а, навпаки, посмутнішало. Він доїв цукерок і сказав:

- Дякую, цукерок смачний, але мені тяжко.

- Пусте, - засміялася пані Бартолотті. - Від одного маленького цукерка не буває тяжко в животі. Щоб було тяжко, треба з’їсти їх цілу торбинку!

Конрад похитав головою і пояснив, що йому від цукерка тяжко не в животі, а на душі, оскільки їсти цукерки перед сном заборонено. Йому, сказав він, завжди тяжко від того, що заборонене. Це в нього закладено. Він сумно сказав, що досі завжди пишався, коли після порушення заборони йому було тяжко, бо це один із найважливіших навчальних предметів, які вони проходять у відділі остаточної обробки.

- Це зветься «почуттям провини», - пояснив Конрад, - і готові вже діти, які цього не засвоїли, взагалі не виходять з фабрики.

Сказавши це, він злякано замовк, бо не мав права говорити про фабрику, якщо на те не було пекучої потреби.

- Який жах! - промурмотіла пані Бартолотті.

Зате пан Егон вигукнув:

- Такого чудового хлопця я зроду не бачив! Якби всі діти були такі, я б давно завів собі сина чи дочку! Такий вихований, ласкавий, ґречний, чемний семирічний хлопчик - просто скарб!

- Егончику, ти дурний, - мовила пані Бартолотті. Та пан Егон не слухав її, він захоплено розводився про Конрадові чесноти.

• Чому дорослі так по-різному реагують на слова Конрада?

Пан Егон говорив, що така чудова, вихована, слухняна дитина, як Конрад, - величезна рідкість і що така дитина потребує особливого догляду, якого їй не може дати пані Бартолотті. Хлопчику необхідний батько, і пан Егон готовий ним стати, більше того, Конрад погодився на це. Пан Егон передчував ту величезну батьківську радість, яку йому в майбутньому даватиме Конрад, коли приноситиме додому самі п’ятірки. Пані Бартолотті нічого не сказала про свою материнську радість з приводу майбутніх Конрадових оцінок.

Коли пан Егон пішов, пані Бартолотті довго не могла заснути: у неї в голові гули слова аптекаря, як їй належить змінитися, стати зовсім іншою, поважнішою, як і личить матері. Пані Бартолотті взагалі не любила багатьох слів. Крім «порядно», «ввічливо», «сумлінно» й «щоденно», вона не зносила ще слів «доцільно», «розважно», «неухильно», «пристойно», «чемно вихована», «по-господарському», «личить» і «належить».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому люди вважали пані Бартолотті дивною особою?

2. Хто такий пан Егон? Чому, крім Берти, він не має друзів серед жителів містечка?

3. Як сприймають Конрада і чого від нього очікують його батьки - пан Егон і пані Бартолотті?

4. Яких слів і чому не любила пані Бартолотті? Як це її характеризує?

5. Як ви вважаєте, чи слушні вимоги пана Егона до пані Бартолотті? Як їй треба жити: «як мусить» чи «як хочу»?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Прочитайте продовження твору і доберіть з тексту цитати до характеристики образу Конрада.

Цитата з твору	Риса характеру

* * *

Наступного дня, це була неділя, Конрад попросив позичити для нього підручники, щоб підготуватися до другого класу, в який ходять діти його віку. Пані Бартолотті запропонувала хлопчикові йти до першого, але Конрад відповів, що він набагато розумніший за звичайних дітей. Пані Бартолотті зітхнула і спустилася до сусідів Рузіків, у яких була семирічна донька Кіті. Вона позичила в них підручники Кіті. Рузікі були дуже здивовані, що у пані Бартолотті є семирічний син.

Конрад почав переглядати підручники. Потім прийшов пан Егон і виявив, що хлопчик знає арифметику. Він також читав, як дорослий, і писав без помилок. Пан Егон вирішив піти з Конрадом на прогулянку. Пані Бартолотті була дуже сердита: вона нічого не мала проти дитини, але батько її дратує, і вона його не замовляла!

Наступного дня Конрад прокинувся дуже рано, бо наперед радів, що йшов до школи. Хлопчик вирішив піти до третього класу, чим здивував Кіті, адже за віком той мав учитися в другому класі. Пані Бартолотті сказала, що даремно Конрад розказав про себе Кіті. Хлопчик погодився, та йому не подобалося бути таким потайним. Він волів би казати всім правду, але надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів, так їм завжди говорив керівник відділу остаточної обробки. До того ж до певної міри і сам Конрад - надзвичайна обставина, бо з’явився на світ не так, як більшість дітей.

Пані Бартолотті попросила Конрада говорити з директоркою школи не так по-дорослому, а розмовляти по-дитячому. Біля кабінету їх чекав пан Егон. Спочатку директорка не хотіла записувати Конрада, але коли побачила оцінки, то дуже зраділа, що матиме такого доброго учня, і повела його до 3-A класу, який перед цим називала жахливим. Пан Егон був упевнений, що Конрад першого дня отримає найвищий бал. Пані Бартолотті було байдуже до оцінок хлопчика.

Зі школи спершу сипнув гурт хлопців, потім гурт дівчат, і аж тоді з’явився Конрад.

Він побачив пані Бартолотті та пана Егона й рушив до них. Услід йому хтось гукнув:

- Бартолотті у болоті, Бартолотті у болоті!

Конрад не оглянувся.

- Добре тобі було в школі? - запитала пані Бартолотті.

- Ти отримав п’ятірку? - й собі запитав пан Егон.

Конрад похитав головою.

- Ні? Чому? - розчаровано запитав пан Егон. - Може, ти краще підеш до другого класу?

- Нє, предку, - відповів Конрад. - Не, справді, не. Та каламуть, якої тут навчають, однаково й там, і там нудна до безтями. Я не отримав п’ятірки, бо ще не розтуляв писка.

- Конраде, як ти говориш?

Пан Егон був вражений.

- Говорю по-дитячому, - відповів хлопчик. - Так само, як інші діти. - Він обернувся до пані Бартолотті. - Мені здається, я зрозумів, що ви мали на думці, коли вранці казали про мою дорослу мову, і здається, що я вже трохи навчився говорити по-дитячому. - Конрад знов обернувся до пана Егона. - Я тому сьогодні нічого не відповідав на уроках, що хотів спершу засвоїти правильну вимову.

- Завтра... - хлопчик усміхнувся панові Егонові, - завтра я вже відповідатиму й напевне отримаю п’ятірку. Якщо вона вас так тішить!

Конрад ішов головною вулицею між пані Бартолотті й паном Егоном.

- Мені ще дуже важко розрізняти, що означає говорити по-дитячому, а що означає говорити нечемно. Мені ще треба добре вивчити цю різницю.

Коли вони повернули на вуличку, де мешкала пані Бартолотті, то помітили, що за ними біжить Кіті Рузіка й махає рукою. Пані Бартолотті зупинилася.

- Це, бува, не та нечемна дівчинка, що мешкає під тобою? - запитав пан Егон, а коли пані Бартолотті кивнула головою, додав: - Я не хочу, щоб Конрад спілкувався з нею. Ця дівчинка не раз показувала мені язика!

Кіті Рузіка здалася пані Бартолотті ще приємнішою.

- Мій син спілкуватиметься із цією дівчинкою скільки захоче! - вигукнула вона.

- А мій ні! - вигукнув пан Егон.

Кіті була вже зовсім близько, тому Конрад запитав:

- То що мені тепер робити? Спілкуватися з нею чи ні?

- Ти повинен... - почав пан Егон, тоді крикнув: «Ой!» - бо пані Бартолотті наступила йому на пальці.

- Чуєш, що каже батько? Ти повинен спілкуватися з нею, - посміхнувшись, мовила пані Бартолотті.

Кіті саме підійшла до них.

- Добрий день, пані Бартолотті, - мовила вона. Панові Егону дівчинка тільки вклонилася, а Конрадові всміхнулась. - Сьогодні мій день народження, - повела вона далі, - і в мене зберуться діти. Я була б дуже рада, коли б і ти прийшов. Ми збираємось о третій! Бувай! До третьої!

Кіті побігла далі. А Конрад із батьками йшов поволі.

- Я проти, - заявив пан Егон. - Вона невихована дитина!

- Не плещи дурниць! - розсердилась пані Бартолотті. - Вона цілком нормальна дівчинка. Та ще й гарненька!

- Тобі дуже хочеться йти туди? - запитав Конрада пан Егон.

Конрад подумав. Потім сказав, що добре не знає, чи йому дуже хочеться. Але Кіті йому подобається. А крім того, йому здається, що піти до Кіті напевне було б корисно, він міг би там краще навчитися говорити по-дитячому. Пан Егон зітхнув. І тому, що не хотів нічого забороняти Конрадові, і тому, що боявся за свої пальці. Бо в пані Бартолотті знов з’явився сердитий, грізний вираз на обличчі. Вона сказала:

- Конраде, якщо ти сьогодні підеш до Кіті, то ти мій син, а якщо ввечері тихенько ляжеш у ліжко, то його!

- Зрозуміло, мамо, - мовив Конрад.

Пан Егон не квапився до аптеки. В нього була ще ціла година вільна, і він хотів провести її в помешканні пані Бартолотті. Проте вона рішуче запротестувала.

- То до побачення, - сказав пан Егон і сумно поплентався до своєї аптеки.

Конрад стояв і дивився йому вслід. Він також посмутнішав і тихо сказав:

- Мені шкода батька.

- Нема чого його шкодувати. Таку стару зануду!

Пані Бартолотті потягла Конрада додому.

- Він мій батько, і я його люблю!

• Поміркуйте, що могли б змінити батьки, щоб Конраду не довелося обирати між ними.

Конрад ще дужче посмутнішав. Тому пані Бартолотті квапливо запевнила його, що й вона любить Егона. Всім серцем любить! І Конрад знов повеселішав.

Коли вони пообідали, пані Бартолотті почала шукати подарунок для Кіті. Дістаючи із шафи у вітальні іграшковий сервіз, давно колись замовлений, вона помітила, що Конрад хоче поговорити про пана Егона. Він почав із натяків: мовляв, батьки повинні миритися між собою, так краще для дітей, і якщо батьки сваряться, то здебільшого винні обоє. А ще сказав, що всі люди різні й треба бути поблажливим до своїх ближніх.

Пані Бартолотті мила запорошений сервіз і стиха бубоніла:

- Авжеж. - Або: - Так, так. - А сама думала: «Тепер мені не можна й слова сказати про Егона! Бо я знов лютуватиму, почну лаяти його, і Конрад знов посумнішає».

Вона поклала собі перед Конрадом не казати більше про аптекаря нічого поганого. І наступати йому на пальці тільки тоді, коли буде цілком певна, що Конрад не побачить.

За п’ять хвилин до третьої Конрад стояв уже біля дверей у передпокої, готовий іти на іменини. Він тричі вмився, двічі причесався і взувся в щойно начищені черевики. В руках він тримав коробку з-під взуття, загорнену в тонкий рожевий папір. Зверху на коробці був пришпилений зелений бант із двадцяти кілець. А рожевий папір пані Бартолотті весь помалювала маленькими червоними серцями. В коробці був запакований іграшковий сервіз.

- Ну, Конраде, - мовила пані Бартолотті, - тобі можна вже йти.

Конрад кивнув головою, але не рушив з місця.

- І Флоріана запрошено, - сказав він.

- А Флоріан гарний хлопчик? - запитала пані Бартолотті.

- Це той, що кричав мені вслід: «Бартолотті у болоті», такий великий і товстий.

- Він просто хотів пожартувати, - сказала пані Бартолотті й усміхнулася, щоб її слова були переконливіші. Вона не хотіла, щоб Конрад журився.

- Ви справді вірите, що Флоріан хотів пожартувати? - запитав Конрад.

Він так поважно вдивлявся в її обличчя, що пані Бартолотті перестала всміхатися й скрушно похитала головою.

- То навіщо ви так кажете, коли зовсім не вірите в це?

- Щоб ти не журився.

- Невже ви думаєте, що я не журитимусь, якщо ви казатимете неправду? - мовив Конрад.

Потім він запитав, чому є діти, що без будь-якої причини дражнять інших дітей.

- Мені цього не пояснили на фабриці, то поясніть ви, - попросив він.

Проте пані Бартолотті не могла йому цього пояснити, принаймні не могла знайти пояснення так швидко. Вона пообіцяла Конрадові добре поміркувати й відповісти на його запитання, коли він повернеться з гостей.

- Слово честі, що я поміркую над цим, - сказала пані Бартолотті.

- А ви не дурите мене? - спитав Конрад.

- Слово честі, - ще раз сказала пані Бартолотті.

- Ну, то я тепер піду, - мовив Конрад.

Пані Бартолотті притримала двері. Вона стояла й дивилася йому вслід. Коли він був уже на сходах, вона гукнула нав здогін йому:

- Якщо той Флоріан, той негідник знов дражнитиме тебе, вріж йому пару гарячих!

Конрад зупинився.

• Поміркуйте, як характеризує пані Бартолотті ця порада Конрадові.

- Врізати пару гарячих? - запитав він. - А що це означає? Пані Бартолотті вихилилась далеко з дверей і вигукнула:

- Дай йому ляпаса, ось що це означає! Трісни його, синку, по довбешці, заціди його у вухо, усмали по мармизі так, щоб у нього свічки в очах засвітилися!

Конрад похитав головою.

- Цього мене теж не навчили! - сказав він і пішов сходами вниз.

Пані Бартолотті вже не бачила його, але чула, як він подзвонив у двері до Рузіків. Відразу ж по тому пролунав голос Кіті Рузіки:

- Привіт, Конраде, добре, що ти прийшов! Заходь! Ох, який гарний пакунок, це буде, напевне, найкращий подарунок на мої іменини!

Потім двері зачинилися. Пані Бартолотті також зачинила двері, зайшла до ванної і густо намалювала обличчя: синім попід очима, червоним уста і рожевим щоки. Тоді подалася до робочої кімнати, сіла до верстата й заходилася далі ткати килим. Вона ткала червону квітку з рожевими цятками на синьому тлі. Квітка виходила не така гарна, як звичайно, бо пані Бартолотті думала не про неї, а про дітей, що дражнять інших дітей. Чому вони дражнять їх? Спершу пані Бартолотті знайшла дуже просте пояснення. «Бо то погані діти, - подумала вона. - Малі паскудники! Такі вони вже лихі вродилися!» Та потім пані Бартолотті згадала, як їй колись завжди казала мати: «Дитино моя, бери приклад зі своєї двоюрідної сестри Луїзи, вона багато чемніша за тебе». Мала Берті дуже не любила слухати ті напучування й щоразу, коли зустрічала свою двоюрідну сестру Луїзу, показувала їй язика і бекала. А ще пані Бартолотті згадала, як вона свого часу гукала вслід малому Гансі, синові сусідів: «Слинько! Слинько!» І подумала: «Чому я так робила? Я ж не була поганою дитиною, не була паскудницею. Мабуть, я тоді дуже пишалася тим, що сама вже не заслинююсь!» І пані Бартолотті зітхнула, бо зрозуміла, що справа з тим дражнінням не така проста й що дуже важко буде правильно пояснити все Конрадові.

Крім Конрада, у Кіті в гостях були Флоріан і Гіті, однокласники хлопчика, та Антон і Міхі, однокласники Кіті. Дівчатка Гіті і Міхі ставилися до Конрада приязно, Флоріан жодним словом до нього не озивався, і хлопчик був дуже радий цьому. Антон, знаючи, що Конрад подобається Кіті, не виявляв до нього люб’язності. Він дошкуляв хлопчику, кривився і під столом штурхав по нозі. Згодом діти перейшли до вітальні гратися. Конрад був управним у всіх іграх та вікторині. Хлопці почали його ображати та штурхати. Гіті запропонувала Конрадові дати здачі, але той тільки похитав головою. Діти почали його дражнити за слабкодухість.

Коли всі розходилися, Флоріан, упевнений, що Конрад не відповість, штовхнув його. Кіті цього не стерпіла і вгатила Флоріана кулаком у живіт, другим кулаком у щелепу, а ногою в гомілку. Флоріан заревів і обіцяв помститися, а Гіті і Міхі вирішили, що боягуз Конрад - нова симпатія Кіті. Коли Конрад повернувся додому, він запитав, чи личить семирічній дівчинці боронити семирічного хлопця. Пані Бартолотті відповіла, що, байдуже, хто кого боронить, - головне, щоб боронити того, кому потрібна оборона. Конрада непокоїло, що інші можуть сміятися з такого оборонця. На це пані Бартолотті сказала: «Не треба думати про те, що скажуть інші люди! Якщо ти завжди думатимеш про те, що роблять інші, і робитимеш те, що роблять інші, то зрештою станеш такий самий, як вони, і сам собі остогиднеш». Конрад не розумів того, що сказала пані Бартолоті, але головне, що Кіті любить його. Пані Бартолотті цьому зраділа.

Прийшов пан Егон. Він приніс торбу корисної їжі і необхідне шкільне приладдя. Аптекар був переконаний, що пані Бартолотті як безвідповідальна матір не здатна виховувати такого досконалого хлопця, як Конрад, і тому вирішив узятися за це особисто і забрати хлопчика до себе. Пані Бартолотті почуте розлютило. Вона почала обзивати пана Егона.

І тоді Конрад справді заплакав. Сльози в нього покотилися по щоках, як горох, і закапали на сир. Пан Егон витяг з кишені чисту хусточку, витер Конрадові носа, погладив його по підборіддю і сказав:

- Ось тобі ще один доказ, що ти не здатна виховувати дитину! - Потім звернувся до Конрада: - То як, синку, ти згоден надалі жити в мене?

Конрад сидів принишклий і дивився на стіл. Пан Егон чекав, нервово кліпаючи повіками. Зморшки на лобі в нього теж нервово смикалися.

- Я не знаю, як треба, - тихо відповів Конрад. - На фабриці ніхто й гадки не мав, що я опинюся в таких родинних обставинах.

Пані Бартолотті набрала повні груди повітря, намагаючись говорити поволі й спокійно. І їй це вдалося.

- Сину, то прислухайся, що тобі підказує серце! Ти ж повинен відчувати, як тобі краще!

Звичайно, Конрад щось відчував. Відчував, що любить пані Бартолотті й пана Егона також любить. Відчував, що йому стає сумно, коли вони сваряться між собою. Відчував, що ніяк не може вибрати когось одного - ні пані Бартолотті, ні пана Егона.

Пані Бартолотті надумала, як їй спонукати Конрада до вибору.

- Егоне, - улесливо мовила вона, - як тобі подобається Кіті Рузіка?

- То невихована, страшна дитина! - вигукнув пан Егон. - Недавно в аптеці вона кілька хвилин то ставала на вагу, то зіскакувала з неї! А крім того, вона часто показує мені язика. Треба стежити, щоб та нечема й близько не підходила до Конрада.

- А якщо вона хоче приятелювати з ним? - мовила пані Бартолотті ще улесливіше.

- Я вже зумію вберегти його від цього! - схвильовано сказав пан Егон.

Почувши ці слова, Конрад побілів як стіна.

- Тобі погано, синку? - запитав пан Егон. Він вирішив, що Конрадові завадили солодцеві палички й тунець.

- Мені не погано, - відповів хлопець, - але я відчуваю, що хочу залишитися з матір’ю.

Пані Бартолотті полегшено відітхнула.

Пан Егон сумно скривився.

- Ти вже не любиш мене? - запитав він.

- Звичайно люблю, тату, - відповів Конрад. - Дуже люблю. Я завжди буду радий, коли ви приходитимете до нас.

Пан Егон вірив йому, але що з того? В нього зіпсувався настрій, і скоро він пішов додому.

Конрад уже три тижні жив у пані Бартолотті. Кожного дня за чверть до восьмої на другому поверсі на нього чекала Кіті, спершись на поруччя, і вони разом ішли до школи. І майже щоранку на розі на них чекав Антон. Він ішов за ними й бурчав:

- Начувайтеся!

А на розі головної вулиці на них чекав Флоріан. Він приєднувався до Антона і вигадував лайливе слово на кожну літеру абетки. Він кричав:

- Аферист, бовдур, вовкулака, галайда, довбня, егоїст, єхида, жаба, зайда, ірод, їжак, йолоп, квач, лобур, мармиза, нюня, опудало, потороча, рило, свиня, телепень, урвиголова, фертик, хвалько, цап, чортяка, шелихвіст, щупак, юда, ящірка!

Але близько вони не підходили. І лушпинням чи кісточками теж не кидались. Боялися Кіті.

Кіті охороняла Конрада й дорогою додому, коли вони поверталися разом. Та вона ходила до другого класу, і в понеділок, у середу й у п’ятницю в неї було на один урок менше, ніж у Конрада. Їй неважко було б почекати на нього годину в роздягальні чи біля школи. Двічі Кіті так і зробила, але це страшенно обурило її матір, і вона зчинила бучу.

- Щоб ти не пізніше як за п’ятнадцять хвилин після закінчення уроків була вдома! - звеліла вона дочці. - І як забаришся хоч на хвилину, то буде тобі непереливки!

Пані Рузіка вважала, що дівчині боронити хлопця просто смішно.

- Я нічого не маю проти Конрада, - сказала вона. - Він дуже вихований, чемний, розумний хлопчик. Навіть знає всі відповіді у вікторині й завжди ввічливо вітається. Але хай обороняється сам! - А потім додала: - Між іншим, дивно, що та чудна жінка має такого вихованого сина, і взагалі мене цікавить, де він раптом узявся.

Кіті знала, де Конрад узявся. Він їй усе розповів, і вона заприсяглася йому, що нікому не скаже про це жодного слова. Тому вона не сказала жодного слова і своїй матері.

Отже, в понеділок, у середу і в п’ятницю Конрадові доводилось повертатися зі школи самому. Не зовсім самому. Половина третього «А» бігла за ним назирці. І коли Кіті не було з Конрадом, Флоріан не боявся. Він шпурляв у нього камінцями, підставляв йому ногу, бив його кулаком у живіт або штурхав ногою ззаду. Решті дітей це подобалося. Вони страх як не любили Конрада. Вчителька, пані Штайнц, щонайменше тричі за урок казала їм: «Беріть приклад з Конрада!» А це їм не подобалось. І коли ніхто в класі не міг розв’язати задачу, пані Штайнц казала: «Конрад напевне її розв’яже!» І Конрад справді розв’язував задачу. Це також дітям анітрохи не подобалося. Крім того, Конрад знав, як треба писати кожне слово. І писав дуже гарно, вмів, читаючи вголос, правильно ставити наголос у реченні, не крутився на місці, ніколи не балакав і не їв на уроках, не жував гумки, дивився тільки на пані Штайнц і уважно слухав її. Певна річ, це страшенно дратувало решту дітей. Якби він хоч пас задніх на фізкультурі, як часто буває з найкращими учнями. Коли ж ні! Він єдиний у класі миттю спинався по канаті аж до самої стелі у спортивній залі й мав голос, про який учителька казала: «Ангельський голос, чистий, як дзвіночок, аж серце мліє, як він заспіває!» Крім того, Конрад умів так намалювати машину, що можна було розпізнати, якої вона марки.

- Нам ще бракувало такої цяці, - казали діти в класі. - Проклятий вискочень, де він узявся на нашу голову!

Конрад не знав, як поводитися з нормальними дітьми, і справді робив багато помилок. Другого ж дня, як він пішов до школи, на третьому уроці була контрольна з арифметики. Фреді, з яким Конрад сидів за одною партою, тихо запитав його:

- Скільки буде дванадцять помножити на дванадцять, відняти сімнадцять і додати тридцять шість?

Але Конрад не відповів йому, бо пані Штайнц попередила:

- Щоб я жодного слова не чула під час контрольної роботи!

Фреді, що дуже погано знав арифметику, ще тричі питав у нього те саме. Нарешті Конрад відповів йому:

- Здається, мені заборонено підказувати тобі.

Фреді розсердився і відтоді так само не злюбив Конрада, як і Флоріан.

• Як ви вважаєте, чи правильно вчинив Конрад, відмовляючись підказувати Фреді?

Другого дня Анналіза ляснула лінійкою по вікні, і скло тріснуло. Вчительки саме не було в класі. Коли вона повернулася й побачила тріснуту шибку, то звернулася до Конрада:

- Конраде, ти бачив, хто розбив шибку? Якщо бачив, то повинен сказати. Це твій обов’язок.

І Конрад сказав, що шибку розбила Анналіза. Весь клас обурено загув, лише вчителька була дуже задоволена.

А ще через три дні пані Штайнц зробила Конрада своїм заступником. Як тільки їй треба було кудись вийти, вона залишала Конрада біля свого столу, щоб він стежив за класом. Він мав пильнувати, щоб ніхто не підходив до відчиненого вікна, не виходив з класу, не розмовляв голосно й не зчиняв сварки з сусідами.

Спершу діти не звертали уваги на Конрада, коли він сидів біля столу. Вони й до відчиненого вікна підходили, і сварилися, і виходили з класу, і розмовляли. Та як побачили, що Конрад записує всі їхні порушення, і як учителька потім почала карати за них, усі озлилися на Конрада і справді оточили його зневагою.

Аптекар Егон, побувавши на батьківських зборах, дуже запишавсь, коли довідався, що Конрад - «справжній скарб» і що «такий учень - мрія кожного вчителя».

Зате пані Бартолотті не мала ніякого уявлення, що Конрад робить у школі й що про нього думають діти. Її не цікавили шкільні справи. Правда, вона щодня питала Конрада за обідом:

- Ну, як там тобі було сьогодні?

Конрад завжди відповідав:

- Дякую, все було гаразд. Учителька мене любить.

Пані Бартолотті було приємно чути це, і більше вона про школу не допитувалась.

Кіті Рузіка, звичайно, знала, як Конрад поводиться в школі. Він розповідав їй про все, і діти також розповідали.

- Знаєш, що той поганець знов зробив? - доповідали вони їй.

І після обіду, коли Кіті приходила до Конрада або він до неї, вона казала:

- Конраде, чому ти не підказав Фреді, скільки буде дванадцять помножити на дванадцять, відняти сімнадцять і додати тридцять шість? Конраде, не можна виказувати товаришів! Конраде, не треба записувати, хто виходить з класу!

Та Конрад хитав головою і мовив:

- Кіті, я не тому роблю так, що хочу, справді не тому.

Але вони порушують правила, а вчителька сказала, що мій обов’язок записувати їхні порушення. Я ж повинен виконувати свій обов’язок!

Кіті пробувала пояснити Конрадові, що діти не любитимуть його, якщо він і далі так поводитиметься. Вона вмовляла його, як підвередженого коня, але Конрад сумно хитав головою і казав:

- Нічого не вийде, Кіті, мене таким зробили. І так навчили у відділі остаточної обробки! Я не можу інакше!

- Ну хоч спробуй задля мене, - попросила Кіті, бо їй нелегко було приятелювати з хлопцем, якого всі ненавиділи.

І Конрад спробував задля Кіті. Був урок фізкультури. Діти хотіли гойдатися на кільцях. А вчителька хотіла, щоб вони ходили по перевернених шведських лавках.

- Починаймо! - гукала вчителька. Але діти пошепки домовились:

- Влаштуймо страйк! Не будемо ходити по тих дурних шведських лавках.

Вони посідали додолу, схрестивши ноги, і не рушали з місця. Конрад також сів додолу і схрестив ноги.

- Починаймо, швидко, швидко! - гукала пані Штайнц.

Діти й далі не рушали з місця. І Конрад так само. Він думав: «Так хоче Кіті! І діти теж так хочуть!» Та ось учителька суворо глянула йому у вічі і сказала:

- Конраде, як ти поводишся? Від тебе я такого не сподівалася!

Конрад справді не хотів іти на лавку, хотів лишитися з дітьми. Але нічого не вийшло, його наче хтось схопив і підняв угору. Він не міг опертися.

- Ганьба! - засичали діти.

Конрад уже стояв біля лавки.

- Мерзенний штрейкбрехер! - сичали діти.

Конрад уже йшов по лавці.

• Знайдіть у тлумачному словнику значення слова «штрейкбрехер». Чи згодні ви з оцінкою, яку діти дали Конраду? Чи доводилося вам опинятися в подібній ситуації?

- Молодець, Конраде, - похвалила його вчителька.

- Поганець! - загомоніли діти. Усьому класові довелося за кару десять хвилин бігати кружка. Конрад десять хвилин сидів на турніку. Захекані діти, пробігаючи повз турнік, люто позирали на Конрада, а в нього очі були повні сліз.

Після уроків діти казали Кіті:

- І тобі не соромно приятелювати з таким поганцем, з таким мерзенним занудою?

- Він не поганець, справді, - боронила Кіті Конрада.

Але вона не могла пояснити дітям, де взявся Конрад і чому він такий став, тому вони й не вірили їй. І Кіті розуміла їх. Вона думала: «Якби я знала Конрада тільки зі школи, то також не любила б його».

Кіті щодня казала Конрадові:

- Конраде, тобі треба змінитися!

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Як фабрична обробка вплинула на вчинки Конрада? Знайдіть у тексті підтвердження того, що Конрад - «ідеальна дитина». Чи легко Конраду бути ідеальним? Чому?

2. Як поведінка Конрада сприймається однокласниками? Чи праві вони щодо нього? Чи хотіли б ви мати таких однокласників, як у Конрада?

3. Чому Кіті не заодно з класом? Ви згодні з її позицією?

4. Поміркуйте, що допомагає Конраду вибратися з халепи: сліпе виконання чужих правил та вимог чи уміння критично мислити, швидко вчитися і приймати нестандартні рішення.

5. Уявіть себе в Конрадовому класі на уроці математики або фізкультури. Опишіть, що б ви зробили чи сказали в цій ситуації.

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Розкажіть від імені Конрада про його батьків.

* * *

Одного разу, коли Кіті була в Конрада, поштар приніс рекомендованого листа. У ньому йшлося, що на фабриці переплутали замовлення, і пані Бартолотті отримала хлопця, який їй не належав. Фабричні діти - це власність підприємства, і пані Бартолотті повинна була терміново повернути дитину, щоб передати її справжнім батькам. Пані Бартолотті була розгублена і сумнівалася, чи добра вона мати для Конрада.

Досі Конрад сидів тихо, мовчки, весь напружений. Тепер він схопився і крикнув так гучно, як ще ніколи не кричав:

- Ви моя мати! І добра мати!

- Чуєте? - вигукнула Кіті. - Він хоче бути тільки у вас!

Пані Бартолотті знов висякалась у хусточку і знов засопіла. І, схлипуючи, сказала:

- Але ти можеш попасти до матері, що даватиме тобі вітаміни і знатиме справжні дитячі пісні. До такої матері, що вмітиме добувати корінь із чисел і матиме справжнього чоловіка, який буде твоїм батьком.

- Я вже полюбив вас і Егона. І якщо я житиму десь-інде, то Кіті також більше не побачу. - Він іще дужче захитав головою: - Ні, я відчуваю, що хочу лишитися тут.

- Справді відчуваєш? - вигукнула пані Бартолотті, схопилася з крісла і знов стала не така тоненька й мала і не така зелена на виду. Вона підняла хлопця й почала його цілувати в обидві щоки, в шию, в чоло, у вуха. Цілувати всюди, де тільки було голе місце. Тоді опустила його додолу і сказала:

- А тепер треба щось придумати проти тих зануд! Щось зробити, щоб вони не забрали тебе!

- Ввічливо напишіть їм, що я хочу залишитись тут, - запропонував хлопець.

- Смішно, - сказала Кіті. - Людям, які шлють такі листи... - Вона взяла зі столу блакитний аркуш і подерла його на шматки. - Таким людям байдуже, що ти хочеш, а чого не хочеш, Конраде!

- Вона правду каже, - підтримала її пані Бартолотті. - Нам треба придумати щось дуже хитре.

Конрад сумно глянув на неї.

- Але якщо то буде щось недозволене, то я не можу брати участі в ньому! Кіті, ти ж бо знаєш, що я просто не можу!

- Недозволене, недозволене, - обурено мовила пані Бартолотті. - Що нам до тієї дурної фабрики та її дозволів?

- Вам нічого, - тихо сказав Конрад. - А мені! Вони ж мене навчали!

Пані Бартолотті схопилася з крісла й показала пальцем на двері спальні.

- Гайда туди, Конраде! Нам із Кіті треба поговорити.

Пані Бартолотті розповіла Кіті, що вона надумала. Дівчинка відпросилася в матері, щоб допомогти пані Бартолотті, й принагідно сказала, що Конрад кудись зник.

Пані Бартолотті і Кіті загорнули Конрада в килим, який лежав на підлозі, і понесли в хімчистку. Пані Бартолотті, дізнавшись про ціну, відмовилася здавати килим, і вони вийшли через інші двері. Поруч був задній вхід до аптеки пана Егона. Пані Бартолотті розповіла про все пану Егону, Конрад залишився в аптекаря, а вона і Кіті знову повернулися до хімчистки і здали килим на чистку, наче передумавши.

Коли Кіті прийшла додому, вона сказала матері, начебто Конрад зник чотири дні тому, мабуть, утік до справжнього батька. Увечері пані Бартолотті змила із себе косметику, одягнула сіру плетену кофту (вона не зносила сірого кольору), щоб її ніхто не впізнав, і подалась до аптеки. Вона поділилася своїм планом з паном Егоном та Конрадом. Відділ обслуговування шукає гарного, дуже чемного, послужливого фабричного хлопця. Саме такого, яких вони виробляють.

Отже, Конрад повинен змінитися, щоб вони його не впізнали: з гарного і слухняного хлопчика він має перетворитися на поганого і неслухняного. Перевчати Конрада буде Кіті. Конрад сумнівався, що в нього щось вийде, адже заради Кіті він уже намагався змінитися.

Наступного дня вранці до пані Бартолотті завітав незнайомець, одягнений у блакитний комбінезон і з величезною блискучою бляшанкою. Він вимагав, щоб пані Бартолотті повернула помилково надіслане замов лення. Пані Бартолотті відповіла, що помилково надіслане замовлення щезло три дні тому. Хоча чоловік у комбінезоні пішов, пані Бартолотті була певна, що за Конрадом ще повернуться. Після обіду Кіті відправилася до пана Егона, щоб перевчати Конрада.

Пан Егон був унизу в аптеці. Кіті сиділа з Конрадом біля великого столу у вітальні і вмовляла його:

- Конраде, це ж так просто! Все виховання зводиться до одного: коли дитина робить щось гарне, її хвалять, а коли вона робить щось погане, її або лають, або не звертають на неї уваги. Отже, за гарне хвалять, а за погане карають, зрозумів?

Конрад кивнув головою.

- А щоб перевчити тебе, ми робитимемо те саме, тільки навпаки. Отже, за погане хвалитимемо, а за гарне каратимемо.

Конрад зрозумів і це.

• Прокоментуйте міркування Кіті про виховання дітей. На чиєму життєвому досвіді воно ґрунтується? Чи справді для правильного виховання потрібні ці три способи? Чого справді важливого немає в цьому переліку?

- А щоб перевчити тебе дуже швидко, нам доведеться вдаватися до надзвичайних заходів...

- ...яких вимагають надзвичайні обставини, - перебив її Конрад.

- Саме так! - сказала Кіті.

- І що ж я повинен тепер робити? - запитав Конрад.

- Тепер ти прокажеш усі лайливі слова, які знаєш.

- Я не знаю ніяких лайливих слів.

- Неправда, - заперечила Кіті. - Флоріан так часто прозивав тебе всілякими словами, що ти якісь та повинен був запам’ятати!

Конрад спаленів.

- Та запам’ятав, але я таких слів не можу вимовити. Мені стискає горло, і вони застряють там.

- Кажи впереміш, одне гарне слово, а одне лайливе, - запропонувала Кіті.

- Ласкава пані, - почав Конрад і крикнув: - Ой!

Крикнув тому, що Кіті вколола його шпилькою в руку. Це був один із способів переучування.

- Бо... - знов почав Конрад, але не доказав, слово застрягло йому в горлі. - Бо... - ще раз спробував він.

Кіті підбадьорливо кивнула йому головою і шепнула:

- Пробуй доти, аж доки не вимовиш.

- Бо... бо... бо... бовдур! - видушив нарешті з себе Конрад.

Кіті нахилилася й поцілувала його в щоку. Конрад радісно усміхнувся.

- А тепер кажи навпереміш: «бовдур» і «ласкава пані»! - звеліла Кіті.

Конрад послухався. Після кожного «ласкава пані» Кіті колола його в руку, а після кожного «бовдур» цілувала в щоку. Через десять хвилин Конрадові перехотілося казати «ласкава пані». Він казав лише «бовдур, бовдур, бовдур» і після кожного слова отримував поцілунок.

- Молодець, Конраде! - захоплено вигукнула Кіті. - Ти засвоюєш науку навдивовижу швидко!

І вона влаштувала йому перший екзамен.

Він підійшов до телефону й набрав номер - якийсь 25-79-51.

- Губер слухає, - озвався чоловічий голос.

Конрад ковтнув слину, горло йому стиснуло, на лобі виступив піт.

- Ну, кажи ж! - шепнула Кіті.

- Вибачте, - мовив Конрад у трубку.

Тоді Кіті піднесла йому шпильку до самого носа. Конрад заплющив очі, ще раз ковтнув слину і сказав у трубку:

- Ви бовдур! - І поклав трубку.

Кіті за те поцілувала його в обидві щоки. Вона вирішила, що на сьогодні науки вже досить і тепер можна гратися.

- Ти принесла вікторину?

- Ні, ми будемо гратися в мальовані стіни, - сказала Кіті й тицьнула йому в руку червону й зелену крейду.

Конрадові, звичайно, не хотілося малювати. Він вважав, що панові Егону це не сподобається.

- Не думай ти про того Егона, - сказала Кіті. - Краще подумай, які б ти квітки хотів намалювати.

- З отаким стеблом, - сказав Конрад і перелякано завмер, бо несамохіть намалював на стіні зелену лінію.

- Добре, Конраде! Чудово! Ти молодець! - похвалила його Кіті й засунула йому в рот м’ятний цукерок.

М’ятні цукерки Конрад любив найдужче.

До шостої години він виїв цілу коробочку м’ятних цукерків і розмалював усі стіни, де не висіли картини.

Коли пан Егон після закінчення робочого дня піднявся до вітальні й побачив розмальовані стіни, він мало не вмер на місці, але Кіті нагадала йому:

- Надзвичайні обставини, пане аптекарю...

- ...вимагають надзвичайних заходів, я знаю, знаю! - зітхнув пан Егон.

І тоді Конрад тричі назвав його бовдуром.

- Ви повинні похвалити його, - шепнула Кіті на вухо панові Егону, - а то всі мої зусилля будуть даремні!

Це була найтяжча хвилина в житті пана Егона. Він нахилився до хлопця і сказав йому:

- Як ти гарно навчився казати «бовдур», синку. Я пишаюся тобою!

Кіті та пані Бартолотті домовилися, як таємно підтримувати одна з одною зв’язок. У пошуках Конрада до оселі пані Бартолотті вдерлося троє незнайомців у синіх костюмах. Хоча пані Бартолотті переконувала їх, що Конрад чотири дні як утік, незнайомці не вірили і нишпорили по квартирі, поки не знайшли зошит з учорашнім домашнім завданням. Після цього всі троє рушили до дверей.

Кіті далі переучувала Конрада. Зрештою вона повідомила пані Бартолотті, що Конрад робить грандіозні успіхи й фантастично змінився. Від матері дівчинка дізналася, що до них приходила вбрана у блакитне інспекторка шкільної управи, щоб дізнатися адресу Конрадового батька.

Вранці дівчинка, замість школи, побігла до пана Егона переучувати Конрада. Навколо аптеки було багато людей у блакитному одязі. Невдовзі прибігла пані Бартолотті, яку викликав пан Егон. До аптеки зайшли люди в блакитних костюмах. Потім з’явився чоловік у блакитному плащі в окулярах у сріблястій оправі із сріблястою течкою у руці. За ним увійшло подружжя в сірому: у жінки був маленький гострий носик, а в чоловіка величезна лисина.

- Отримаю я нарешті свого чемного, вихованого хлопчика чи ні? - запитала гостроноса жінка.

- Зараз, ласкава пані! - запевнив її чоловік в окулярах і крикнув панові Егону: - Ану віддавайте хлопця! Він належить мені, ви не маєте ніякого права на нього! - Тоді обернувся до пані Бартолотті й вигукнув: - А ви тим більше, потороче! - І він разом із чоловіком у комбінезоні рушив до задніх дверей.

- Тільки через мій труп! - вигукнув пан Егон, але його тремтячий голос прозвучав тихо й жалісливо.

- Не пускай його! - крикнула пані Бартолотті. - Вдар його по нозі!

- А мені не конче йти туди, я й так його заберу, - усміхнувся чоловік в окулярах. - Мої фабричні діти слухаються мене з одного слова. - Він склав долоні в трубочку й гукнув: - Конраде!

Чоловік в окулярах ще тричі гукав: «Конраде!», а потім тричі: «Конраде, негайно йди сюди!» Та Конрад не з’являвся.

- Чого ж він не йде? - запитав лисий. - Ми замовляли слухняну дитину!

- А він, щоб ви знали, і чує, і не чує, - озвалася пані Бартолотті. - Діти завжди такі. Буває, охрипнеш, балакаючи до них, а вони не чують.

Гостроноса схопилася з лавки й заверещала:

- Та дитина, яку ми замовляли, чує все з першого слова!

- Звичайно, чує, звичайно, - заспокоїв її чоловік в окулярах. - Може, хтось не дає йому спуститися вниз. Мабуть, та дівчина його тримає. - Він тицьнув пальцем у чоловіка в комбінезоні. - Ви охоронятимете вихід. А ми зараз до них доберемося!

І хоч пан Егон мужньо заступив їм дорогу, а пані Бартолотті так само мужньо вчепилася в коси жінці в блакитному, чоловік в окулярах, решта людей у блакитному і подружжя в сірому пробилися крізь двері і пробігли всі три задні кімнати. Коли вони опинилися біля гвинтових сходів, то почули Конрадів голос:

- Іду вже, бовдури!

І хлопець на животі ногами вперед з’їхав униз поруччям.

А що гостроноса стояла саме там, де кінчалося поруччя, то він, на жаль, влучив їй ногами в живіт. Ставши на підлогу, Конрад сказав:

- Пардон, бабо, на жаль, я штовхнув тебе навмисне! - Тоді озирнувся навколо й запитав: - А який це йолоп гукав мене, аж надсаджувався?

Гостроноса, тримаючись за живіт, заверещала:

- Пане директоре, і ви мене хочете переконати, що я цього хлопця замовляла?

Директор поправив окуляри і втупився в Конрада.

- Дядьку, а яку я гарну пісеньку знаю! - вигукнув той і заспівав: - «Спи, моє дитятко, носоріг - твій татко, верблюдиця - мати...»

- Світ такого не бачив! - вигукнув лисий. - І це називається вихована дитина? Ви фірма шахраїв, ошуканців!

- Не галасуй, діду, а то відчикрижу тобі вуса і не матимеш на цілій голові ані волосинки, - сказав Конрад.

Угорі на сходах з’явилася Кіті, перехилилась через поруччя й гукнула:

- Конраде, ти голодний?

- Як вовк! - відповів той.

- А що тобі дати?

- Малинового пудингу зі шпинатом! - відповів Конрад.

- Зараз! - крикнула Кіті, і люди в блакитному зі своїм директором та подружжя в сірому порозскакувалися хто куди, бо вона почала кидати згори малиновий пудинг і шпинат. - Ми завжди так робимо, я стою нагорі, а він унизу, я шпурляю пригірщ шпинату, а він роззявляє рота!

- Тільки, на жаль, вона часом не влучає! - докинув Конрад.

Директор скинув окуляри, бо нічого не бачив крізь них. Ліве скельце було заляпане пудингом, а праве шпинатом. Підсліпувато кліпаючи очима, він глянув на Конрада й мовив:

- Не може бути, щоб цей хлопець вийшов із мого підприємства.

Люди в блакитному витирали свій одяг, бо були геть заляпані. Подружжя в сірому сховалося за купою порожніх картонних коробок.

- Жахлива дитина! - сказав лисий.

- Ми краще купимо собі собаку! - мовила його дружина.

Вони вийшли з-за коробок і, не попрощавшись ні з директором, ні з його помічниками, подалися через три задні кімнати до виходу з аптеки. Директор протер окуляри, його помічники обтрусили з себе пудинг і шпинат.

- Ходімо, - сказав директор, надягши окуляри.

- А як же я? - запитав Конрад.

- Я не хочу тебе більше бачити, сатанинське поріддя! - вилаявся директор.

- Приємно чути це, - сказала пані Бартолотті й відімкнула задні двері. - Для мене це було справжнє свято!

Непрохані гості в блакитному мовчки вийшли в задні двері.

Кіті замкнула за ними двері. Конрад сидів на ящику сухого молока для немовлят. Він був блідий і стомлений.

- Ох, як же мені було важко! - мовив він.

- Бідне моє хлоп’ятко, - сказала пані Бартолотті й погладила його по правій щоці.

- Бідне моє хлоп’ятко, - сказав пан Егон і погладив його по лівій щоці.

- Ти був молодець! - вигукнула Кіті, збігла сходами вниз і поцілувала його в губи.

- Я відтепер завжди маю бути такий? - запитав Конрад.

- Воронь боже! - вигукнув пан Егон.

- То я відтепер завжди маю бути такий, як був раніше? - запитав Конрад.

- Воронь боже! - вигукнула пані Бартолотті.

Кіті поклала руки йому на плечі і сказала:

- Ох, Конраде, побачимо, який ти будеш.

Переклав з німецької Євген Попович

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. У яких відомих вам творах наявний мотив незвичайної дитини, що дивовижним способом з’являється у своїх батьків? Що нового додає до цього мотиву Крістіне Нестлінґер?

2. Чим очікування пана Егона від Конрада протилежні очікуванням пані Бартолотті? Як це впливає на Конрада? Чиє уявлення про дітей вам подобається більше? Чому? Як ви вважаєте, чи стали у фіналі пані Бартолотті і пан Егон хорошими батьками для Конрада?

3. Чим несподіваний фінал повісті? Чому Конрад, згідно з авторським задумом, так і не отримав відповідь на запитання, яке його дуже хвилювало: яким він має бути?

4. У чому полягає небезпека штучного програмування людської поведінки замість природного живого виховання в родині й колективі?

5. Які шляхи розв’язання кола висвітлених проблем (стосунки в родині, виховання дітей, самотність, толерантність, індивідуальність) пропонує письменниця?

6. Поміркуйте, як змінився б фінал твору, якби виробники відібрали Конрада в пані Бартолотті або вона сама повернула хлопчика. Яким був би Конрад у своїх нових батьків?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

1. Напишіть коротке продовження повісті, її заключний розділ, у якому розповідається, яким же став новий Конрад.

2. Порівняйте Конрада з героями творів, знайомих із п’ятого класу: «Хлопчик-Зірка» або «Чарлі і шоколадна фабрика».

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Узагальнення за розділом «Не здаватися в життєвих випробуваннях»

1. Яка частина твердження правильна?

Пейзажі в літературному творі можуть виконувати такі ролі:

1) бути тлом, розповідати про місце подій;

2) відтворювати внутрішній стан героя.

• А перша
• Б друга
• В обидві неправильні
• Г обидві правильні

2. Ім’я персонажа якого твору читачам залишилося невідомим?

• А «Любов до життя»
• Б «35 кіло надії»
• В «Конрад, або Дитина з бляшанки»
• Г «Міо, мій Міо»

3. Хто з персонажів прочитаних творів мав проблеми з навчанням і не міг пристосуватися до школи?

• А Білл
• Б Ґрегуар Дюбоск
• В Конрад
• Г Кіті Рузіка

4. Упорядкуйте логічні пари «письменник - країна».

А Джек Лондон

Б Анна Ґавальда

В Крістіне Нестлінґер

Г Астрід Ліндґрен

1 Австрія

2 США

3 Швеція

4 Франція

5. Упорядкуйте логічні пари «книга - тема твору».

А «Любов до життя»

Б «35 кіло надії»

В «Конрад, або Дитина з бляшанки»

Г «Мій, мій Міо»

1 школа і родина в житті дитини

2 становлення особистості у світі

3 пригоди в чарівному світі

4 шлях золотошукача додому

6. Фінал якого твору мав логічне завершення, автор його не залишив відкритим для читацьких роздумів?

• А «Любов до життя»
• Б «35 кіло надії»
• В «Конрад, або Дитина з бляшанки»
• Г «Міо, мій Міо»