Зарубіжна література. 5 клас. Ковбасенко

Повість Туве Янсон «Комета прилітає»

Туве Янсон

Мумі-троль думав про те, як страшенно любить увесь світ з лісами й морями, вітрами й дощами, сонячним сяєвом, травами й мохами, а ще про те, що жити без цього неможливо...

Туве Янсон. «Комета прилітає»

Туве Янсон (1914-2001) народилася в місті Гельсінкі (Фінляндія) в родині художників. Батько був знаним скульптором, чиї монументи й зараз прикрашають фінські міста. Мама - талановитим дизайнером-графіком. У надзвичайно гостинному домі Янсонів було затишно і водночас весело. Особливо гамірно ставало, коли приїздила тітонька - дуже енергійна особа, що любила життя і вміла йому радіти. А ще вона весь час ліпила якихось чудернацьких створінь. Можливо, саме з легкої руки своєї тітоньки Туве й придумала згодом маленьких білих істот, схожих на бегемотиків з довгими хвостами...

Дитинство в дівчинки було чудовим. Родина по пів року жила в будиночку рибалки на острові у Фінській затоці Балтійського моря. Туве любила гуляти в лісі. Їй здавалося, що навкруги неї ховається незвичайний чудовий світ маленьких казкових істот. Письменниця згодом зізналася, що, якби не ці щасливі дитячі роки, проведені біля моря, вона ніколи б не почала писати. А ще вона дуже любила сперечатися і змагатися зі своїм братом Ларсом. Одного разу, аби покепкувати з брата, передражнюючи його, вона намалювала маленьку білу істоту з довгим хвостиком і гострими вушками. Художниця спочатку назвала це кумедне створіннячко Снорком. Спершу він був худим і з довгим вузьким носом. Ця фігурка стала для художниці своєрідним підписом. Ні Туве, ні Ларс тоді навіть не здогадувалися, що віднині життя родини Янсонів буде нерозривно пов’язане з цими чудернацькими істотами.

Ілюстрація Т. Янсон до казки «Аліса в Країні Див»

• Пригадайте, який саме епізод твору Керролла проілюстровано.

Творчі здібності Туве виявилися в малярстві Вона вивчала образотворче мистецтво і брала участь у художніх виставках, ілюструвала художні твори, зокрема казку Льюїса Керролла про пригоди Аліси. Саме Туве показала фінським читачам, які на вигляд маленькі гобіти, оскільки першою ілюструвала книгу «Гобіт, або Туди й назад» Дж. Р. Р. Толкіна.

Усе своє життя Туве Янсон підкреслювала, що вона насамперед - художниця, а літературна діяльність - лише гра, намагання хоч на хвильку потрапити до казки. Проте саме як авторка чудових книжок Туве Янсон здобула любов і прихильність величезної читацької аудиторії.

Ілюструючи чужі книги, художниця мріяла розказати власну казкову історію. І не просто розказати, але й намалювати своїх надзвичайних персонажів. І вона написала та проілюструвала свою казку. Її героями стали маленькі симпатичні білі «бегемотики» з довгими хвостами, яких художниця назвала Мумі-тролями. Минуло кілька років, перш ніж знайшлося видавництво, яке ризикнуло надрукувати книжку нікому не відомої письменниці. Так світ побачила історія про те, як після великої повені в чудовій Долині з’явилася родина Мумі-тролів. Кумедні персонажі настільки полюбилися письменниці, що без них вона вже не уявляла свого життя. Наступні дві історії - «Комета прилітає» та «Капелюх чарівника» - принесли Туве Янсон світову славу. Книги про Мумі-тролів перекладалися різними мовами світу.

Про Мумі-тролів Туве Янсон написала вісім повістей: «Мумі-тролі і велика повінь», «Комета прилітає», «Капелюх чарівника», «Мемуари Тата Мумі-троля», «Небезпечне літо», «Зима-чарівниця», «Невидиме дитятко», «Тато і море».

Всесвітній успіх «Капелюха чарівника» привернув до Янсон увагу агентства «Associated Press», звідки вона отримала листа зі словами: «Чудові істоти, створені вами, могли б стати героями коміксу, який ми бажали б друкувати». Туве запропонували контракт на сім років. Вона з радістю погодилася - договір на публікацію коміксу гарантував їй стабільний прибуток. Спочатку Янсон особисто малювала кожну смугу коміксу, але незабаром цю роботу вона передала братові Ларсу, який без зупинки вигадував і малював мумі-комікси протягом 20 років, перетворивши їх на дуже прибутковий бізнес.

Уже в 1960-ті роки величезні доходи зробили Янсон однією з найбагатших жінок у Фінляндії. Однак до самої смерті вона продовжувала вести дуже скромний спосіб життя: користувалася громадським транспортом, сама ходила робити покупки в магазин і особисто відповідала на більшу частину листів від своїх читачів.

До своєї неймовірної популярності Туве Янсон ставилася дуже складно. З одного боку, їй не подобалося, що милі створіння, яких вона придумала, можна було побачити на майках, сумках, кепках, плакатах, значках. А з іншого - це принесло їй неабиякі статки, які, наприклад, дали змогу купити острів у Фінській затоці, де вона ховалася від докучливих репортерів і шанувальників.

З часом популярність Мумі-тролів зростала. Сувеніри-персонажі казок Янсон стали своєрідною візитівкою Фінляндії. Вісімдесятиріччя письменниці країна відзначала як національне свято - з урочистою ходою та грандіозним феєрверком. А згодом Президент Фінляндії скаже, що творчість Туве Янсон - найбільший внесок Фінляндії до скарбниці світової культури.

КАЗКОВІ ПЕРСОНАЖІ

Мумі-тролі - казкові істоти, що переселилися в Долину Мумі-тролів, де живуть за законами дружби, любові й уважного ставлення. Колись Мумі-тролі жили за грубками в будинках людей, як тролі та домовики. Але парове опалення зруйнувало грубки й печі. Тому Мумі-тролі почали шукати собі нової домівки. У Долині Мумі-тролів мешкало багато казкових персонажів, не схожих між собою. Крім самих Мумі-тролів, це хропусі, які відрізняються від Мумі-тролів тим, що змінюють за настроєм свій колір, а також мудрики, гемулі та багато інших. Кожна з цих істот вирізняється не лише зовнішнім виглядом, а й особливостями характеру. Гемулі, скажімо, крім свого захоплення, нічим більше не цікавляться. Усі ці милі створіння надзвичайно схожі на людей. Вони дружать, сваряться, люблять каву, чепуряться, шукають друзів і бояться жахливих катастроф, як, наприклад, падіння страшної комети. Пейзажі у творі реалістичні, в них немає нічого казкового, як і в побуті мешканців Мумі-долу.

Повісті про Мумі-тролів - це переважно розповіді про неймовірні пригоди дивовижних персонажів. Усі ці казкові герої народжені фантазією письменниці, кожен із них має свій індивідуальний характер. Чмих весь час скиглить і водночас мріє про якісь коштовності, Гемуль зосереджений на колекціонуванні марок, Ондатр нічого гарного від світу не чекає, Хропсі дуже важливо, який вона має вигляд, Нюхмумрик понад усе цінує свободу...

• Читаючи повість «Комета прилітає», складіть перелік персонажів і доберіть цитати, які їх найповніше характеризують.

• Намалюйте схему подорожі Мумі-троля і Чмиха до Обсерваторії та назад.

КОМЕТА ПРИЛІТАЄ

(Скорочено)

Того ж ранку, коли Тато Мумі-троля завершив спорудження містка через річку, крихітне звірятко Чмих знайшло незнану стежину. Вона в'юнко вповзала з долини до лісу, до його найтемнішої гущавини. «Долина, в якій вони мешкали, була дуже гарною. Її населяли щасливі маленькі істоти та великі зелені дерева. Левадами протікала річка, робила закрут навколо блакитного будиночка Мумі-тролів і бігла собі далі, в інші долини, де також мешкали маленькі істоти, дивуючись, звідкіля це вона береться». Чмих вирішив розповісти про небезпечну стежку Мумі-тролю. І вони вирушили стежиною у путь, заходячи все далі і далі у хащі. Та раптом стежка зникла. Мумі-троль вирішив, що щось не так, адже стежка не може просто собі увірватися. Аж раптом вітер приніс вологу і приємні пахощі. Мумі-троль зрадів, адже це було море, а він найбільше любив купатися. Мумі-троль, не вагаючись, пірнув у велику пронизану сонячними променями хвилю. Він вирішив стати шукачем перлів і ховати свої перлини, білі і дуже круглі камінці, у скрині, яку повинен був знайти Чмих. Чмиху стало нудно на березі, він не хотів бути маленьким і не мати товариша для ігор. Саме тоді він помітив кошеня, яке гуляло на самому вершечку скелі. Чмихові було дуже страшно, але він пішов за кошеням, ще ніколи він не почувався таким наляканим і хоробрим водночас. Саме тоді він побачив печеру. Чмих затамував подих. Таку печеру можна знайти лише раз у своєму житті або ніколи. Він покликав Мумі-троля, який продовжував полювати за перлами. Чмих розповів про печеру і сказав, що дозволить Мумі-тролю зберігати там перли, якщо він з ним поділиться. «Перли стали набагато білішими й справжнішими, як тільки опинилися в печері». Мумі-троль із Чмихом лежали горілиць на піску і дивилися на блакитне небесне віконце угорі. Час до часу вітер заносив крізь отвір досередини солоний бриз, а сонячна смуга на долівці ставала все ширшою.

Чмихові страшенно кортіло розповісти про кошеня. Але він вирішив не відкривати таємниці. Спершу треба його знайти і потоваришувати. Кошеня ходитиме за ним слід у слід. Одного чудового дня вони удвох з'являться на ґанку будиночка Мумі-тролів, і Мумі-троля просто заціпить. Пізнього пообіддя Мумі-троль і Чмих повернулися до блакитної хатинки у долині. Мумі-троль розповів мамі, що бачив море, пірнав і знайшов щось незвичайно гарне, яке починається літерою П, а закінчується літерою И... Але не може сказати, що це, бо то таємниця! Чмих повідомив, що теж знайшов щось таке, що починається літерою П, а завершується літерою А. Десь посередині ще є Ч та Р і дві літери Е. Почався дощ. «Чмих і Мумі-троль поснули на килимку посеред вітальні. Мама укрила їх ковдрою і, вмостившись біля вікна, дивилася на дощ. Сива злива принесла із собою ранні сутінки. Дощ тихо скрадався дахом, шарудів у листі дерев, шелестів лісом і крапотів ген далеко, у Чмиховій печері». Пізно вночі Тато Мумі-троля почув жалібний звук. Він відчинив двері на ґанок і визирнув надвір. На ґанку був безпритульний філософ Ондатр. Половина його будинку завалилася, коли Тато будував міст, решту змило дощем. Тато запросив Ондатра до будиночка. Через спричинений гармидер усі прокинулися. Тато і Мама дозволили Чмихові і Мумі-тролю зостатися, хоча надворі була пізня ніч. Ондатр зауважив, що дощ якийсь неприродний, що кінець світу не надто його і турбує, але Всесвіт такий великий, а Земля така неймовірно крихітна і мізерна. Мама сполохалася і відправила всіх спати, адже не годиться посеред ночі розповідати страшні історії. Вітер та злива шаленіли до ранку.

Уранці довкілля було не впізнати. Усе навколо посіріло, наче життя висоталося з навколишнього світу. Ондатр порадив Мумі-тролю не зважати: неможливо змінити стан речей, тому на загибель Землі треба дивитися по-філософському. День тягнувся неймовірно довго. Мама вважала, що Чмих і Мумі-троль думають про загибель світу і не хочуть бавитися. Тоді тато вирішив відправити їх до Обсерваторії, будівлі, з якої можна спостерігати за зірками і яка розташована десь нижче за течією ріки. Мумі-тролю не хотілося вибиратися на прогулянку, коли ось-ось настане кінець світу. А Чмиху Всесвіт уважався чорним, мов ніч, і повним великих грізних зірок. Мама переконала Мумі-троля, що було б корисно знати, наскільки великі оті зірки і чи справді Всесвіт чорний. Він погодився вирушити у подорож, бо, можливо, Земля набагато більша, ніж гадають. Чмих теж вирішив піти, бо не такий уже він і маленький, але попросив щодня ставити на сходи мисочку з молоком.

У день Великої подорожі Мумі-тато порадив тримати пліт на середині ріки і шукати дивну будівлю з круглим дахом. Це і є Обсерваторія. Ондатр розповідав, що в ній мешкає до біди і трохи професорів, яких нічого, окрім зірок, не цікавить. Мама попросила повернутися до неділі, їх буде чекати пудинг. Ріка несла свої води у далечінь, сіра й мовчазна. У сутінках вони побачили п'ятдесят гатіфнатів, котрі мандрували на схід. Вони були дуже крихітні, білі і зовсім не мали облич, ніким не цікавляться, йдуть собі і йдуть, вимахуючи лапами та вдивляючись у небокрай. Мумі-тато вважав, що вони ніколи не дійдуть до мети, бо їх вабить лише дорога... Раптом Мумі-троль на березі помітив жовтий намет, усередині якого горіло світло.

Підійшовши ближче, вони почули, як у наметі хтось грає на губній гармонії. Мумі-троль поволі спрямував пліт до берега, той увіткнувся в пісок і спинився.

- Агов! - неголосно гукнув Мумі-троль.

Музика вмовкла. З намету вийшов мумрик у старому зеленому капелюсі і з люлькою в роті.

- Привіт! - привітався мумрик. - Кидайте шворку! Чи не знайдеться випадково на вашому судні трохи кави?

- Повна бляшанка! - зрадів Чмих. - І цукор теж. Мене звати Чмихом, я подолав щонайменше сто миль і майже всю дорогу сам стернував, удома в мене залишилася таємниця, що починається на літеру К, а завершується літерою Я! А це - Мумі-троль. Його тато збудував цілий будинок!

- Он як! - мумрик зацікавлено поглянув на гостей. - Я Нюхмумрик.

Нюхмумрик розпалив невелику ватру і поставив кавник.

- Ти тут мешкаєш зовсім сам? - запитав Мумі-троль.

- Я мешкаю то тут, то там... - відказав Нюхмумрик і приніс три горнятка. - Нині, скажімо, я тут, а завтра - деінде. Життя у наметі має свої переваги. А ви куди прямуєте?

- До Обсерваторії, - поважно повідомив Мумі-троль. - Треба подивитися на грізні зірки і з’ясувати, чи Всесвіт дійсно чорний.

- То далекий шлях, - мовив Нюхмумрик.

Вони надовго замовкли.

Коли кава зготувалася, Нюхмумрик розлив її по горнятках.

- Комети завжди дуже загадкові, - сказав він. - Прилітають і відлітають, коли їм забагнеться. Може, ніколи й не прилетять сюди.

- Що таке комета? - запитав Чмих, а в очах йому аж потемніло зі страху.

- Не знаєш? - здивувався Нюхмумрик. - Ви ж вибралися у подорож досліджувати грізні зірки! Комета - це самотня зірка з вогненним хвостом, яка стратила глузд і метається Всесвітом. Інші зірки обертаються навколо своїх орбіт, а комета може з’явитися будь-де. Навіть тут...

- І що тоді буде? - прошепотів Чмих.

- Нічого доброго. Земля розлетиться на друзки.

- Звідкіля ти це знаєш? - дивувався Мумі-троль.

Нюхмумрик знизав плечима.

Тепер у небезпеки з’явилося ім’я - Комета. Мумі-троль глянув на небо - сіре, спокійне і буденне. Але тепер він знав, що десь поза хмарами летить вогненна зоря з довгим палахкотливим хвостом, вона все ближче і ближче...

Нюхмумрик, переконавшись, що комета увечері не з'явиться, запропонував податися до Гранатового Урочища. Вони нахилилися і зазирнули до тісної розколини, на дні якої в останніх відблисках дня мерехтіли міріади червоних камінців - безліч крихітних комет у чорному Всесвіті... Чмих поцікавився, чи належить все це Нюхмумрику. Той безтурботно відповів: «Мені належить усе, що я бачу і що тішить моє око. Усенька Земля, якщо хочеш...» Чмих вирішив набрати собі ґранатів і почав спускатися в ущелину. Він збирав ґранати і заходив усе далі, де мерехтіли два великі червоні ґранати. Аж тут ґранати ворухнулися, за ними з'явилося лускате тіло. Чмих кинувся навтьоки і почав безтямно дертися вгору: на дні ущелини була велетенська ящірка. Чмих був у розпачі, адже йому не дісталося жодного ґраната. Нюхмумрик мовив: «Нелегко доводиться тому, хто прагне володіти речами, мати їх, носити за собою. Я лише милуюся ними, а коли подаюся в мандри, вони залишаються у моїй пам'яті. Замість тягати важкі тлумаки з маєтками, я насолоджуюся мандрівкою». Чмих заперечив, що дивитися на коштовності та відчувати їх на дотик і знати, що вони твої, — різні речі. З Нюхмумриком подорож стала веселішою. Він виводив на губній гармонії пісеньки, розповідав неймовірні історії і навчив рибалити вудкою. Раптом річка зазвучала по-іншому: вона шуміла і клекотала, довкіл вирували круговерті. Безпорадний пліт спочатку потрапив у водоспад, а потім його кинуло в бездонне провалля. Мандрівники зачепилися за щоглу, яка лягла упоперек між скелями. Чорна лискуча вода стрімко котилася повз них, жахно булькаючи і зникаючи в бездонному проваллі. Маленький Чмих розридався: «Мені вже досить і вас, і вашої подорожі, і ваших комет! Ризик - то ваша справа! Я хочу на суходіл!» Нюхмумрик урвав його голосіння, адже всі пригодницькі історії мають щасливий кінець.

Нюхмумрик витягнув свою губну гармонію і заграв. Пісня була про пригоди, розвагами в яких і не пахло, а у приспіві йшлося про неодмінний несподіваний порятунок. Потроху Чмих заспокоївся, повтирав свої вуса від сліз. Пісня тим часом злетіла вгору, до смужки неба у скелях, розбудила відлуння, ще одне і ще, аж врешті розбудила Гемуля, який, сидячи, куняв біля свого сачка для метеликів.

- Що це таке? - зачудувався Гемуль і роззирнувся навколо.

Глянув на небо, зазирнув у сачок, відкрутив покришку баночки з жуками і теж зазирнув досередини.

- Галас, - мовив він сам до себе. - Щось, без сумніву, спричиняє галас. (Музичного слуху він був цілком позбавлений.)

Зрештою Гемуль узяв своє збільшувальне скло і заходився шукати у траві. Він нишпорив, прислухався і принюхувався, аж доки натрапив на глибоку тріщину у землі. Звідти долинав отой жахливий галас.

- Напевно, якісь дуже незвичайні комахи, - буркнув собі під ніс Гемуль. - Безсумнівно, рідкісні, а може, навіть ще не відомі науці!

Думка страшенно схвилювала Гемуля, він устромив у щілину свого великого носа, щоб ліпше бачити.

- Дивіться! Гемуль! - вигукнув Мумі-троль.

- Врятуй нас! Врятуй нас! - ридав Чмих.

- Вони геть знетямлені, - пробурмотів Гемуль, запихаючи у щілину сачок. Сачок дуже обважнів, коли Гемуль витягав його. Він тягнув і підважував його, а витягнувши, захотів роздивитися свій улов.

- Дуже дивно, - мовив Гемуль, витрушуючи з сачка Мумі-троля, Нюхмумрика, Чмиха, намет і два наплічники.

- Страшенно дякуємо! - тішився Мумі-троль. - Ти врятував нас в останню хвилину!

- Я вас врятував? - здивувався Гемуль. - Не мав такого наміру! Мене цікавлять тільки рідкісні комахи, які зчинили там, унизу, галас. (Гемулі зазвичай тугодуми, однак дуже лагідні, якщо їх не сердити.)

- Це Самотні Гори? - запитав Чмих.

- Не знаю, - відповів Гемуль. - Але тут водиться багато цікавих нічних метеликів.

- Так, це Самотні Гори, - ствердив Нюхмумрик.

Навколо них здіймалися могутні гірські хребти, тоскно пустельні і сірі. Було дуже тихо й прохолодно.

- А де наша Обсерваторія? - не вгавав Чмих.

- Не маю жодного уявлення, - Гемуль починав сердитися. - А що вам відомо про нічних метеликів? Оце я хотів би знати.

- Нас цікавлять лише комети, - сказав Чмих.

- Вони рідкісні? - у голосі Гемуля почулося зацікавлення.

- Можна й так сказати, - потвердив Нюхмумрик. - З’являються приблизно раз на століття.

- Нечувано! - зрадів Гемуль. - Таку варто спіймати. Які ті комети на вигляд?

- Червоні, з довгими хвостами, - пояснив Мумі-троль. Гемуль дістав нотатник і записав ознаки комети.

- Ще одне запитання, мої вчені друзі, - чим харчується ця дивовижна комаха?

- Гемулями, - чмихнув Чмих.

Гемуль почервонів мов буряк.

- Наука - не жарти. Бувайте здорові! Дозвольте відкланятися!

Він зібрав усі свої баночки, підхопив сачок і подався геть, у Самотні Гори.

Нюхмумрик розповів про хропусів, які стрілися йому кілька тижнів тому. Хропусі різнобарвні, міняють колір від хвилювання. Хропусь дуже любить порядкувати і дискутувати, а це не раз досить обтяжливо. Менша сестричка слухається його в усьому, але має власну думку. Вона від голови до лап вкрита ніжним м'якеньким пухом і має пухнасту гривку, яку невпинно причісує. Сестричка вміє плести маленькі спальні матраци з трави і варити смачні юшки, супи, щоб не було розладу шлунку. А ще вона заквітчує себе за вухом, а на лівій ніжці носить золотий браслет. Тієї ночі Мумі-тролю наснилася маленька Хропся, якій він подарував троянду, щоб вона почепила її собі за вушко. Стежка ставала все стрімкішою, мандрівники дряпалися все вище. Над ними здіймалися давні гігантські гори, а навколо було пустельно й жахливо самотньо. Надвечір вони видряпалися так високо, що досягли хмар. Чмих скаржився, що подорож йому вже набридла. Раптом на самому краю провалля вони помітили маленький золотий браслет. Подорожуючи горами, друзі обв'язалися мотузками.

Мумі-троль попросив Нюхмумрика та Чмиха натягти мотузку, щоб він міг нахилитися над прірвою і дістати прикрасу. Всі похнюпилися, бо страшилися, що з Хропсею сталося нещастя, адже її завжди вабило збирати квіти у найнебезпечніших місцях. Небо втратило блакитний колір, натомість забарвилося неприродним багрянцем. Усі троє чудово знали, що то був не захід сонця, а комета, яка своїм червоним світлом осяяла вечірній небокрай. Вона прямувала до Землі, до всіх живих істот, котрі її населяли.

На найвищій вершині шпичастого гірського кряжу притулилася Обсерваторія, де професори вели незчисленні дивовижні спостереження, жили відлюдькувато наодинці з зірками та не до міри палили цигарки. Вежа Обсерваторії мала округлий прозорий дах, прикрашений скляною кулею, забарвленою всіма кольорами веселки, яка поволі, але невпинно оберталася навколо себе.

Мумі-троль крокував попереду всіх. Він відчинив вхідні двері й поштиво завмер на порозі. Вежа - велика зала - була обладнана найпотужнішим у світі телескопом, який день і ніч, спроквола обертаючись навсібіч, спостерігав за зоряним небосхилом, чи не чигає десь у Всесвіті небезпека, і при цьому по-котячому муркотів.

Юрми маленьких професорів метушилися навкруги, шастали вгору і вниз блискучими латунними сходами, щось регулювали, щось відкручували, щось вимірювали, час від часу записуючи покази до нотатників. Вони страшенно поспішали і всі як один палили цигарки.

- Доброго вечора, - привітався Мумі-троль.

Однак ніхто не звернув на нього уваги. Тоді він шанобливо підступив до найближчого до себе професора і посмикав його за полу піджака.

- Ти знову плутаєшся під ногами! - розсердився професор.

- Вибачте, але я у вас ще ніколи не бував, - знітився Мумі-троль.

- То був хтось інший, дуже на тебе схожий, - буркнув професор. - Ані хвилини спокою останнім часом. Ми не маємо часу для всіх, хто вештається тут знічев’я і наївно розпитує про якісь безглузді речі. Якісь там браслети на лапки... Оця комета - найцікавіша з’ява в моєму житті... А ти чого хочеш?

- Нічого надзвичайного, - промимрив Мумі-троль. - Хотів би тільки довідатися, чи була вона пухнастою... я маю на увазі, та особа, котра приходила раніше... Може, мала квітку за вушком?

Професор здійняв руки до неба і зітхнув.

- Пушок та квіти мене не цікавлять, - сказав він. - А ще менше - браслети на лапках. Невже дійсно гадаєш, що може мати значення загублений якимось дівчиськом браслет, коли очікуєш появи комети?

- Цілком можливо, - серйозно відповів Мумі-троль. - Дуже вам дякую!

- Не варто дякувати! - буркнув професор і почовгав до свого телескопа.

- То що він сказав? - зашепотів Чмих. - Прилетить комета?

- Коли вона вріжеться в Землю? - допитувався і собі Нюхмумрик.

- Я забув про це запитати! - зізнався Мумі-троль. - Зате довідався, що Хропся була тут. Вона не зірвалась у прірву!

- Але ж ти й дурний! - не стримався Чмих. - Тепер я піду й про все випитаю. А ви вчіться, як треба залагоджувати справи!

І крихітне звірятко Чмих подріботіло до іншого професора.

- До мене доходило безліч чуток про ваші знамениті дослідження комет!

- Справді? - втішився професор. - Ця комета надзвичайно гарна. Я маю намір назвати її своїм іменем. Ходімо, сам побачиш!

Чмих рушив услід за професором, дряпаючись незчисленними сходами. Він був першим у світі крихітним звірятком, якому дозволено було подивитися в окуляр найбільшого на Землі телескопа.

- Бачиш, яка красуня? - захоплювався професор.

- Всесвіт чорний. Таки чорний... - прошепотів Чмих. Він так налякався, що хутро у нього на потилиці стало дибки.

У бездонній чорноті неба блимали, немов живі, величезні зорі. Такі завбільшки, як розповідав Ондатр. Ген далеко серед них щось сяяло, схоже на недобре червоне око.

- Комета! - скрикнув Чмих. - Оте червоне око і є кометою. Вона летить сюди!

- Звісно, летить сюди! - потвердив професор. - От що цікаво! З кожним днем її видно все ліпше. Комета стає чимраз більшою, червонішою та прекраснішою!

- Та вона ж не рухається! - недовірливо мовив Чмих. - І хвоста не видно!

- Хвіст тягнеться позаду, - пояснив професор. - Комета простує нам назустріч, тому здається, ніби вона непорушна. Гарна, правда ж?

- Та-а... - завагався Чмих. - Червоний колір, звісно, приємний... А коли вона долетить до Землі? - Чмих, занімілий від страху, вдивлявся у маленьку червону цятку через окуляр телескопа.

- За моїми підрахунками, комета досягне нашої планети увечері сьомого серпня о 20:42. Можливо, на чотири секунди раніше, - охоче розповідав професор.

- І що тоді трапиться? - пополотнів Чмих.

- Що трапиться? - професор аж розгубився. - Про це я ще не встиг подумати... Але неодмінно дуже скрупульозно запишу увесь перебіг події.

Чмих рушив униз сходами, коліна йому підгиналися.

Повернувшись до гурту, Чмих, здавалося, наче на голову підріс.

- Він чорний, - повідомив малий. - Чорний-чоренний.

- Хто? - не зрозумів Мумі-троль.

- Всесвіт, ясна річ. А комета червона, з хвостом позаду. За нашими з професором підрахунками, вона ДОСЯГНЕ Землі сьомого серпня, увечері, о 20:42. Можливо, на чотири секунди раніше...

- Негайно додому! - вирішив Мумі-троль. - Як тільки доберемося додому, Мама з Татом усе владнають. Інша справа - панночка Хропся! Вона ж не знає, що я знайшов її браслет!

Він розтанув у сутінках, тягнучи за собою на страховій мотузці друзів.

Четвертого червня небо було безхмарним, однак сонце заслонила дивна тінь. Друзі не спинялися всю ніч. Чмих почав вередувати. Щоб його розвеселити, Нюхмумрик розгойдав каменюку і зрушив її з місця. Вона витанцьовувала поміж скелями, гуркочучи, немов громовиця, услід летіла курява з дрібних камінців та уламків скель, а в горах ще довго гуляла глуха луна. Мумі-тролю теж захотілося викликати лавину, і він кинувся до брили, яка балансувала над прірвою. Якби не рятівна мотузка, брила б потягнула Мумі-троля на край провалля. Коли Нюхмумрик і Чмих витягли Мумі-троля, він зауважив, що вони впороли дурницю. Біля підніжжя гори друзі зустріли Гемуля, який уночі постраждав від лавини. Він розгнівався, коли дізнався, хто спричинив лавину. Гемуля не цікавила комета, але він переймався, що його прохолодний потічок поволі пересихає. Тож він перейшов на протилежний берег струмка і рушив далі. Друзі ніяк не могли визначитися, куди їм іти, адже стрілка компаса крутилася мов навіжена. І вони вирішили довіритися інтуїції. За деякий час вони підійшли до озера і помітили, що воно перетворилося на мілку смердючу калюжу.

Хтось у лісі кликав на допомогу, та так голосно і розпачливо, аж в усіх трьох хутро стало дибки. Мумі-троль кинувся на голос, немов ядро, випущене з пращі.

- Почекай! - горлав Чмих. - Я не встигаю! Ой! Ай!

Рятувальна мотузка уп’ялася йому в живіт, він запоров у землю носом, то так його й волочили за собою. Мумі-троль та Нюхмумрик спинилися щойно тоді, як налетіли на дерево, мотузка між ними спинила їхній біг, і вони попадали.

- Зніміть з мене цю бісову мотузку! - сердито закричав Мумі-троль.

- Ти лаєшся! - отетерів Чмих.

- То й що! - не вгавав Мумі-троль. - То Хропся кликала на допомогу! Я певен, що то вона!

- Заспокойтеся обидва, - втрутився у сварку Нюхмумрик, дістав ножа й розрізав мотузку.

Мумі-троль одразу зірвався з місця і щодуху, наскільки йому дозволяли коротенькі лапки, побіг на порятунок.

Неподалік він надибав посинілого від жаху Хропуся, який несамовито волав:

- Отой страшнючий чортополох поїдає мою сестричку!

І справді - отруйний кущ небезпечної родини Angostura ухопив Хропсю своїми живими гілками за хвостика і поволі підтягував до себе, а вона - що зовсім не дивно - стала від жаху бузкового кольору і лементувала так, як ніхто й ніколи з родини хропусів ще не лементував.

- Я біжу! Я вже тут! - квапився Мумі-троль.

- Візьми оце про всяк випадок із собою, - Нюхмумрик простягнув Мумі-тролеві розкладного ножа (отого, який мав викрутку та коркотяг). - І спробуй розлютити Анґостуру. Рослини цього виду легко піддаються на образи.

ф

- Нікчемний плазун! Драпачка! - вигукував Мумі-троль, але кущ залишався незворушним.

- Унітазна щітка! - не відступав Мумі-троль. - Стара чума щурячого хвоста! Післяобідній сон закатрупленої свині!

Враз Анґостура глипнула на Мумі-троля усіма своїми зеленими очиськами і відпустила Хропсю. Одна з її довгих гілок витягнулася гадюкою і схопила Мумі-троля за носа.

- Не дай їй взяти над тобою гору! - застеріг Нюхмумрик.

- Вошиве лайно! - заревів Мумі-троль і - чах-чах - відтяв кущеві руку-гілляку.

Глядачі привітали його перемогу гучним «Ура!». Хвіст у Мумі-троля дрібно тремтів від злості, він стрибав то туди, то сюди, час від часу робив випади у бік Анґостури або викрикував нові образливі обзиванки.

- Ти диви! - чудувався Чмих. - Який невичерпний у нього запас лайливих слів!

Поєдинок розгорівся не на жарт. Анґостура тряслася від роздратування, а Мумі-троль пашів від гніву та напруги. Із клубка зчеплених супротивників виднілися тільки руки-гілляки, хвости та лапи.

Хропся ухопила велику каменюку і пожбурила нею в отруйницю. Була вона не надто меткою, тож камінь влучив Мумі-тролеві в живіт.

- О, який жах! - зойкнула Хропся. - Я вбила його!

- Типове дівчисько! - пирхнув Чмих.

Однак Мумі-троль навіть не думав умирати і гідно продовжував свій тріумфальний двобій, доки від отруйного куща позалишалися самі обрубані цурпалки (дрібні гіллячки він не чіпав).

- Ось так! - сказав він, складаючи ножа.

- О, який ти хоробрий, - благоговійно прошепотіла Хропся.

- Пусте, мені такими справами доводиться займатися ледь не щодня, - недбало буркнув Мумі-троль.

- Дивина, я, принаймні, ще ніколи не бачив, щоб... - ляпнув Чмих і зненацька скрикнув, бо дістав копняка від Нюхмумрика.

- Що це було?! - здригнулася від ляку Хропся, яка ще ніяк не могла прийти до тями.

- Не бійся! - заспокоїв її Мумі-троль. - Я поруч і зумію тебе захистити. Прийми від мене маленький подарунок! - з цими словами герой простягнув дамі золотий браслет.

- О! - тільки й зуміла промовити Хропся й густо пожовтіла від утіхи. - А я його стільки шукала... Як мило...

Панночка одразу ж почепила прикрасу на ніжку і, вертячись на всі боки, милувалася нею.

- Вона проплакала за цією цяцькою кілька днів, - сказав Хропусь. - Щоразу, як я намагався заговорити про комету, вона зводила розмову до жалю за браслетом. А вас цікавить комета?

- Ще й як! - підтвердив Нюхмумрик.

Хропусь запропонував улаштувати нараду й оголосив себе головою та секретарем зборів. Мумі-троль запропонував хропусям разом іти до Долини Мумі-тролів, Чмих згадав про свою печеру. Хропся зауважила, що вони можуть знайти у печері прихисток, а Мумі-троль зрадів, адже зрозумів, що вони справді можуть в печері врятуватися. Друзі не змогли знайти ніде води. Нюхмумрик припустив, що це через комету. Коли Хропся побачила на небі комету, вона позеленіла і попросила Мумі-троля, який повернувся з лісу з букетом бузкових квітів, заслонити комету, яка гаряче світилася в небі, віщуючи біду.

Увесь наступний день друзі йшли лісом, простуючи в Долину Мумі-тролів. Нюхмумрик грав їм на губній гармонії, щоб мандрувалося веселіше. Десь близько п’ятої години по обіді вони вийшли на стежку, де стояв великий вказівник: «Сьогодні увечері танці! Сюди! Працює крамниця!»

- О! Хочу потанцювати! - заплескала лапками Хропся.

- Які можуть бути танці, коли Земля ось-ось загине! - запротестував Хропусь.

- Але якщо не зараз, то коли? - не поступалася Хропся. - Будь ласка! До кінця світу в нас ще два дні!

Хропусь лише зітхнув. Отож друзі звернули на стежку і попростували за вказівником. Стежка весело в’юнилася лісом, петлювала і закручувалася на всі боки, інколи знічев’я зав’язуючись вузликом. Від такої стежки не втомлюєшся; вона навіть, здається, скоріше приводить до мети, аніж пряма й нудна дорога.

- У мене відчуття, ніби Долина Мумі-тролів ось-ось вигулькне з-за наступного закруту, - мовив Мумі-троль.

- Розкажи мені про Долину, - попросила Хропся.

- У нашій Долині завжди почуваєшся у безпеці, - почав розповідь Мумі-троль. - З веселим настроєм встаєш уранці і вкладаєшся до сну ввечері. Там росте розлоге дерево, на якому я побудую курінь, а ще є потаємне місце - обов’язково тобі покажу. Мама обклеїла всі грядки черепашками, а наш ґанок увесь день купається в сонячному промінні. Там так смачно пахне. Ми маємо власний місток через річку, який побудував Тато і по якому можна котити тачку. А ще я зробив відкриття - знайшов море, тож і шматочок моря також належить нам...

- А раніше ти одно торочив, які гарні краї, де ніколи не бував, - ущипнув Чмих.

- Та то давно було... - відмахнувся Мумі-троль.

За наступним вигином стежки вони опинилися перед крамничкою, дуже гарною хатинкою. Навколо рівними рядочками буяло розмаїття квітів, на стовпі лежала срібна куля, у якій віддзеркалювався ліс і біла хатка з дахом, викладеним дерном. Оголошення біля дверей сповіщало, що тут можна купити порошок до прання, лакрицю та чудову Сонячну Оливу.

Мумі-троль піднявся вгору сходами, а коли відчинив двері, всередині хатинки теленькнув дзвоник. Усі увійшли до крамнички, тільки Хропся затрималася надворі, милуючись своїм відображенням у срібній кулі. У крамниці за лядою сиділа бабуня з маленькими і круглими, як у мишки, очицями та сивим волоссям.

Мумі-троль попросив у бабусі діадему, щоб подарувати Хропсі. Але у крамничці не було жодної діадеми. Коли до крамнички зайшла Хропся і сказала, що їй сподобалося дзеркало у саду, бабуся похапцем тицьнула Мумі-тролеві у лапку маленьке кругле люстерко у срібній рамочці, на зворотному боці оздоблене трояндою з червоних рубінів. Хропся запитала, чи немає у бабусі медалей, гарно оздоблених зірок, які поважні панове охоче носять на шиї. Бабуся витягла з коробки з різдвяними прикрасами велику розкішну зірку і віддала Хропсі. Хропся вручила цю зірку Мумі-тролю за те, що він урятував її від чортополоха, і пошкодувала, що він не може побачити, як зірка йому личить. І тоді Мумі-троль простягнув їй люстерко, яке ховав за спиною. Танцювальний майданчик був на лісовій галявині. Друзі весело провели там час. Та ранком п'ятого серпня не заспівали пташки: над лісом висіла комета завбільшки з колесо до воза, оторочена вогненними язиками. Ураз ліс закінчився, і перед ними замість моря пролягла безмежна пустеля з подовгастими піщаними дюнами. Вервечкою на схід сунули гатіфнати, вони незмигно вдивлялися в горизонт і неспокійно вимахували лапками. Хропусь запропонував рушити за гатіфнатами, адже у них інстинкт і вони знають, куди йти. Мумі-троль заперечив, бо Мама з Татом мешкають на заході. І він рушив прямісінько у бік Долини Мумі-тролів. Нюхмумрик затужив: «Усе пропало! Не буде більше ні розваг під вітрилами, ні купання, ні улову великих щук! І місяць ніколи більше не милуватиметься своїм віддзеркаленням у тихій воді!» Мумі-троль спробував його розрадити: «Усе повернеться на свої місця, як тільки комета полетить собі геть. Повір мені!» Але Нюхмумрик не вірив. Він запропонував передибати провалля на ходулях і виграти час. Друзі, хто з чого, зробили ходулі і рушили дном моря.

Комета з дна провалля видавалася набагато більшою й немов тріпотіла та мерехтіла у водяних випарах мертвого моря. Схожі на довгоногих комах, друзі все глибше й глибше спускалися в надра морського дна. Де-не-де здіймалися велетенські скелі піщаника, - їхні вершини були колись острівцями, до яких приставали прогулянкові кораблики, а навколо у воді плюскотіла дрібна звірина.

- Тепер ніколи не наважуся плавати на глибині, - зізнався Нюхмумрик. - Як уявлю собі, що таїться у безодні піді мною...

Він зазирнув у розколину, де ще не висохла вода і вирувало якесь загадкове життя.

- Але тут гарно. Моторошно й гарно... - додав Нюхмумрик. - Подумайте лишень, тут не ступала іще нога жодної живої істоти!

Скелі ставали вищими й недосяжнішими, а розпадини - глибшими. Ходулі раз у раз застрягали у тріщинах, просуватися вперед стало важче. Час від часу хтось перечіпався й поров носом. Друзі перестали розмовляти, мовчки брели, брели, брели... Раптом перед ними вигулькнув затонулий корабель. Бідолаха мав страшенно нещасний вигляд. Щогла зламалася, пробиті боки заросли мушлями та водоростями, такелаж забрала із собою морська течія, але жіноча фігура на носі збереглася й сумною усмішкою дивилася кудись повз них.

- Гадаєш, їм пощастило врятуватися? - прошепотів Чмих.

- Звичайно! - навіть не допускав сумнівів Мумі-троль. - Вони ж мали рятувальні шлюпки. Ходімо! Надто сумна картина...

- Зачекайте! - попросив Чмих, зістрибуючи з ходуль. - Там щось блищить! Певно, золото! - Він заповз під корабельні уламки і почав відкопувати блискучу річ з купи водоростей. - Кинджал! Золотий, з коштовним камінням на держалні!

Хропся нахилилася, щоб роздивитися ближче, й похитнулася. Вона нахилилася вперед, потім відсахнулася назад, пронизливо закричала і полетіла широкою дугою в чорне нутро корабельного руйновища. Мумі-троль кинувся на порятунок. Він видряпався вгору заіржавілим якірним ланцюгом, ковзаючись на слизьких рештках водоростей, вибрався на палубу й зазирнув у темряву трюму.

- Де ти?

- Тут! - тоненько заскімлила Хропся.

- Поранилася?

- Ні, але мені страшно.

Мумі-троль зістрибнув у трюм. Вода сягала йому до пояса, тхнуло пліснявою.

- Це Чмих в усьому винен зі своєю вічною жадобою коштовностей!

- Але я його не винувачу, - заперечила Хропся. - Мені також дуже подобаються коштовності: і золото, і перли, й діаманти! Хтозна, може, й на цьому кораблі вони є... Може...

- Надто темно! - урвав її Мумі-троль. - До того ж тут на кожному кроці чигає небезпека.

- Твоя правда, - слухняно погодилася Хропся. - Витягни мене нагору, будь ласка.

Мумі-троль підсадив її до краю отвору.

- Що там у вас? - гукнув Нюхмумрик.

- Я знову врятована! - радісно відповіла Хропся, досягаючи люстерко, аби пересвідчитися, чи воно не розбилося. На щастя, люстерко уціліло, жоден рубін не відколовся. У дзеркалі Хропся бачила свою намоклу гривку, чорний отвір на палубі, вушка Мумі-троля, які стирчали з того отвору, а поза його спиною, глибоко у темряві, - ЩОСЬ, щось ворухке! І те щось усе ближче підкрадалося до Мумі-троля...

- Обережно! - скрикнула вона. - За тобою хтось крадеться!

Мумі-троль озирнувся...

... і побачив восьминога! Найгрізніше страховисько морів, велетенський спрут поволі підповзав до нього з темряви.

Мумі-троль спробував видряпатися з пастки, але деревина була надто слизькою, він щоразу зісковзував і зрештою булькнув у воду. Хропся лементувала на повні груди, не випускаючи, однак, з лапок люстерка.

Спрут невблаганно наближався.

Раптом він завмер і заблимав очицями. Дзеркальце упіймало своєю поверхнею палахкотливе сяйво комети і засліпило чудовисько. Восьминіг налякався, бо все своє життя прожив у пітьмі, у глибинних нетрях моря. А тепер темрява зникла. Море зникло. Та - що найжахливіше - очі осліпли від нестерпного червоного світла. Восьминіг застогнав і, зіщулившись у найдальшому кутку трюму, затулив усіма вісьмома щупальцями голову.

- Хропсю, ти врятувала мені життя! - вигукнув Мумі-троль. - Та ще в який винахідливий спосіб!

- Це сталося випадково! Але я радо рятувала б тебе щоднини від восьминогів!

- Це було б уже занадто! - зауважив Мумі-троль. - Ходімо! Не хочу затримуватися у цій дірі ані на хвилину!

Цілий день мандрували вони пустелею вимерлого моря, сходячи все глибше і глибше. Увечері друзі збилися докупи, наслухаючи неприродну тишу. Всі позасинали, а Мумі-троль оглядав похмурий краєвид і думав, як, напевне, потерпає від страху Земля, спостерігаючи за наближенням палаючої вогненної кулі! Він думав про те, як страшенно любить увесь світ з лісами й морями, вітрами й дощами, сонячним сяєвом, травами й мохами, а ще про те, що жити без цього неможливо... Але потім він згадав про Маму і вирішив, що вона неодмінно придумає, як зарадити лихові. Наступного дня вони зустріли домовичка на велосипеді. Він сказав, що з Долини Мумі-тролів усі накивала п'ятами, бо ніхто не має наміру чекати, доки прилетить комета і настане кінець світу. Лише Тато і Мама сидять на ганку і чекають на Мумі-троля. Усе морське дно шумувало біженцями. Вони нажахано позирали на небо. Нарешті друзі дісталися протилежного берега моря. Але додому було набагато далі, ніж вони собі думали.

У лісі їм зустрівся ще один гемуль, який сердито буркотів сам до себе, тримаючи на колінах альбом з марками.

- Розгардіяш і суєта, - бубонів він. - Лемент і паніка, і ніхто не може мені пояснити, що відбувається.

- Доброго дня! - привітався Мумі-троль. - Чи не родич тобі Гемуль, який захоплюється нічними метеликами?

- Двоюрідний брат по батьківській лінії, - буркнув Гемуль, ледь приховуючи свою неприязнь.- Справжній осел! Ми більше не родичі! Я анулював наше знайомство!

- Чому? - здивувався Чмих.

- Бо він має надто односторонні захоплення. Для нього нічого не існує навкруги, лише комахи, комахи й ще раз комахи... Може настати кінець світу, а він навіть не помітить!

- Але ж саме це й відбувається! - озвався Хропусь. - Аби бути точнішим, кінець світу настане завтра о восьмій годині сорок дві хвилини...

- Що?! - скрикнув Гемуль. - Отже, знову цілковитий розгардіяш! Я увесь тиждень впорядковував свої марки, не оминув увагою жодного водяного знака, і що тепер? Забрали мій стіл! Вихопили з-під мене стілець! Замкнули хатину! І ось я сиджу тут зі своїми марками, покинутий напризволяще, і ніхто не пояснить мені, в чому справа!

- Шановний Гемулю! - виразно й дуже поволі заговорив до нього Нюхмумрик. - Справа в тому, що завтра прилетить комета і зіткнеться з Землею.

- Зіткнеться... - повторив Гемуль. - Це має щось спільного з колекціонуванням марок?

- Аж ніяк. Комета - збожеволіла зірка з вогненним хвостом. І коли вона прилетить сюди, від твоїх марок нічого не зостанеться!

- Ото нещастя! - скрикнув Гемуль, підбираючи подоли своїх спідниць. (Гемулі завжди носять спідниці. Чому - ніхто не знає. Напевно, їм ніколи не спадало на думку, що можна одягнути штани.) - Що ж мені тепер робити?

- Можеш приєднатися до нас, - запропонувала Хропся. - Заховаєшся разом з марками у нашій чудовій печері.

- У моїй чудовій печері, - огризнувся Чмих.

Отак Гемуль помандрував укупі з усіма до Долини Мумі-тролів. Його товариство було досить обтяжливим, але що вдієш. Одного разу їм довелося повертатися на багато кілометрів назад у пошуках загубленої цінної марки, двічі він затівав сварку з Хропусем, але про що, вони й самі не знали (щоправда, обидва стверджували, начебто вели палку дискусію, але то, без сумніву, була сварка).

Чмих брів осібно і незвично німував. Він думав про кошеня. Чи не забувала Мама Мумі-троля ставити для нього на ґанку молочко? Ану ж кошеня не зрозуміє, що любити йому слід Чмиха, і полюбить натомість Маму Мумі-троля? Ластитиметься воно до його ніг чи байдуже почалапає геть, задерши догори хвостика? Тих кошенят важко збагнути... Надійніше нікому про нього не признаватися, обмежитися лише натяком, що у тебе хтось є, хто тебе дуже любить. Чмих неймовірно пишався, що за всю подорож ані разу не зрадив таємниці про кошеня.

Раптом здійнявся сильний вітер. Ураган вихопив у Гемуля альбом з марками, і той полетів у світи. Гемуль оплакував свою втрату. Мумі-троль здогадався, що вони можуть позичити у Гемуля сукню і перетворити її на повітряну кулю. Усі вхопилися за торочки Гемулевої хламиди, і ураган підняв їх у небо. Незадовго до півночі друзі приземлилися в лісі. Вони були такі втомлені, що прокинулися аж о дванадцятій годині наступного дня.

Утілення в повісті сімейних цінностей. Центральне місце у творі займає Мумі-родина. Вона живе у великому гостинному будинку, який збудував Мумі-тато. В ньому може залишитися той, хто потребує прихистку і турботи. Мандрівник може розраховувати на те, що для нього завжди знайдеться ліжко і чашка кави. А коли він вирішить залишитися тут жити, Мумі-тато збудує для нього кімнату... Життя Мумі-тролів - це ніби життя родини, яким його сприймає дитина. Невідомо звідки береться, наприклад, їжа та інші речі, і немає жодної проблеми, яку б не могли розв’язати батьки... Через це таке велике значення в повісті має будинок Мумі-тролів. У ньому завжди горить світло, завжди є щось смачненьке на кухні у Мумі-мами і на гостей чекає тепла постіль. Тут затишно й надійно. Тебе тут люблять і завжди чекають: «У нашій Долині завжди почуваєшся у безпеці. ...З веселим настроєм встаєш уранці і вкладаєшся до сну ввечері... Ми прийдемо додому, мама чекатиме нас з наготованим обідом і скаже: "Як вчасно ви повернулися!” А ми скажемо: "Якби ти лишень знала, що за пригоди з нами трапились!”»

Прообразом Долини і родини Мумі-тролів стала велика родина самої Туве Янсон, яка чотири місяці на рік мешкала на острові. Саме цей затишний світ дружньої родини, де незмінно були раді гостям, ліси навколо будинку і море, яке завжди можна було почути, знайшли своє відображення в книгах про Мумі-тролів.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Чим займалася родина Мумі-троля?
  • 2. Хто такий Ондатр? Яку роль він відіграє в історії з кометою?
  • 3. Що примусило Мумі-троля вирушити в подорож? Як змінився навколишній світ? З ким вони зустрілися під час подорожі?
  • 4. Хто такі мумрики? Яке життя було у Нюхмумрика? Чим він полюбляв займатися? Що цінував у житті?
  • 5. У які небезпечні ситуації і чому потрапляють маленькі мандрівники? Чи можна було уникнути небезпеки? Поясніть свою точку зору.
  • 6. Як поводиться Чмих під час подорожі? Чи легко мандрувати з таким супутником? Назвіть його улюблене примовляння.
  • 7. Хто такий Гемуль? Чим він цікавиться? Який має вигляд?
  • 8. Хто такі хропусі? Як до них спочатку поставився Мумі-троль? Чому?
  • 9. Скільки тривала подорож Мумі-троля до Обсерваторії і назад?
  • 10. Назвіть чудовиськ, яких бояться Мумі-троль і його друзі. Що їх об’єднує? Чи зустрічаються вони в реальному житті?
  • 11. Які перешкоди долають мандрівники, щоб дістатися до Долини Мумі-тролів?
  • 12. Що допомогло Мумі-тролю разом із друзями потрапити додому?

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

Уявіть, що ви потрапили на екскурсію до обсерваторії і випадково за допомогою телескопа побачили не відоме досі небесне світило. Опишіть його, намалюйте і дайте назву.

У п’ятницю сьомого серпня панувало цілковите безгоміння та жахлива спека. Ніхто не знав, котра година, лише інстинктивно відчували: вже далеко не ранок.

Комета виросла до велетенських розмірів, і ні в кого не виникало сумніву, що прямує вона в Долину Мумі-тролів. Вогненні язики в її короні побіліли і засліплювали неймовірно яскравим сяйвом.

Мумі-троль першим зліз із дерева, обережно озирнувся на всі боки і принюхався.

- Тут зелено! - вигукнув він радісно. - Тут ростуть квіти і трави! Ліс ніхто не пожер, вигляд у нього такий, як і повинен бути! А ще мені здається, до дому зовсім близько!

Того дня кожний жучок чи мурашка щонайглибше заховалися в землю, а птахи зачаїлися у кронах дерев, чекаючи, що ж буде далі.

- Люба сестричко, - мовив Хропусь, - чом би не заквітчати твоє вушко квіточкою?

- Дуже мило з твого боку, що ти подумав про це, - відповіла Хропся, - але щось мені не хочеться. Я боюся.

Чмихові не йшло з голови кошеня. Чи сидітиме воно на сходах ґанку? Скаже до нього хоч слово чи лише муркотітиме? А може, не впізнає його, бо ще надто маленьке?

Чмих усе більше непокоївся та хвилювався, аж урешті тихенько зарюмсав.

- Усе влаштується, ось побачиш, - підбадьорив малого Нюхмумрик. - Але спробуй трохи прискорити крок, бо часу залишилося зовсім мало...

- Мало часу! - вибухнув обуренням Гемуль. - Усім мало часу! Усі галасують! Ніде нема спокою на землі!

Гемуль повсюди шукав альбом із марками, обличчя у нього зморщилося від горя. Було нестерпно гаряче, а у них - ані шматочка їжі, ані краплини води. Отак і брели понуро...

«Дивні речі відбуваються, коли чогось дуже прагнеш, - думав собі Мумі-троль. - Я ось, скажімо, вловлюю розкішний запах щойно спечених пиріжків».

Мумі-троль тоскно зітхнув, та нараз зупинився і, задерши догори носа, принюхався. А тоді кинувся бігти, лиш п’яти замиготіли.

Ліс порідів. Запах пиріжків став відчутніший. І враз перед ним з’явилася Долина Мумі-тролів з блакитним будиночком, звичним та затишним, як і того дня, коли вони подалися в мандрівку. А вдома Мама спокійно пекла кардамонові пряники.

- Ми вдома! Ми вдома! - галасував Мумі-троль. - Я знав, що все щасливо завершиться! Подивіться-но!

- Он місток, про який ти розповідав, - мовила Хропся. - А ось там, напевно, дерево, по якому можна лазити. Чудова хатинка й чудовий ґанок!

Чмих глянув на сходи ґанку. Кошеняти там не було, воно його не чекало...

На кухні Мама Мумі-троля прикрашала збитими вершками високий багатоярусний торт. Навколо торта гарними шоколадними карлючками було написано: «Моєму любому Мумі-тролеві», а вгорі красувалася цукрова зірка. Мама Мумі-троля щось собі тихенько насвистувала і час від часу позирала у вікно. Мумі-тато стурбовано ходив з кімнати в кімнату, потерпаючи від нетерплячки.

- Чому їх так довго немає? Уже майже о пів на другу...

- Скоро надійдуть, - вгамовувала його Мама. - Не хвилюйся! Підніми трохи торт, щоб я могла витягнути з-під нього кондитерський папір. Чмихові дамо облизати таріль, він це любить...

Тато зітхнув і підняв торта.

- Не треба було їх відпускати. Але хто ж знав... У цю мить до хатини увійшов Ондатр і вмостився на дров’яній скрині.

- Як там комета? - поцікавилася Мама.

- Летить щодуху! - похмуро буркнув Ондатр. - Знайшли ви час торти випікати!..

- Може, покуштуєте пиріжка? - запитала Мама Мумі-троля.

- Та-а, - завагався Ондатр. - Хіба одного, доки чекаємо...

Після третього він сказав:

- Здається, синок пані господині біжить через міст... У дуже строкатій компанії...

- Мумі-троль?! - скрикнула Мама і випустила з лап тортову лопатку просто в смітник. - І ви тільки зараз кажете про це!

Мама чимдуж вискочила надвір, Тато - услід.

- Он наш синочок! А ото Чмих!..

А за ними - купа незнайомих Мамі й Татові істот.

- Як я за тобою скучила! - цокотіла Мама Мумі-троля. - Ходи, я тебе обійму! Які ж бо ви змарнілі та брудні! Я так тішуся... Невже все це насправді!

Дізнавшись, що Гемуль колекціонує марки, Тато Мумі-троля запропонував йому поглянути на альбом, який учора занесло вітром. Побачивши свій червоний альбом для марок, Гемуль скрикнув від радості. Чмихові було гірко, бо кошеня не прийшло привітати його з поверненням додому. Товариство говорило про комету, і Чмих запропонував заховатися від неї у печері. Усі почали галасувати. Ондатр попрощався з усіма, бо був не певен, що пощастить знову побачитися, адже, коли прилетить комета, від усіх мокрого місця не зостанеться. Тато запропонував Хропусю взяти на себе організацію переїзду до печери.

Почалося велике переселення. Ондатр спостерігав за всім зі свого гамака, а Гемуль сидів під кущем бузку й сортував марки.

Чмих останнім покинув Долину. Всю дорогу до лісу він гукав кошеня, аж нарешті помітив його. Кошеня сиділо в моху і вмивалося.

- Привіт, - прошепотів Чмих. - Як справи?

Кошеня облишило умиватися і зиркнуло на нього.

Чмих обережно підійшов ближче і простягнув лапку. Кошеня трішки відсунулося.

- Я так за тобою тужив, - Чмих знову простягнув до нього лапку.

Кошеня відстрибнуло на недосяжну віддаль.

Щоразу, як Чмих намагався підійти ближче, воно відсувалося, але не втікало.

- До нас летить комета, - мовив Чмих. - Ходи з нами, бо від тебе й сліду не зостанеться...

- Пхе, - пирхнуло кошеня і позіхнуло.

- Обіцяєш прийти? - суворо запитав Чмих. - Мусиш мені пообіцяти! Перед восьмою...

- Прийду, коли мені захочеться, - відповіло кошеня і знову заходилось умиватись.

Чмих поставив мисочку з молоком у мох, трохи постояв, дивлячись на кошеня, а тоді побіг до берега моря. Друзі саме піднімали ванну на скелю.

- Міцно тримайте і тягніть! - командував Тато Мумі-троля. - Обережно, щоб не впала мені на ноги! Не відпускайте!

- Вона вислизає! Підставка для мила застрягла! - репетував Мумі-троль.

Мама сиділа на березі, витираючи спітніле чоло.

- Яке важке переселення! - зітхнула вона.

- Що вони там роблять? - поцікавився Чмих.

- Ванна надто велика, - пояснила Мама. - Не поміщається в отворі печери. Хропусь хотів скликати з цього приводу нараду, але у нас мало часу... Тепер вони намагаються витягнути ванну на вершок скелі, щоб затулити нею дірку в стелі. Ой, лишенько!

- Я зустрів своє кошеня, - повідомив Чмих. - Воно пообіцяло прийти до печери перед восьмою...

- От і добре! - втішилася Мама. - Я дуже рада! А тепер піду позастеляю ліжка в печері...

Ванна затулила отвір у стелі з точністю до чотирьох сантиметрів, їм дуже пощастило! Потроху всі речі розташували всередині печери, вхід до печери Мама заслонила ковдрою.

- Гадаєш, ковдра витримає спеку? - засумнівався Мумі-троль.

- А ми її піддамо спеціальній обробці, - заспокоїв Нюхмумрик, дістаючи з кишені маленьку пляшечку. - Погляньте! Моя знаменита підземна Сонячна Олива! їй жодна спека не страшна!

- Плями від неї залишаються? - запитала Мама.

Раптом вона схопилася лапами за голову:

- А де ж Ондатр?

- Він не хотів іти з нами, - відповів Тато. - Водно торочив, що пікніки зараз не мають жодного сенсу. Я покинув його в саду. І гамак йому залишив.

- Ой-ой! - зітхнула Мама знову і заходилася готувати обід на примусі.

Годинник показував за п’ять хвилин сьому. Коли всі вже пообідали і перейшли до сиру, ззовні почулося голосне чмихання. З-під ковдри, яка затуляла вхід, з’явилася вусата рийка.

- О, ви таки прийшли, - зрадів Мумі-троль.

- Я не витримав у гамаку шаленої спеки, - мовив Ондатр. - Подумав, що у печері, мабуть, прохолодніше.

Він статечно пошкандибав у куток.

- Моє кошеня по дорозі бачили? - запитав Чмих.

- Ні...

Тато Мумі-троля досяг з кишені годинника:

- Ми готові. Зараз рівно восьма.

- Ще встигнемо покуштувати десерт, - сказала Мама.

Чмих образився на товариство і пішов з печери. Коли до катастрофи залишилося одинадцять хвилин, Мумі-троль кинувся шукати друга, кожні сім кроків окликуючи Чмиха.

Вони навіть словом не обмінялися, зустрівшись, а щодуху помчали назад, до печери. Услід підтюпцем бігло кошеня. А згори на них, на занімілу від жаху Долину Мумі-тролів, летіла комета, ближче і ближче.

Ще шість хвилин... Ноги грузнули в піску, бігти було важко, рухи уповільнилися, немов у поганому сні. Гаряче повітря обпікало очі, висушувало горло... Та ось нарешті і скеля, теж почервоніла від сяйва комети, там стоїть Мама, щось кричить, вимахує лапами, а вони відчайдушно дряпаються вгору, вище, вище... Лише три хвилини зосталося! Раптом стало прохолодніше, Мумі-троль і Чмих з кошеням опинилися всередині печери, де мирно горіла гасова лампа, було тихо і затишно.

- Дозвольте відрекомендувати вам моє кошеня, - промовив Чмих тремтячим голосом.

- О, яке гарне маленьке кошеня! - відразу заторохтіла Мама. - Я маю для тебе подарунок, Чмиху... Мені хотілося подарувати тобі з нагоди повернення додому бабусині смарагди, але я забула про це у тому шарварку... Ти міг би зробити з них ошийничок для кошеняти...

- Смарагди! - застрибав від утіхи Чмих. - Родинні коштовності!.. Кошеняті! Чудово! Я такий щасливий!

І тієї ж миті розпечена палаюча комета впала на Землю. Гасова лампа перекинулась на пісок і згасла. Була рівно восьма година сорок дві хвилини та чотири секунди...

З-під ковдри, скропленої Сонячною Оливою, пробивалося сліпучо-червоне світло, однак у печері панувала густа темрява.

Міцно обійнявшись, усі забилися в найдальший закуток печери, наслухаючи, як гримотить метеоритний дощ по ванні на даху печери. Ондатр скоцюрбився у балії для прання. Гемуль лежав на животі, прикриваючи своїм тілом марки, щоб їх знову не розвіяло вітром.

Скелею теліпало і трясло, комета завивала, немов від страху, а може, то Земля нажахано кричала...

Отак непорушно, обійнявшись, вони лежали дуже довго. Надворі луною розкочувався гуркіт - то розколювалися скелі і розтріскувалася земля. Час тягнувся невимовно довго, кожен потерпав у душі наодинці із собою.

Здавалося, минула вічність, а може, й не одна, коли все нарешті стихло. Друзі напружено прислухалися, але надворі справді панувала тиша.

- Мамо, - прошепотів Мумі-троль, - уже настав кінець світу?

- Все минулося, - заспокоїла його Мама. - Може, й настав усьому кінець, але це вже позаду...

- Кінець кінцю! - каламбурив Тато, намагаючись усіх розвеселити.

Хропусь засміявся, і знову запала тиша. Мама знайшла гасову лампу, запалила її, і всі побачили, що кошеня спокійно умивається лапкою.

- Як було страшно, - мовила Хропся. - Ніколи більше й не подивлюся на годинника!

- Час вкладатися до сну, - звеліла Мама. - Ніхто нині більше не розмовлятиме, ба, навіть не думатиме про комету! А що вона накоїла, встигнемо побачити і завтра...

Коли всі вляглися й понатягали ковдри на носи, Нюхмумрик дістав гармонію. Переконавшись, що всі звуки й тони - низькі та високі - повернулися, він заграв колискову. Цю колискову добре знала Мама, а тому стиха почала підспівувати Нюхмумрикові:

Спіть, малята. Споночіло. І, розпушивши хвости,

Мчать комети знавісніло у незвідані світи.

Ви їх зможете узріти, як летять у снах вони.

А на ранок, любі діти, й не згадаєте про сни.

Зазирне небесне око і до сонних оченят.

Поміж хмарами високо розбрелося сто ягнят.

Потроху в печері все стихло. Чмих на хвильку прокинувся і відчув щось м’якеньке на дотик біля самого свого носа. То було кошеня. Він обійняв його, і вони заснули удвох.

Мумі-троль прокинувся й спершу не міг зрозуміти, де він. У печері панував присмерк, пахло розхлюпаним гасом. Нараз йому все пригадалося, він сів у постелі. Решта ще спали. Мумі-троль навпомацки дістався до входу, обережно відхилив заслону і визирнув надвір. Червінь зникла, небо було зовсім безбарвним, а навколо - безгоміння. Мумі-троль виліз із печери, сів на скелі, взяв у лапки один із метеоритів, якими жбурлялася комета, почав його розглядати з усіх боків. Уламок був чорний, з гострими боками і дуже важкий. Мумі-троль глянув на неозорий піщаний берег і безводне море внизу - все безбарвне та німотне.

Мумі-троль сподівався побачити жахливу бездонну діру в землі, якісь наслідки страшної катастрофи, а зараз навіть не знав, що й думати, тож було йому трохи лячно.

- Привіт! - гукнув Нюхмумрик. Він теж виліз із печери і, сівши поруч з Мумі-тролем, запалив свою люльку.

- Привіт, привіт! - відгукнувся Мумі-троль. - Невже саме такий вигляд повинна мати Земля після кінця світу? Пустка і нічого більше?

- Кінця світу не було, - мовив Нюхмумрик. - Я гадаю, що комета тільки зачепила нас хвостом, а потім полетіла собі далі у простори Всесвіту.

- Хочеш сказати, що все зосталося на своїх місцях? - усе ще не вірив Мумі-троль.

Нюхмумрик тицьнув люлькою у бік горизонту.

- Бачиш? Море повертається!

Вони сиділи мовчки, а небо тим часом набирало яскравішої барви, зійшло вранішнє сонечко, свіже, немов умите, як завжди.

Раптом прикотилася хвиля, і море увійшло в свої береги. Що вище піднімалося сонце, то синішим ставало море. Хвилі заповнили всі глибини і западини, заспокоїлися, вляглися, стали аквамариновими. Вся стрибуча, повзуча і плавуча живність, яка зуміла вціліти у напіввисохлому намулі, весело хлюпалася у прозорій воді. Водорості випросталися на дні й потягнулися до сонця. Над морем пролетіла ластівка, повідомляючи, що знову настав новий ранок!

- Море повернулося! - зрадів Тато Мумі-троля.

Усі попрокидалися і схвильовано визирали з печери. Лише Гемуля з усього товариства не здивувало, що Земля все ще існує. Він зійшов униз, до пляжу, з альбомом під пахвою, щоб остаточно впорядкувати свої марки, а задля більшої певності, що їх не розвіє вітром, притиснув сторінки метеоритами.

Решта посідали рядочком на скелі, задерши носики до сонця.

- Як називається твоє кошеня? - запитала Хропся.

- Це таємниця, - відповів Чмих.

Кошеня скрутилося калачиком у нього на колінах, мружилося на сонце і муркотіло.

- Що ж, - мовила Мама, - я пропоную з’їсти торт удома, на ґанку. Збирайтеся, ми повертаємось! Як гадаєте, ліс, сад і будиночок стоять на місці?

- Я впевнений у цьому! - сказав Мумі-троль. - Ходімо й самі подивимося!

Переклад зі шведської Наталі Іваничук

Ілюстрації створено на основі діафільму «Мумі-троль і комета» (1982)

ЛІТЕРАТУРА І КУЛЬТУРА

Книжки Т. Янсон здобули безліч літературних премій, серед яких найціннішою, безумовно, була Міжнародна золота медаль імені Г К. Андерсена. Мумі-тролі полюбилися і дорослим, і дітям. Вони стали героями кінофільмів і мультфільмів, була навіть створена «Мумі-опера»! А якщо хтось захоче опинитися в Мумі-домі, йому варто влітку вирушити в подорож до фінського міста Наанталі. Там за активної участі Т. Янсон збудовано Парк Мумі-тролів. Він працює лише влітку, тут немає ні американських гірок, ні каруселей. Відвідувачі разом із персонажами казок Т. Янсон опиняються посеред казки. Вони можуть покататися на кораблі разом з Мумі-татом, відвідати будиночок Гемуля чи бабусину крамничку, а з Мумі-пошти надіслати листівку в будь-який куточок світу.

Парк Мумі-тролів

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

  • 1. Відшукайте в тексті епізоди, де описується комета. Простежте, як вона змінюється. У чому вбачають її небезпеку персонажі повісті?
  • 2. Як можна стати мешканцем будинку Мумі-тролів?
  • 3. Який епітет використовують, щоб схарактеризувати пейзаж на початку повісті? Чому?
  • 4. Як ви розумієте вислів Ондатра: «Всесвіт такий великий, а Земля така неймовірно крихітна і мізерна»? Який прийом тут використано?
  • 5. Займіть позицію. Проаналізуйте поведінку Мами Мумі-троля. Чи можна стверджувати, що вона - алегорія всіх мам узагалі?
  • 6. Як пояснюють персонажі твору, що таке комета? Як можна розтлумачити її алегоричне значення?
  • 7. Хто, на думку Мумі-троля, розв’яже усі проблеми з кометою? Чому він на це сподівається?
  • 8. Які дивні речі спостерігають Мумі-троль і його супутники дорогою додому?
  • 9. Чому Мумі-троль вважає Долину найліпшим місцем порятунку від комети?
  • 10. Якою постає Мумі-долина і життя в ній з розповідей Мумі-троля?
  • 11. Як герої твору переборюють свій страх перед кометою?
  • 12. Які зміни відбулися в природі з наближенням комети?
  • 13. Чи можна пейзажі повісті назвати казковими?
  • 14. Як поводяться жителі Долини Мумі-тролів перед прибуттям комети?
  • 15. Чому Мумі-тато та Мумі-мама не покинули Долину? Як вони поводяться?
  • 16. Як змінилася природа з наближенням комети?
  • 17. Де вирішили перечекати зустріч з кометою Мумі-тролі та їхні друзі? Як вони почувалися під час катастрофи?
  • 18. Що трапилося, коли комета упала на Землю? Як змінився навколишній пейзаж?
  • 19. Чи можна фінал повісті назвати щасливим? Поясніть свою точку зору.

ПРАЦЮЄМО ВДОМА

  • 1. Складіть план повісті «Комета прилітає».
  • 2. Відшукайте у повісті портрети, пейзажі, опис будинку Мумі-тролів.
  • 3. Перелічіть катастрофи, до яких призвела поява комети.
  • 4. Дайте письмову відповідь на запитання «Чому Мумі-троль вважає Долину найліпшим місцем порятунку від комети?».

Для додаткового читання. Пауль Маар. «Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу».