Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ковбасенко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Поезія, що складається із творчості мільйонів

ҐІЙОМ АПОЛЛІНЕР

Вірші

У світовій літературі є знакові постаті, без яких її розвиток неможливо навіть уявити. До них належить відомий французький поет Ґійом Аполлінер, адже його творчі відкриття змінили лірику XX ст., збагатили її та відкрили нові мистецькі обрії.

Аполлінер символізує характерні риси літератури нового часу: сміливі формальні шукання, прагнення спрогнозувати майбутнє, не відкидаючи водночас набутків минулого. Поетові належить провідна роль у фундаментальних змінах літератури XX ст., у появі «нового зору», притаманного літературі XX ст. «Позиція неприйняття життя і відрази до нього, властива ранньому модернізму, - писав Д. Наливайко, - в Аполлінера поступається місцем активно-творчому ставленню до нього». Змінюється тональність мовлення поета, який вірить у «перемогу зорі над сутінками». Романтичну тугу («світову скорботу») в Аполлінера заступає поміркований оптимізм: «Поетом може називатись лише той, хто винаходить, хто творить. Поет - це той, хто знаходить нові радощі, хай навіть болісні» («Нова свідомість і поет», 1918). Тож не можна не погодитися з відомим чеським сюрреалістом В. Незвалом, який назвав його «великим Аполлінером, без якого XX століття тупцювало б на місці й жебрало б у Минулого, яке, хоч і багате на уроки, проте вже минуло...».

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ґійом Аполлінер

...Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є.

ҐІЙОМ АПОЛЛІНЕР (1880-1918)

Вільгельм-Альберт-Влодзімеж-Александр-Аполлінарій Вонж-Костровицький (таке справжнє ім’я поета) народився 26 серпня 1880 р. в Римі. Був сином польської аристократки Ангеліки Костровицької, родина якої емігрувала після поразки польського антиросійського повстання 1863 р. Ґійом Аполлінер міг прийняти як італійське громадянство, оскільки народився в Римі, так і російське, позаяк його мати була російською підданою. Маєток Костровицьких був розташований у Білорусії, під Новогрудком, на землях, що входили до складу Російської імперії. Зауважимо, Костровицькі були сусідами Адама Міцкевича: прабабусі Аполлінера польський поет-романтик навіть присвятив вірша. Аполлінер вірив у те, що долею йому визначено стати національним поетом Франції, тож хотів мати лише французьке громадянство, яке отримав тільки наприкінці життя, за два роки до смерті.

Про Аполлінерового батька достеменних відомостей немає. За однією версією, це італійський офіцер Франческо д’Аспермон, з яким його матір шлюб не взяла, хоч певний час вони були разом. Іншу версію, згідно з якою Аполлінер - правнук Наполеона І, обґрунтував польський письменник Анатоль Стерн. За родинним переказом, одна з Костровицьких, Меланія, жила при віденському дворі й народила позашлюбного сина від Наполеона II. Є свідчення, що Меланія Костровицька приділяла багато уваги своїй молодій родичці Ангеліці та її дитині, якій вона, ймовірно, доводилася бабусею. Отже, не виключено, що батьком Аполлінера міг бути син Наполеона II, а прадідом — Наполеон Бонапарт.

Освіту майбутній поет здобув у коледжах Монако, часто навідувався до Канн і Ніцци. У Парижі Аполлінер з’явився в 1899 р. Дружнім колом для поета стало вільне братство парижан, які заробляли на життя пером і пензлем. Тут, у майстернях живописців на Монмартрі та кав’ярнях поблизу вокзалу Монпарнас, він постійно спілкувався з П. Пікассо, А. Матіссом, Ж. Браком і ще багатьма представниками «паризької школи» живопису.

Життя в Парижі для нього було суворим. Хто він для цього міста? Заброда-емігрант, яких тисячі? Тож Аполлінер мусив зареєструватися у префектурі з принизливим «титулом» безробітного іноземця. Він погоджувався на будь-яку роботу: працював конторником, перебував у «літературному рабстві», пишучи за письменників їхні твори. Але нарешті доля усміхнулася і йому: Аполлінер знайшов місце вчителя. З родиною, де він учителював, жив на Рейні, подорожував Німеччиною й Австрією. Саме з цього періоду в журналах з’являються вірші, підписані Вільгельмом Костровицьким.

1902 р. поет уперше підписав своє оповідання «Єрисиарх» добре відомим нам псевдонімом, утворивши його від французької форми отриманих при хрещенні імен Вільгельм-Аполлінарій - Guillaume Apollinaire. За життя Аполлінер надрукував не так уже й багато: це поетичні збірки «Алкоголі. 1898-1913» (1913) і «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918).

До цього періоду належить і дружба Аполлінера з Пабло Пікассо. Обом іноземцям було важко виживати в космополітичному Парижі, витримувати удари долі, зокрема й безпідставну підозру в скоєнні викрадення «Джоконди» Леонардо да Вінчі з Лувру. Вони обидва прагнули завоювати Париж своїм талантом і здійснили свій задум. Олівець великого іспанця залишив нам багато замальовок Аполлінера, зокрема і шаржованих, а каліграма зарізаної горлиці Аполлінера стала прообразом знаменитої голубки Пікассо.

Саме під впливом Пікассо поет почав уводити до своїх віршів елементи авангардизму, що сприяло його еволюції від неоромантизму до кубофутуризму.

Щемливі вірші того періоду сповнені духу народних переказів, овіяні легкою меланхолією. Перша його лірична збірка - «Алкоголі» - містить класичні за своєю задушевною простотою й композиційною стрункістю «рейнські» вірші - «Дзвони», «Лорелея», написані в 1901-1902 рр. в Німеччині. Назву своєї збірки поет пояснював тим сенсом, який закладений у ній, адже мовиться про життя, що обпалює, мов спирт.

Пабло Пікассо. Портрет Ґійома Аполлінера. 1916

Пабло Пікассо. Портрет Аполлінера на фронтиспісі збірки «Алкоголі»

До збірки увійшли сповідально-автобіографічні твори, як-от «Пісня нелюбого» (1903-1904):

Коли співав я цей псалом

У році дев’ятсот і третім

Не знав я що моя любов

Неначе фенікс після смерті

Огненної воскресне знов...

Переклад Миколи Лукаша

Аполлінер уважав «Алкоголі» плодом «шукань нового і водночас гуманістичного ліризму», підлаштування «старовинної віршової гри» до ситуації велелюдного міста з його метушнею, галасливим натовпом, переплетіння прадавнього й щойно народженого («Багаття», «Заручини»). Поет розмірковує над тим, що перебіг історичних подій, плин часу змінює все на світі — такий закон життя. Та чому б не поєднати модерний урбаністичний ландшафт із пасторальними образами пастухів і овечок, які так полюбляли античні поети або середньовічні трубадури? Так народилася свіжа метафора: Ейфелева вежа - «пастушка», а паризькі мости - «череда», яку вона пасе («Зона», 1913):

Старовина обридла нам безмежно

Ти чуєш бекають мости пастушко

Ейфелева вежо

У печінках сидять антична Греція і Рим

Автомобіль і той здається тут застарим

Тільки релігія в нас залишилась нова-новісінька

Проста як аеропортівський ангар як трамвайна вісімка...

Переклад Миколи Лукаша

АПОЛЛІНЕР І СЮРРЕАЛІЗМ

Сюрреалізм (франц. surrealisme - надреалізм) - авангардистська течія, яка зародилася в 1920-х рр. у Франції. Художники, літератори вважали, що позбавлена духовності реальність є загрозою творчості, тому ставали на шлях оновлення мистецтва через сферу надприродного та підсвідомого. Сюрреалізм є одним із знакових явищ літератури XX ст. Термін «сюрреалізм» увів до широкого вжитку Ґійом Аполлінер. «Сюрреалістичною» він назвав свою п'єсу «Груди Тіресія» (поставлена 1917 р., видана 1918 р.).

Після цього термін підхопили митці, критики, науковці й широкий загал.

Сюрреалістам належить блискуча метафора, яка ілюструє принципи нового мистецтва: метафора колеса і ноги. Як колесо, абсолютно не подібне до ноги ані своєю формою, ані рухами, усе-таки «виконує функцію ноги», тобто пересуває людину в просторі, так і сюрреалістичне мистецтво, оперуючи образами, які геть не подібні на свої реальні прототипи, яскраво відтворює їхню суть і тому сильніше впливає на читача.

У рядках цієї поезії бракує розділових знаків, оскільки з моменту публікації «Алкоголів» Аполлінер від них відмовився. На початку XX ст. це збурило громадську думку: лунали закиди щодо бажання автора «вразити, аби лише вразити», що це, мовляв, примха, яка лише заважає читачеві. Поет пояснював, що вчинив так після тривалих роздумів, оскільки «сам ритм і поділ віршів паузами і є справжньою пунктуацією, а в усьому іншому немає жодної потреби». Нововведення Аполлінера припало до душі поетам і прижилося не лише у Франції, а й поза її межами. Тож навіть у пунктуації (точніше - у її відсутності) поет-новатор шукав модернових шляхів.

Усталений життєвий ритм порушила Перша світова війна. Аполлінер пішов добровольцем на фронт. Чому він так учинив? Одні вважають це спробою нарешті отримати французьке громадянство, інші - патріотизмом. Дехто намагається «шукати жінку» і пояснити все захопленням Аполлінера Луїзою де Коліньї-Шатійон, яка бачила в ньому не талановитого поета, а пересічного репортера. І, мовляв, аби привернути увагу холодної аристократки, поет пішов на фронт.

Аполлінер дослужився від рядового до підпоручика, був нагороджений, отримав нарешті французьке громадянство. Все змінило тяжке поранення в голову осколком від німецького снаряда (1916).

Він не припиняв писати вірші, хоч поранення давалося взнаки, знесилений організм втрачав здатність опиратися. Поет помер 9 листопада 1918 р. під час епідемії грипу. За іронією долі, це сталося за два дні до закінчення Першої світової війни, яка позначилася на творчості поета останніх років життя. Визнання прийшло до нього вже після смерті...

ДІАЛОГ З ТЕКСТОМ

МІСТ МІРАБО

Під мостом Мірабо струмує Сена

Так і любов

Біжить у тебе в мене

Журба і втіха крутнява шалена

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Міст Мірабо в Парижі

Споруджений у 1895-1897 рр. за проектом П. Рабеля. Два пілони моста за формою нагадують кораблі, прикрашені алегоричними статуями. Названий на честь діяча Великої французької революції О. Ґ. Мірабо і має статус історичної пам’ятки.

Каліграма «Міст Мірабо»

Рука в руці постіймо очі в очі

Під мостом рук

Вода тече хлюпоче

Од вічних поглядів спочити хоче

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Любов сплива як та вода бігуча

Любов сплива

Життя хода тягуча

Надія ж невгамовано жагуча

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Минають дні години і хвилини

Мине любов

І знову не прилине

Під мостом Мірабо хай Сена плине

Хай б’є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є

Переклад з французької Миколи Лукаша

Вірш «Міст Мірабо» був уперше надрукований у лютневому номері журналу «Паризькі вечори» за 1912 р. До збірки «Алкоголі» увійшов 1913 р. У французькій поезії з’явився новий співець кохання, який талантом піднісся до рівня

П. Верлена. Вірш має автобіографічне підґрунтя. Саме в цей час поет переживав болісний розрив із жінкою, яку не лише кохав, а й уважав своєю Музою. Талановита французька художниця Марі Лорансен, яку з Аполлінером у 1907 р. познайомив П. Пікассо, не тільки надихала поета на творчість, а й створила низку картин під назвою «Аполлінер і його друзі». На побачення з нею Аполлінер ходив через оспіваний ним міст Мірабо.

Це був один із найсучасніших паризьких мостів, ровесник Ейфелевої вежі, збудований за останнім словом техніки. Міст уважався символом прогресу, промисловості й торгівлі. Проте цей модерний міст навіяв поетові думки про вічність, саме на мосту Мірабо Сучасність зустрічається з Вічністю. Поєднавши ритм ткацької пісні XIII ст. із світовідчуттям людини урбаністичного XX ст., Аполлінер створив поетичний шедевр, взірець любовної лірики.

Ліричний герой вірша не просто споглядає, як річка життя забирає його кохання, нездійснені надії. Тут починається його плавання на хвилях часу та пам’яті. Для прощання з коханням поет обирає традиційний поетичний жанр — пісню. Він розбиває другий рядок строфи, створюючи унікальний ритм річкової хвилі: тихої, як плин самого часу.

Анрі Руссо. Муза, яка надихає поета. 1909

Художник зобразив Аполлінера і його музу - французьку художницю Марі Лорансен.

А в другій строфі міст перетворюється на «міст рук», що повинен поєднати закоханих. Ці «вічні погляди» приречені на розставання, бо «любов сплива», адже вона не здатна перебороти «життя ходу тягучу». Ліричний герой сумує за нездійсненністю мрії про вічне кохання.

Рефрен не лише створює унікальний пісенно-плинний ритм вірша, а й ніби промовляє до ліричного героя (і до читачів): хоча ми безсилі перебороти Вічність, та «невгамовно жагуча» надія поруч. І саме тут Неминучість зустрічається із Сьогоденням, аби розповісти ще одну одвічну історію Кохання...

Витоки аполлінерівської туги були ті самі, що й в античних поетів: елегійне нарікання на швидкоплинність життя, що бачиться як низка скороминущих радощів і розвіяних мрій. Як вода, спливає час, спливає життя, а разом із ними - журба і втіха, відчай і надія.

  • 1. Якою була дорога Ґійома Аполлінера до літературної слави? Як взаємопов’язані його життєвий і творчий шляхи?
  • 2. Проаналізуйте вірш «Міст Мірабо» і поясніть особливості його композиції. Чи впливають вони на концепцію вірша?
  • 3. Знайдіть у вірші антитези, символи тощо і поясніть їхнє значення та роль у творі.
  • 4. До якої лірики - інтимної чи філософської - ближче вірш «Міст Мірабо»?
  • 5. Чому Аполлінер відмовився у своїх віршах від пунктуації? Чим він це пояснював? А як ви ставитеся до такої новації?
  • 6. Знайдіть в інтернеті та послухайте, як Ґійом Аполлінер читає вірш «Міст Мірабо». Чи суголосні українські переклади його звучанню?
  • 7. Напишіть есе на тему «Минають дні а я ще є... (за творчістю Ґ. Аполлінера)».

ЗАРІЗАНА ГОЛУБКА Й ВОДОГРАЙ

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи

Міє Мареє

Єтто Лорі

Анні і ти Маріє

Де ви дівчата

Я вас питаю

Та біля водограю

Що плаче й кличе

Голубка маревіє

Душа моя в тремкій напрузі

Де ви солдати мої друзі

Де ви Бійї Даліз Реналь

Печальні ваші імена

Як у церквах ходи луна

Б’ють відгомоном до небес

Каліграма «Зарізана голубка й водограй»

Ви в сонну воду глядитесь

І погляд ваш вмирає десь

Де Брак де Макс Жакоб Дерен

Що в нього очі як той Рейн

Де милий Кремніц волонтер

Вже може їх нема тепер

Душа ятриться з непокою

І водограй рида зі мною

А як вони іще живі

Десь б’ються на Північнім фронті

Тим олеандри всі в крові

І сонце ранене в траві

На багрянистім горизонті

Переклад з французької Миколи Лукаша

Моріс де Вламінк. Портрет Ґійома Аполлінера. 1903-1904

У роки Першої світової війни Аполлінер, перебуваючи на фронті, не забував, що він — поет. Повоєнна збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» (1918) засвідчила його пошуки нових поетичних форм. Слово «каліграма» - авторський неологізм Аполлінера, походить від грецьких слів «каліграфія» (гарний почерк) та «ідеограма» (образ + графічне зображення).

Каліграми — це суміжжя поезії та живопису. Поет задумав книжку під назвою «Я теж живописець» ще до війни. Певно, заголовок був своєрідним жартівливим викликом численним друзям-художникам Аполлінера. Сенс заголовка полягав у відтворенні нової «техніки»: рядки віршів мали лягти на обриси малюнків, поєднавши словесний і графічний образи. Здавалося б, у цьому не було новизни, оскільки візуальну поезію використовували ще античні автори, вона була популярною і за доби Бароко. Суттєва відмінність між каліграмами Аполлінера й фігурними віршами ранніх епох полягає в завданнях, які ставили перед собою поети. Аполлінер прагнув поєднати поезію з плакатом, гаслом.

Війна, змінивши назавжди життя поета, внесла корективи у задум книжки, що позначилося також на її назві — «Каліграми. Вірші Миру і Війни».

Прагнучи поєднати поезію з живописом, Аполлінер узагалі відмовляється від строф, від метрики, окремі його рядки нагадують азбуку Морзе: «Весна роздоріжжя і ніч і атака // Дощ в мене в душі кров ллє з мертвих очей» («Квітнева ніч 1915»).

Перебуваючи на передовій, Аполлінер знаходив у собі сили на дотепну гру поета-малювальника, ще й примудрився видрукувати на гектографі невелику книжечку. А 1918 р. він увів ці малюнки до своєї другої підсумкової книжки.

Вірш «Зарізана голубка й водограй» витриманий в елегійних, журливих інтонаціях. Поетова душа «в тремкій напрузі», коли він пригадує своїх друзів, а довгий перелік їхніх імен (та ще й поданий без розділових знаків) створює враження нескінченного списку людей, які постраждали від війни. Струмені водограю суголосні сльозам ліричного героя, вони плачуть разом: «Душа ятриться з непокою // І водограй рида зі мною».

Малюнок Пабло Пікассо «Голубка миру»

Усвідомлення смертельної небезпеки, яку несе війна, тривога за друзів і страх утратити їх назавжди, - усе це асоціативно пов’язане з фінальними рядками каліграми, де Аполлінер буквально «заливає» текст червоними фарбами. Він «нагнітає» лексику як із прямим, так і з «підтекстовим» значенням - «червоне, те, що нагадує кров». Це слова «олеандр» (квітка в червоній гамі), сонце «ранене» (у підтексті — скривавлене, залите кров’ю), «в крові», а також колористичний прикметник «багрянистий» (кольору крові).

Усі ці художні засоби, співвідносячись із назвою і змістом каліграми, зробили вірш яскравим прикладом не лише інтимної, а й громадянської (антивоєнної) лірики. Водночас він не втрачає своєї модерності та духу новизни.

  • 1. Чому поет змінив початкову назву збірки «Я теж живописець» на «Каліграми. Вірші Миру і Війни»?
  • 2. Якими художніми засобами Аполлінер створює сумний, елегійний настрій у каліграмі «Зарізана голубка й водограй»?
  • 3. Розгляньте каліграму «Зарізана голубка й водограй». Чи вдалося поету за допомогою графічного зображення передати сенс твору? Відповідь аргументуйте.
  • 4. Друг Ґійома Аполлінера, відомий художник Пабло Пікассо, працюючи над ілюстраціями до поеми Поля Елюара «Обличчя миру» (1950), у тому числі й під впливом каліграми «Зарізана голубка й водограй», створив малюнок «Голубка миру», який став антивоєнним символом-емблемою. Знайдіть спільні графічні елементи в каліграмі Ґійома Аполлінера та малюнку П. Пікассо. Які асоціації викликають у вас ці малюнки? Чому?
  • 5. Спробуйте створити свій візуально-літературний твір (каліграму).
  • 6. Де письменник брав матеріал для своїх творів? Визначте провідні мотиви лірики Ґійома Аполлінера.
  • 7. У чому полягає значення його творчості для розвитку світової поезії XX ст.?
  • 8. З якими митцями-авангардистами дружив Аполлінер? Як вони вплинули на його творчість, а він - на їхню? Наведіть приклади.

АПОЛЛІНЕР І УКРАЇНА

Хоча Аполлінер уважав рідною французьку культуру, він завжди пишався своїм слов’янським корінням. Можливо, поет чув якісь родові перекази Костровицьких, які збереглися ще з часів Речі Посполитої, коли українці разом із поляками й литовцями протистояли зазіханням Османської імперії на панування в Європі. Можливо, з якихось інших джерел, але у своїх віршах він створив образи гордих, волелюбних і незрадливих запорозьких козаків. За українськими мотивами Аполлінер написав одну з найкращих своїх поезій - «Відповідь запорозьких козаків турецькому султанові», вміщену у збірці «Алкоголі». Запорожці, яких поет із симпатією називає «щирими душами», відкинули пропозицію турецького султана «прийнять Півмісяця ярмо» і зберегли вірність «своїм степам і предківщині».



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.