Зарубіжна література. Профільний рівень. 11 клас. Ковбасенко

Шедеври європейської лірики першої половини XX ст.

Розмаїття течій модернізму й авангардизму в європейській ліриці XX ст.

На межі 1900-1910-х рр. на світових художніх обріях з'явилися не просто модернові, а ультрановаторські явища, котрі отримали узагальнену назву «авангардизм» (від фр. avant-garde - передовий загін). До них належать футуризм, дадаїзм, сюрреалізм та ін. З-поміж модерністів авангардисти вирізнялися особливим радикалізмом, нетерпимістю до традицій класичного мистецтва.

«Мистецтво заради мистецтва» - естетичні концепції, які проголошують ідею самоцінності художньої творчості, заперечують зв'язки з суспільним і політичним життям, відкидають науку і мораль.

Цікавою і водночас непростою є проблема співвідношення модернізму та авангардизму, тобто їхньої естетико-художньої спорідненості та несхожості. Позиції дослідників різні: від ототожнення цих явищ до їх різкого протиставлення. Однак більшість учених схиляється до того, що авангардизм і модернізм початку XX ст. генетично пов'язані, породжені однією історико-культурною ситуацією і мають чимало спільних рис (заперечення традиції, «старого мистецтва», позитивізму, схильність до неоміфологізму, ірраціоналізму тощо). Водночас авангардизм відрізняється від модернізму ще різкішим запереченням традиції, епатажністю, ще більшою схильністю до експерименту.

Початок ХХ ст. у літературі й мистецтві був позначений настроями кардинального заперечення тисячолітніх традицій і канонів. Недаремно російський поет-футурист Володимир Маяковський написав: «Я над усім, що зроблено, ставлю “nihil”» (латин. nihil - ніщо, нічого). У широкому вжитку митців-новаторів тієї доби були слова «nihil», «АНТИмистецтво», «АНТИхудожники» тощо.

Завдання авангардного мистецтва своєрідно визначив знаменитий художник-сюрреаліст Сальвадор Далі: «Допоки взуття не зноситься, ми ним користуємося, коли ж воно стопчеться, ми закинемо його на горище і купимо інше.

Чом не вимагати того самого від мистецтва? І якщо вже воно застаріло й перестало слугувати нашим почуттям, викиньмо його на горище. Нехай належить історії...

Мистецтво, яке сьогодні насправді слугує нам і яке нам саме “за розміром”, - це, без сумніву, мистецтво, назване авангардизмом або новим мистецтвом. Стародавнє мистецтво будь-якої доби було, щоб ви й не сумнівалися, для свого часу новим і кроїлося, як і сучасне, за мірками і, отже, за законами гармонії тих людей, які ним користувалися...

Хай якою би великою була наша повага до померлого пращура, час з'ясувати: допоки ми будемо тягти на плечах його труп і потерпати від усіх стадій розкладання? Поховаймо ж його нарешті з усіма почестями й збережімо найкращі спогади. Заради поваги до мистецтва, заради поваги до Парфенону, Рафаеля, Гомера, єгипетських пірамід, Джотто оголосімо себе антихудожниками...».

ЛІТЕРАТУРНИЙ АВАНГАРДИЗМ ПОЧАТКУ ХХ ст.
Явища авангардизму	Національні літератури та персоналії його найвідоміших представників
Експресіонізм	Німецька література: Йоганнес Бехер, Людвіґ Рубінер, Рудольф Леонгард, Ґеорґ Гейм, Вальтер Газенклевер, Ґеорґ Кайзер та ін. Австрійська література: Ґеорґ Тракль, Франц Верфель Угорська література: Лайош Кашшак Українська література: Василь Стефаник
Кубізм	Французька література: Ґійом Аполлінер, Блез Сандрар, Андре Сальмон, Макс Жакоб
Футуризм	Італійська література: Філіппо Марінетті Російська література: Володимир Маяковський, Велемір Хлєбников, Борис Пастернак, Василь Каменський, Микола Асєєв Українська література: Михайль Семенко, Гео Шкурупій, ранні Микола Бажан і Юрій Яновський
Дадаїзм	Інтернаціональна (переважно франко-німецька) мистецька група: Трістан Тцара, Луї Араґон, Андре Бретон, Поль Елюар (Франція), Ріхард Гюльзенбек, Рауль Гаусман, Вальтер Мерінґ (Німеччина). Ця група існувала недовго й згодом улилася до німецького експресіонізму і французького сюрреалізму

В естетичній панорамі початку XX ст. авангардизм посідав особливе місце, перебуваючи в опозиції до реалістичного мистецтва. Проте він протистояв також декадансу, естетизму та близьким до них течіям. Приміром, концепція «чистого мистецтва», або «мистецтва заради мистецтва» (пригадайте засадничі принципи творчості парнасців), була чужа як експресіоністам, так і кубофутуристам-«будетлянам».

До літературного авангардизму належать різні напрями, течії, школи, угруповання, представлені в різних національних літературах із різним ступенем продуктивності.

На початку XX ст. умонастрої і тенденції нової доби найповніше і найяскравіше втілилися в ліриці, адже саме поети зазвичай стають першовідкривачами нових теренів літературної творчості. Від романтичного й ранньомодерністського заперечення дійсності поети почали переходити до її художнього опанування.

Пабло Пікассо. Авіньйонські дівиці. 1907

Кубізм (фр. cubisme, від латин. cubus - куб) - авангардистська течія в західноєвропейському малярстві. Французький художник Пабло Пікассо стояв біля витоків нового мистецтва, яке мало відтворювати світ не таким, яким бачить його митець, а таким, яким він його мислить. Одним із завдань було створення інтелектуального живопису за допомогою розкладання всіх предметів і форм на прості геометричні фігури та їх перекомбінування. Кубізм залишив свій слід і в літературі, що відобразилося в зіставленні віддалених у часі та просторі, внутрішньо не пов'язаних мотивів, образів, вражень тощо і водночас відкривало в такий спосіб нові ракурси різнопланового охоплення реальності. Ґійом Аполлінер, який називав мистецтво кубістів «орфізмом», «ліризмом», використовував у своїй творчості прийом колажу (уривки діалогів та фраз вуличного натовпу).

Саме в цю добу (передовсім у німецькій та австрійській літературах) розквітнув експресіонізм. Його домінування тісно пов'язане з кризою символізму. Російські акмеїсти (Микола Гумільов, Анна Ахматова та ін.) також заявили, що рішуче поривають із «успадкованим від Заходу» (Олександр Блок) символізмом, бо не хочуть залишатися в XIX ст., а є поетами нового, XX ст. А футуристи (від латин. futurum - майбутнє), ці радикальні руйнатори естетичних традицій, свою зневагу до символістської утаємниченості, імлистості та неконкретності втілили в зневажливому неологізмі - «символятина».

Різко негативне ставлення авангардистів до традиції характеризувало не лише естетичну, а й суспільну позицію митців. В окремих випадках (це стосується насамперед італійського та російського футуризму) ненависть авангардистів до сприйнятої як «застій» традиції виливалася у провокативно-епатажні вчинки.

Естетичні прагнення авангардистів відмовитись від «усього, що раніше було в мистецтві», напрочуд добре збігалися з політичною позицією «нових» політичних сил, які кидали виклик старому суспільному устрою. Це втілилося у сумнозвісній формулі авангардизму - «Революція в мистецтві = революція в суспільстві», яку критично сприймали вже в 1920-ті рр. («Той, хто хоче створити революційне мистецтво, так само помиляється, як і той, хто хоче побудувати революційний фрезерний верстат» (Віктор Шкловський. «Гамбурзький рахунок»)). Однак спочатку таку екстремальну політичну заангажованість авангардистів вважали своєрідною «візитівкою» авангарду і втіленням симпатії митців до революційних тенденцій епохи. Тому не випадково синонімом авангардизму стало поняття «ліве мистецтво» (читай «революційне мистецтво»). Під «лівизною» розуміли не лише негативно-руйнівне ставлення авангардистів до усталеної естетичної традиції, до успадкованої від минулого художньої форми чи порушення синтаксису й волюнтаристське ігнорування узвичаєних мовних норм. Згадане поняття часто поширювалося на «лівизну» соціально-політичну, тобто співчуття до революційних перетворень суспільства.

Якщо найяскравішою емблемою модерністських шукань у літературі ХХ ст. був авангардизм, то найяскравішим виявом самого авангардизму та одним із найпомітніших явищ європейської поезії початку ХХ ст. став дадаїзм (фр. dadaisme, від dada, дит. мовою - дитяча дерев'яна конячка; у переносному значенні - дитяче белькотіння). Ця авангардистська течія в літературі та образотворчому мистецтві виникла 1916 р. у Швейцарії (найперші й найактивніші зібрання дадаїстів відбувалися в цюрихському «клубі Вольтера»), а згодом поширилася у Франції, Німеччині та США. Найвідоміші представники літературного дадаїзму - поети Т. Тцара, Л. Араґон, А. Бретон, П. Елюар (Франція), Р. Гюльзенбек, Р. Гаусман, В. Мерінґ (Німеччина) та ін.

Марсель Дюшан. Мона Ліза з вусами. 1919

Картина, яка не шокує, нічого не варта.

Марсель Дюшан

Протест дадаїстів мав радикально-анархістський характер: вони широко використовували епатаж (свідоме ігнорування загальноприйнятих норм поведінки), організовували скандальні літературні вечори «хімічної» чи «гімнастичної» поезії, прагнучи розширити її зображально-виражальні можливості явищами та предметами позамистецької сфери, тощо.

Трістан Тцара. Автопортрет. 1928

За легендою, румунський поет Трістан Тцара встромив ніж в енциклопедичний словник Ларусса і влучив у слово «дада».

Дадаїсти повністю відкидали художні традиції європейської культури, ідейність і образність літератури, морально-етичні норми, літературні авторитети, що зрештою привело їх до руйнування цілісності художнього образу та заперечення мистецтва взагалі. У середині 1920-х рр. дадаїзм себе вичерпав, і течія припинила своє існування. Частина дадаїстів перейшла на позиції сюрреалізму (Франція) і експресіонізму (Німеччина), а деякі (Л. Араґон, П. Елюар) зрештою стали на шлях реалізму.

Трістан Тцара. ПІСНЯ ДАДАЇСТА

І

пісня в серці дадаїста

дудудуже дадаїста

аж стомила двигуна

дадайного дадана

ліфт із королем носився

з автономом престарим

десницею спокусився

відкусив і папі в рим

ліфт

мав люфт

серцем ліфт знедадаївся

їжте ж шоколад

мийте мізків вроду

дада

дад

попивайте воду

ІІ

пісня в серці дадаїста

раз і сто і двісті й триста

в серці й велосипедистка

раз і сто і двісті й триста

тільки ж муж був не дадан

розлютився лисий з лисих

й надіслав у ватикан

тіла два у трьох валізах

ні кохан

ні велосипедистка

вже ні раз ні сто ні триста

їжте ж мізків вроду

мийте солдсалат

дада

дад

попивайте воду

ІІІ

пісня велосипедиста

серцем дада дадаїста

дададайна дадаїстка

як і всі дади дадистка

рукавички має змій

хутко замика папиху

шкура змієва як стій

папу обійма потиху

любий мій

розквіта утроби квітка

пийте ж птичу моню

мийте шоколад

дада

дад

гамайте супоню

Переклад Олександра Мокровольського

Отже, духовну атмосферу кінця ХІХ - початку ХХ ст. визначав глобальний переворот у мистецтві, водночас утворення численних течій і шкіл сприяло розквіту модернізму, а також спонукало до нових художніх шукань та вияву мистецької індивідуальності в наступні десятиліття.

• 1. Що вам відомо про літературний авангардизм?
• 2. Чим, на вашу думку, зумовлений розквіт авангардизму у світовій літературі початку ХХ ст.? Доведіть, що це явище має інтернаціональний характер.
• 3. Чим авангардизм схожий на модернізм, а чим відрізняється від останнього?
• 4. Як видатні митці В. Маяковський і С. Далі розкривали зміст і завдання нового мистецтва?
• 5. Прочитайте вірш «Пісня дадаїста». Чи можна визначити ідейний зміст, тему? Схарактеризуйте цей твір у контексті авангардистської течії дадаїзму.