Література постмодернізму

Постмодернізм - одне з найпомітніших літературних явищ кінця ХХ - початку ХХІ ст. Цей світоглядно-мистецький напрям, який прийшов на зміну модернізму, сформувався у постіндустріальну епоху в атмосфері руйнування світоглядно-філософських, політичних, економічних систем і втраченої цілісності світу. Постмодернізм охоплює різноманітні явища культури, він став магістральним напрямом у деяких національних літературах і подарував сузір'я письменників: це італійці Умберто Еко та Італо Кальвіно, англієць Джон Фаулз, аргентинець Хуліо Кортасар, американець Джон Барт, серб Милорад Павич, німець Патрик Зюскінд, австрієць Крістоф Рансмайр, чех Мілан Кундера та ін.

То якими ж є провідні риси постмодерністської естетики в літературі? Передовсім у ній зникає поділ естетичних попередників і сучасників на «своїх» і «чужих». Якщо, скажімо, для Ренесансу й класицизму естетично близькою була Античність, а для романтизму - Середньовіччя, то для постмодернізму «своїм» є увесь світовий літературний і культурний процес. Постмодерністи вже не закликали скидати попередників «із пароплава сучасності», як російські футуристи початку ХХ ст., а навпаки, «брали на свій борт» геть усіх і все, побачене на шляху. Вони ставилися однаково до традиції та новаторства реалізму й модернізму, елітарної та масової культури. «Ідеальний письменник-постмодерніст, - писав Джон Барт, - повинен зацікавити й захопити певне коло публіки - ширше за коло професійних служителів високого мистецтва... Ідеальний твір постмодернізму мусить опинитися над двобоєм реалізму з ірреалізмом, формалізму зі “змістовізмом”, “чистого мистецтва” - із заангажованим, літератури елітарної - з масовою».

Візьмемо останнє протиставлення: масова/елітарна література. Звісно, «масовий» читач цінує зовсім не те, до чого прагне інтелектуальна еліта. Як урахувати їхні принципово різні смаки в одному творі? Іншими словами, як однією стравою вдовольнити апетит і вегетаріанця, і м'ясоїда? Постмодерністи пишуть таким чином, що один і той самий текст сприймається... як різні твори, а кожен читач знаходить там те, що цікавить саме його. Приміром, у романі «Ім'я рози» Умберто Еко зміксував різні жанри. Масовий читач традиційно цікавиться детективами, тому Еко пов'язав свій твір із оповіданнями про Шерлока Холмса: головного героя звати Вільгельмом Баскервільським (алюзія на «Собаку Баскервілів»), а його молодшого колегу - Адсоном (натяк на доктора Ватсона). Читача- «гурмана» має привабити притаманна філософсько-богословській літературі полеміка згаданого Баскервільського з його антагоністом Хорхе із Бургоса (одразу згадуємо Хорхе Луїса Борхеса) про те, чи сміявся Христос... Таким чином, роман Еко цікавий як першим, так і другим. Отже, притаманне допостмодерністській добі протиставлення «або-або» постмодерністи замінили формулою всеприйняття - «і-і».

Енді Воргол. Автопортрет. 1967

Енді Воргол (1928-1987) - американський художник, дизайнер, письменник, кінорежисер - видатна постать сучасного мистецтва. Мав україно-лемківське коріння. Його батьки, вихідці з лемківського села Микова (нині територія Словаччини), емігрували до США на початку ХХ ст.

Ще однією суттєвою ознакою літератури постмодернізму є її інтертекстуальність - підкреслена схильність до запозичення з інших творів елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат тощо. «Кожен текст є інтертекстом, - вважав Ролан Барт. - Кожен текст є новою тканиною, зітканою зі старих цитат». Зазначимо також іронічність постмодерністської літератури: «Постмодернізм - це відповідь модернізмові, - писав Умберто Еко, - якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення може призвести до німоти, його потрібно переосмислити: без наївності, іронічно».

Постмодерністи схильні до гри з текстом і читачем, тож у тлумаченні й навіть побудові своїх творів залюбки віддають ініціативу читачам. Дія багатьох постмодерністських творів розгортається у далеких історичних епохах. Звісно, історією цікавилися представники різних напрямів (наприклад романтики, які розробляли жанр історичного роману). Однак у постмодерністів історизм особливий, оскільки вони створюють «палімпсестну історію» (за висловом Кристін Брук-Роуз), віртуальну реальність. Крім того, їхній історизм сприяє вже згаданій грі з текстом і читачем. Цей тип історизму можна визначити як «віртуальний історизм», йому притаманні майже наукова точність у відтворенні історичних фактів, сюжетотворча роль, сприяння «грі з читачем і текстом». Проте всі згадані та незгадані тут риси постмодернізму слугують одній важливій меті - повернути письменству широку читацьку аудиторію.

...Водночас постмодернізм і сам уже стає історією: науковці чимдалі частіше ведуть мову про постпостмодернізм (метамодернізм). І це закономірно, адже, як писав Геракліт, усе тече, усе змінюється. Тож літературний процес триває.

Зміст