Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Ковбасенко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Золоті сторінки далеких епох

Невмируще слово Поета

ГОМЕР. Поема «Одіссея»

...От був народ!

Що римляни, що греки.

На всі віки нащадкам запасли.

А ми... А ми!.. Хоч би які лелеки

Гомера нам в колиску принесли...

Ліна Костенко

Добу античності часто називають «колискою європейської культури». І не випадково, оскільки творчий доробок давніх греків і римлян став яскравим першопочатком, підґрунтям європейської цивілізації. Це надбання є величезним і довершеним, тож і до наших днів воно надихає митців не лише Європи, а й усього світу. Важко навіть уявити сучасну літературу або, скажімо, кінематограф без сюжетів про Троянську війну чи мандри Одіссея, про величний подвиг 300 спартанців у Фермопілах чи тяжку долю троянця Енея, засновника Рима. Відчутний вплив антична література справила і на українське письменство. Майстри слова не лише прекрасно знали греко-римську літературу, а й збагачували національну культуру українськими перекладами класичних творів, зверталися у творчому натхненні до образів і сюжетів давніх поетів. Образ уже згаданого Енея, що його оспівав у І ст. до н. е. римський поет Вергілій, своєрідно переосмислив Іван Котляревський у знаменитій «Енеїді», яка й започаткувала нову українську літературу.

Антична культура мала «два крила»: грецьке і римське. Саме давні греки (елліни, як вони самі себе називали) заклали основи європейського світу, який нині годі уявити без храму Парфенону в Афінах, без величезних, схожих на стадіони амфітеатрів. Деякі з них розташовані на території сучасної України, їх можна побачити у Херсонесі, що в межах сучасного Севастополя, чи в Ольвії, неподалік Миколаєва. Згодом на світову арену вийшов Рим — «столиця світу». Недаремно існував латинський крилатий вислів: «Roma — caput, mundi» («Рим — голова світу»). Про його велич і могутність нагадує Колізей, який зараз відвідують мільйони туристів, а про здобутки римської інженерії — водогін (акведук), неймовірне на той час цивілізаційне диво. В античному світі розвивалися різні види мистецтва, зокрема фресковий живопис, мозаїка, вазопис та інші. Скажімо, міфологію можна чудово проілюструвати творіннями стародавніх майстрів, що донині збереглися на кераміці, на барельєфах, на стінах храмів. Досконалістю і гармонією вражає скульптура. Тут і статуї Зевса (Юпітера), і Афродіти (Венери), і Аполлона... Отже, античність залишила в світовій культурі яскравий слід, відчутний до сьогодення.

Повною мірою сказане стосується й літератури, яка у своєму розвитку пройшла шлях у понад тисячу років. Перші літературні пам’ятки Стародавньої Греції з’явилися приблизно в VIII ст. до н. е., а Стародавнього Риму — на п’ять віків пізніше, в III—II ст. до н. е. Наприкінці V ст. н. е. античний світ було знищено, проте духовні здобутки цієї цивілізації виявилися безсмертними, вони стали основою національних культур Західної Європи.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

ГОМЕР (VIII ст. до н. е.)

Біля витоків еллінської (і ширше — європейської) художньої літератури традиція малює загадкову величну постать ГОМЕРА (згадайте вже розглянуте вами «гомерівське питання»). Ви вже вивчали його знамениту поему «Іліада», де яскраво зображено епізоди Троянської війни (чи не забули, що друга назва цього міста - Іліон?): сварку головнокомандувача об’єднаного грецького війська Агамемнона з найсильнішим ахейським вояком, «прудконогим Ахіллесом»; смерть Ахіллового друга Патрокла від руки наймогутнішого троянця Гектора; помсту Ахіллеса за загибель товариша — його жорстокий переможний двобій із Гектором; зворушливу сцену благань Гекторового батька Пріама про те, щоб Ахіллес віддав йому тіло сина для поховання... Усі ці сцени, майстерно зображені ще приблизно в VIII ст. до н. е., не залишають байдужим читача навіть сьогодні, через тисячоліття — що вже казати про тих, хто їх слухав або читав у часи античності.

Гомер. Музей копій класичної скульптури в Мюнхені

«Одіссея» є найдосконалішим твором усіх віків. Обсяг її великий; «Іліада» перед нею епізод. «Одіссея» захоплює весь стародавній світ, публічне і домашнє життя, всі терени тодішніх людей, з їхніми ремеслами, знаннями, віруваннями... Впродовж кількох століть слугувала вона невичерпним джерелом для стародавніх, а потім і для всіх поетів. З неї черпалися предмети для незліченної кількості трагедій, комедій; все це рознеслося по всьому світу, зробилося надбанням загальним.

Микола Гоголь

Поема «Одіссея»

Знаменита Гомерова поема «Одіссея» є своєрідним продовженням «Іліади». Адже головний герой Одіссей, ім’ям якого її названо, володар острова Ітаки, був одним із ватажків ахейського війська під мурами Трої. Водночас «Одіссея» суттєво відрізняється від «Іліади»: в ній наявні міфологічні, пригодницькі й побутові елементи, проте майже немає описів бойових дій (за винятком хіба що фінальних сцен покарання залицяльників Пенелопи та окремих спогадів про Троянську війну самого Одіссея). Адже ніхто не назве знаменитий епізод осліплення Одіссеєм сонного кіклопа (латинізована форма — циклопа) Поліфема «батальною сценою». Це радше те, що нині належить до авантюрного (пригодницького) твору або «літератури жахів» (трилера). В «Одіссеї» відчутно зросла питома вага авантюрно-чарівного та побутового елементів: зображення всіляких чудовиськ, фантастичних істот і пригод, а також побуту Еллади.

На відміну від «Іліади», в якій розповідається про один із епізодів Троянської війни, в «Одіссеї» викладено події загальною тривалістю в 10 років після її закінчення. Поема розпочинається з того, що Одіссей відпливає з острова німфи Каліпсо, де пробув сім років; через бурю на морі потрапляє до феакійців. На бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про перші три роки свого повернення — острів кіклопів, чарівницю Кірку (латин. Цірцея), царство Аїда; про це йдеться у дев’ятій — дванадцятій піснях поеми. Починаючи з тринадцятої пісні події розгортаються послідовно: феакійці доправляють Одіссея на Ітаку, на батьківщині він розправляється із залицяльниками Пенелопи й невірними слугами, захищає свою родину і відновлює владу.

Крім того, сюжет «Одіссеї» значно складніший за сюжет «Іліади». Основна сюжетна лінія пов’язана з пригодами головного героя, також у поемі з’явилися додаткові лінії оповіді про Одіссеєвого сина Телемаха, який активно стримує залицяльників Пенелопи і тим самим готує батькові своєрідний плацдарм для повернення додому. Так само ускладнює сюжет «Одіссеї» оповідь про перебування Одіссея в Аїді, де він дізнається про своє майбутнє від тіні провидця Тіресія (до речі, саме цей фрагмент згодом надихнув на подібні описи поета Вергілія, який яскраво змалював перебування в Аїді Енея і його зустріч із тінню батька, Анхіза). Цим самим шляхом пішов і Данте, який у «Божественній комедії» в мандрах потойбіччям за провідника обрав собі саме Вергілія. До цього можна додати ще й спогади про Троянську війну самого Одіссея, а також оспівування її аедом Демодоком тощо.

Оспівані Гомером випробування головного героя, «незламного в біді Одіссея», узагальнені в назві поеми. Сьогодні поняття «одіссея» має набагато ширше значення — це чиїсь тривалі мандри або блукання, багаті на події. І це є яскравою ілюстрацією успішного втілення та значного літературного відлуння «Одіссеї» — її головної теми — зображення довгих мандрів і поневірянь Одіссея у наполегливому прагненні повернутися на батьківщину.

Цікаво, що як в «Іліаді», так і в «Одіссеї» зображені фрагменти подій «десятих років»: десятого року Троянської війни та десятого року повернення Одіссея додому. Складно сказати, випадковий цей збіг чи виважений задум автора, до того ж число «10» у міфології вважають «магічним».

ОДІССЕЙ І ТРОЯНСЬКА ВІЙНА

Одіссей дуже багато зробив для греків під час Троянської війни. Насамперед саме він здогадався зв’язати численних залицяльників Єлени Прекрасної (а до неї сваталися чоловіки зі всієї Еллади) клятвою не мститися, а спільно допомагати її обранцеві проти будь-якого кривдника. Без цього грецьке військо ніколи б не об’єдналося й не зібралося у спільний похід проти могутньої Трої. Адже Менелая, обранця і чоловіка Єлени, принизив саме троянський царевич Паріс. Цей троянець зневажив закони гостинності й підступно викрав у Меелая дружину, яку спонукала покохати Паріса сама Афродіта. Так богиня віддячила Парісу за те, що яблуко з написом «найвродливішій» він присудив (т. зв. суд Паріса) не Гері чи Афіні, а саме Афродіті, яка обіцяла йому за дружину найчарівнішу зі смертних жінок — Єлену Прекрасну.

Це Одіссей залучив до походу юного Ахілла, без якого, згідно з міфом, перемога греків була б неможливою. Саме «незламний у бідах» Одіссей, коли грецьке військо ледь не втекло з-під Трої, зумів зупинити ахеїв, вдихнувши в їхні серця бойовий дух. Коли ж Іліон не поталанило взяти облогою, саме він, Одіссей, придумав побудувати дерев’яного коня, у череві якого сховалися і в такий спосіб потрапили до Трої найхоробріші грецькі вояки, а очолив цей ахейський «десант» особисто Одіссей (до слова, на честь сумнозвісного «троянського коня» названо небезпечні комп’ютерні «троянські» програми — «трояни», або «троянці» (англ. «TrojanHorses», «Trojans»)). А коли після загибелі Ахілла зброю вбитого повинен був отримати найкращий воїн об’єднаного грецького стану, вона дісталася саме велемудрому Одіссею, а не наймогутнішому Аяксові, через що бідолашний збожеволів і оголив меча проти череди баранів, яких прийняв за ворогів (як згодом Дон Кіхот).

Отже, Одіссей був не просто одним із персонажів, а ключовою постаттю троянського циклу міфів.

Образ Одіссея

В «Іліаді» зображені могутні воїни, що здатні битися не лише один з одним, а навіть із богами. Так, Діомед поранив самого бога війни Ареса (пісня V). Але в ній фактично немає зустрічей із фантастичними істотами, які перевершують силою людей настільки, що будь-яке відкрите змагання з ними заздалегідь приречене на поразку. Щоправда, були еллінські міфи, де ця ситуація вирішувалася відкритим двобоєм і фізично слабша людина перемагала потвору (міфи про Мінотавра, Геракла та ін.). Але в «Одіссеї» підкреслено оспівується розум і кмітливість людини, а не лише її фізична сила та сміливість.

Наприклад, якби Одіссей із товаришами одразу прямо виступив проти Поліфема, то кіклоп передавив би їх, як комах. До речі, саме тому він, повечерявши з двома з них, спокійно і, як виявилося незабаром, необачно лягає спати в їхній присутності, — бо що можуть вдіяти проти його могутності ці слабкі створіння? Отже, для перемоги над Поліфемом Одіссеєві потрібні були передовсім сила волі та розум. Насамперед треба було дочасу не виказати своєї ненависті до людожера чи готовності помститися за смерть товаришів і навіть вимушено догоджати, пригощаючи почвару вином. Відтак потрібно було передбачити розвиток подій і назватися «Ніхто», що і врятувало життя всім ахейцям (бо інакше кіклопи, які прибігли на крики осліпленого Поліфема, негайно повбивали б ахеїв). Треба було також придумати, як знешкодити Поліфема. Він був однооким, тому один влучний удар в око зробив його силу фактично безпомічною: осліплений велетень просто не бачив своїх ворогів. З іншого боку, якби ахейці одразу вбили Поліфема, то загинули б усі в його печері, вхід до якої був перекритий каменем, заважким для людської сили. І аж потім Одіссею і його супутникам знадобилися якості власне фізичні: взяти важку колоду й сміливо здійснити задумане.

Але водночас Гомер не ідеалізував героя, бо якби Одіссей не перейшов певну межу в хизуванні своїм розумом і не похвалився перед сліпим Поліфемом, назвавши своє справжнє ім’я, то Посейдон не мстився б за каліцтво й наругу над сином, а Пенелопа, можливо, його чекала б на кілька років менше.

Отже, у цьому фрагменті «Одіссеї» засуджено як беззаконня, насильство й несправедливість (кіклоп Поліфем), так і людські самовпевненість та марнославство (Одіссей).

ПОВЕРНЕННЯ З ТРОЇ

Троянська війна була задумана богами ще й для того, щоб закінчилася «доба героїв» і прийшла нинішня, людська, «залізна доба». Тож хто з-поміж ахеїв не склав голову під стінами Трої, той майже неминуче мав загинути на зворотному шляху або навіть і в себе вдома.

Більшість грецьких вояків вирушили на батьківщину так само, як пливли до Трої, — флотом через Егейське море. Але морський бог Посейдон здійняв страшний шторм, кораблі розкидало морем, і багато ахеїв потонуло чи розбилося об скелі. Мало кому пощастило врятуватися, проте їм також довелося нелегко. Мабуть, лише старому мудрому Несторові поталанило спокійно досягти свого царства в Пілосі. Правда, здолав шторм і верховний ватажок греків під Троєю — Агамемнон. Але в рідному Аргосі він загинув від рук власної дружини Клітемнестри та її коханця Егісфа (цей епізод згодом послугував сюжетом для багатьох літературних творів). А Менелая з «відвойованою» красунею-дружиною Єленою, через яку буцімто й розгорілася Троянська війна, занесло вітрами аж до Єгипту, тож вони поверталися до Спарти дуже довго.

Проте навіть на тлі всього сказаного найдовшим і найважчим було повернення до рідної Ітаки велемудрого Одіссея, яке розтяглося на 10 років (див. вище про значення слова «одіссея»)!

До речі, в усіх інших випробуваннях Одіссея фізична сила теж не переважала над розумом: якби він обрав шлях не повз Скіллу, а повз Харибду, остання проковтнула б корабель разом з усіма людьми, а отже, Одіссей обрав єдино можливий варіант: із двох нещасть — менше. Хоча, звісно, шістьох товаришів, з’їдених Скіллою (як і всіх загиблих товаришів), йому було дуже шкода: «Далі відтіль попливли ми із тяжко засмученим серцем, / Бо хоч самі врятувались, та любих утратили друзів». Якби Одіссей не заховався за жебрацьким одягом від знахабнілих залицяльників Пенелопи, а гарячково кинувся карати їх, найімовірніше, він загинув би, а овдовіла цариця змушена була б вийти заміж за якогось претендента на її руку та Ітаку.

Отже, в такому давньому творі чи не вперше у світовій літературі на передній план виходять саме інтелектуальні якості персонажа. Одіссей спочатку оцінює ситуацію, а вже потім діє, що підтверджується за допомогою постійного епітета — «велемудрий». Ось типовий його вислів: «Я ж міркувати почав, як найкраще зарадити справі, / Щоб і супутників всіх, і себе від жорстокої смерті / Урятувати».

Крім того, важливими рисами Одіссея були його мужність, твердість, відвага, незламність («Світлий замисливсь тоді Одіссей, у нещастях незламний. / Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного серця», «В відповідь мовив незламний йому Одіссей богосвітлий», або: «Повен тривоги, озвавсь до свого він одважного духа»). Сили духу Одіссея вистачало й на те, щоб у скрутну хвилину підтримувати товаришів, додавати їм відваги («А тим часом відваги словами / Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку»).

«Одіссея», як і «Іліада», починається заспівом. У зачині співець (аед) звертається до музи, стисло викладає зміст того, про що він просить її повідати. Якщо в «Іліаді» з перших рядків дізнаємося ім’я головного героя й тему — «гнів Ахілла» та наслідки, то в «Одіссеї» герой — це «бувалий муж», який зруйнував Трою. Знаємо, що саме геніальний план Одіссея з дерев’яним конем призвів до падіння міста. Далі так само коротко йдеться про мандри, поневіряння, втрати, повернення додому.

Антична еллінська «Одіссея» і середньовічна арабська «Тисяча і одна ніч»

Свідченням художньої довершеності та всесвітньої популярності «Одіссеї» є те, що фрагменти її сюжету, мотиви, образи тощо запозичували літератури всього світу. Наприклад, у відомій середньовічній збірці арабських казок «Тисяча і одна ніч» (третя подорож Синдбада-Мореплавця) ідеться про те, що Синдбад разом із товаришами потрапив до страшного людожера, який почергово вбивав мандрівників (як Поліфем Одіссеєвих друзів), аж поки ті не втекли від нього морем. Якщо не брати до уваги деталей (портрети почвар дещо відрізняються один від одного; араби втікають на плотах, а не на кораблі, як це робили ахеї тощо), то сюжет арабського твору до такої міри схожий на Гомерову «Одіссею», що не залишає жодних сумнівів у його запозиченні. Це один із багатьох прикладів взаємопов’язаності літературних явищ у всьому світі та цілісності світового літературного процесу.

Корабель Одіссея між Скіллою та Харибдою. Італійська фреска XVI ст.

Валентин Сєров. Одіссей і Навсікая. 1910

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

ОДІССЕЯ

ЗАСПІВ

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З’їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, — за те дня повернення він їх позбавив.

Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Зібравшись на раду за відсутності Посейдона, переслідувача Одіссея, боги вирішують дозволити Одіссею, якого німфа Каліпсо силоміць затримує на своєму острові, нарешті повернутися на батьківщину. Набувши вигляду Одіссеєвого друга Ментора, Афіна з’являється перед Телемахом, сином Одіссея, і радить йому побувати в Пілосі й у Спарті, щоб довідатися про батька та прогнати знахабнілих залицяльників Пенелопи. Уранці Телемах наказує вісникам скликати народ на збори й прилюдно вимагає від залицяльників, щоб вони залишили його дім. Антіной, один із залицяльників, зухвало відповідає йому. Телемах таємно вирушає в путь морем. Він приїздить до Пілоса, де Нестор розповідає йому про пригоди ахейців після здобуття Трої та радить Телемахові заїхати до Менелая. У Лакедемоні (Спарті) Менелай і Єлена розповідають йому про подвиги Одіссея.

Боги посилають Гермеса до німфи Каліпсо з наказом відпустити Одіссея. Він споруджує пліт і вирушає в плавання. На вісімнадцятий день Посейдон упізнає Одіссея та насилає бурю, яка викидає знесиленого героя на берег феакійського острова Схерії. Афіна вві сні навіває Навсікаї, доньці царя Алкіноя, думку піти разом із подругами до моря прати білизну. Вони зупиняються біля того місця, де спить Одіссей. Прокинувшись, він наближається до Навсікаї та просить дати йому одяг і притулок. Дівчина погоджується допомогти Одіссеєві. Афіна огортає його туманом, і, невидимий, він входить у палац Алкіноя. Наблизившись до цариці Арети, Одіссей просить дати йому змогу повернутися на батьківщину. Алкіной запрошує його на бенкет, де Одіссей розповідає, не відкриваючи свого справжнього імені, як він від’їхав з острова Огігії, якого лиха зазнав від бурі біля берегів Схерії та як дістався до міста. Цар обіцяє відрядити його на кораблі в Ітаку. Наступного ранку на зборах феакійців Алкіной оголошує своє рішення й наказує підготувати все потрібне для від’їзду. На бенкеті, влаштованому із цього приводу Алкіноєм, виступає аед Демодок.

Єдина повноцінна людина у всій світовій літературі — це Одіссей. Фауст — людина без віку, він не людина... Христос був неодруженим і ніколи не жив із жінкою, а це чи не найважче в житті... Гамлет — людина. Але він всього лише син, тоді як Одіссей — не лише син Лаерта, а й батько Телемаха, чоловік Пенелопи, коханий Каліпсо, соратник грецьких воїнів під час облоги Трої, і цар Ітаки... Я бачу його зусібіч, тому він для мене і є цілісним образом. Але він і закінчений образ; він добра людина...

Джеймс Джойс

АЕД ДЕМОДОК

Любого всім співомовця привів тим часом окличник, —

Муза любила його, але злом і добром наділила:

Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий.

Крісло окличник йому Понтоной срібнокуте поставив,

Спиною серед гостей до колони його притуливши;

Потім формінгу дзвінку на кілку дерев’янім повісив

Над головою його й показав, як дістати рукою

Струни; кошика з хлібом на гарнім столі він поставив,

Тут же і келих з вином, щоб пив, коли серце запрагне.

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Муза співця надихнула мужів оспівати славетних

Співом, що слава його до широкого неба сягала,

Про Одіссеєву сварку з Ахіллом, Пелеєвим сином,

Як на розкішній учті богів вони злими словами

Лаялись несамовито й мужів володар Агамемнон

Нишком радів, що знатні ахеї отак посварились.

Бо як ознаку добра провістив йому в храмі Піфійськім

Феб-Аполлон, коли в бога спитати поради ступив він

Через поріг кам’яний, — то з волі великого Зевса

Був лиш початок нещасть, що найшли на троян і данаїв.

Отже, про це і співав славетний співець. Одіссей же,

Довгу кирею пурпурну міцними піднявши руками,

Голову нею закрив і обличчя прекрасне сховав в ній, —

Сором-бо перед феаками сльози було проливати.

А як кінчав свою пісню співець божественний, то, сльози

Витерши, стягував знов Одіссей з голови ту кирею,

Й, келих дводонний узявши, богам узливання творив він.

А як ізнову співати аед починав на прохання

Знатних феаків, що мали від співу його насолоду,

Знову тоді Одіссей, з головою укрившися, плакав.

Так удавалось од інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Алкіной пропонує Одіссеєві та гостям почати ігри і змагання. Під час змагань один феакієць висловлює сумнів щодо сили й спритності Одіссея, і той, ображений, перемагає всіх учасників у киданні диска. Увечері на бенкеті Демодок знову співає.

От до окличника тут звернувсь Одіссей велемудрий,

Зрізавши м’яса шматок з хребта білоіклого вепра,

Вкритого жиром, та більшу частину собі залишивши:

«На ось печеню, окличнику, і віднеси Демодоку,

Хай покуштує, — й зажурений рад я його вшанувати.

Шану й повагу людей, що живуть на землі цій, усюди

Мають аеди, сама-бо їх Муза безсмертна навчила

Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’я».

Так він сказав, і той до героя-співця Демодока

В руки те м’ясо відніс — і взяв цей, радіючи духом.

Зразу ж до страв приготованих руки усі простягнули.

А після того, як голод і спрагу вони вдовольнили,

До Демодока звернувшись, сказав Одіссей велемудрий:

«Вище над смертних усіх я тебе, Демодоку, шаную, —

Чи Аполлон тебе вчив, чи Муза то, Зевсова донька,

Надто-бо все до ладу ти про долю ахеїв співаєш,

Що учинили, й зазнали чого, й як було їм сутужно,

Наче ти сам з ними був чи із уст очевидця почув це.

Отже, про те заспівай, як Еней із Афіною разом

Під Іліоном коня дерев’яного постать зробили,

Як його хитро в акрополь увів Одіссей богосвітлий,

Боїв сховавши в коневі, що Трою після зруйнували.

Врешті коли і про це ти докладно мені проспіваєш,

Зараз же перед всіма я людьми розповім, що напевно

Доброзичливий дає тобі бог це натхнення співоче».

Так він сказав, а співець заспівав уже, богом натхненний,

З того почавиш, як враз на свої добропалубні судна

Сіли ахеї і геть попливли, свої шатра спаливши,

Як з Одіссеєм славетним у Трої вже, посеред міста,

Інші тим часом сиділи, заховані в кінській утробі, —

Потім троянці самі в акрополь коня затягнули.

Так і стояв він, вони ж без кінця гомоніли безладно,

Сидячи там навкруги, і натроє думки їх ділились:

Міддю безжальною цю черевину проткнути порожню,

Чи, затягнувши на верх, з високої скинути скелі,

Чи залишити це диво як жертву богам милостивну.

Саме останнє оце і було те, що статися мало,

Місту-бо доля судила загинуть тому, яке прийме

Постать велику коня дерев’яного, де заховались

Кращі з аргів’ян, готуючи смерть і загибель троянцям.

Далі співав, як ахеїв сини Іліон руйнували,

Зі схованки ринувши враз і порожнім коня залишивши.

Як — хто куди — плюндрувати розбіглися місто високе,

Як Одіссей, наче грізний Арей, в Деїфоба домівку

Кинувся вдвох з Менелаєм, до мстивого бога подібним.

Там він, — співав той, — наважився стати до бою страшного

І переміг при сприянні великої духом Афіни.

Так той виспівував славний співець, Одіссей же від жалю

Танув слізьми, що з повік струмками спливали на лиця,

Наче ридає дружина, припавши до любого мужа,

Що за людей і вітчизну свою наложив головою,

Щоб від дітей і від міста загибелі день одвернути;

Бачачи, як він конає і в смертних здригається муках,

Тужно голосить над ним і ридає, а ззаду жорстокі

Ратищ удари на спину вже падають їй і на плечі,

Гонять в полон на роботу тяжку, на поталу й наругу;

В’януть їй лиця від горя, що жалем до неї проймає, —

Жалісно так в Одіссея з-під брів його сльози лилися.

Все ж удавалось від інших йому свої сльози ховати,

Тільки один Алкіной догадався й таки їх помітив,

Бо біля нього сидів і чув його тяжкі зітхання.

Помітивши збентеження гостя, Алкіной просить його сказати, хто він такий і чому плаче. Назвавши своє ім’я та рід, «незламний у біді Одіссей богосвітлий» розповів про свої пригоди. Після відплиття від троянського берега вони з товаришами висадилися в Ісмарі та вступили з його жителями кіконами в бій, у якому загинуло багато супутників Одіссея. Буря на морі закинула їх до країни лотофагів, які їдять лотос — дивовижну рослину. Покуштувавши її, супутники Одіссея раптом забули про все, утратили бажання повертатися додому, і їх довелося силоміць тягнути на корабель. Звідти Одіссей потрапив на острів, розташований навпроти країни кіклопів (однооких велетнів-дикунів). Тут він залишив одинадцять кораблів, а на дванадцятому підплив до цієї землі й зійшов на берег із дванадцятьма супутниками.

ОДІССЕЙ І КІКЛОП ПОЛІФЕМ

Обік побачили там, край скелі над морем, високу,

Лавром порослу печеру. До неї збиралося на ніч

Кіз і овечок багато; навкруг простягався високий

Двір, обгороджений муром з укопаних в землю великих

Каменів, зверху ж і сосни росли, і дуби височенні.

Велетень жив там потворний, що кіз і овечок отари

Сам випасав собі, інших оподаль. Ні з ким він не знався

У самотині своїй і ніяких не відав законів.

Був він потвора страшна, на людину, що хлібом живиться,

Зовсім не схожий, скоріше скидавсь на гірську верховину,

Лісом порослу, яка серед скель височіє самотньо.

Товаришам своїм вірним на місці звелів я лишатись,

При кораблі, й стерегти корабля свого якнайпильніше;

Сам же, дванадцять обравши між ними супутців найкращих,

Вирушив. Мав із собою я козячий міх із солодким

Темно-червоним вином, що Марон мені дав, син Еванта,

Жрець Аполлона, який опікується Ісмаром-містом...

Міх я великий вином тим наповнив та інших припасів

В бесаги взяв шкіряні із собою. Відчув-бо я духом

Мужнім, що стріну людину, одягнену в силу могутню,

Дикого велетня, що ні законів, ні правди не знає.

Одіссей із супутниками зайшли до печери велетня. Він у цей час пас отару своїх овець. Товариші запропонували забрати їжу з печери на корабель і покинути острів. Натомість Одіссеєві захотілося побачити господаря, щоб отримати гостинці безпосередньо від нього. Ввечері кіклоп повернувся до печери, де на нього чекали ахейці.

Позаганяв до печери опасистих кіз і овечок

Тих, що доїти їх мав, а самців — баранів із козлами —

Він за дверима лишив, на своєму подвір’ї широкім.

Потім камінь підняв величезний і вхід до печери

Ним завалив, — не могли б того каменя зрушити з місця

Й ковані міцно аж двадцять два вози чотириколісні, —

Ціла то скеля була, що нею заклав свої двері.

Сидячи, сам подоїв уже й кіз, і овець мекотливих,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Білого він молока на кисле узяв половину.

Сир віддавивши, поклав у плетені кошики зразу;

Другу ж у глечиках він залишив половину, щоб мати

Й свіжого ще молока — напитися після вечері.

Швидко із справами цими упорався, потім ще й ватру

Сам розпалив...

Побачивши Одіссея з супутниками, Поліфем поцікавився, хто вони і де їхній корабель. Відчувши підступність у словах велетня, Одіссей відповів, що їхній корабель розтрощив Посейдон. Раптово кіклоп схопив двох супутників Одіссея і з’їв їх. Одіссей хотів був уночі заколоти Поліфема мечем, але збагнув, що тоді вони не зможуть вийти з печери, бо не відкотять величезної брили, яка закривала з неї вихід.

Ледве з досвітньої млн заясніла Еос розоперста,

Вже він вогонь розпалив, подоїв своїх славних овечок,

Всіх за чергою, і кожній тоді підпустив сосунятко.

Швидко із справами цими упорався, потім ізнову

Двох з-поміж нас ухопив і собі спорядив з них сніданок.

Далі, поснідавши, вигнав з печери свою він отару,

Легко відсунувши камінь важкий од дверей, і на місце

Знову поставив, немов сагайдак ковпачком покривав він.

З гуком і свистом кіклоп погнав свою жирну отару

В гори. А я, у печері лишившись, почав міркувати,

Як би помститись, якщо подасть мені ласку Афіна.

Серцю моєму така найкращою видалась рада:

Біля кошари лежала кіклопова палиця довга —

Стовбур сирої маслини, — зрубав її він, щоб ходити

З нею, як висхне вона. Виглядала ж та палиця, наче

Щогла на двадцятивеслім просторім судні чорнобокім,

Що вантажі торговельні крізь далеч морську перевозить, —

Так виглядала завдовжки й завгрубшки ота деревина.

Кия із сажень завдовж од неї тоді відрубав я

Й товаришам передав, обстругати його наказавши.

Гарно вони обтесали оцупок, а я, загостривши

Дрюк той, у полум’ї вістрям тримав, щоб вогнем засмалити.

Потім старанно його заховав я під гноєм, якого

Дуже багато було понакидано скрізь по печері.

Товаришам після того звелів жеребки я тягнути.

Хто з них відважиться, разом зі мною кілок той піднявши,

В око встромити кіклопу, як в сон він солодкий порине.

Випали тим чотирьом жеребки, кого й сам би хотів я

Вибрати в поміч, а я уже п’ятий виходив між ними.

Коли ввечері кіклоп повернувся до печери, Одіссей пригостив його вином.

Тричі підносив я, й тричі в глупоті своїй випивав він.

А як вино уже зовсім йому затуманило розум,

Я із солодкими знову до нього звернувся словами:

«Ти про ім’я моє славне питаєш, кіклопе? Назву я

Зараз себе, та гостинця віддай, що мені обіцяв ти.

Звусь я Ніхто на ім’я, і Ніким мене батько і мати,

Й товариші мої, й інші, звичайно, усі називають».

Так говорив я, а він відповів мені словом безжальним:

«Отже, Нікого я з’їм наостанку, раніше ж поїм я

Товаришів його всіх, — оце тобі й буде гостинець».

Так він сказав, похитнувся і навзнак упав, і, зігнувши

Набік грубезну шию, лежав, і відразу всевладний

Сон подолав його. З горла у нього з вином випливали

М’яса людського шматки, — сп’янівши, почав він блювати.

Кия тоді я у попіл гарячий засунув, щоб знову

Він розігрівся, як жар, а тим часом відваги словами

Товаришам додавав, щоб ніхто не утік з переляку.

Одіссей осліплює Поліфема. Фрагмент розпису амфори з Елевсина. 670—650 рр. до н. е.

Ахейці викололи єдине око кіклопа оливним кілком.

Страшно кіклоп закричав, аж луна розляглась по печері,

З ляку ми кинулись врозтіч усі, і зразу він вирвав

З ока оту деревину, гарячою кров’ю облиту,

З люттю від себе її жбурнув обома він руками

Й гучно кіклопів волати почав, що з ним у сусідстві

Теж у печерах жили на овіяних вітром узгір’ях.

Крик той страшенний почувши, вони звідусіль позбігались,

Вхід обступили в печеру і стали розпитувать, що з ним:

«Що, Поліфеме, з тобою, що голосно так ти волаєш

В ніч божественну й солодкого сну позбавляєш усіх нас?

Може, хто з смертних отару твою силоміць виганяє?

Може, самого тебе хтось насильством і підступом губить?»

В відповідь так із печери волав Поліфем премогутній:

«Друзі, Ніхто, й не насильством мене він, а підступом губить!»

Відповідаючи, мовлять вони йому слово крилате:

«Що ж, коли сам ти, й ніхто насильства тобі не вчиняє,

То чи не Зевс тобі хворість наслав, і поміч тут марна, —

Краще ти батька свого, владику благай Посейдона!»

Мовили це й відійшли; любе серце моє розсміялось,

Як обманув я ім’ям його й задумом цим бездоганним.

Стогнучи тяжко і в корчах увесь аж звиваючись з болю,

Камінь руками намацав кіклоп і відсунув від входу,

Сів посередині в дверях і широко руки розставив,

Щоб упіймати того, хто з отарою хтів би умкнути.

От якого він дурня знайти у мені сподівався!

Якоб Йорданс. Одіссей у печері Поліфема. 1630

Якоб Йорданс (1593—1678) — видатний фламандський живописець, представник бароко; в основі багатьох його полотен лежать релігійні та міфологічні сюжети. До мотивів і образів поеми зверталися митці різних епох: Пітер Рубенс, Джозеф Тернер, Валентин Сєров, Марк Шагал та інші.

Одіссей зв’язував баранів по троє, а під середнім прилаштовувався хтось із полонених Поліфема. Таким чином Одіссей і його супутники вибралися з печери.

Щойно ми вийшли з печери й оподаль кошари спинились,

Перший я виліз із-під барана й повідв’язував інших.

Швидко погнали отару ми жирних овець тонконогих,

Їх оточивши навколо, щоб разом все стадо загнати

На корабель свій. Нас радо супутники любі вітали —

Тих, що уникнули смерті, — й загиблих оплакали гірко.

Плакати все ж їм, бровами до кожного стиха моргнувши,

Я не дозволив, — загнати звелів пишнорунну отару

На корабель і чимдуж на хлань відпливати солону.

До кочетів вони, швидко зійшовши, усі посідали

Й веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.

А на таку вже відплинувши віддаль, що поклик ще чути,

До Поліфема почав я, глузуючи з нього, кричати:

«Гей ти, кіклопе! Не зовсім беззахисний муж той, в якого

Товаришів у глибокій печері пожер ти жорстоко!

Так і належить помститись тобі за лихі твої вчинки,

Нелюде лютий, що в домі своєму гостей поз’їдати

Не посоромивсь! От Зевс і боги тебе всі й покарали!»

Так я промовив. Його ж іще більша злоба охопила.

Верх од гори відломив він великої й так його кинув,

Що поблизу корабля темноносого впав той уламок,

Ледве в стерно кермове кам’яна не ударила брила.

Завирувало все море від скелі, що впала у воду, —

З шумом до берега нас понесло тоді водоворотом,

Моря приливом нас знову до самої суші пригнало.

Довгу жердину руками вхопивши, від берега нею

Я відштовхнув корабель, а супутцям кивнув головою,

Додаючи їм відваги, й на весла звелів налягти їм,

Щоб із біди врятуватись. Аж гнулись вони — веслували.

Тільки як далі від берега вдвоє уже одпливли ми,

Знов я кіклопа гукати хотів; та навкруг навперейми

Товариші мене лагідно так почали умовляти:

«Знову, безумний, ти хочеш цю дику людину дражнити?

Щойно він, кинувши скелю у море, погнав корабель наш

Прямо на берег, і ми уже зовсім загинути мали!

Тільки-но крики чиїсь чи мову яку він почує,

Голови нам і всі корабельні він балки розтрощить,

Мармуру кинувши брилу, — а сили йому не бракує».

Так говорили вони, та не слухало серце відважне,

Й знову до нього покликнув я, гнівом в душі спалахнувши:

«Гей ти, кіклопе, якщо тебе з смертних хто-небудь спитає,

Хто осліпив так ганебно тебе, ти можеш сказати —

Це Одіссей тебе ока позбавив, той городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку»...

Так відповів я, а він тоді став Посейдона-владику,

Руки у зоряне небо здіймаючи, ревно благати:

«Згляньсь, Посейдоне, землі потрясателю темно гривастий!

Якщо я син твій і гордий моїм ти зватися батьком,

Хай Одіссей додому не вернеться, городоборець,

Син Лаерта, що має свою на Ітаці домівку.

А як судилось у власну йому повернутись оселю,

Добре збудовану, й близьких, і землю побачити рідну,

Товаришів розгубивши, хай з лихом повернеться врешті, —

Лиш на чужім кораблі, — і дома лиш горе застане».

Так він молив і благав, і почув його темногривастий.

Арнольд Беклін. Втеча Одіссея з острова Поліфема. 1896

На далекому острові Еолії володар вітрів Еол приязно зустрів Одіссея і відрядив його додому, подарувавши зав’язаний мішок із вітрами, щоб ті не заважали герою в дорозі. Проте через надмірну цікавість супутників, які, попри сувору заборону, розв’язали той мішок, кораблі Одіссея, що майже досягли рідної Ітаки, знову опинилися біля Еолії. Однак цього разу Еол відмовився допомогти тим, кого переслідували боги, і вони незабаром припливли до людожерів лестригонів, які знищили одинадцять кораблів з їхніми екіпажами. Корабель Одіссея причалив до острова Ееї.

ОДІССЕЙ У КІРКИ

Так ми на острів Еею приїхали згодом. Кіркея

Там пишнокоса, дивна богиня живе ясномовна...

Там же й до берега ми з кораблем потаємно пристали

В затишній бухті, якимось до неї приведені богом.

Там ми, на берег зійшовши, лежали два дні і дві ночі,

Зморені тяжко й гіркою пригноблені серця печаллю.

Тільки як третій розвиднила день нам Еос пишнокоса,

Списа у руки узявши й мечем озброївшись гострим,

З місця причалу я швидко на кручу поглянути вийшов, —

Може, де смертних побачу діла чи хоч голос почую.

Ставши на версі скали кам’яної, навкруг озирнувся

Й дим, що здаля над широким простором землі піднімався,

Я за густим дубняком над будинком Кіркеї побачив.

В мислях своїх і в душі я почав міркувати: чи далі

Йти дізнаватись туди, де димок я помітив багровий?

За жеребом 22 супутники Одіссея вирушили до будинку Кіркеї, навколо якого лежали леви й гірські вовки, заворожені злим зіллям, яке їм давала господиня. Ахеї почали кликати Кірку.

Вийшла небавом вона й, відчинивши осяйливі двері,

Їх запросила ввійти, і всі увійшли необачно,

Лиш Еврілох, відчувши лукавство, іззаду лишився.

Ввівши, усіх на ослони і крісла вона розсадила;

Ячної з сиром муки та з медом жовтявим змішавши,

З світлим прамнейським вином подала їм, підсипавши в келих

Зілля лихого, щоб зовсім про землю вітчизни забули.

Щойно дала їм ту суміш і випили всі, як ударом

Кия вона їх загнала в свинарню і там зачинила.

Голови й постаті їхні щетиною вкрились, і рохкать

Всі по-свинячому стали, лиш розум, що й був, залишився.

Плачучих їх зачинила Кіркея й сипнула їм в закут

Жолудів, терну, каштанів, коріння крушини, щоб їли

Те, що всі свині їдять, у багнюці валяючись завжди.

Миттю побіг Еврілох на швидкий корабель чорнобокий

Звістку подати сумну про долю супутників любих.

Довго не міг він, хоч як силкувався, і слова сказати,

Смутком великим у серці охоплений; очі сльозами

Сповнились рясно; всю душу йому розривали ридання.

Тільки тоді, як його ми розпитувать з подивом стали,

Він розповів нам про долю нещасну супутників наших...

Так оповів він, і зразу на плечі закинув я мідний,

Срібноцвяхований меч свій великий і лук з тятивою

І провести мене тим же звелів Еврілохові шляхом...

Вже по священному виярку йшов я і ось уже вийти

Мав до великого дому Кіркеї, що зналась на зіллі.

Раптом Гермес із жезлом золотим мене близько від дому

Стрів на дорозі, на юного мужа із вигляду схожий

З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих.

Взявши за руку мене, він назвав на ім’я і промовив:

«Стій, бідолашний, куди ти прямуєш по цих верховинах,

Краю не знаючи цього? Супутців твоїх вже Кіркея

Всіх обернула в свиней і в хліву своїм міцно тримає.

Їх визволяти ідеш ти? І сам, кажу тобі, цілий

Звідти не вернешся й там же, де інші усі, зостанешся.

Але послухай: тебе я врятую і визволю з лиха.

Зілля узявши оце чарівне, ти в оселю Кіркеї

Сміливо йди, — з ним-бо днину лиху ти від себе відвернеш.

Я розкажу тобі все про підступне Кіркеї лукавство:

Суміш вона приготує і зілля підсипле у неї,

Тільки тебе не здолає той чар, — того не допустить

Зілля, що дам я тобі, чарівне. Розкажу по порядку.

Щойно Кіркея довжезним жезлом замахнеться на тебе,

Зразу із піхов своїх ти вихопи меч гостролезий —

Кидайся з ним на Кіркею, немовби хотів її вбити»...

Слово це мовивши, зілля подав мені світлий дозорець,

Вирвавши просто з землі і властивість його пояснивши.

Корінь був чорний, а цвіт — немов молоко білопінне...

Потім Гермес відійшов на високу Олімпу вершину,

Острів лісистий лишивши, а я до будівель Кіркеї

Далі подався, лиш серце бурхливо мені колотилось.

Кірка запросила Одіссея до покоїв і дала йому зілля. Здивувавшись тому, що чари не подіяли, Кірка зрозуміла, що перед нею Одіссей, про якого попереджав її Гермес, «злотожезлий», «світлий дозорець», і чарівниця погодилася повернути супутникам Одіссея людську подобу.

Вийшла Кіркея і, двері в свинарню свою відчинивши,

Вигнала звідти свиней, наче дев’ятирічних на вигляд.

Стали вони перед нею, вона ж, їх усіх обійшовши,

Кожну із них по черзі вигойною маззю мастила.

Стала з їх тіл опадати щетина, що вкрила відтоді

Їх, як заклятого зілля дала їм Кіркея-владарка.

Знов вони стали людьми, красивішими навіть, ніж доти,

Вищими трохи на зріст і молодшими стали на вигляд.

Зразу впізнали мене, і рук моїх кожен торкнувся.

Потім усі заридали тужливо, — їх лемент страшенний

Всюди по дому лунав і розжалобив навіть Кіркею.

Близько тоді підійшла і сказала в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Йди до швидкого свого корабля на морське узбережжя.

Витягніть передусім корабель на положистий берег,

Снасть корабельну і всяке майно занесіть до печери,

Потім вертайтесь сюди — і сам ти, й супутники милі».

Мовила так, і, послухавши серцем відважним, подався

Я до швидкого свого корабля на морське узбережжя;

Там на швидкім кораблі знайшов я супутників милих, —

Плакали гірко вони, рясні проливаючи сльози.

Мовби телята навколо корів, що з полів чередою

В хлів повертаються, трав соковитих напасшися вволю,

Скачуть всі разом назустріч, — не вдержати їх у кошарі,

Радісно мукають всі, своїх матерів обступивши, —

Так і до мене з слізьми на очах всі супутники наші

Кинулись разом з великою радістю в серці, неначе

В рідну ми землю вернулись, на нашу Ітаку скелясту.

Одіссей із супутниками перебували в Кірки цілий рік. І хоча їм було добре, вони затужили за рідною домівкою. Одіссей звернувся до богині з проханням відпустити його на Ітаку.

...Сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Не залишайтеся більше у домі моїм проти волі,

Тільки у іншу вам треба раніше податись дорогу —

Аж до оселі Аїда й страшної пройти Персефони,

Щоб розпитати про все там фіванця Тіресія душу —

Віщого старця сліпого, що розум зберіг непорушним;

Всю-бо й по смерті йому залишила, проте, Персефона

Давню розсудливість, інші ж усі там, як тіні, никають».

Так вона мовила, й любе в мені мов розбилося серце.

Плакав, на ложі я сидячи, й серце на білому світі

Жити вже більш не хотіло й на сонячне світло дивитись.

А як, на ложі качаючись, я вже наплакався вволю,

Так я промовив, із словом до неї звернувшись крилатим:

«Хто ж, о Кіркеє, мені вожаєм у дорозі тій буде,

Не допливав-бо ніхто ще на чорнім судні до Аїда».

Так говорив я, й сказала на те в богинях пресвітла:

«О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею,

Тим не журися ти, хто вожаєм корабля твого буде,

Ти тільки щоглу постав, розпусти свої білі вітрила

Й сядь при стерні, і саме понесе вас дихання Борея.

А як ріку Океан кораблем ти своїм переплинеш,

То низовинний побачиш ти берег і гай Персефони,

Осокорини високі і верби, що гублять насіння.

Над Океаном глибиннобурхливим постав корабель свій,

Сам же в задушну Аїда оселю тоді попрямуєш.

До Ахерону впадає там Піріфлегетон вогненний

Разом з Кокітом, що й сам рукавом є підземного Стікса,

Там біля скелі обидва збігаються шумні потоки».

Переклад Бориса Тена

У країні кімерійців (до речі, вона була на території сучасної України) Одіссей знайшов вхід до Аїду. Коли він потрапив до підземного царства, до нього наблизилися тіні померлих. Віщун Тіресій напророкував йому небезпеку й порадив, як повернутися на Ітаку. Одіссей бачив тіні своєї матері, померлих соратників, судді Міноса, мисливця Оріона, Тантала, Сізіфа, Геракла.

У XIX—XX ст. над перекладами «Одіссеї» Гомера працювали Пантелеймон Куліш, Олександр Потебня, Іван Франко, Леся Українка, Петро Ніщинський (повний переклад, 1889—1892). Повний переклад поеми, здійснений Борисом Теном (1963), став визначною подією не лише в українській літературі; він вражає своєю майстерністю та довершеністю.

Від Кірки Одіссей довідався, які загрози чатують на нього. Пливучи морем, він оминув острів Сирен, які заманювали моряків своїм чарівним співом, потім уник загибелі від страшних скель, що сходилися і розходилися, проплив небезпечну протоку, на берегах якої сиділи чудовиська Скілла й Харибда (Скілла схопила шістьох ахеїв). На о. Тринакія через несприятливий вітер ахеї затрималися на місяць. Страждаючи від голоду, товариші героя забили биків Сонця-Геліоса (Одіссея в Аїді попереджав Тересій про тяжкі наслідки завданої Геліосу кривди), за те Зевс блискавкою розбив їхній корабель. Екіпаж загинув, а Одіссея викинуло на о. Огігію до німфи Каліпсо. Феакійці захопились оповідями Одіссея. Уночі феакійські моряки перевезли сонного Одіссея на берег Ітаки й відплили додому, але під час повернення їхній корабель, за давнім віщуванням, обернувся на скелю. В образі юнака до Одіссея прийшла Афіна, і після її слів він нарешті впізнав Ітаку й поцілував рідну землю. Афіна пообіцяла привести до нього Телемаха, який повертався зі Спарти. Обернений на старого жебрака, Одіссей іде до свинопаса Евмея. Наступного ранку Телемах повернувся на Ітаку й зайшов до Евмея. Там він зустрів «жебрака» (Одіссея), якому пообіцяв заступництво, і відіслав Евмея сповістити матір про своє повернення.

Одіссей відкрився синові й обговорив із ним план помсти залицяльникам. У своєму домі Одіссей уміло зіграв роль жебрака. Пенелопа сказала залицяльникам, що прийшов час, коли з волі свого загиблого чоловіка вона має знову вийти заміж, і запропонувала влаштувати змагання, переможець якого стане її чоловіком. Невпізнаний Одіссей сказав Пенелопі, що її чоловік незабаром повернеться. Служниця Евріклея, колишня нянька Одіссея, обмила ноги «жебракові» і впізнала Одіссея за давнім шрамом на нозі, але він заборонив їй розголошувати таємницю.

Під час підготовки до чергового бенкету залицяльники брутально поводилися з «жебраком»-Одіссеєм, глузували з нього та з віщуна Теоклімена, який пророкував їм швидку загибель. Пенелопа винесла Одіссеїв лук, щоб надокучливі залицяльники спробували пропустити стрілу крізь кільця на ручках кількох поставлених одна за одною сокир (дуже важке завдання). Та ніхто з них не спромігся навіть натягти тятиву. Тоді «старий немічний жебрак» (Одіссей) легко натягнув лук і безпомильно пропустив стрілу крізь усі кільця. Після цього він розпочав криваву розправу над знахабнілими залицяльниками. За сприяння Афіни та допомогою Телемаха й вірних слуг він повбивав усіх залицяльників і знову став володарем свого дому. Після довгих сумнівів і вагань Пенелопа нарешті впізнала Одіссея. Він розповів їй про свої страждання за 20 років розлуки. Уранці Одіссей вирушив до садиби свого батька Лаерта. Гермес відвів душі залицяльників до Аїду. Одіссей зустрівся з батьком, який нарешті упізнав його. Обурені родичі вбитих та ітакійці прийшли до Одіссеєвого дому. Лаерт убив проводиря обурених, Афіна в образі Ментора встановила загальний мир.

1. Пригадайте, що ви знаєте про Гомера з уроків зарубіжної літератури та історії.

2. Що таке героїчний епос? Доведіть, що поема «Одіссея» належить саме до героїчного епосу. Назвіть головні особливості гомерівського епосу.

3. Що ви знаєте про епічних співців? Під час вивчення яких художніх творів ви стикалися з цим поняттям? Спираючись на фрагмент «Аед Демодок», схарактеризуйте ставлення еллінів до аедів. Чи схоже воно на ставлення до епічних співців в інших країнах, зокрема до кобзарів в Україні? Відповідь аргументуйте.

4. Якою була роль Одіссея у Троянській війні?

5. Чому Одіссей відмовився від пропозиції товаришів украсти їжу з печери Поліфема, доки велетня не було вдома? Як це його характеризує?

6. Які закони й традиції порушив Поліфем? Завдяки чому Одіссеєві вдалося його перемогти?

7. Чи лише за осліплення свого сина Посейдон карає Одіссея? Відповідь аргументуйте цитатами з тексту «Одіссеї».

8. Які риси виявив Одіссей: 1) у протистоянні з велетнем Поліфемом; 2) під час перебування в Кірки?

9. Чому Одіссей покинув Кірку?

10. Пригадайте основні ознаки чарівної казки. Проілюструйте їх прикладами з «Одіссеї».

11. Порівняйте образи Ахілла й Одіссея, Гектора й Ахілла. До кого, на вашу думку, ближчий Одіссей: до елліна Ахілла чи троянця Гектора? Відповідь аргументуйте.

12. Пригадайте вивчену в п’ятому класі казку про Синдбада-Мореплавця (третя подорож) і знайдіть у ній елементи, схожі на «Одіссею». Про що свідчить така подібність двох творів різних часів і народів?

13. Поеми Гомера часто називають енциклопедією життя стародавніх греків. Що ви дізналися про життя і побут людей в античні часи з «Одіссеї»?

14. Знайдіть у тексті постійні епітети. Кого і як вони характеризують?

15. Знайдіть у тексті «Одіссеї» порівняння, визначте їхні особливості і роль у епосі Гомера.

16. Поділіться в поетичній формі своїм враженням від поем Гомера, використовуючи гекзаметр.

ВІДЛУННЯ

Максим Рильський

ДІТИ

По довгім плаванні вернувши в отчий дім,

Ти сів між дітками, щоб розказати їм

Про дальні береги та про чудні народи.

Ще й слова не сказав, а вже багряні води

В очах їм мерехтять. Хвилює корабель,

І пальми золоті на тлі чужих земель

Кивають вітами і в гості закликають...

Що ж ти розкажеш їм? Хіба вони те знають,

Як у солодкім сні дрімає лотофаг,

Як вабить спів сирен в запінених валах,

Як чорний Поліфем в страшній своїй печері

Хапає мандрівців для дикої вечері?



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.