Урок 59. Театральні зустрічі

• Пригадай, які жанри існують в музичному театрі.

Зустрічі з театральним мистецтвом завжди дарують позитивні емоції. Серед його жанрів окремо виділяють синтетичні, які утворилися завдяки поєднанню різних видів мистецтв: опера, балет, оперета, мюзикл та інші.

Наприклад, опера — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. У цьому жанрі дія поєднана з музикою, співом, танцем. В оперному спектаклі беруть участь солісти, ансамблі, хор, оркестр, танцювальні колективи.

• Пригадай, які опери ми слухали на уроках. Які з них тобі запам’ятались і чим саме?

Відомий угорський композитор Імре Кальман, якого величали «королем оперети», є одним із засновників цього жанру. Майже два десятки його оперет наповнені реалізмом, психологічною глибиною, радістю, любов’ю.

Угорський державний оперний театр

Оперета — музично-сценічна вистава переважно розважального характеру, що поєднує монологічне і діалогічне мовлення з вокальною та інструментальною музикою, танцювальне мистецтво й естрадні прийоми.

Послухай музику

І. Кальман. Уривок із 2-ї дії оперети «Графиня Маріца» (відеофрагмент).

• Розкажи про свої враження від перегляду. Чим відрізняється оперета від опери?

Нова версія оперети «Графиня Маріца» створена на лібрето Я. Іваницької за мотивами п’єси Ю. Браммера та А. Грюнвальда, яка наближена до сьогодення.

Кожна оперета, як і опера, розпочинається увертюрою — вступом. Але зустрічаються увертюри як самостійний жанр симфонічної музики.

Увертюра як жанр зародилася на рубежі XVI—XVII ст. в Італії, хоча сам термін утвердився в другій половині XVII ст. у Франції, звідки пізніше й поширився. Першою увертюрою вважають токату з опери «Орфей» К. Монтеверді (1607 р.). Пізніше вступи до опер, що складалися з трьох частин (швидка — повільна — швидка), закріпилися під назвою sinfonia у творчості А. Страделли, А. Скарлатті та ін. Паралельно у Франції розвивався класичний тип тричастинної увертюри (повільний вступ, швидка друга частина й повільна третя). Цей тип увертюри використовували й німецькі композитори першої половини XVIII ст. (Й. С. Бах, Ґ. Гендель та ін.).

Вирішальний перелом у розвитку увертюри настав у другій половині XVIII ст. завдяки реформаторській діяльності К. Ґлюка: увертюра перетворилася на одночастинний твір, написаний у сонатній формі й тематично пов’язаний з оперою. Такий тип програмної увертюри закріпив Л. ван Бетховен (музика до драм «Коріолан», «Еґмонт», «Леонора»).

У XIX ст. виникає особливий жанровий різновид — концертна програмна увертюра (Г. Берліоз, Ф. Мендельсон-Бартольді та ін.). Значно рідше, та все ж з’являються окремі яскраві приклади сонатної увертюри в музичному театрі («Сила долі» Дж. Верді).

З другої половини XIX ст. на концертній естраді увертюра дедалі частіше поступається симфонічній поемі, симфонічній картині або симфонічній фантазії.

Послухай музику

Ґ. Ф. Гендель. Увертюра до опери «Аталанта» (для труби і органа).

• Який настрій створює ця музика? Опиши її характер. Проаналізуй, як поєднуються в увертюрі тембри труби та органа.

Томас Хадсон. Портрет Г. Генделя

Ґеорґ Фрідріх Гендель — композитор німецького походження, який жив і працював у Великій Британії у XVIII ст. Відомий своїми операми, ораторіями та концертами.

«Аталанта» — пасторальна опера в трьох діях, створена 1736 року. Вона розповідає про міфологічну атлетку Аталанту. Лібрето (італійською мовою) взято з книги Белісаріо Валеріані «Качча в Етолії».

Послухай музику

Б. Бріттен. Увертюра «Канадський карнавал» (у виконанні симфонічного оркестру; фрагмент).

• Які почуття викликав у тебе прослуханий твір? Яка картина постає в твоїй уяві під музику Бріттена? Простеж за розвитком музики. Визнач характер мелодії кульмінації твору.

Бенджамін Бріттен — британський композитор, диригент та піаніст, засновник англійської композиторської школи XX ст. Написав 13 опер, 2 балети, камерно-вокальні хорові твори, а також інструментальні концерти і симфонічні твори, серед яких — увертюра «Канадський карнавал».

У 1939 р. Б. Бріттен провів кілька тижнів у Канаді. Під час перебування там його зацікавила колекція франко-канадських народних мелодій, на яку він натрапив. Ці мелодії стали основою увертюри «Канадський карнавал».

У Торонто (Канада) є цікавий театр «Зимовий сад» (Winter Garden), у якому листяні рослини каскадом опускаються донизу, утворюючи своєрідну завісу флори, а стіни прикрашають фрески. У цьому театрі глядачі стають учасниками захоплюючої пригоди в саду.

«Зимовий сад» (Winter Garden) у Торонто. Канада

Виконуємо пісню «Вір у дива» (слова і музика Н. Май).

Запропонуй друзям придумати підголоски до мелодії та в приспіві виконайте вокальну імпровізацію на звук «а-а-а».

Створи власну мелодичну імпровізацію на віртуальному піаніно. Розкажи засобами музики про любов до України та гордість за неї.

Підсумовуємо вивчене

• Які музично-театральні жанри існують?

• Розкажи про особливості жанру оперети.

• Що таке увертюра? Які увертюри ми сьогодні слухали?

• Послухай саундтрек до свого улюбленого фільму. Досліди, чи належить ця музика до жанру увертюри.

Урок 60. Театральні зустрічі

• Розкажи, чи доводилось тобі бувати в театрі. Поміркуй, які види образотворчого мистецтва використовують для оформлення театральних дійств.

Театрально-декораційне мистецтво, сценографія — вид образотворчого мистецтва, завданням якого є оформлення простору сцени й надання візуальної оправи театральній виставі за допомогою пластично-малярських засобів та світлових ефектів. До сценографії належить також компонування сценічних реквізитів і костюмів.

Декорація в театрі відтворює матеріальне середовище, в котрому діють актори.

У процесі створення декорацій застосовують виражальні засоби живопису, графіки, архітектури, а також освітлення, сценічну техніку, проекцію тощо.

Історія театральних декорацій

Перші театри були започаткові ще в добу античності. Вони передбачали масові видовища за участі понад десяти тисяч глядачів: наприклад, славнозвісний Колізей умішував близько 50 тисяч людей.

За часів Середньовіччя театральні вистави проводили посеред вулиць і майданів.

В італійських палацових спектаклях XVI ст. застосовували «декораційні перспективи», розташовані в глибині сценічних підмостків, які слугували акторам мальовничим тлом та були статичними. Пізніше винайшли кулісні механізми.

В епоху Відродження у театрах з’явилися пересувні декорації, а також рухомі завіси. Для швидкої зміни декорацій використовували праву і ліву кишені сцени, поворотні кола тощо. Було винайдено кулісно-арочну декорацію, що допомагала створювати ілюзію глибини природного ландшафту, архітектурного пейзажу або інтер’єру.

Із кінця XVIII ст. поширеною стала павільйонна декорація, а в XIX ст. — мальовничо-об’ємна. У XX ст. з’явилася можливість зображувати декорації віртуально — за допомогою проєкції, а потім — завдяки лазеру.

Основні види декорацій: жорсткі (об’ємні, напівоб’ємні, плоскі) та м’які (мальовані, аплікаційні, драпіровані та гладкі). Матеріал для виготовлення твердих декорацій — деревина хвойних порід; м’яких декорацій — полотно, тик, тюль, оксамит, синтетика, технічні тканини.

Художника, який створює театральні декорації, називають декоратором.

Створи театральну декорацію для настільного театру ляльок.