§ 21. Живописне, музичне та театральне мистецтво рококо

ЖИВОПИС

Характерними рисами живопису XVIII ст. є інтимність, ліризм образів та відтворення найтонших переживань, емоцій і почуттів людини. У цей час досягли розквіту побутовий жанр, портрет, пейзаж, натюрморт.

Художники того періоду майстерно передавали колірні нюанси, добивалися відчуття легкості, невимушеності завдяки використанню пастельних відтінків.

Живопис рококо різноманітний за жанрами, тематикою та засобами виразності.

Тематика: пасторалі, буколіка, міфологія, психологізм.

Жанри: портрет, пейзаж, натюрморт.

Кольори: легкі пастельні тони — рожеві, блакитні, бузкові, золотаві, перлинні.

Види графічного мистецтва: гравюра, естамп, офорт.

Найвідоміші художники: Ж.-А. Ватто, Ф. Буше, Ф. Хейман, В. Хогард та інші.

Пастораль — жанр у літературі, образотворчому мистецтві, театрі, музиці й балеті, пов’язаний з ідеалізованим зображенням сцен сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Буколіка — в античній поезії ідилічний стиль у зображенні сцен вільного, безтурботного, щасливого життя на селі.

Гравюра — створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет; вид графічного мистецтва. Кожен відбиток з друкарської форми вважається авторським твором.

Офорт — різновид гравюри на металі, що дозволяє отримувати відтиски з друкарських форм, попередньо оброблених кислотами.

Естамп — твір друкованої графіки (гравюра, офорт, літографія тощо), який являє собою відбиток на папері, рідко — на шовку та інших матеріалах.

Художники стилю рококо

Жан-Антуан Ватто — талановитий французький художник, один із засновників стилю рококо в живописі; писав переважно жанрові картини. Мрійлива меланхолійність персонажів, зображення «галантних» сцен, безтурботного дозвілля в тінистих парках і водночас глибокий психологізм — ось характерні риси його полотен.

Ватто дуже любив театр і присвятив йому багато творів. Митцеві, як нікому іншому, вдавалося передати складний внутрішній світ актора, його роздвоєність між власною душевною організацією та роллю, яку він грає на сцені («Жіль»).

Ж.-А. Ватто. «Жіль». 1719-1721 рр.

Франсуа Буше — відомий французький художник і гравер. Опановуючи засоби виразності живопису, молодий Буше звертався також до вивчення техніки гравюри. Він робив естампи з картин знаменитих художників і переводив у гравюру власні ілюстрації до нового тогочасного видання п’єс Мольєра.

Вишукані форми, ліричний колорит, чарівна граційність, навіть манірність рухів, миловидні обличчя та м’які посмішки персонажів у його роботах часом нагадують «галантні» сцени Ж.-А. Ватто, однак у картинах Ф. Буше відсутня мінливість ситуації. Художника більше цікавлять не самі персонажі, а гармонійне поєднання фігур людей, пейзажу та натюрморту.

Розгляньте репродукції картин Ф. Буше і дайте відповіді на запитання.

Ф. Буше. «Літня пастораль». 1749 р.

Ф. Буше. «Осіння пастораль». 1749 р.

1. Які риси, притаманні живопису рококо, ви можете виділити?
2. Розкажіть про свої враження від пасторальних картин Ф. Буше.
3. Порівняйте живописні твори рококо та бароко. Назвіть спільні та відмінні риси.

Френсіс Хейман — англійський художник та ілюстратор періоду рококо, який став одним із членів-засновників Королівської академії мистецтв у Лондоні (1768 р.) та її викладачем. Творчість митця характеризується різноплановістю: він був плідним художником-портретистом і писав пейзажі та історичні полотна. Хейман також заявив про себе як про талановитого графіка: тридцять одна створена ним книжкова ілюстрація увійшла до збірки п’єс В. Шекспіра (видання 1744 року).

Ф. Хейман. Ілюстрація до комедії В. Шекспіра «Як вам це сподобається». XVIII ст.

Розгляньте репродукцію натюрморту Ж.Е. Ліотара. Поміркуйте, які риси живопису рококо притаманні цій картині.

Створіть власний натюрморт. Техніка виконання — олівець або акварель.

Ж.Е. Ліотар. «Натюрморт». 1782 р.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Музичне мистецтво рококо представлене камерними інструментальними жанрами, танцювальною і вокальною музикою. Як і іншим видам мистецтва XVIII ст. йому властиві камерність, відсутність драматичних ефектів, панування кокетливих і грайливих образів, багатство вишуканої мелізматики (невеликих музичних зворотів, які прикрашають мелодію).

В інструментальній музиці переважали пейзажні, пасторальні або танцювальні п’єси-мініатюри, написані для клавесина, віоли, іноді — в поєднанні з флейтою, скрипкою та гобоєм.

Жанр опери представлений творами, що складалися з невеликих номерів, зв’язаних між собою за сюїтним принципом, а іноді спільний сюжет був узагалі відсутній.

Серед композиторів цієї доби популярними були Франсуа Куперен, Жан-Філіпп Рамо, Андре Кампра, Луї Клод Дакен, Антуан Форкре та інші; у своїй творчості вони наслідували риси Ж.-Б. Люллі.

Розгляньте зображення клавесина, який є справжнім витвором мистецтва рококо. Пригадайте, до якого типу інструментів належить клавесин, яке звучання він має.

А. Гасс. Клавесин. 1734 р. Брюссель

Основні досягнення інструментального музичного мистецтва Франції пов’язані з клавесином. Така музика представлена двома жанрами. Один із них — прості та вишукані п’єси-мініатюри, збагачені мелізмами. Оскільки звук клавесина не тягнеться, мелізми часто були необхідні для того, щоб створити мелодію або фразу, яка звучить неперервно. Мелізми позначали в нотному тексті спеціальними знаками. Найбільш відомими клавесиністами доби рококо були Франсуа Куперен і Жан-Філіпп Рамо.

Прослухайте твір Ф. Куперена «Метелики». Поділіться своїми враженнями від музичної композиції. За бажанням створіть ілюстрацію до п’єси Куперена в стилі рококо. Техніка виконання — акварель.

Другим жанром французької клавесинної музики була сюїта. Такий твір складався із кількох частин — танцювальних п’єс, контрастних за характером.

У салонах часто лунала і вокальна музика — переважно пісні про кохання, відомі арії з опер, які досить часто аранжували та представляли як інструментальні твори для камерного ансамблю або клавесина.

Популярним жанром також була пастораль.

Прослухайте уривок із пасторальної сюїти Ж.-Ф. Рамо та розгляньте репродукцію картини Ф. Буше (с. 170). Порівняйте засоби виразності музики та живопису доби рококо.

Ф. Буше. «Фонтан кохання». 1748 р.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Ж.-А. Ватто. «Актори французького театру». Бл. 1712 р.

Театральному мистецтву рококо притаманні основні риси театру бароко з деякими незначними нововведеннями. Так, у Франції та Англії від 30-х років XVIII ст. глядачам не дозволялося сидіти на сцені. В Англії відмовилися від театру відкритого типу та почали споруджувати, як і в інших європейських країнах, закриті споруди. Театральні постановки збагатилися мальованими декораціями, з’явилися спеціальні пристосування для ефектних польотів і раптових зникнень акторів, якщо цього вимагав сюжет п’єси. На відміну від шекспірівської епохи, коли жіночі ролі виконували юнаки, в театрі рококо, як і в театрі бароко, жіночі ролі почали виконувати актриси.