§ 19. Музичне і театральне мистецтво бароко

БАРОКОВА МУЗИКА

У добу бароко поряд з іншими видами мистецтва бурхливо розвивалася музика. У музичному мисленні відбувся знаменний перелом: поліфонічне багатоголосся змінилося гомофонно-гармонічним складом, що зумовило розквіт мистецтва імпровізації, вершинами якого зазвичай вважають творчість Й.С. Баха і Ґ.Ф. Генделя.

Зміни торкнулися й уявлень про церковну музику, з допомогою якої композитори прагнули не стільки відвернути людину від земних пристрастей, скільки розкрити складність її душевних переживань. З’явилися твори, написані на релігійні тексти, але не призначені для обов’язкового виконання в церкві: кантата й ораторія. Зросло значення світської музики: вона звучала при дворі, в салонах аристократів, у громадських театрах.

В інструментальній музиці теж зародилися нові жанри, наприклад, інструментальний концерт. Скрипка, клавесин, орган поступово перетворилися на сольні інструменти. Музика, написана для них, давала можливість проявити талант не тільки композитору, а й виконавцю.

Композитори XVII—XVIII ст. зазвичай не лише писали музику, а й віртуозно грали на інструментах та займалися педагогічною діяльністю.

Серед відомих творців барокової музики виділяють Й.С. Баха, Ґ.Ф. Генделя, А. Вівальді, А. Скарлатті, К. Монтеверді, Р. Кайзера, Ж.-Б. Люллі, А. Кореллі, Г. Перселла, Д. Букстехуде та інших.

Розгляньте схему. Опираючись на неї, поясніть стильові особливості музичного мистецтва того часу.

Основним музичним інструментом доби бароко в духовній та камерній світській музиці став орган. Значного поширення також набули клавесин, лютня, барокова гітара, колісна ліра, віола, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев’яні духові інструменти: флейта, кларнет, гобой, фагот.

Розгляньте репродукції картин, написаних у XVII ст. Які музичні інструменти на них зображені? З’ясуйте, до якого типу інструментів вони відносяться.

Н. Турньє. «Концерт». 1630-1635 рр.

Лоран ле Ла Гір. «Алегорія музики». 1649 р.

А. Боссе. «Музиканти». 1635 р.

Я. Вермеєр. «Жінка за клавесином». 1670-1672 рр.

Добу бароко в музиці умовно розділяють на три періоди:

раннє бароко починається від появи жанру опери; цьому періоду властиве становлення барокових жанрів і поступовий перехід від модальної гармонії до тональної;
зріле бароко вирізняється широким розповсюдженням нового стилю в музиці і розгалуженням музичних жанрів;
пізнє бароко характеризується остаточним утвердженням тональної системи.

Творчість композиторів бароко

Серед світських музичних жанрів раннього бароко провідне місце займає опера. Італійський композитор Клаудіо Монтеверді, видатний майстер мадригалів та мотетів, в опері став засновником речитативного стилю. Найвідоміша його опера «Орфей» (1607 р.) продемонструвала безліч прийомів і технік, які згодом почали асоціюватися з новою композиторською школою. У цій опері, наприклад, вперше з’явилася увертюра, а оркестрова музика не просто супроводжувала спів, а й сама розповідала про події, які відбувалися на сцені, та переживання персонажів.

Зріле бароко відрізняється від раннього поширенням нового стилю і музичних форм, особливо в опері. Француза Жана-Батіста Люллі вважають творцем ліричної трагедії. Його музична мова характеризується ясністю гармонії, енергійним ритмом, чіткістю членування форми, чистотою фактури.

Засновником римської скрипкової школи був Арканджело Кореллі — один із творців жанру кончерто гроссо (великого концерту). У такому концерті зазвичай брав участь ансамбль інструментів або оркестр, звучання якого чергувалося із сольними партіями.

В Англії найяскравішою фігурою зрілого бароко вважається Генрі Перселл, автор близько 800 творів різних жанрів, зокрема першої опери англійською мовою — «Дідона і Еней».

На своєму завершальному етапі музика бароко досягла високого розквіту. Цей період представлено творчістю багатьох славетних композиторів.

Особливий внесок у розвиток інструментального концерту і барокових сонат зробив Антоніо Вівальді. Він був відомим і як чудовий скрипаль-віртуоз. Продовжуючи традиції Кореллі, композитор працював у жанрі «великого концерту».

Перу А. Вівальді належать майже 90 опер («Роланд Несамовитий», «Нерон, який став Цезарем», «Олімпіада», «Грізельда», «Оракул в Мессенії» та ін.), ораторії («Мойсей, бог фараона», «Поклоніння волхвів» тощо), а також близько 500 концертів.

Концерти А. Вівальді складаються з трьох частин: перша і остання виконуються у швидкому темпі, а середня — в повільному. Більшість його концертів мають програму — назву або літературну основу.

Ф.М. де ля Каве. «Портрет А. Вівальді». 1723 р.

Цикл «Пори року» (1725 р.) — один із ранніх зразків програмної оркестрової музики. Чотири концерти цього циклу — «Весна», «Літо», «Осінь» і «Зима» — барвисто змальовують картини природи. Вівальді вдалося передати в музиці спів птахів («Весна», перша частина), грозу («Літо», третя частина), дощ («Зима», друга частина). Віртуозність і технічна складність не відволікали слухача, а сприяли створенню вражаючих образів, які надовго залишалися в пам’яті.

Концертна творчість А. Вівальді стала яскравим утіленням інструментальної музики доби бароко.

Прослухайте уривок із циклу «Пори року» А. Вівальді. Уявіть себе режисером-сценаристом. Придумайте сюжет фільму, дія якого відбувається під цю музику. Розкажіть про свій задум друзям.

Ґеорг Фрідріх Гендель — відомий композитор німецького походження доби пізнього бароко. Його стиль вважається перехідним від барокового до класичного. Композитор розвинув жанр ораторії — в його творчості вона набула драматургічної цільності; започаткував інструментальні концерти просто неба, які іноді називають предтечею «популярної музики». За своє життя Гендель написав близько 45 опер, більше 30 ораторій, безліч церковних хоралів, органних концертів, а також ряд творів розважального характеру.

Б. Деннер. «Портрет Ґ.Ф. Генделя». Бл. 1728 р.

Більшість ораторій Генделя створені за біблійними сюжетами, найвідоміші з них — «Ізраїль в Єгипті», «Месія», «Самсон» тощо. Ораторії композитора вражають силою звучання хору, віртуозним використанням поліфонії, м’якими і виразними мелодіями арій.

Популярність до Генделя як оперного композитора прийшла після постановки «Агриппіни» (1709 р.) у Венеції, а поставлена в Лондоні опера «Рінальдо» (1711 р.) зробила його одним із найвідоміших митців Європи, які працювали в цьому жанрі.

Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор, органіст і скрипаль, узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії не мав собі рівних серед сучасників. Протягом життя Бах був найбільше відомий як першокласний органіст, викладач та композитор органної музики.

Творча спадщина Й.С. Баха надзвичайно велика й охоплює понад тисячу вокально-драматичних та інструментальних композицій.

Е. Гаусманн. «Портрет Й.С. Баха». 1746 р.

Вокально-драматична творчість Баха складається з близько трьохсот творів — кантат, хоралів, мотетів. Значною є органна і клавірна спадщина: прелюдії, токати, фуги, хоральні обробки. Оркестрова музика — ще одна грань творчості композитора. Він написав шість Бранденбурзьких концертів, клавірні, скрипкові концерти, твори для скрипки, віолончелі тощо.

Завітайте до органного залу й послухайте музику Й.С. Баха — хоральну прелюдію фа-мінор. З’ясуйте, які риси барокової музики притаманні цій композиції.

Розгляньте інтер’єр органного залу. Поміркуйте про синтез мистецтв у добу бароко.

Органний зал у колишньому костелі Св. Марії Магдалини. XVIII ст. Львів

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

У театрі бароко процвітали оперні вистави, що являли собою тісну інтеграцію різних видів мистецтва. У XVIII ст. сформувалися такі жанри, як опера-серіа (серйозна опера) та опера-буффа (комічна опера).

Справжнім шедевром того часу стала комедійна п’єса Мольєра «Тартюф», написана у 1664 році і поставлена майже всіма театрами світу.

У багатьох країнах було побудовано оперні театри. Першу будівлю такого театру спорудили у Венеції в 1637 році. Але іноді вистави влаштовували просто на територіях розкішних барокових парків та садів. Наприклад, сади Версалю у Франції були місцем не тільки для розваг придворних, але й для театральних постановок.

Театр бароко орієнтувався на масового глядача: мова стала простішою, зрозумілішою, а теми — близькими для широкого загалу. Використовуючи символіку, пишні костюми та ефектні декорації, актори й постановники спектаклю прагнули викликати емоції в тих, хто переглядає дію на сцені. У театрі бароко грали не тільки чоловіки, а й жінки, костюми яких були особливо яскравими, оздобленими пір’ям та блискітками.

Н. Ланкре. «Танці біля фонтана». 1730-1735 рр.

Назвіть характерні особливості музичного мистецтва бароко.
Які музичні жанри досягли високого розвитку в цю добу? У творчості яких відомих композиторів вони проявилися?
Яка музика, прослухана вами на уроці, справила на вас більше враження?
Що було характерним для театру бароко?

Поповніть ваше електронне портфоліо музичними шедеврами бароко. За бажанням створіть власний диск під назвою «Музика бароко».