Тема 3. Театральне мистецтво

Оформлюючись як професійне мистецтво, український театр використовував і розвивав національні традиції театрального мистецтва, звертався до народної творчості. Народна пісня і танок, сатиричні вірші, героїчні думи — усе це творчо переосмислювалося і використовувалося у практиці нового українського театру.

§ 22. Значення драматургії для розвитку українського театру. Театр на Галичині та Буковині. Творчість М. Щепкіна

У першій половині XIX ст. було закладено основи українського театру. Виник новий тип театру, який став однією з передумов виникнення світського професійного театру. Стаціонарні театри з’явилися у Полтаві, Києві, Одесі, Харкові. У них виступали мандрівні трупи, а репертуар добирався з інтермедій, шкільної драми, російських трагедій.

Перші українські драматурги XIX ст. щедро використовували у «малоросійських операх» скарбницю народної музичної та вокальної культури. Ці традиції стали початком розвитку музично-драматичного театру.

Найкращим зразком української драматургії першої половини XIX ст. стала історична п’єса Т. Шевченка «Назар Стодоля». Органічно поєднавши у своєму творі романтичне і реалістичне, ліричність і драматизм народної думи, Т. Шевченко підніс розвиток української драматургії на новий щабель, що сприяло розвитку драматургічної творчості М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, Панаса Мирного, І. Франка.

Надзвичайно популярними були в Україні вистави за творами М. Гоголя, російські комедійні опери, які стали школою для молодої української драматургії. І. Котляревський і Г. Квітка-Основ’яненко пішли значно далі, створивши реалістичні п’єси, що правдиво відбивали дійсність, зображували життєві характери.

Поряд із новонародженим українським театром продовжували існувати аматорські театральні вистави. Саме ці вистави стали важливим чинником національно-культурного відродження в Україні. У другій половині XIX ст. такі вистави відбувалися у Чернігові, Немирові. На західних землях аматорський театр було створено при освітньо-культурному товаристві «Руська бесіда». У 1870-х роках аматорський театр виник у Києві. П’єси для цього театру писав М. Старицький, а музику — М. Лисенко. На сцені театру була поставлена й перша українська опера «Запорожець за Дунаєм».

Сцена з п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»

Сцена зі спектаклю М. Старицького «Сто тисяч»

В останній третині XIX ст. професійний реалістичний театр досяг значних успіхів. У кращих драматичних творах та постановках драматурги, які водночас були режисерами й акторами, розкривали типові соціальні явища дійсності.

Великий знавець української мови М. Старицький писав комедії («За двома зайцями»), драми («Не судилося», «Богдан Хмельницький»). Але ні М. Старицький, ні близький йому М. Кропивницький не виходили за рамки так званої «етнографічної драматургії». Творцем української соціальної драми став І. Карпенко-Карий. В основі його п’єс (драми «Бурлака», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн») лежать глибокі психологічні конфлікти, гострі соціальні протиріччя.

Трупа М. Кропивницького (Марко Лукич у центрі)

Театр на Галичині та Буковині

Під впливом досягнень українського театру на Наддніпрянщині розвивалося і театральне мистецтво Західної України. На Галичині до 1848 року українського театру не було. Поштовхом до його розвитку на Східній Галичині послужили п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник», що з’явилися там і швидко здобули популярність. У Коломиї виник аматорський гурток І. Озаркевича. Два осередки аматорського театру існували в Ужгороді під керівництвом К. Сабова та молоді, очолюваної М. Поповичем. Аматорські вистави театральних гуртків відбулися у Перемишлі й Тернополі, де ставили перші п’єси галицьких драматургів С. Петрушевича, М. Устияновича. Театральний рух розвивався і на Закарпатті.

У 1864 році у Львові був заснований український професійний театр, який очолив український актор-режисер О. Бачинський. Цей театр познайомив Галичину й Буковину з найкращими досягненнями театрального мистецтва України, Росії та європейських країн. У його становленні й розвитку брав участь М. Кропивницький, який перебував у середині 1870-х років у Львові.

Сцена зі спектаклю І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля»

П. Саксаганський зі своїм сином П. Тобілевичем

В українському театрі Галичини працювали талановиті актори І. Гриневський, К. Площевський, Біберовичі, згодом — Підвисоцькі, А. Стечинський та багато інших.

Галицький театр у виборі репертуару орієнтувався на твори кращих драматургів України. У його творчому доробку були «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т. Шевченка, «Пошились в дурні» М. Кропивницького, «Ніч під Івана Купала» М. Старицького, «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого та ін.

Величезний успіх у публіки мали постановки «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Вечорниці» П. Ніщинського, «Украдене щастя» І. Франка.

На Буковині при чернівецькому товаристві «Руська бесіда» 1869 року утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 року «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музично-драматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.

Творчість М. Щепкіна

З появою українського театру з’являються й імена перших акторів, які приносять славу театру. Перша половина XIX ст. у театральній культурі України позначена іменем Михайла Щепкіна. В основі його поглядів на сценічне мистецтво — розуміння високої суспільної місії театру. Основу творчості актора, підкреслював М. Щепкін, мають складати природність і справжні почуття, а джерелом вражень має бути саме життя.

М. Щепкін

У п’єсах І. Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Москаль-Чарівник» М. Щепкін був першим Виборним та Чупруном. Ці роки є кращими в його творчій діяльності. Та М. Щепкін не обмежувався лише участю у виставах. Виступаючи перед акторами з бесідами про акторську й режисерську майстерність, він радив, щоб актор ніколи не копіював життя, а прагнув до художнього узагальнення дійсності, всебічного розкриття на сцені внутрішнього її змісту. Актор першим заклав основи «театру переживання», перевтілення в сценічний образ. Щепкінський метод розкриття внутрішньої суті сценічного образу підхопили й розвинули його учні й послідовники (М. Кропивницький, М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський).

• Назвіть основні чинники, що сприяли виникненню професійного українського театру.

• Яку роль відігравали аматорські вистави у театральному мистецтві XIX ст.?

• Що є характерним для розвитку театрального мистецтва в Західній Україні?

• У чому полягав Щепкінський метод акторської майстерності?

• Дослідіть творчий шлях М. Щепкіна.

• Підготуйте доповідь на тему «Актори-кріпаки».

• Складіть кросворд «Театральне мистецтво України XIX ст.».