Українська література. 6 клас. Калинич

Гумор і сатира

• Остап Вишня. «Як ми колись учились», «Перший диктант» (на вибір учителя)

• Олександр Виженко. «Небилиця», «Велике Цабе» (один твір на вибір учителя)

• Іван Андрусяк. «28 днів із життя Бурундука» (скорочено)

Позакласне читання

• Павло Глазовий «Кухлик» «Найважча роль»

• Борис Комар «Диваки»

• Олег Чорногуз «Веселі поради», «Як вибирати ім’я»

Надія Білокінь. «Весільний потяг»

Остап Вишня

(1889-1956)

Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця.

Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники.

Максим Рильський

Остап Вишня — це псевдонім українського письменника Павла Губенка.

«У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий, — і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку», — так починає гумористичну автобіографію Остап Вишня, що народився на Полтавщині.

У сім’ї Павла Губенка (а це справжнє ім’я та прізвище митця) було сімнадцятеро дітей (Павло був другою дитиною).

Старший брат Остапа Вишні — теж письменник, гуморист, відомий як Василь Чечвянський. А найменший — Костик, мав лише один рік, коли помер їхній батько, тож його «виводили в люди» брати і сестри, та чи не найбільшу роль у цьому відіграв Павло. Мама їхня на той час також померла. Остап Вишня протягом усього свого життя допомагав людям.

3a QR-кодом або покликанням https://cutt.ly/83wp2cq прочитай про походження псевдоніма Остап Вишня.

За кодом чи покликанням https://cutt.ly/83WZhyi можна переглянути мультфільм «Парасолька на полюванні» (режисер — Тадеуш Павленко), створений за мотивами творів Остапа Вишні.

Дізнайся, чому таким «вишневим» є псевдонім митця.

Ще з дитинства любив різних тварин: звірів і птахів. Коли жив у Харкові, мав дога Цяцьку, якого навчив сміятися. А згодом — спанієля Думку, який помер відразу по смерті господаря. На зиму Павло Губенко купував онукам щигликів і синичок, а навесні їх урочисто випускали на волю...

Павло Губенко працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Там його полюбили всі: і персонал, і хворі. Умів підбадьорити, розвеселити смішними історіями, що їх тут же придумував. Але, певно, не судилося Павлові Губенку бути лікарем, хоча, поза сумнівом, і в цій галузі мав би успіх, бо від природи був талановитою людиною.

Фельдшер — помічник лікаря.

Остап Вишня — письменник, який у 20-х роках XX століття заохотив мільйони до читання української літератури. Митця називали «королем українського тиражу». За життя побачило світ понад 100 збірок його творів. Одними з найпопулярніших були «Мисливські усмішки».

Остап Вишня вважав, що сміх має лікувальні властивості, тому всі його твори життєдайні, наповнені іскристим гумором. До речі, вплив сміху на здоров’я людини вивчає сміхотерапія, або гелотологія. Сміх справді зміцнює імунітет і тренує серцевий м’яз. Коли людина сміється, покращується діяльність легенів, зростає постачання кисню в кров. Тому недарма кажуть: «Смійтеся на здоров’я».

Гумор — це різновид комічного, відтворення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах.

Гумор — доброзичливий сміх. До гумористичних жанрів належать гуморески, усмішки, анекдоти тощо.

Усмішка — гумористичний жанр, який у літературу ввів Остап Вишня. Усмішці притаманні такі ознаки: лаконізм, дотепність, обов’язкова присутність автора, поєднання змалювання побуту з частими авторськими відступами.

Творам Остапа Вишні властивий тонкий ліризм та автобіографізм.

Ліризм — це наявність у творах літератури та мистецтва підвищеної емоційності, щиросердності, схвильованості.

Автобіографізм — відображення в літературному творі відомостей із життя автора.

Автобіографічне оповідання — оповідання, у якому йдеться про справжні події з життя автора.

ПЕРШИЙ ДИКТАНТ

(скорочено)

І

Давно-давно це було.

Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: «Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!»

Доведи, що вислів «за царя Опенька» — фразеологізм.

А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани [...]

А жили ми на хуторі, і від хутора до села було тоді верстов зо три, а тепер, значить, кілометрів три з гаком. Хутір — вид сільського населеного пункту. На хуторі було з десяток хатів, а навкруги — ліс, де росли високі ялинки, розложисті клени і могутні, у три-чотири обхвати дуби...

II

На хуторі школи не було, не було на хуторі й церкви...

А як нашим батькам кортіло, — до болю! — щоб ми, їхні діти, вивчилися читати й писати...

Вчити дітей! То нічого, що школа далеко, що дітям і в осінні дощі, і в зимові хуртовини доводилося ходити десятки кілометрів туди й сюди!

Пішки — це пів лиха, найбільше лихо, не переборене для більшості батьків, — чоботи!

— От уже на ту зиму Парасі й до школи час, а де ж тих чобіт узяти?

Парасі чоботи таки справили. Померла навесні бабуся, з їхніх старих шкарбанів перетягли на Парасю. Хоч і непоказні, а проте чобітки, а як дьогтем вишмарували, ще й блистять.

Початкова школа. Худ. Магнус Енкель.

Ти маєш молодших братів чи сестер?

Яку участь у їх вихованні береш?

Це заважає твоєму навчанню чи дозвіллю?

......

Почав, отже, ходити і я до школи.

Вчила нас доброї душі старенька вчителька Марія Андріївна, маленька, роками вже згорблена бабуся, що весь час закутувалася в теплу хустку і все — кахи! кахи! Усе кахикала.

А добра, добра була, ласкава та лагідна.

Любили ми стареньку нашу вчительку Марію Андріївну.

За що любили діти вчительку?

Які твої спогади про першу вчительку? Чи змінилося ставлення до вчителів зараз? А до дітей? Як саме?

А ти в школі називаєш навчальні предмети «по-особливому»? Які саме і як?

Чому, на твою думку, за царя не відкривали шкіл українською мовою для українців? Чого боялася влада?

Чи можна стверджувати, що мова — ознака нації? Аргументуй свою думку.

III

Вже третю зиму ходив я до школи. Парася походила до школи тільки дві зими і на тому закінчила свою освіту, бо в нас іще добавилося троє братиків і сестричок, і матері самій годі було з такою оравою впоратися.

Чобітьми ми чергувалися вже з братиком Івасиком. І от одного дня після різдвяних канікул увіходить до класу Марія Андріївна та і звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі:

— От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, шо я вам диктуватиму! Вийміть зошити!

— І в книжечку не дивитися? — залунало з усіх парт.

— Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова напечатані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали — «здаменти»), а на іспитах обов’язково буде диктовка, диктант.

Почала Марія Андріївна диктувати.

Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам’ятаю одну його фразу дуже добре.

Диктувалося російською мовою, бо шкіл рідною українською мовою за царя на Україні не було.

Ось проказала Марія Андріївна:

— «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы».

Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.

Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породы», не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла...

Які емоції переповнюють учня? Чому?

Чи бувають у тебе низькі оцінки?

Ти їх сприймаєш як проблему чи як спонукання до навчання?

Навколосвітня подорож. Худ. Андре Анрі Даргелас

— Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули?

Ми понаїжачувалися...

— Вас шістнадцять учнів, і п’ятнадцять із вас понаписувало: «...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы»... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство — Іспанія, а собаки не лаються, а«лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів? — запитала вона мене.

— Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...

— А воно, бач, і не так! — засміялася Марія Андріївна. — Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай!

Я сів і ледве не заплакав:

— Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!..

Пригадай: слова, які звучать однаково, але мають зовсім різне значення, називають омонімами.

Доведи, що омоніми стали однією з причин помилок у диктанті.

1. За яких часів відбувалися події твору? Наведи два докази з тексту на підтвердження своєї думки.

2. Якою була родина головного героя? Що свідчить про нестатки?

3. Як ставилися в родині батьки до дітей? Наведи приклади, добираючи цитати.

4. Чому хуторяни здебільшого були неписьменними?

5. Чому герой твору ходив до школи по черзі із сестрою Парасею?

6. Якою була сільська вчителька Марія Андріївна? Зачитай портретну характеристику образу вчительки.

7. Як учні готувалися до диктанту?

8. Чому вчителька зайшлася веселим сміхом, згадуючи про диктант?

9. Перекажи частину ІІІ від імені вчительки. Що змінюється при цьому?

10. Визнач тему та ідею твору.

11. Знайди у творі «Перший диктант» біографічні елементи. Прокоментуй їх.

12. Розглянь репродукцію картини А. Даргеласа. Чи можна стверджувати, що ситуація, змальована митцем, гумористична? Чому? Яку роль відіграє дисципліна у твоїй школі?

13. Виконай завдання на вибір: 1) напиши гумористичне есе чи оповідання про випадок зі шкільного життя; 2) напиши гумористичну автобіографію; 3) створи відео за твором Остапа Вишні «Перший диктант».