Українська література. 6 клас. Калинич

Олександр Гаврош

(народився 1971 р.)

Лишень від звуків цього чарівного слова у небі починають співати невидимі дзвіночки, і здається, що от-от станеться дещо казкове. Чуєте?

Олександр Дерманський

Український журналіст, письменник, драматург, який народився 26 березня 1971 року в Ужгороді і зараз проживає в рідному місті, завжди готовий до спілкування з малечею.

Із дитинства за прикладом батька багато читав. Навчався у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Активно друкувався у київській, львівській, одеській та закордонній пресі. Нині не полишає журналістику — фрилансер¹, щомісяця дописує на сайт «Радіо Свобода».

¹ Фрилансер — людина, яка самотужки шукає собі роботу.

1. Промонітор сайт «Радіо Свобода». Схарактеризуй цю інтернет-сторінку. Чим цікаві й корисні повідомлення на сайті?

2. Які ще сучасні цікаві професії, пов’язані зі словом, мовленням (усним чи писемним), тобі відомі?

«До літератури прийшов еволюційно, внаслідок внутрішнього розвитку», — пояснює автор зміну в своєму житті. Після виходу кількох збірок поезії спробував себе у прозі. За словами Олександра Гавроша, поети — це люди «без шкіри», які сприймають усе гостро, драматично.

Олександр Гаврош автор казок, пригодницьких повістей, детективних романів, драматичних п’єс тощо. Його захоплення — література, історія, культура, театр, кіножурналістика.

Олександр Гаврош отримує диплом з рук Івана Малковича на «Коронації слова 2013»

Письменник активно впроваджує в українську літературу закарпатські теми й популяризує народних героїв — силача Івана Фірцака, шляхетного розбійника Пинтю.

Прочитай уривок з інтерв’ю Олександра Гавроша: «Журналістика зробила мене дуже відповідальним, якщо я про щось пишу, значить, знайшов такий факт у джерелах. Тому мої твори дуже стислі, як здавлена пружина, без зайвих словесних потоків, їх швидко читаєш. Вони не перенасичені описами. Головне для мене — розказати цікаву історію».

3. Доведи, що журналістика справді відіграла важливу роль у формуванні творчого характеру Олександра Гавроша.

4. Зіскануй QR-код або перейди за покликанням https://cutt.ly/o3lcJj6. Переглянь виставку «Музей пригод Олександра Гавроша». Які твори письменника ти б хотів / хотіла ще прочитати? Чому? Чим вони тебе зацікавили?

У повісті Олександра Гавроша «Різдвяна історія ослика Хвостика» описано непростий шлях щирого і кумедного ослика на ім’я Хвостик до щастя, любові й майже нездійсненної мрії. Але ж тобі відомо, що саме на Різдво збувається нездійсненне. Отож читай і торуй шлях до щастя разом із осликом Хвостиком.

РІЗДВЯНА ІСТОРІЯ ОСЛИКА ХВОСТИКА

(скорочено)

Маленький, доброзичливий і допитливий ослик Хвостик жив на околиці карпатського села в духовному центрі. Влітку він бавився з дітьми в дитячому таборі при центрі, катав їх на собі і розважався, восени — спостерігав за змінами в природі, а взимку — готувався до участі в різдвяному вертепі. Хвостик із нетерпінням чекав Різдва, бо знав, яка це радість брати участь у вертепі.

Ілюстрація Світлани Сови

Однак цього року все пішло не так. Напередодні свят Хвостика викрали двоє грабіжників, але, налякані місцевим мешканцем, вони втекли, і Хвостик залишився сам у лісі. Більше тижня він мандрував лісом, дачним селищем і навіть циганським табором, змінив кількох господарів. Але щоразу Хвостик покидав тепле місце і йшов далі, адже він любив овечку Берту та мріяв знову взяти участь у різдвяному вертепі.

СЕРЖАНТ КУЗЬКА

Дільничний поліцейський Степан Кузька поглядав у шибку і лузав насіння соняшнику. За вікном нічого цікавого не відбувалося. Звіддаля чувся ранковий переспів горластих півнів, десь верещала свиня, яку, вочевидь, уже тягнули до різника, натужно завивала бензопилка в руках господаря, що аж тепер згадав про дрова на зиму. Туман і мряка наганяли на дільничного сон. За столом він сидів уже давно, бо гірка лушпайок перед ним була доволі солідною. Аж тут задзвонив телефон. Степан позіхнув, повільно добув свій мобільний і акторським голосом з улюбленого серіалу суворо промовив:

— Поліція слухає!

Кілька хвилин він мовчки притискав слухавку до вуха, а тоді обурився:

— Який ще осел єпископа? Ви що смієтеся з мене? А Папа Римський вам слона по пошті не надсилав?

Прослухавши швидке белькотання в телефоні, він зсунув своєю чималенькою долонею гірку лушпайок у смітничок, устав, накинув куртку, одягнув кашкет і вже миролюбніше промовив:

— Гаразд! Зараз буду! Чекайте!

Тоді вийшов із приміщення сільської пошти, де йому виділили окремий кабінет, осідлав свого «залізного коня» і погнав велосипедом у сусіднє село Підгірці, що розташовувалося за три кілометри.

— Ще тільки ослів мені бракувало! — обурювався сержант під ніс, крутячи педалі. Аби вберегтися від багнюки, холоші синіх штанів він защепив двома прищіпками.

Поле вздовж дороги було встелене туманом. Якби сержант умів малювати, він би зобразив на полотні цей пустельний печальний краєвид із силуетами гір. Але дільничний не любив малювати, зате інколи пробував писати вірші.

Адже Степан Кузька був нетиповим поліцейським.

Він, наприклад, мріяв здійснити який-небудь подвиг, про який би написали газети на перших шпальтах. Тоді кучерява Маруся інакше б подивилася на його залицяння.

Ось так міркував собі нещодавній випускник поліцейської школи, коли з туману вигулькнула табличка з написом «Підгірці», а відразу за нею велика триповерхова споруда.

«А якщо ні, то — ні! — поправив кашкета дільничний. — Буду довіку жити сам. Як, сподіваюся, і вірна мені Маруся.

Далі глибоко зітхнув і, задуманий, поїхав до голови села. Ось так несподівано для самого себе Ослик-Хвостик перевтілився в «золотого осла», від якого залежали навіть долі невідомих йому людей.

Дільничний перевіряв усі хати в селі, обійшов хліви. Утомився. А тим часом в одній з осель виникла така суперечка.

— Ну що, Міко, — розчервонілася Оніка. — Казала я тобі: не слід осла забирати.

— Це я тобі казала! — почала задихатися сестра.

— Ні, ти завжди усе вирішуєш! Командирша. Як зараз тямлю, коли ти запропонувала біля копички: «Хай ослик у нас поживе!»

— Хіба тобі погано з ним було? — важко дихала Міка. Вона перенесла складну операцію, тож хвилюватися їй лікарі категорично заборонили.

— Мені з ним було чудово! Але осли не падають з неба на Новий рік! Зараз сюди прийде поліція і посадить нас як співучасниць крадійства!

— Не кричи на мене, Оніко! — прошепотіла сестра. Їхній батько був репресований як син «ворога народу», тож вони добре знали, яким гірким є слово «неволя».

— Ти пригадуєш, Міко, скільки грошей ми вбехали на адвокатів, поки повернули собі дідів маєток? — не здавалася окуляричка.

— Я залишилася така ж гола й боса, як і ти!

— Тому думай, Міко! Думай! Я хочу останні свої дні доживати не у в’язниці! Бідний наш таточко! Як він намучився по тюрмах!..

— І який біс прислав нам цього довговухого?

А ослик Хвостик тим часом, нічого не відаючи, мирно жував сіно, заїдаючи його бурячками з відра, і міркував про свою щасливу долю. І хоч на сцену він, вочевидь, цього року не потрапить, але й поворот фортуни у вигляді двох люб’язних бабусь, які до нього зазирали чи не щогодини, аби потішити лакоминкою чи й просто лагідним словечком, був великою удачею. Хвостик згадував трьох овечок, з якими мешкав у стаєнці отця Теодора. Дві були чорняві, і тільки Берта ах, красуня Берта! була білявкою. Де ти тепер, мій друже сердечний, моя незагоєна рано? Ослик зітхнув. Він добре пам’ятав, відколи почалися його нещастя.

Отець Теодор мав необережність замовити племінного барана, аби овечки мали гарних діток. Але Тайсон виявився таким тупим, що не тільки не дав приплоду, а ще й почав коники викидати. Він перестрибував через жердини і ганяв по всьому подвір’ї увесь табір. Несамовитий крик нещасних лунав на всі Підгірці, а баран буцав усе, що рухалося. Отець Теодор змушений був відвезти бешкетника назад на ферму. Але й це виявилося справою нелегкою.

Четверо дорослих дядьків ледве впоралися з Тайсоном і, зв’язаного, притягнули додому.

***

Хвостик і Берта кинулися назустріч одне одному, і за мить їхні вологі писочки торкнулися. Вони плакали і сміялися заразом, без угаву розповідали, що пережили за цих пів року. Ослик був такий щасливий, що його мало не розірвалося від утіхи. Адже всі його мрії здійснилися! Всі! Навіть ті, про які він і не просив. (Наприклад, про кучеряву сестричку.) І ця важка пригода, сповнена стількох лих і труднощів, була варта однієї тієї миті, яку Хвостик тепер зазнав: миті суцільного щастя. Бо щастя належить тільки тим, хто готовий за нього боротися і навіть страждати.

Шлях до щастя не був легким. Багато разів ослик мав бажання зупинитися, озирнутися, повернути назад, але ним рухала любов і надія, які не дозволяли відступати, «бо мрії підкоряються тільки надзвичайно сильним і впертим натурам».

Худ. Світлана Сова

Доведи словами з тексту, що Ослик Хвостик ні на секунду не забуває свою Берту і добре пам’ятає той момент, із якого почалися його поневіряння.

Пригадай, як називають такий елемент у творі.

Прочитай фінальний епізод твору. Чи можна говорити, що різдвяна історія завершилася щасливо?

Чому мить зустрічі після довгої розлуки у більшості випадків вважається щасливою?

5. Хто є головним героєм твору? Чому ти так уважаєш?

6. Коли відбуваються події? Що тобі відомо про цю пору?

7. Яка пригода трапилася з Осликом Хвостиком?

8. Випиши в зошит ті факти, які допомогли Ослику Хвостику не опустити рук і вижити.

9. Із якими героями художніх творів ти порівняв / порівняла б образ Ослика Хвостика? Що спільного в їхніх пригодах?

10. Чому хвилюються Оніко і Міка? Яких правил вони не дотрималися, прихистивши Ослика Хвостика в себе?

Кожен із персонажів Олександра Гавроша — надзвичайно яскрава особистість зі своїми специфічними рисами: недоумкуваті й боягузливі крадії, терплячий і врівноважений отець Теодор, сміливий і закоханий дільничний поліцейський, знахабнілий сільський голова, запальний і швидкий циганський барон, утомлений від життя дачник. Вони активно шукали Хвостика, і тим самим наближалися до власної мрії. Але в кожного з них було своє розуміння щастя і свій шлях до нього.

11. Відтвори й заповни в зошиті таблицю. Скористайся словами з довідки. Зроби висновки. Яким має бути шлях до щастя, успіху?

Герої твору	Риси характеру	Чого вчить цей образ?
Ослик Хвостик
Оніка і Міка
Отець Теодор
Дільничний

Довідка. Риси характеру: вірність, боягузливість, врівноваженість, наполегливість.

Різдво — це такий особливий час, коли дивовижним чином переплітаються долі різних людей, аби допомогти комусь здійснити мрії, зробити світ кращим, а людей — щасливішими. Це час очищення, усвідомлення і зміни себе. І саме завдяки дивам Святвечора змінилася доля багатьох героїв повісті.

12. За жанром твір «Різдвяна історія ослика Хвостика» — повість-казка. Пригадай трактування цих жанрів (див. Додаток 1) і спробуй визначити жанрові особливості на прикладі твору, який ти прочитав / прочитала.