Українська література. 5 клас. Калинич

Сергій Плачинда

(1928-2013)

Яке коріння —

таке й насіння.

Народна мудрість

Ознайомся з відомостями про письменника

Плачинда Сергій Петрович — митець, який народився 1928 р. на Кіровоградщині. Він уважає, що письменник «починається з матері». Саме мати вечорами розповідала казки та дивовижні легенди, які запам’яталися хлопчикові на все життя. Згодом вони лягли в основу книги «Міфи і легенди давньої України».

Із тринадцяти років Сергій почав вести щоденник про тогочасну історію. Серед записів можна прочитати про життя улюбленого вчителя історії та географії, який розповідав учням про кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка.

У будні ходив на роботу, а вихідні проводив у науковій бібліотеці. Мама просила: «Сергію, хоч у неділю побудь удома». А він лише сміявся у відповідь. Ходив туди, як на роботу. Приходив першим, а йшов останнім.

Головна тема творів — про Україну й українців. Саме вони є героями книг «Кам'яна веселка», «Київські фрески», «Неопалима купина».

У збірнику «Дерево пам’яті» ви зможете прочитати історичні оповідання Сергія Плачинди «Хлопець з обротькою», «Кожум’яки», «Богатирська застава».

БОГАТИРСЬКА ЗАСТАВА

(Оповідання)

Він стояв коло бійниці1 й замислено споглядав табір печенігів. Із глибокої задуми його вивів близький лункий стукіт. Аж іскри сипонули у вічі. Відсахнувшись, розгледівся. Прямо біля голови тремтіла стріла, яка щойно застрягла в просмоленій колоді біля краєчка бійниці. На два-три пальці одесную2 — і... стріла розтрощила б його, Будимирову, стару голову.

Чи можна вважати, що у творі нема зачину? Чому?

Поруч бренькнула тятива3, і Будимир, остаточно отямившись від гірких дум своїх, побачив унизу перед стіною молодого печенізького лучника в сідлі. Це ж він цілив у сиву голову Будимира. А тепер сам хилиться з сідла, бо стріла стримить з його плеча.

— Ось так тобі! — помахав обрубком своєї десниці4 Будимир, угадуючи чуттям старого воїна, що рана у печеніжина не смертельна, та й ген до нього вже біжать на підмогу одноплемінники з табору.

— А Чур5 береже тебе, ладо6, — пролунав поруч молодий голос. Будимир повернув голову і побачив біля сусідньої бійниці лучника, який поранив ординця.

— Спасибі, сину, — кивнув Будимир і, зіпершись на мур, знову повів оком по табору печенігів.

— Будь обережний, ладо, — почувся той же молодий голос.

Будимир кивнув головою, але не відступив: печеніги не наважувалися більше під’їздити до стіни.

За спиною десь ударило било7.

1 Бійниця — отвір, «вікно» у мурах фортеці.

2 Одесную — праворуч.

3 Тятива — мотузка, що зв’язує кінці лука.

4 Десниця — права рука.

5 Чур — у давніх українців один з «домашніх» богів; охоронець домашнього вогнища, тепла, затишку.

6 Ладо — пестлива назва чоловіка, дружини, дитини; коханий, любий.

7 Било — підвішений брус металу, ударами об який сигналізують.

«Старійшини на віче скликають», — подумав Будимир, але не поворухнувся. Іти не хотілося: говоритимуть, як і коли відчинять ворота стоклятим печенігам — голод уже допік до краю.

У нього все тіло потерпло від тужливої думки: «Невже ми здамо отим ворогам наш Білгород, богатирську заставу Києва? Невже маємо загинути ганебною смертю?»

Чому Білгород названо богатирською заставою Києва?

Відшукай цей населений пункт (сучасна назва — Білогородка) через застосунок Google-карти.

Мимохіть згадав свій останній бій з печенігами. Коли ж то було? Гай-гай, двадцять та ще й п’ять літ тому...

Святослав, преславний і великий князь, вів свою дружину8 від ромеїв9, з якими уклав вигідний мир.

Везли багаті дарунки від переляканого й поступливого василевса10. Вели бранців без ліку. Дружина йшла на стомлених конях понад берегом Дніпра. Під берегом гнали і бранців.

Коли дійшли до порогів11, саме випав перший сніг. Рікою пливло «сало». А побіля порогів шлях перетнула вгодована розбійницька орда кагана12 Курі. Його, як згодом з’ясувалося, попередили перекинчики13 з Переяславця на Дунаї: «Іде Святослав повз пороги з великими скарбами, а дружина в нього мала».

Не змогла пробитися ослабла дружина Святослава до Києва. Мусила зазимувати в Білобережжі. А зима люта вдарила. Невдовзі почався голод. Сяк-так перезимували. Лодій і довбанок14 нових настругали чимало. Тільки крига зійшла — рушили до Києва. Поволокли лодії повз пороги. Аж тут Куря напав.

8 Дружина — військо.

9 Ромеї — візантійці.

10 Василевс — візантійський імператор.

11 Пороги — кам’яниста або скеляста ділянка в руслі річки.

12 Каган — титул правителів середньовічних держав кочових народів Євразії.

13 Перекинчик — зрадник.

14 Події, довбанки — різновиди човнів.

Була січа люта. Лише воєвода Свенельд пробився до Києва з жменькою воїв15. Решта загинули. І передусім сам Святослав, що хоробро бився до останнього подиху. А йому, Будимирові, відтяли в січі правицю та в стегно поранили.

Відтоді в Будимира запеклася ненависть до печенігів...

Відкрити їм завтра ворота Білгорода? Стати на коліна перед степовими грабіжниками? Це ганебно й страшно.

Як запобігти лихові?

Великий князь Володимир далеко. Він пішов у Новгород (цим і скористалися сини Курі). А пішов князь у Новгород, аби набрати воїв для своєї дружини. З ним, Володимиром, подалися і двоє синів Будимирових. Що ж, не догукаєшся їх звідти.

Як же бути?

Чомусь знову згадався голод у Білобережжі. І як волхв17 Осій вміло годував людей, здавалося б, з нічого.

А що, коли...

Несподівана зухвала думка полонила Будимира. Він заспішив на віче18. Але коли опинився на вулиці, побачив похнюплених, змарнілих людей, що розходилися після спільної ради.

Останній бій Святослава. Художник Михайло Овечкін

Яка позиція краща: підкоритися ворогові чи битися?

Кажуть, історія повторюється. На українську землю прийшла війна — російсько-українська.

У 2014-2015 рр. українські воїни билися за Донецький аеропорт з потужно озброєним ворогом.

Усіх бійців, що відчайдушно боронили аеропорт, — і які загинули, і які вижили, — називають кіборгами16.

Донецький аеропорт завдяки кіборгам став сучасною богатирською заставою.

15 Вої — воїни.

16 Кіборг — у фантастичній літературі — напівлюдина, напівмашина.

17 Волхв — мудрець; поганський священник.

18 Віче — збори, спільна рада.

Зупинив першого стрічного:

— Про що говорили на вічі?

— Що скоро всі помремо з голоду, а від князя немає підмоги. То здамося печенігам — когось вони вб’ють, а когось залишать живим, якось буде. Бо так усі згинемо...

Не дослухав Будимир. Поспішив до городських старійшин, які ще сиділи під церквою в тяжкій зажурі.

Волхв

Пригадай, ким був Кий — перевізником чи князем?

Чому Будимира поважали? Тільки за працю?

— Чув, що хочете здаватися печенігам? — запитав їх Будимир.

— Не стерплять люди голоду, — розвели руками.

— Послухайте мене. Не здавайтеся ще два дні і зробіть усе так, як я вам скажу.

— Кажи, Будимире.

Його шанували. Найперше — він нащадок великого Кия, правнук Щека. Друге: Будимир — чередник. Пасе так, що за двадцять літ жодна корова в нього не пропала. Ось і тепер першим дізнався, що йде орда. Попередив білгородців про небезпеку через свого підпасича, а сам загнав череду в такі нетрі, що ніякий ординець не знайде. Тим більше, що там переховуються й мудрі волхви.

Міг би він теж перебути в тому надійному схроні. Та не такий Будимир. Пекло його за долю білгородців. Залишив череду під наглядом волхвів, а сам — на випадок, мовляв, тривалої облоги — пригнав до Білгорода перед самісіньким носом у печенігів черідку биків та вгодованих телиць.

Тому з пошаною дослуховуються до його слів.

— Кажи...

— Ідіть від хати до хати, — мовить Будимир, — і зберіть по жмені вівса, пшениці або висівок. А чого — не питайте.

Пішли. Зібрали хутко, бо казали всім: «Так повелів Будимир».

Чому Будимир наказав зібрати саме овес? Поміркуй, як розвиватимуться події далі.

А він порядкував біля церкви, вимахуючи порожнім рукавом правиці. Одним показав, де копати два колодязі по коліна. Не глибше! Накликав добрих теслярів, аби вони хутко спорудили добрячі цямрини19. Жінкам звелів збовтати ціжу20, з якої варять кисіль.

Збовтали. Тую кисільну бовтанку залили в широкий кадіб, який на вимогу Будимира поставили у виритий колодязь. І вельми подивувалися всі, бо виходило, ніби колодязь ущерть повний кисільної бовтанки.

— Це ще не все, — сказав Будимир. Його чередницька шапка-ковпак з’їхала набік. Заросле сивою щетиною худе лице почервоніло. Чорні очі палали молодо й завзято. Навіть зморшки на лиці розгладилися.

— Хоч убийтеся, а знайдіть мені трохи меду.

Невдовзі таки знайшли велику миску меду, що була схована в княжій медовні.

Будимир попрохав жінок приготувати з меду солодку ситу21, вилити її в кадіб22, який поставити в другий колодязь.

— Тепер шліть за печенігами. Тільки най посли наші будуть не вельми худі.

На ранок підібрали огрядненьких23 посередників, які й пішли до печенігів. Сказали їм:

— Візьміть од нас заложників, а самі пошліть своїх чоловіків з десять у город наш — най подивляться, що там коїться.

Зраділи печеніги. Витлумачили по-своєму прихід посередників: «Це білгородці хочуть уже здатися нам».

Коли печеніги вступили в город, навчені Будимиром старійшини привітали гостей і сказали їм:

— Пощо губите ви себе? Хіба в змозі перестояти нас? Якщо стовбичитимете тут і десять років, то нічого не заподієте нам. Бо нас годує сама земля. Вона харч нам дає. Ось погляньте, коли не вірите.

19 Цямрина — верхня частина колодязного зрубу, складена переважно з дерев’яних колод.

20 Ціжа — суміш вівса й води, основа для приготування киселю.

21 Сита — мед, розведений водою, або медовий відвар на воді.

22 Кадіб — велика діжка.

23 Огрядний — міцний поставою, кремезний.

Привели печенігів до колодязів. Спочатку до того, де була ціжа.

Поставали над колодязем печеніги і аж роти пороззявляли од подиву. Старійшини ж зачерпнули відром ціжі, розлили в лотки — великі глиняні сковороди — і на очах у сторопілих кочівників зварили кисіль. Потім пішли до другого колодязя, зачерпнули солодкої сити. Самі їли й частували печенігів. Ті смакували, аж губами плямкали і дивувалися.

Городище літописного Білгорода. Сучасний вигляд. Село Білогородка, що під Києвом

Чому печеніги так легко повірили білгородцям?

Врешті сказали:

— Ми бачимо диво. Але наші хани не повірять нам, якщо самі не скуштують.

— Тоді ось їм...

Старійшини налили по глекові ціжі та сити й вручили посередникам.

Пішли печеніги. Повернулися заручники. І ввесь Білгород прикипів до бійниць у німому очікуванні.

Ждали день, вечір, ніч. А на ранок полегшено зітхнула вся богатирська застава: знялися печеніги! Пішли. Повіялися...

Тут же, на стіні, біля бійниць, білгородці обіймалися, цілувалися, плакали. А Будимир погрозливо помахав услід ординцям порожнім рукавом своєї десниці:

— Ось так вам, дурні набиті!

Потім він згадав про свою череду, яка зараз у лісових нетрях під доглядом вірних волхвів. Прикинув, що до обіду прижене сюди корів і напоїть молоком голодних білгородців. А волхви ще й сиру нагнітили цілий віз. І хліба напекли. Тож по обіді голоду в Білгороді вже не буде...

Поміркуй і дай відповідь

1. Про які події йдеться у творі? Де і коли вони відбувалися?

2. Яка основна думка твору?

Теорія літератури

Тема — це те, про що розповідається у творі.

Історичне оповідання — це оповідання на історичну тему.

Часто в історичних творах автори/авторки вживають застарілі слова — слова, що вийшли із загального активного вжитку, для підкреслення і передання того історичного періоду, про який ідеться.

Такими маловживаними словами у творі «Богатирська застава» є свитка, вої, ладо, довбанки, події, віче та інші.

Лексичне значення цих слів подано на берегах сторінок і увідповіднено за допомогою чисел словами в тексті.

Поміркуй і дай відповідь

3. У який момент автор знайомить читача/читачку з головним героєм?

4. Як ставляться до Будимира молодші захисники? Зачитайте.

5. Чому Будимир не хотів іти на віче? Який у нього був настрій?

6. Відколи ненависть до ворогів стала особливо запеклою в душі героя? Який епізод він пригадав?

7. Чому білгородцям було важко вистояти перед ворогом? Як про це сказано у творі?

8. Що порадив Будимир старійшинам? Як допомагав білгородцям?

9. Як приймали захисники застави печенізьких послів?

10. Чим закінчилася облога Білгорода?

11. Визнач жанр твору «Богатирська застава». Арґументуй свою відповідь.

12. Пригадай за допомогою словничка літературознавчих термінів (Додаток 1), що таке портрет у літературному творі?

13. Чий портрет змальовано у творі «Богатирська застава»?

14. Хто такий Будимир? Що тобі відомо про нього?

15. Як ставиться головний герой до печенігів?

16. Чому послухали його земляки?

17. Як поводив себе Будимир під час підготовки до прийому послів?

18. Що турбує Будимира після облоги Білгорода?

19. Домашнє завдання. Чи можна назвати його патріотом? Охарактеризуй героя за планом.

План

1. Будимир — громадський чередник, правнук Щека.

2. Портрет героя.

3. Риси характеру:

  • а) безстрашний оборонець;
  • б) тривога за долю обложених;
  • в) ненависть до печенігів;
  • г) кмітливість, мудрість, далекоглядність;
  • д) чесно служить громаді, дбає про її інтереси;
  • е) має авторитет серед білгородців.

4. Будимир — патріот, оборонець рідної землі.

20-21. Перейди за покликанням https://cutt.ly/jOVSn31 (або QR-кодом) і виконай цікаві творчі завдання — асоціативне (21) і тестове (22).