Україна і світ: вступ до історії та громадянської освіти. 5 клас. Кафтан

§ 20. Етнокультурні особливості регіонів України

Що таке етнографія? Етнографічні особливості регіонів в Україні та що їх об'єднує

Після ознайомлення з матеріалами параграфа та виконання завдань ти зможеш:

  • пояснювати значення і походження поняття “етнографія”;
  • наводити приклади етнографічних відмінностей регіонів України;
  • наводити аргументи щодо причин різноманітності історико-географічних регіонів.

1. Що вивчає наука етнографія

1. Що об'єднує поняття: етностиль, етнокафе, етноінтер'єр, етнодизайн? Чим мають вирізнятися такі кафе, інтер'єри чи дизайн одягу?

2. Що таке національний костюм? Чим він відрізняється від повсякденного одягу?

Ще в Стародавньому Єгипті чотири-три тисячі років тому в писемних джерелах з’явилися описи народів, які жили по сусідству з єгиптянами. Дві з половиною тисячі років тому грецький учений Геродот, якого називають “батьком історії”, подорожував відомими давнім грекам землями. Він спостерігав за місцевим населенням і докладно все описував. Зокрема відвідував Геродот і територію сучасної України — степи Північного Причорномор’я, де тоді осіли племена скіфів. Саме Геродот залишив нам відомості про їхній зовнішній вигляд, звичаї і заняття.

Геродот, давньогрецький історик

В усі часи люди виявляли неабиякий інтерес до інших народів, намагалися дізнатися, як ті живуть, що в них є спільного та відмінного. Уважно слухали мандрівників, які на власні очі бачили далекі землі. Ті ж переповідали свої враження, вели щоденники в подорожах, писали додому листи про невідомі раніше племена й народи, їхні звичаї тощо.

Поступово з’явилися дослідники, які вивчали шлях, пройдений різними племенами і народами у своєму розвитку. Тож виникла галузь знань, яка вивчає опис народів, особливості їхнього вбрання, житла, кухні, звичаїв, пісень, танців, святкувань тощо.

Етнографія (походить від грецьких слів “етнос" — народ, плем’я і “графос" — пишу) — наука, що описує та вивчає культурні особливості народів світу.

Результати дослідницьких подорожей-експедицій учені описують у численних книжках, а знайдені предмети побуту чи інші цікаві речі передають у спеціальні музеї, які називаються етнографічними. Етнографію також називають народознавством, або в нашій країні — українознавством. Зверни увагу, що українська етнографія вивчає не лише особливості національного життя етнічних українців, а й усіх інших народів, що населяють нашу країну. В Україні живуть представники понад сотні народів — кримські татари, поляки, румуни, молдавани, болгари, гагаузи, росіяни, євреї та інші.

3. Розглянь джерела 1-5 і поміркуй, що вивчають науковці-етнографи.

4. Роздивися килими на світлині (джерело 1). Що необхідно було мати в господарстві, щоб ткати такі вироби?

5. Що, на твою думку, сприяло появі форми житла, зображеного на фотографії (джерело 2)?

6. Чим відрізняються помешкання різних регіонів України (джерела 4-5)? Чи можна зрозуміти зі світлин, якими є природні та кліматичні умови в цих регіонах?

Джерело 1

Світлини з експозиції Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара", м. Київ

У колекції музею зберігаються вишиті рушники, зразки тканини, килими, посуд, давні дитячі іграшки, музичні інструменти, писанки, дерев’яні різьблені речі та ще понад 15 тисяч різних експонатів, що розповідають про культуру українського народу.

Значне місце серед етнографічних музеїв України посідають музейні комплекси просто неба — музеї народної архітектури та побуту. Їх ще називають скансенами. Найбільший музей нашої країни, в якому можна побачити житло та господарські будівлі українців: кузні, вітряки, млини, криниці тощо — розташований в Києві на території колишнього села Пирогів. Це Національний музей народної архітектури та побуту України. Приїхавши сюди, можна познайомитися з тим, як століття тому українці пристосовували своє повсякденне життя до місцевості, природних умов, клімату та до інших особливостей території, де вони мешкали. Подібні музеї є в Чернівцях, Львові, Переяславі на Київщині, Прелесному в Донецькій області та інших місцях.

Хата із с. Лихобора. Експозиція Музею народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького

Пасіка з Полісся. Відновлено на території Національного музею народної архітектури та побуту України, м. Київ

Реконструкція помешкання на Закарпатті в Музеї екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах, м. Рахів, Закарпатська обл.

Реконструкція кримськотатарського помешкання в Музеї історії та культури кримських татар, м. Бахчисарай, АР Крим

2. Особливості етнографіїяк науки

Вивчення побуту, різновидів помешкань і способів їх побудови, вбрання та діалектів мови допомагає історикам формувати знання про минуле. Етнографи досліджують, якими були фасони повсякденного чи святкового вбрання у певній частині світу або України, які були прикраси, якою мовою говорили люди, які меблі виготовляли, яким стравам надавали перевагу. Тобто вони вивчають ті предмети, які залишилися від минулих поколінь. Такі речі не завжди є незмінними — візерунки на вишивках або тканинах чи взагалі вбрання можуть змінюватися під впливом моди чи сусідів. Звісно, залежно від матеріалу щось передається з покоління до покоління, щось зникає. Скажімо, одяг, якщо його надійно не зберігати, зіпсується швидше, ніж кам’яна фортеця чи глечик.

Те саме стосується звичаїв і традицій, які пройшли крізь століття і, ймовірно, змінювалися із часом. Тому етнографи ретельно збирають і відновлюють те, що збереглося, та досліджують, як із плином часу змінювалися традиції, звичаї, мова чи мода.

Вечорниці в День Андрія Первозванного

Етнографи також займаються і так званими “польовими” дослідженнями — виїжджають до досліджуваного регіону. Там вони проводять опитування, спостерігають за повсякденним життям, вивчають пережитки — обряди чи звичаї, які втратили початковий сенс, але досі існують. У музеї може й не бути старовинних предметів побуту чи одягу, бо вони просто не збереглися. Однак етнографи дізнаються про історію культури не лише з артефактів (предметів старовини), а й зі спогадів, щоденників, переказів тощо. Також вони можуть аналізувати сучасні мовні елементи (народні пісні абощо) і досліджувати їхнє походження.

Артефакт (з латинської — “штучно зроблений”) — продукт людської діяльності, предмет, що містить інформацію про минуле: господарські знаряддя, зброя, одяг, предмети культу і поклоніння тощо; археологічна пам’ятка.

7. Роздивися сторінки з книги української дослідниці Оксани Косміної "Традиційне вбрання українців". Що саме є предметом зацікавлення науковиці? Чому, на твою думку, нині тривають етнографічні дослідження, а їх результати, висвітлені в книгах, цікаві для багатьох відвідувачів книгарень і музеїв?

3. Етнографічні відмінності історико-географічних регіонів України

8. Пригадай із попереднього параграфа, які природні зони та історико-географічні регіони є в нашій країні.

9. Поміркуй, чим можуть відрізнятися заняття, вбрання, страви українців, що живуть на Поліссі, Закарпатті, Причорномор'ї, Чернігово-Сіверщині, Буковині. Знайди ці регіони на карті в матеріалі попереднього параграфа та з'ясуй, які народи живуть поблизу цих українських земель. Як це могло вплинути на повсякденне життя українців та етнографічні особливості регіонів?

10. Розглянь джерело 6. Про що свідчить різниця між традиційними головними уборами в межах однієї країни? З якою метою, на твою думку, створено серію таких і подібних поштових марок?

Набір поштових марок "Традиційні головні убори українців", випущений у 2007 році

Одним із найпростіших способів розрізнити історико-географічні регіони є традиційний одяг. Але відмінності можна побачити не лише в головних уборах, як-от на марках. Різнилися в традиційній культурі й повсякденний і святковий одяг.

На території Карпат чи поблизу них і чоловіки, і жінки носили пошиті з хутра жилети — кептарі. Чоловіки обов’язково одягали широкий шкіряний пояс, який не лише захищав від холоду, а й підтримував спину під час роботи в лісі чи на гірських річках. У цьому регіоні майже всі носили високі вовняні шкарпетки, прикрашені орнаментом, або панчохи та особливе взуття — постоли.

Молода пара, с. Жаб'є (нині — Верховина Івано-Франківської обл.)

Подекуди мешканці сіл і містечок поряд із великими річками, де займалися риболовлею, носили грубі штани, які повільніше намокали та зберігали тепло у вологому повітрі біля водойми.

11. З якого регіону люди, зображені на світлинах (джерела 7-8)? Напиши назви їхнього одягу.

На території Центральної України та Лівобережжя були поширені кожухи та жупани — верхній одяг для суворих зим, а також теплі свитки, сплетені з овечої вовни. Одяг шили з вовняної та лляної тканини на всій території України. Однак орнаменти, деталі одягу відрізнялися до початку 20 ст. не лише між регіонами, а часом і в межах одного регіону поміж селами.

Світлина з газети "Ilustrowany Kuryer Condzienny". Польща, 1927 рік

Прикраси також можуть розповісти про своє походження. Стрічки, ґердани (нашийні бісерні прикраси), пояси, візерунки для вишивки — усі вони мають свої особливості в кожному регіоні України.

Коли ми кажемо “традиційне вбрання”, зазвичай в уяві постає готова картинка, як воно має виглядати. Але насправді більшість зображень одягу, які можна зустріти в книжках, — це вбрання, яке носили 200-300 років тому. Збереглося чимало світлин і початку 20 ст. — тобто їм сто років. Важливо розуміти, що і традиційний одяг не був однаковим упродовж віків. Мода змінювалася (хоч і повільніше, ніж тепер), по-різному вдягалися юнаки та дівчата, дорослі чоловіки та жінки. Зазвичай по-своєму вдягалися і різні стани — у селян своя мода, у шляхти — своя, у купців, ремісників — власні звичаї і традиції.

Якщо ти просто зараз вийдеш прогулятися, навряд чи зустрінеш багато вишитих сорочок, людину в постолах чи традиційному кожусі. Ми живемо в добу масового виробництва, коли одяг переважно шиють на величезних фабриках. А вже де носитимуть — більше залежить від погоди і статків, ніж від того, де живе людина й до якої верстви належить. Джинси, футболки, кросівки, куртки — однакові, куди не глянь. Але в такому світі зберегти особливості національної культури стає ще важливіше — адже саме на неї спирається наша ідентичність, зв’язок із нашими предками та історичною пам’яттю.

12. Як ти думаєш, чому в сучасній Україні поширилося таке свято, як День вишиванки? Чому люди з великих міст, містечок і сіл долучаються до цього свята й одягають вишиванки?

Парад вишиванок, 2021 рік

Етнографи не обмежуються вивченням особливостей одягу чи житла. Важливу роль у дослідженні минулого відіграє так звана нематеріальна спадщина — те, чого не торкнешся: музика, пісні, казки, легенди, забобони та перекази. Вони живуть, очевидно, довше, ніж звичка до певного типу одягу. Іноді дослідникам вдається прослідкувати “біографію” пісні чи казки впродовж багатьох століть. Тому часто народні мелодії викликають сильні емоції та переживання — неначе наші предки напряму звертаються до нас із глибини віків.

13. Уяви, що ти — етнограф/етнографиня із майбутнього. Ти вивчаєш повсякдення першої чверті 21 ст. Як ти думаєш, що стало б основою твоїх досліджень? Які особливості сучасного побуту можна буде дізнатися у 23 ст.? Чи можна стверджувати, що через двісті років науковці цікавитимуться нашим часом? Чому?

14. Запиши два запитання: одне — до тексту нижче, інше — про особливості етнічної кухні в нашій країні, про які в тексті не згадано. Де можна знайти таку інформацію?

Важливе місце в національній культурі, окрім народного вбрання, орнаментів вишивки чи оздоблення хат, належить харчуванню. Саме приготування їжі, рецепти традиційних страв найбільше пов’язані з місцевістю та поширеними на ній рослинами, продуктами землеробства і тваринництва. У різних регіонах нашої країни готують вареники. Десь вони можуть бути з картоплею, десь із солодким сиром, маком, вишнями, м’ясом, відварною гречкою. На Лівобережжі та Слобожанщині здавна поширені галушки. Недарма варенику та галушці в Україні встановили пам’ятники.

Пам'ятник галушці в Полтаві

Пам'ятник варенику в Черкасах

Зверни увагу на те, як сто років тому називали хлібні, борошняні вироби в різних регіонах України. На Західній Україні виробляли ощипок, осипле, паленя, осух, адзим’я, малай, мелай, пагач тощо. А прісний хліб у Центральній Україні йменували переважно “коржем”, а також “підпалком”, “паляничкою”, “перепічкою”. А ще з борошна пекли пампушки, пироги, млинці, оладки. На Правобережжі особливо популярними були вареники з різними начинками.

15. Про що може свідчити така різноманітність повсякденних і святкових страв із борошна? Які назви ти зустрічаєш сьогодні в магазинах чи у вуличній торгівлі? Про що це свідчить?

Ще одним прикладом кулінарної різноманітності є така страва, як борщ. “Ми всі різні, але всі їмо борщ. І це значить, що в нас є щось спільне”, — сказав відомий шеф-кухар і кулінарний експерт Євген Клопотенко. Попри те, що сучасний борщ з’явився в Україні приблизно сто п’ятдесят років тому, сьогодні він є однією з найпоширеніших українських страв у нашій країні та за кордоном. У 2021 році Україна подала український борщ у міжнародну організацію культури, освіти і науки (ЮНЕСКО) для внесення цієї страви до списку нематеріальної культурної спадщини світу.

Рецепти борщу дуже відрізняються між регіонами. На Поліссі, як стверджують дослідники національної кухні, нерідко варять борщ із рибою та без буряка. У деяких регіонах до борщу обов’язково додають квасолю й помідори чи томатну пасту, а десь — лише квашений червоний буряк і гриби. Борщ може бути пісним чи на м’ясі, червоним або зеленим, його подають холодним чи гарячим. Однак, попри відмінності, ця страва вважається “своєю” у будь-якому куточку України.

Підсумкові запитання і завдання

  • 1. Що об'єднує етнічну культуру українців?
  • 2. Продовж речення: "Етнографія — це наука, яка вивчає..."; "Без досліджень учених-етнографів...".
  • 3. Запиши одну-дві причини культурної різноманітності регіонів нашої країни.
  • 4. Намалюй хмару слів до поняття "етнографія". Дізнайся значення слова "фольклор". Визначення запиши.
  • 5. Якщо є змога відвідати краєзнавчий музей, то дізнайся, які предмети побуту чи одягу зберігаються там як експонати історії рідного краю. Зроби фотоколаж чи рекламний буклет такої колекції для твоїх однолітків з інших регіонів України.