Зарубіжна література. Повторне видання. 9 клас. Кадоб’янська

Словник літературознавчих термінів

Антиутопія — літературний жанр, протилежний до утопії (наприклад, твір «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері).

Байронічний герой — романтичний за характером, з благородною душею і глибокими та сильними почуттями, волелюбний, самотній бунтар, який гостро сприймає недосконалість навколишнього світу.

Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або соціально-побутової тематики з драматичним сюжетом.

Гротеск (від італ. grotta — «печера, грот») — один зі способів сатиричного узагальнення, коли поєднання фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного набуває карикатурного характеру.

Гумор (від лат. humor — волога, рідина) — художній засіб комічного, відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкт висміювання, а лише піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Двоголосся — непомітний перехід ліричного висловлювання від голосу героя до голосу автора у ліричному або ліро-епічному творі.

«Ібсенізм» — нові суспільно-етичні принципи драматичного мистецтва, які Бернард Шоу вбачав у викритті буржуазної моралі, у руйнуванні фальшивих ідеалів, зображенні гострих конфліктів і розумних, тонких дискусій.

Іронія (від грец. еіrоnеіа — глузування) — художній засіб комічного, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення; насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Історичний роман — прозовий твір, побудований на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. В історичному романі історичні факти, справжні історичні особи переосмислені письменником і подані у авторському баченні, яке не завжди відповідає історичній правді. Засновником історичного роману вважають Вальтера Скотта.

Лицарський роман — прозовий твір, у якому зображуються різноманітні героїчні і любовні історії, оспівується воля до перемоги над злом, і все це у казковій атмосфері з елементами фантастики. Найвідомішу пародію на лицарський роман написав Мігель де Сервантес Сааведра.

Ліро-епічні твори — твори, які однозначно не можна віднести до одного або іншого роду. Вони гармонійно поєднують ознаки лірики й епосу. Жанри ліро-епічних творів: байка, поема, балада, ода, дума, історична пісня тощо.

Літературний жанр — умовне об’єднання літературних творів за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, література знає роман лицарський, пригодницький, історичний та багато інших. Жанр є своєрідною пам’яттю літературного розвитку

Метафора (грец. μεταφορά — «перенесення») — перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності.

Морально-психологічний роман — прозовий твір, у якому основна увага зосереджена на розв’язанні поставлених письменником моральних проблем, що веде до глибокого психологічного аналізу дій та вчинків героїв, наприклад роман Михайла Лермонтова «Герой нашого часу».

Натуралізм (франц. naturalisme, від лат. natura — природа), літературно-художній напрям кінця ХІХ сторіччя, споріднений з реалізмом. Натуралісти прагнули з науковою точністю відтворювати дійсність, наводили описи певних картин життя, середовища, де перебуває людина, відмовляючись від їх художньої інтерпретації.

«Нова драма» (межа ХІХ—XX ст.) — течія у драматургії, пов’язана з іменем Генріка Ібсена. У ній ідеться про загальну трагедію особистості та людства, розкриваються внутрішні суперечності людини, її духовні шукання, а рушієм сюжету стали психологічні колізії, зіткнення ідей, моральних поглядів і позицій персонажів.

Ода — жанр лірики, урочистий вірш, присвячений якійсь історичній події або герою.

Онєгінська строфа — строфічна форма, винайдена О. Пушкіним для написання роману у віршах «Євгеній Онєгін», в основу якої покладено сонет — 14-рядковий вірш з визначеною схемою рими. Від сонета «англійського» («шекспірівського») Пушкін взяв строфічну будову, від «італійського» («петрарківського») — принцип упорядкування рими.

Паралелізм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення (паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя). Характерний для народної пісні, де явища природи й почуття героя часто утворюють паралель.

Пародія (від грец. parodia — пісня навиворіт, переробка на смішний лад) — 1) засіб художньої виразності, побудований на імітації манери поведінки, манери мовлення, творчої манери тощо з метою викриття того чи іншого явища, рис характеру; 2) один із жанрів фольклору та художньої літератури. Пародія передбачає впізнавання об’єкта висміювання, на цьому будується комічний ефект.

Підтекст — схований, внутрішній зміст висловлення.

Повість — прозовий твір, за розміром проміжний між оповіданням і романом. Сюжет повісті більш розгорнутий порівняно з оповіданням, проте він однолінійний, розгортається навколо життя одного головного і кількох другорядних персонажів. Залежно від теми, повісті бувають історичні, соціально-побутові, політичні, пригодницькі, фантастичні.

Пригодницький роман — прозовий твір, насичений незвичайними подіями. В основі сюжетів пригодницьких романів лежать мотиви пошуку скарбів, викрадення і переслідування, їх пронизує атмосфера таємничості і загадковості. Серед майстрів пригодницького роману вам знайомі твори Роберта Льюїса Стівенсона.

Просвітництво — інтелектуальний і духовний рух кінця XVII — початку XIX ст. у Європі та Північній Америці. Основи просвітницького світогляду: відмова від релігійного світорозуміння та звернення до розуму як до єдиного критерію пізнання людини й суспільства. Своїм завданням просвітники вважали утвердження свободи, розвиток природних здібностей кожного, громадянське виховання та поширення освіти.

Просвітницький класицизм — літературно-художній напрям XVIII ст., який базувався на уявленні про розумну закономірність світу, про прекрасну природу. Його представники підносили героїчні та моральні ідеали, прагнули суворої організованості чітких і гармонійних образів.

Просвітницький реалізм — літературно-художній напрям, що склався наприкінці XVIII ст. і зображував у художній літературі «нову» людину — розумну, практичну, логічно мислячу. Провідним жанром став соціально-побутовий роман, де митець втілював проблеми своєї епохи.

Психологізм — характеристика художнього твору, сукупність стилістичних прийомів і засобів, за допомогою яких письменник передає внутрішній світ своїх персонажів.

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — літературно-художній напрям, мета якого — аналітично осмислювати життя та повно, достовірно і всебічно зображувати його в художньому творі. Письменники-реалісти досліджували зовнішні (соціально-історичні) і внутрішні (психологічні) фактори, що впливали на описані події, зосереджуючи увагу на типовому. Письменники-реалісти закликали митців не ідеалізувати людину і світ, не фантазувати і не прикрашати їх, а показувати такими, якими вони є.

Роман у віршах — різновид ліро-епічного (змішаного) жанру, у якому поєднані особливості і ліричного, і епічного зображень, що веде до багатоплановості художнього світу. Межує з драматичною поемою, віршованою повістю. Поширення набув у XIX—XX ст. Зразки роману у віршах: «Дон Жуан» Дж. Байрона, «Євгеній Онєгін» О. Пушкіна, «Марина» М. Рильського, «Маруся Чурай» Л. Костенко.

Романс (від ісп. Romance) — сольна музична пісня про кохання, яка виконується в музичному супроводі, популярний жанр вокального мистецтва.

Романтизм (фр. Romantisme — незвичайне, вигадане, фантастичне) — літературно-художній напрям, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Великій Британії та Франції, поширився на початку XIX ст. в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини XIX ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; провідні мотиви: самостійності, світової скорботи (національної туги) та романтичного бунту, нескореності; а також історизм та захоплення фольклором.

Сарказм (від грец. sarkasmos — терзання) — художній засіб комічного, їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена гнівного презирства. Об’єктом сарказму є зазвичай явища небезпечні, різко негативні й аморальні.

Сатира (від лат. Satіra — суміш, усяка всячина) — гостре осудливе осміяння негативного; на відміну від гумору, має непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є пристосуванці, лицеміри, зрадники та ін.

Сентименталізм (від фр. sentiment — почуття) — літературно-художній напрям другої половини XVIII — початку XIX ст. Письменники-сентименталісти надавали перевагу людським почуттям, захоплювалися природою і змальовували простих людей як героїв. Провідні жанри сентименталізму — елегія, міщанська драма, чуттєва повість тощо.

Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe — склад і tonos — наголос) — система віршування, в основу якої покладено чергування наголошених і ненаголошених складів, їхню кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.

Соціально-психологічна проза — одне з найяскравіших досягнень реалізму XIX ст., у якому реалізувалася характерна для цього напряму настанова на ретельний аналіз суспільного життя і внутрішнього світу особистості. Від початку формування реалізму в ньому розвивалися дві течії: соціологічна, що акцентувала увагу на дослідженні суспільства як певної цілісності (Бальзак), та психологічна, першорядним об’єктом дослідження якої була особистість у конкретних історико-суспільних умовах (Стендаль).

Соціально-психологічна драма — твір, у якому відображається зіткнення внутрішніх поривань героя з соціальними обставинами, глибоко розкривається психологія персонажів, їхні вчинки, думки і почуття, що свідчать про стан суспільних відносин і про їхній вплив на духовний світ людини.

Типовий — який часто зустрічається; характерний, звичайний, природний для кого-, чого-небудь.

Утопія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — літературний жанр, наближений до наукової фантастики; твір, у якому розповідається про фантазію, вимисел, мрію, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з’явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство).

Художній стиль (від лат. stilos — грифель для писання) — сукупність ознак, які характеризують художні твори. Розрізняють стиль доби — спільні ознаки творів певного історичного періоду та спільні погляди на світ і людину; стиль напряму — спільні погляди авторів на мистецтво та правила творчості і спільні ознаки творів (бароко, класицизму тощо); стиль митця — спільні ознаки різних художніх творів прозаїка, поета чи драматурга, його індивідуальна манера письма.

Художня деталь — художній засіб, який допомагає увиразнити авторську картину, предмет або характер за допомогою певної виражальної подробиці.