Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

1.4. Фрідріх Шиллер (1759-1805)

Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер (1759-1805) — німецький поет, драматург, філософ та історик — народився безправним підданим в одній із багатьох карликових держав тодішньої Німеччини — у герцогстві Вюртемберзькому

Його батько Йоганн Каспар Шиллер був військовим фельдшером, мати — Доротея Кодвейс, дочкою трактирника. Батько поета був людиною практичною, енергійною, проте не без уяви, він складав релігійні вірші, видав працю із землеробства. Від нього син успадкував добру вдачу, наполегливість і честолюбство.

Навчатися малий Фрідріх почав удома. Його навчав місцевий пастор, м’яка, щиросердна людина. Фрідріх учився залюбки. Незабутні враження дитинства — мандрівки з батьком до сусіднього містечка, яке не підлягало Вюртемберзькому герцогові Карлу Євгенію і де часто відбувалися ярмарки та народні гуляння. Малий Шиллер уперше побачив тут народний ляльковий театр. На площі перед старовинним готичним собором розігрували спектаклі середньовічних містерій — наївні вистави на теми священного писання. Можливо, його любов до театру зародилася саме під час цих подорожей.

Коли герцог Карл Євгеній переїхав до нової резиденції в Людвигзбургу, туди ж перебралася й родина Шиллерів: батько став герцоговим садівником.

Тут майбутній поет почав відвідувати латинську школу й уперше переступив поріг справжнього театру. За часів правління герцога Карла були надзвичайно пишні, розкішні оперні та балетні спектаклі, які справляли на хлопчика величезне враження. Також виступали гастрольні французькі та італійські трупи. Відвідини театру стали для Фрідріха нагородою за старанність у навчанні.

Удома хлопчик часто розігрував сцени з побачених вистав. А ще він полюбляв, ставши на стілець, проголошувати складені ним самим проповіді про християнські чесноти, доброту й милосердя. Вирішено було, що після латинської школи він піде в монастирську семінарію, а потім до університету, на богословський факультет.

Герхард фон Кугельген. Фрідріх Шиллер

Будинок у Марбаху, де народився Фрідріх Шиллер

Карл Євгеній Вюртемберзький

Саме тоді в Європі поширилася мода на «освічених монархів». Правитель вюртемберзький герцог Карл Євгеній узявся грати цю роль. Так виникла герцогська школа — Карасшуле, перетворена згодом на Вюртемберзьку академію.

Панегірик — поетичний жанр, притаманною ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини.

Навесні 1772 року герцог Вюртемберзький, переглядаючи список учнів, які найкраще закінчили школу, зупинив свій погляд на прізвищі Шиллер. Двічі намагався батько Фрідріха ухилитися від наказу герцога про вступ сина до академії. Він посилався на слабке здоров’я хлопчика, на його схильність до вивчення богослов’я. Проте коли герцог утретє повторив свій наказ, мусив підкоритися, бо матеріально цілковито від нього залежав.

І от Фрідріх став учнем юридичного відділу військового закладу з гучною назвою «Карлова академія», проте більше схожого на звичайну казарму. У військовому мундирі з грубого солдатського сукна вузькогрудий юний Шиллер, зависокий на свій вік, виглядав недоладно. Білі рейтузи підкреслювали худорлявість довгих ніг, буклі біля скронь видовжували бліде, гостроносе обличчя.

До юриспруденції Фрідріх відчував відразу. Незважаючи на здібності, він був останнім учнем у відділі. Коли за два роки в академії відкрилося медичне відділення, він перевівся туди.

Вюртемберзька академія

Довгих вісім років (з 1773 по 1780) провів Шиллер у цьому «розсаднику рабів», де панували сувора дисципліна, шпигунство й стеження за учнями, а спілкування із зовнішнім світом категорично заборонялося. Він жив за тими самими правилами, що й інші «академіки»: відвідував лекції та молитви, крокував на виправах, проголошував панегірики на честь герцога, за наказом начальства складав вірші коханці герцога до дня її народження, який урочисто відзначали в академії.

1.4.1 Творчий злет Шиллера

Фрідріх Шиллер жив у час, коли розділена внаслідок тридцятирічної війни на дрібні князівства Німеччина стогнала під тягарем деспотизму, а знесилений народ ще не був здатним на політичну активність. Проте саме в цей період у Німеччині виникає широкий літературний рух, відомий під назвою «Буря і натиск», — рух, сутністю якого був пристрасний протест провідної німецької молоді проти князівської тиранії та приниження людської гідності. Це справедливе обурення і гнів знайшли найкращий вияв у творах молодого Шиллера.

Крім нудного автоматичного існування, регламентованого казарменим режимом, у Фрідріха Шиллера було ще й інше, внутрішнє життя. Він захоплювався поезією. Свої перші поетичні спроби юнак читав у невеличкому літературному гуртку, що зібрався навколо нього, записував вірші друзям в альбоми. Один із них — «Вечір» відзначив викладач естетики Хоук і надрукував у журналі, видавцем якого був. Хоук не вказав імені автора, але додав до вірша примітку, що на добре знайомого з шедеврами німецької поезії шістнадцятилітнього автора, можливо, чекає поетична слава.

Хоч яким суворим був режим, це не могло відгородити «академіків» від навколишнього світу: майже вся німецька, французька, англійська просвітницька література потрапляла до академії. Твори Лессінга, Гердера, Гете, Шекспіра передавали з рук до рук. Велике враження справили на Шиллера ліричні вірші та роман «Страждання молодого Вертера» його старшого сучасника Гете.

У Карловій академії філософію викладав талановитий педагог і вчений Фрідріх Абель. Широкоосвічена людина й поліглот, Абель намагався знайомити своїх учнів із сучасною філософською та літературною думкою. Набагато молодший за нього Шиллер став спочатку його палким прихильником, а згодом і другом. Одночасно з випускним твором з медицини «Філософія фізіології» він писав своїх славнозвісних «Розбійників».

Титульна сторінка першого анонімного видання 1781 р.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

1775 року у вюртемберзькому журналі «Швабський магазин» було надруковано новелу Крістіана Шубарта «З історії людського серця». Це була розповідь про двох братів — чесного й благородного Карла та підступного Вільгельма, який заради спадщини ладен убити рідного батька. У супровідному до новели слові Шубарт запропонував свій сюжет для твору будь-якому письменнику й звинуватив сучасну німецьку літературу в тому, що вона пасивна й не розповідає про реальне життя Німеччини. Сімнадцятирічний Шиллер прийняв виклик. Він задумав на запропонований сюжет драму «Розбійники».

Нарешті остання крапка у випускній роботі. Та Карл Євгеній не затвердив твору Шиллера, що ще на рік затримало його у стінах навчального закладу Юнак був у відчаї, він ледь не наклав на себе руки. Проте його душу вже заполонила непідвладна герцоговим заборонам творчість.

Улітку 1780 року Шиллер нарешті одержав лікарський диплом. Його було призначено до Штутгартського гарнізону без офіцерського звання, без права носити цивільний одяг, з мізерною платнею. Він винаймав маленьку кімнатку на околиці міста разом із лейтенантом.

Саме тоді було завершено «Розбійників». Знайти видавця Шиллеру не вдалося, й він позичив гроші, щоб видати трагедію власним коштом.

І тоді сталося неймовірне. Скромна книжечка вплинула на сучасників, як вибух бомби. Хоч драма вийшла без прізвища автора, вчора ще нікому не відоме ім’я полкового лікаря Шиллера стало популярним. У газетах з’явилися схвальні рецензії. Директор найвідомішого в Німеччині Мангеймського театру Дальберг мав намір поставити «Розбійників» на сцені.

13 січня 1782 року драма була вперше показана на сцені Мангеймського театру. Вистава мала нечуваний успіх.

Шиллер дав своїй драмі два епіграфи, що визначають її основну думку. Перший: «На тиранів!» — свідчив про те, що зміст її спрямований проти тиранії. Другий — слова Гіппократа: «Що не зціляють ліки, зціляє залізо, чого не зціляє залізо, зціляє вогонь», — указував на засоби боротьби з беззаконням.

Уже в першій своїй драмі Шиллер сподівається на моральне виправлення суспільства, а не на силу. Шалена пристрасність персонажів, патетичність діалогів і монологів, напруженість сюжету зробили «Розбійників» зразковим надбанням «Бурі й натиску».

Але можновладцям «Розбійники» не до смаку. Герцог Вюртемберзький заборонив авторові відвідувати не тільки репетиції в Мангеймському театрі, а й вистави. Шиллер не підкорився. І тоді герцог видав наказ: категорична заборона писати що-небудь, окрім творів із медицини. За порушення наказу — за ґрати, у фортецю.

Тріумфальні вистави «Розбійників» відбулися в багатьох містах Німеччини. Незважаючи на те, що постановники часто на свій смак чи через цензурні міркування свавільно калічили текст п’єси, а дія була перенесена із сучасності в XVI століття, неможливо було знищити головного — пафосу драми, шляхетності розбійника Карла Моора, який вирішив у своїй батьківщині викорінити зло та беззаконня.

Карл Моор. Гравюра 1859 р.

Карл Джозеф Стайлер. Втеча Шиллера. XIX ст.

Невідомий художник. Шиллер читає перед друзями драму «Розбійники», у той час, як до нього наближаються солдати герцога. XIX ст.

Парадокс: геніальна трагедія «Розбійники» з тріумфом іде на сцені, а її автор, майже жебрак, мусить потай тікати з рідного дому світ за очі, бо герцог — людина обмежена й зарозуміла — владарює над свободою і самим життям поета.

Сцена з вистави «Підступність і кохання»

Шиллер вирішив тікати з рідного міста. Адже заборона писати для нього все одно, що заборона жити.

У 1782 році трапилась нагода: герцог приймав гостей. Приїхала його небога Марія з чоловіком Павлом (котрий згодом став російським імператором). Увага всього герцогства була прикута до цієї події. Опівночі 22 вересня Шиллер востаннє дивився на небо своєї батьківщини, підсвічене яскравим феєрверком на честь вельможних гостей. Авторові «Розбійників» пощастило непомітно покинути Вюртемберг.

На допомогу прийшли друзі: мати одного з товаришів по академії запропонувала поетові притулок у своєму будинку, куди він прибув під вигаданим іменем. Тут Шиллер прожив півроку, закінчив драму «Луїза Міллер», почав працювати над «Доном Карлосом».

Навесні 1783 року Шиллер отримав звістку, що директор Дальберг (переконавшись, що герцог Вюртемберзький ніби забув про втікача) готовий знову вести перемовини про постановку його п’єс. Шиллер виїхав до Мангейма. З вересня він — штатний драматург і завідувач репертуару Мангеймського театру.

«Змова Фієско в Генуї» на сценах Німеччини особливого успіху не мала. А ось «Луїза Міллер», що з’явилася на сцені під назвою «Підступність і кохання», не поступалася популярністю «Розбійникам».

За дивовижним збігом обставин у житті Шиллера було три кохання, і всі три жінки носили одне ім’я — Шарлотта.

Шарлотта фон Ленгефельд, дружина Шиллера

ВИСОКА ПОЛИЧКА

До Шиллера у трагедіях діяли винятково монархи й аристократи, третій стан дозволялося зображувати тільки в комедіях. У драмі «Підступність і кохання» Шиллер довів, що трагічні колізії можливі, а часом неминучі в житті простої скромної людини — міщанина. «Підступність і кохання» — це психологічно-побутова драма. Дочка простого придворного музиканта Луїза Міллер та син президента Фердинанд кохають одне одного. Романтично налаштований Фердинанд пропонує дівчині тікати й таємно обвінчатися, проте Луїза не вірить у майбутнє. Вона має рацію: закохані гинуть унаслідок придворної інтриги. Справжнє кохання протистоїть соціальній нерівності, але не може її подолати.

Одночасно з драматургією Шиллер присвячує себе поезії. У його віршах думка завжди переважає над почуттям. Розмірковуючи над різними явищами життя, він черпає натхнення в античній міфології чи в ренесансному мистецтві. Лірика Шиллера сильна не емоційною безпосередністю, а глибиною й пристрасністю поетичної думки.

У кінці 90-х років Шиллер оселився у місті, яке було тоді центром німецької літератури і де жив Гете, — у Веймарі. Згодом він читав лекції з історії в Єнському університеті поблизу Веймара. Роки надмірних зусиль, нервових потрясінь і злиднів далися взнаки: Шиллер захворів на сухоти. Але він уперто боровся з хворобою, багато і плідно працював.

З 1794 року почалася сердечна дружба Шиллера з Гете, який називав цей час «новою весною». А Шиллер під її впливом знову повернувся до поезії. Гете подарував Шиллерові кілька тем для творів: це і драма «Вільгельм Телль», і балада «Івікові журавлі».

Усі п’єси, написані Шиллером у цей час, побачили світло рампи у Веймарському театрі, яким керував Гете.

Антон Граф. Портрет Шиллера. 1790 р.

Гете і Шиллер були діаметрально протилежними за вдачею, і певне, саме це й живило міцну дружбу обох великих поетів: кожен із них цінував у другові те, чого сам не мав. Гете цікавило реальне життя людини і природи. Художнє мислення Шиллера було схильне до ідеалізації: у конкретних подіях і долях він шукав усесвітньо-історичні закономірності, а події й людські вчинки оцінював мірою свободи й людяності.

Пам’ятник Гете і Шиллеру в місті Сірак’юс (США)

Шиллер у Веймарі. XIX ст.

Гете і Шиллер розпочали дружнє змагання у створенні балад, відродили жанр балади. Відбулося це в 1797 році, який вони назвали потім роком балад.

Найвідоміші балади Шиллера — це «Рукавичка», «Полікратів перстень», «Івікові журавлі». Балади сприймаються як відгомін тих давніх часів, коли різні повір’я й перекази, живучи поряд із реальним життям, зливалися в примхливі фольклорні образи. У баладах найчастіше говориться не про якийсь конкретний історичний час, а про старовину загалом. Вони приваблюють і водночас лякають своїми дивовижними жорстокими сюжетами, вражають нез’ясованими таємницями природи.

Упродовж усього творчого шляху улюбленим жанром Шиллера залишалася драма. Особливо плідним у плані драматургії було останнє десятиліття. Він створює такі драматичні шедеври, як трилогія «Валенштейн» (1799), трагедії «Марія Стюарт» (1800), «Орлеанська діва» (1801), драму «Вільгельм Телль» (1804). У цих творах художньому аналізу піддано поворотні етапи в історії європейських народів, а також розробляється тема ролі людських пристрастей в історичних подіях.

Помер Шиллер передчасно в 1805 році.

Балади Шиллера — це маленькі драми. Вони мають напружений сюжет і побудовані так, що дія розпадається на окремі яви, стрімко рухаючись до фіналу. Герої балад сильні духом, здатні на подвиг і самопожертву.

У ряді балад сюжетним стрижнем стає іспит героя — перевірка його мужності, рішучості, відваги, як це відбувається в «Рукавичці».

У 2005 році режисер Мартін Вейхарт зняв фільм «Шиллер» про життя поета

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Шиллер вітав Велику французьку революцію. Його драма «Розбійники» з успіхом ішла в Парижі. Революційний Конвент проголосив Шиллера почесним громадянином республіки. Але захват поета змінився тривогою, а потім гнівом і відразою, коли було страчено короля Людовика XVI, а Франція здриґалася перед «законом гільйотини».

Шиллер розробив власну програму перебудови суспільства. Відповідь письменника на революційне насильство була такою: тільки перевиховавши людей, можна досягти покращення в політичній сфері. А допомогти в цьому повинно мистецтво.

Україна і світ

Знайомство українських читачів і глядачів із творчістю Шиллера почалося ще в XIX столітті. Перші переклади були здійснені Пантелеймоном Кулішем, Юрієм Федьковичем і Борисом Грінченком. Твори Шиллера перекладали також Олена Пчілка, Михайло Орест, Дмитро Загул, Борис Тен, Іван Стешенко, Євген Дроб’язко, Микола Лукаш та інші перекладачі.

Перша на території України вистава за твором Шиллера «Підступність і кохання» відбулася у Львові на сцені театру «Руська бесіда» у 1881 р.

«Вільгельм Телль» вийшов друком у Києві 1908 року в перекладі Бориса Грінченка, а також неодноразово йшов на сцені різних театрів України.

Українською мовою «Розбійники» вперше було показано в другій половині XIX століття також на сцені театру львівського товариства «Руська бесіда». А в 1918 році у Києві Панас Саксаганський поставив драму «Розбійники» в Державному народному театрі. Годі й казати, як по-сучасному лунали в ті буремні дні тираноборчі монологи Карла Моора. 1936 року Майк Иогансен напередодні арешту переклав і обробив п’єсу для юнацтва. Також переклав «Розбійників» українською відомий перекладач Борис Тен.

Пам’ятник Шиллеру в Детройті

Ілюстрація до драми «Вільгельм Телль»

Твори Шиллера неодноразово виходили друком в українських перекладах, вистави за драмами Шиллера користуються незмінною популярністю у глядачів.

Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) (1897-1983) — поет і перекладач. Його літературний псевдонім походить від стародавньої грецької назви річки Дніпро — Борисфен (Бористен).

Володів українською, грецькою, латинською, польською, німецькою, французькою, російською і чеською мовами, перекладав на українську твори Гомера, Есхіла, Гете, Міцкевича, Шекспіра, Шиллера, Пушкіна та багатьох інших поетів.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, ким хотів стати юний Фрідріх Шиллер. Що йому завадило?
• 2. Розкажіть, яким чином майбутній поет потрапив до Карлової академії. Як минули роки його навчання?
• 3. Поясніть, чому Шиллер змушений був тікати з батьківщини й поневірятися на чужині.
• 4. Простежте, як розвивалася творча біографія поета.
• 5. Проаналізуйте, яку роль відводив Шиллер мистецтву в житті кожної окремої людини й суспільства загалом.
• 6. Поміркуйте, у чому полягає трагізм особистої долі Фрідріха Шиллера.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Використовуючи мережу Інтернет, підготуйте віртуальну екскурсію місцями Шиллера.

1.4.2 Ода «До радості»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Як уже зазначалося, ще в Карловій академії під впливом викладача Абеля Шиллер захоплювався філософією. Професор доводив існування світової гармонії. Спираючись на вчення німецького філософа і вченого Лейбніца, він прагнув прищепити своїм вихованцям оптимістичне світосприймання, доводив існування світової гармонії, любові до ближнього, наставляв їх на шлях пізнання навколишнього життя.

Найвиразніше вплив його філософської концепції виявився в одному з найзнаменитіших творів Шиллера — оді «До радості» («An die Freude»).

Ода — урочистий вірш, присвячений якійсь історичній події або герою.

Вірш «До радості» зажив світової слави завдяки тому, що видатний німецький композитор Людвіг ван Бетховен завершив свою 9-ту симфонію грандіозним хором на його текст.

Шиллер написав оду «До радості» в 1785 році, у найщасливіший період свого життя у Лейпцигу, під впливом дружби з Готфрідом Кернером. Молодий юрист — однодумець поета — у важку хвилину запропонував утікачеві Шиллеру приїхати до Лейпцига. Заможний Кернер охоче й тактовно звільнив улюбленого поета від матеріальних турбот. Знавець історії, естетики, філософії, Кернер став йому не тільки другом на все життя, а й незамінним порадником. До речі, саме Кернер уперше написав музику на слова оди «До радості».

Певна річ, оптимістичний настрій оди не пояснюється лише короткочасними життєвими гараздами — в основу вірша покладений притаманний Шиллеру принциповий оптимізм, віра в людину, переконаність у тому, що люди можуть і повинні поріднитися між собою, жити в мирі й злагоді.

Ода «До радості» вважається одним із символів Європи, що утверджують спільність цінностей, які ці держави поділяють, їхню єдність у розмаїтості. Гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, які відстоює Європа.

Бетховен

ВИСОКА ПОЛИЧКА

На початку 50-х років XX ст. керівництво Федеративної Республіки Німеччина зробило оду «До радості» своїм гімном, але у 1952 році старий гімн повернули. У 1972 році Рада Європи затвердила оду «До радості», покладену на музику Бетховена в аранжуванні Герберта фон Караяна, Гімном Ради Європи, у 1985 році ода стала гімном ЄЕС, а у 1993 — гімном ЄЄ. У 2003 році було вирішено вважати гімном ЄЄ лише музику, заради рівноправ’я усіх мов.

Музику на оду «До радості» також писали багато інших композиторів, серед них Франц Шуберт (1815), Петро Чайковський (1865), Йоганн Штраус - молодший (1892).

Шиллер глибоко вивчав праці німецького філософа Іммануїла Канта (1724-1804), захоплювався його ідеєю про те, що в людину від народження вбудований моральний закон.

Ода «До радості» — справжній шедевр, одна з вершин світової поезії. У цьому вірші поет зумів передати душевний підйом, який виражав не лише очікування царства розуму і свободи напередодні Великої французької революції, а й споконвічне прагнення людства жити в радісній згоді й мирі.

Фрагменти з оди «До радості» були використані у фільмі «Механічний Апельсин» Стенлі Кубрика, другому фільмі про The Beatles «На Допомогу!» та у фільмі «Міцний горішок».

Рукопис оди «До радості» з автографом Шиллера

Оду «До радості» написано у формі урочистої пісні, де звучать здравиці на честь любові, дружби, природи, праці, свободи, Творця. Але не тільки радість зустрічі з друзями оспівана в поезії. На думку поета, у дружньому колі бенкетує все людство.

Рідко трапляється, щоб ліричний вірш набував такого глибокого філософського змісту і по-справжньому світової слави. Тема радості від людської співдружності широко розгортається у вірші, набуваючи різних варіацій: радість — рушійна пружина світу, радість пробуджує дружбу.

На думку Шиллера, найбільшими цінностями у Всесвіті є краса, любов і гармонія. Але люди, на жаль, не пам’ятають про це, ворогують одне з одним, забули про щирість почуттів, втратили вміння радіти, відірвалися від природи. Саме ця думка висловлена у вірші «До радості».

За Шиллером, лишився єдиний шлях, яким можна повернути людину до стану первісної гармонії, — мистецтво. Поет вважав, що саме здатність відчувати красу відрізняє особистість від тварини, а мистецтво виховує цілісну та гармонійну особистість. Він був переконаний: «Краса мусить спрямувати людей на шлях істини».

З німецької на українську оду «До радості» переклали Пантелеймон Куліш і Микола Лукаш.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Одного разу десять відомих авторів — Люко Дашвар (Херсон), Володимир Лис (Луцьк), Сергій Жадан (Харків), Галина Вдовиченко (Львів), Макс Кідрук (Рівне), Лариса Денисенко (Київ), Ірен Роздобудько (Донецьк), Олександр Гаврош (Ужгород), Євген Положій (Суми) та Яна Дубинянська (Крим) — вирішили поділитися любов’ю до життя і своїм рецептом радості. Спільну книгу вони назвали «Ода до радості». А радість у кожного буває різна: легка, як вітерець, або з присмаком смутку, тепла й тиха чи сонячно яскрава — обирайте свою.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте переклад оди «До радості».

An die Freude

Freude, schöner Götterfunken,

Tochter aus Elysium!

Wir betreten feuertrunken,

Himmlische, Dein Heiligtum.

Deine Zauber binden wieder,

Was die Mode streng geteilt,

Alle Menschen werden Brüder,

Wo Dein sanfter Flügel weilt.

Chor. Seid umschlungen, Millionen!

Diesen Kuß der ganzen Welt!

Brüder, überm Sternenzelt:

Muß ein lieber Vater wohnen!

Wem der große Wurf gelungen,

Eines Freundes Freund zu sein,

Wer ein holdes Weib errungen,

Mische seinen Jubel ein!

Ja, wer auch nur eine Seele:

Sein nennt auf dem Erdenrund!

Und wer’s nie gekonnt, der stehle:

Weinend sich aus diesem Bund!

Chor. Was den großen Ring bewohnet,

Huldige der Sympathie!

Zu den Sternen leitet sie,

Wo der Unbekannte thronet.

Freude trinken alle Wesen

An den Brüsten der Natur;

Alle Guten, alle Bösen:

Folgen ihrer Rosenspur.

Küsse gab sie uns und Reben,

Einen Freund, geprüft im Tod;

Wollust ward dem Wurm gegeben,

Und der Cherub steht vor Gott.

Chor Ihr stürzt nieder, Millionen?

Ahnest du den Schöpfer, Welt?

Such’ ihn überm Sternenzelt!

Über Sternen muß er wohnen.

Freude heißt die starke Feder:

In der ewigen Natur.

Freude, Freude treibt die Räder

In der Großen Weltenuhr.

Blumen lockt sie aus den Keimen,

Sonnen aus dem Firmament,

Sphären rollt sie in den Räumen,

Die des Sehers Rohr nicht kennt.

Chor. Froh, wie seine Sonnen fliegen:

Durch des Himmels prächt’gen Plan,

Laufet, Brüder, eure Bahn,

Freudig, wie ein Held zum Siegen.

Aus der Wahrheit Feuerspiegel:

Lächelt sie den Forscher an.

Zu der Tugend steilem Hügel:

Leitet sie des Dulders Bahn.

Auf des Glaubens Sonnenberge:

Sieht man ihre Fahnen wehn,

Durch den Riß gesprengter Särge:

Sie im Chor der Engel stehn.

Chor. Duldet mutig, Millionen!

Duldet für die beßre Welt!

Droben überm Stemzelt:

Wird ein großer Gott belohnen.

Göttern kann man nicht vergelten;

Schön ist’s, ihnen gleich zu sein.

Gram und Armut soll sich melden,

Mit den Frohen sich erfreun.

Groll und Rache sei vergessen,

Unserm Todfeind sei verziehn,

Keine Tränen soll ihn pressen,

Keine Reue nage ihn.

Chor Unser Schuldbuch sei vernichtet!

Ausgesöhnt die ganze Welt!

Brüder, überm Sternenzelt:

Richtet Gott, wie wir gerichtet.

Freude sprudelt in Pokalen,

In der Traube goldnem Blut:

Trinken Sanftmut Kannibalen,

Die Verzweiflung Heldenmut —

Brüder, fliegt von euren Sitzen,

Wenn der volle Römer kreist,

Laßt den Schaum zum Himmel spritzen:

Dieses Glas dem guten Geist.

Chor Den der Sterne Wirbel loben,

Den des Seraphs Hymne preist,

Dieses Glas dem guten Geist

Überm Sternenzelt dort oben!

Festen Mut in schwerem Leiden,

Hilfe, wo die Unschuld weint,

Ewigkeit geschwomen Eiden,

Wahrheit gegen Freund und Feind,

Männerstolz vor Königsthronen,—

Brüder, gälf es Gut und Blut —

Dem Verdienste seine Kronen,

Untergang der Lügenbrut!

Chor. Schließt den heil’gen Zirkel dichter,

Schwört bei diesem goldnen Wein:

Dem Gelübde treu zu sein,

Schwört es bei dem Stemenrichter!

Rettung von Tyrannenketten,

Großmut auch dem Bösewicht,

Hoffnung auf den Sterbebetten,

Gnade auf dem Hochgericht!

Auch die Toten sollen leben!

Brüder, trinkt und stimmet ein,

Allen Sündern soll vergeben,

Und die Hölle nicht mehr sein.

Chor. Eine heitre Abschiedsstunde!

Süßen Schlaf im Leichentuch!

Brüder, einen sanften Spruch

Aus des Totenrichters Mund.

До радості

Радість, гарна іскро Божа!

Несказанно любо нам

Увійти, царице гожа,

В твій пресвітлий дивний храм.

Все, що строго ділить мода,

В’яжеш ти одним вузлом,

Розцвітає братня згода

Під твоїм благим крилом.

Хор Обнімітесь, міліони,

Поцілуйтесь, мов брати!

Вічний Отче доброти,

Дай нам ласки й охорони!

Кого доля ощастила

Тим, що другові він друг,

Кого любить лада мила,—

Йдіть до нас в веселий круг.

Йдіть усі, хто зве своєю

В світі душу хоч одну!

Хто ж весь вік черствів душею —

Йди у іншу сторону.

Хор Хто живе в земній юдолі,

Всяк симпатії скорись!

Нас веде вона у вись,

Де Всесильний на престолі.

Радість п’ють усі істоти

З груді матері-землі,

Ті солодкії щедроти

Мають всі — і добрі, й злі.

Радість нас вином сп’яняє

І цілунком огневим;

І черв’як утіху знає,

І небесний херувим.

Хор Поклонітесь, міліони,

Перед мудрістю Творця!

Сповніть милістю серця

І чиніть його закони.

Радість — всесвіту пружина,

Радість — творчості душа,

Дивна космосу машина

Нею живиться й руша.

Радість квіти розвиває

І розгін дає сонцям,

Їх в простори пориває,

Не відомі мудрецям.

Хор Як у безмірі світила

Хором райдужним пливуть,

Браття, йдіть у славну путь,

Що нам радість освятила.

Вчених з істини свічада

Радість успіхом віта,

До чеснот провадить радо,

Хоч тропа до них крута;

На ясній вершині віри

Піднімає хоругов,

В день воскресний на псалтирі

Славить тих, хто смерть зборов.

Хор Будьте мужні, міліони!

Вірте, страдні, в кращий світ!

Тих, що справдять заповіт,

Прийме Бог у вічне лоно.

Божество не наградиме,—

От би нам зрівняться з ним!

Хай радіють із радими

Горе й злидні в крузі цім!

Не відомста, не погрози —

Всепрощення ворогам!

Хай не ллють у скруті сльози,

Не гризуться каяттям.

Хор Знищим книги борговії!

Помирімося усі!

Браття! Бог на небесі

Не забуде благодії.

Радість в келихах шумує,

Плин іскристий виграє,

Канібалів лють гамує,

Кволим духу додає.

В день веселля а чи тризни,

Коли ходить круговий,

Хай до неба піна бризне,

Дух прославимо благий!

Хор Все хвалу йому співає —

Хай гримить псалом гучний!

Дух прославимо благий,

Що над зорями витає!

Будь твердим в лиху годину,

Поміч скривдженим давай,

Всюди правду знай єдину,

Зроду клятви не ламай,

Не знижайсь перед потужним,

Коли треба — важ життям!

Шана й слава чесним, мужнім,

Згуба підлим брехунам!

Хор Станьмо дружною сім’єю,

Жити правдою й добром

Присягнімо цим вином

Перед вишнім Судією!

Переклад Миколи Лукаша

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, що таке ода.
• 2. Розкажіть історію написання оди Шиллера «До радості».
• 3. Простежте, у якій формі написано оду «До радості».
• 4. Проаналізуйте, що саме оспівано в поезії.
• 5. Прослухайте виконання оди на музику Бетховена. Яким пафосом вона сповнена? Поясніть чому.
• 6. Поміркуйте, чи справедливо оду «До радості» було обрано гімном Європейського Союзу.
• 7. Підготуйтеся до конкурсу виразного читання уривків з оди.
• 8. Вивчіть напам’ять уривки оди, які справили на вас найбільше враження.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

30 березня 2014 р., на 40-й день із дня смерті героїв Небесної Сотні, одночасно у п’яти містах України (Львові, Києві, Донецьку, Дніпрі, Харкові) відбувся соціально-культурний флешмоб — «ОДА до РАДОСТІ».

Ініціатива створена для вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні, а також на підтримку флешмобу Національного одеського філармонічного оркестру під управлінням Хобарта Ерла, що відбувся 22 березня 2014 р. в Одесі. Учасники флешмобу прагнули показати, що все, що у нас є — наша свобода, загальнолюдські цінності та безмежна відповідальність перед собою, перед близькими, перед тими, кого вже немає з нами. Тими, хто у своєму служінні нашій загальній меті про вільну і щасливу Україну віддали найдорожче, що у них було — свої життя. Ініціатором благочинної культурної ініціативи виступила патріотка України Христя Храновська.

Це була унікальна можливість показати, що наша сила — у єдності. І сьогодні немає більшої гордості, ніж бути громадянином нашої країни!

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Знайдіть і перегляньте запис флешмоб-концерту Львівського академічного симфонічного оркестру «INSO Львів» і камерного хору «Глорія», які виконали гімн Євросоюзу в Міжнародному аеропорту «Львів» ім. Данила Галицького. Підготуйтеся поділитися своїми враженнями від заходу.
• 2. Прослухайте пісню «Ода до радості» української групи «Танок на майдані Конго». Поміркуйте, чи має вона щось спільне з твором Ф. Шиллера.

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Просвітництво (XVIII ст.) — інтелектуальний і духовний рух кінця XVII — початку XIX ст. у Європі та Північній Америці. Основи просвітницького світогляду: відмова від релігійного світорозуміння та звернення до розуму як до єдиного критерію пізнання людини й суспільства.

Джонатан Свіфт — англомовний ірландський письменник, публіцист, сатирик, автор сатиричного філософсько-політичного роману «Мандри до різних країн світу Лемюеля Гуллівера», де він висміює все те, що його не задовольняло в сучасній Англії.

Йоганн Вольфганг Гете — уславлений письменник Німеччини, найяскравіша постать німецького Просвітництва, автор численних ліричних творів, літературних балад, романів, п’єс.

Фрідріх Шиллер — німецький поет, драматург, філософ та історик, автор оди «До радості».

Ключові поняття теми:

Просвітництво, сатиричний роман, літературна балада, ода.