Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

5.2. Генрік Ібсен (1828-1906)

В історії західноєвропейської «нової драми» Генріку Ібсену (1828-1906) належить роль новатора та першопрохідця. Ібсен першим із європейських драматургів звернувся до відкритого обговорення на сторінках своїх п’єс найсучасніших проблем доби.

Драми Генріка Ібсена викликали в сучасників неоднозначні оцінки, навіть скандали, навколо них протягом тривалого часу точилися дискусії. У його творчій спадщині багато п’єс, написаних «на злобу дня». Не все в них зрозуміле сучасному глядачеві, багато проблем із життя тодішньої Норвегії, які бурхливо обговорювалися в епоху Ібсена, втратили свою актуальність. Проте творчість Ібсена залишається живою і в наш час. Тому що головне у його творах — нагадування про моральну відповідальність людини за той вибір, який кожен з нас робить у своєму житті. У давньому театрі єдино значущою постаттю був актор, він сам вибудовував свою роль, сам вирішував, як йому грати. Завдання режисера зводилося до вказівок нейтрального характеру. Новий театр підніс функцію режисера на небувалу висоту, зробив його кимось на зразок диригента оркестру, без якого музика не звучатиме, ансамбль не створиться, а актори не зможуть якнайповніше втілити задум автора. Ми живемо в епоху великих режисерів, роль яких є визначальною і в театрі, і в кіно.

5.2.1 Життєвий і творчий шлях Генріка Ібсена

Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 року в невеликому норвезькому місті Шиєні. Родина Кнута та Марії Корнелії Ібсенів належала до місцевої аристократії. У ранньому дитинстві Генріка будинок його батьків був одним із центрів суспільно-світського життя містечка. Але у 1836 році, коли на ринку торгівлі лісом сталася криза, батько Ібсена збанкрутував. Різко змінився не тільки майновий стан сім’ї, а й ставлення до неї оточуючих. Хлопчику було тільки вісім років, та він гостро відчув цю зміну, як на свої роки став занадто серйозним, часто усамітнювався з книжками, олівцем і пензлем. Його здібності до малювання та літератури вражали вчителів, однак про подальше навчання годі було й думати.

Генрік Ібсен

Особливо важливим є те, що Ібсен зумів побачити в житті сучасників загальнолюдське, близьке й зрозуміле іншим народам і разом з тим залишитись глибоко національним письменником, сином своєї країни та свого часу.

Шиєнська церква

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Глибокий інтерес до живопису й скульптури зберіг драматург на все життя, і єдиним майном, яке його цікавило, були картини. В Італії він зібрав прекрасну, хоча й маленьку, колекцію картин епохи Відродження.

У п’ятнадцять років після конфірмації (церковного обряду повноліття) Генріку довелося покинути родину, щоб навчитися самому добувати свій хліб і пробити собі дорогу в життя. Наступні п’ять років він жив у ще меншому, ніж Шиєн, місті Грімстаді, де спочатку був учнем аптекаря, а потім його помічником. Оскільки платня у нього була невелика, а батьки не допомагали, майбутній письменник дуже бідував. Він не мав ні окремої кімнати, ні зимового одягу, ні пристойного взуття.

Становище Ібсена поліпшилося лише з появою нового власника аптеки, який підвищив юнакові платню й надав окрему кімнату. Генрік нарешті одержав змогу читати, займатися самоосвітою, писати вірші. Його епіграми й карикатури, які він малював на місцевих чиновників, не могли, звичайно, залишитися непоміченими в такому маленькому містечку й привернули до нього несхвальну увагу впливових людей. Ібсен став помітною постаттю в колі провідної молоді Грімстада, у нього з’явилися друзі й прихильники.

У 1848 році революційні події у Франції сколихнули всю Європу. Генрік Ібсен з юнацьким запалом став на бік тих, хто боровся за свободу. Він мріяв про майбутню незалежність своєї батьківщини. Ці настрої відобразились у його віршах і сонетах, написаних у цей час і об’єднаних під спільною назвою «Прокиньтеся, скандинави!»

Коли народився Генрік Ібсен, Норвегія не була незалежною: спочатку країна підпорядковувалася Данії, згодом — Швеції. І лише в 1905 році боротьба Норвегії за незалежність завершилася перемогою.

Будинок-музей Ібсена в Грімстаді

Трагедія «Катіліна» пройшла непоміченою критиками і театрами. Більшу частину її накладу, гроші на який дав Генрікові друг і палкий шанувальник його таланту, продали якомусь крамареві на обгортковий папір.

Столиця Норвегії Осло (Христианія)

Населення країни говорило на багатьох діалектах. Офіційною мовою була данська (близька до норвезької). Данці вважали норвезьку мовою неосвічених людей. Тому перед норвезькою інтелігенцією стояло завдання створити єдину національну мову.

Музей Ібсена в Осло

Тоді ж Ібсен написав і свою першу бунтарсько-романтичну трагедію «Катіліна», сюжет якої взяв із римської історії: боротьба заколотника Катіліни з сенатом. Проблематикою, ідеями, пафосом перетворення людини й суспільства ця історична драма була звернена до сучасної юному автору дійсності. Тут уперше з’явилася головна для п’єс Ібсена тема — бунт сильної самотньої особистості.

Ібсен, тепер уже письменник-початківець, вирішив переїхати до Христианії (колишня назва норвезької столиці Осло), щоб вступити на медичний факультет.

Спочатку Генрік відвідував приватні курси з підготовки до вступу — так звану «фабрику студентів». Відсутність потрібних коштів і неуспіх на іспитах закрили перед ним дорогу до університету. Проте Ібсен залишився у столиці. Ведучи життя вільного літератора, він писав вірші, співпрацював із періодичними виданнями, брав участь у робітничому русі, студентських демонстраціях, долучився до видання сатиричного журналу.

Перша п’єса Генріка Ібсена, яка побачила світло рампи, — це драматична поема на одну дію з життя вікінгів «Богатирський курган», яку він почав одночасно з «Катіліною» під назвою «Нормани», а закінчив у 1850 році. У цьому ж році відбулася прем’єра «Богатирського кургану» в Христианійському театрі.

Хоча літературна діяльність не принесла Ібсену матеріальних статків, проте зробила його ім’я досить відомим, особливо після успіху «Богатирського кургану». Тому коли знаменитий норвезький скрипаль і гарячий патріот Оле Буль організував у Бергені, багатому торговому місті, національний норвезький театр, він запросив молодого драматурга й поета Ібсена, який писав норвезькою мовою, на посаду штатного драматурга.

У другій половині XIX століття було створено так званий риксмол — літературну мову, що поєднувала елементи норвезької та данської. Інша група письменників боролася за лансмол, тобто норвезьку розмовну мову. Врешті офіційною мовою незалежної Норвегії став саме лансмол, або новонорвезька мова.

П’ять років Ібсен прожив у Бергені. Він фактично очолив Національний норвезький театр, був одночасно драматургом, режисером і художнім керівником. Кожен рік він писав для театру нову п’єсу. Перша з них, поставлена 2 листопада 1853 року, називалася «Ніч на Івана Купала». Творчість Ібсена розвивалася в цей час у руслі національної романтики. Він звертається до норвезького фольклору, його приваблюють могутні характери, сильні пристрасті, фантастичні колізії.

Для становлення Ібсена-драматурга бергенськиїї період надзвичайно важливий. Тут він досконало вивчив театр «зсередини» й оволодів секретами професійної майстерності.

У 1857 році Ібсену запропонували очолити Норвезький театр у Христианії. На посаді художнього керівника цього театру йому довелося витримати серйозну боротьбу за проникнення національної тематики на столичну сцену на противагу винятково данському впливові, який панував там, як і в усьому норвезькому культурному житті.

У 1858 році Ібсен одружився із Сюзанною Туресен, дочкою бергенського священика, яка відповідала його ідеалу дружини й друга, стала йому вірною супутницею на все життя.

Працюючи в Христианійському театрі, драматург створив цикл п’єс з історичного минулого своєї країни. Найбільш відомі з них — побудована на матеріалі давніх саг драма «Воїни у Хельгеланді» (1857) і народно-історична драма «Боротьба за престол» (1863). Цей період його творчості можна назвати національно-романтичним.

Сюзанна Ібсен

Пам’ятник Генріку Ібсену біля Національного театру в Осло

Генрік Ібсен майже на тридцять років залишив Норвегію. Він жив у Італії, в Німеччині, подорожував Європою. Але й за кордоном Ібсен залишився вірним національній норвезькій тематиці і ніколи не поривав зв’язків з батьківщиною. Він листувався з друзями, стежив за всіма суспільними й культурними подіями в Норвегії.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Для норвезького народу національна романтика була однією з форм боротьби за незалежність. Найбільше значення для національної романтики мав той соціальний прошарок, який був носієм національної самобутності Норвегії і основою її політичного відродження — селянство. Воно зберегло свій основний життєвий уклад і свої діалекти, у той час як міське населення Норвегії повністю сприйняло данську культуру і данську мову. Ця ситуація нагадує ситуацію в Україні за часів Російської імперії.

Нільс Бергслен. Ілюстрація до «Пер Гюнта»

Ім’я Бранда (у перекладі означає «вогонь») так само пов’язане з іменем Ібсена, як ім’я Фауста з іменем Гете. Цей твір відразу завоював прихильність видавців, критики і читачів. Крім нових і сміливих ідей та думок, у драмі-поемі читачі вперше зустріли реальне зображення норвезької природи й побуту, холодного, похмурого гірського ландшафту і суворих людей.

Ібсен так визначив своє творче завдання — зробити драму серйозною, примусити глядача мислити разом із автором і героями, перетворити його на «співавтора». Він вважав, що у драмі не повинні боротися ідеї, бо цього не буває в дійсності, треба показувати зіткнення людей, життєві конфлікти, у яких приховані ідеї, що борються.

У 1862 році Ібсен написав п’єсу із сучасного життя «Комедія кохання», яку не прийняла публіка. Протести і нападки в пресі, матеріальна скрута, остаточне розчарування в політиці, обурення, викликане дансько-прусською війною, в якій він цілком справедливо побачив загрозу незалежності всього півострова, підштовхнули письменника до думки виїхати за кордон. Йому вдалося за допомогою друзів отримати стипендію на поїздку до Італії, й у квітні 1964 року Ібсен виїхав із сім’єю до Рима.

В Італії Ібсен пише свої визначні філософсько-символічні драми, які принесли йому світову славу: «Бранд» (1865) і «Пер Гюнт» (1867). Основна проблема цих оригінальних драм (це своєрідні драматизовані поеми) — доля людської особистості в сучасному суспільстві. Центральні постаті цих п’єс діаметрально протилежні. Герой першої, священик Бранд, людина надзвичайної цілісності й сили. Герой другої, селянський хлопець Пер Гюнт, — втілення душевної слабкості людини. Головна проблема «Пер Гюнта» — проблема розриву людини з моральними цінностями й високої ціни, яку доводиться за це платити, підняла драму на загальнолюдський рівень.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Пісня Сольвейг і сюїта з музики норвезького композитора Едварда Гріга за мотивами п’єси-казки — перлини світової музичної культури. Саме завдяки музиці Гріга «Пер Гюнт» сприймається у всьому світі як втілення норвезької романтики.

Драматичні поеми «Бранд» і «Пер Гюнт» завершують перший період творчості Ібсена й передують другому — реалістичному. У більшості п’єс другого періоду автор звертається до сучасності, до нього належать вісім драм.

Генрік Ібсен. Приблизно 1875 р.

Реалістичні п’єси другого періоду — «Союз молоді», «Кесар і галілеянин», «Підпори суспільства», «Ляльковий дім», «Примари» і «Ворог народу».

Колись юнак Ібсен гаряче вітав революцію 1848-го року і став письменником під її впливом. Але його зріла творчість припала на час, коли революційність буржуазної демократії вже вмирала. Глибоке розчарування пронизує реалістичні драми Ібсена.

Генрік Ібсен посідав важливе місце у свідомості норвезького художника-експресіоніста Едварда Мунка. У травні 1906 року, після смерті письменника, він намалював трагічну сцену, пов’язану з Освальдом із драми Ібсена «Примари».

Едвард Мунк. Портрет самого себе з пляшкою. 1906 р.

«Будівничий Сольнеє» — перша після тривалої перерви п’єса, написана Ібсеном на батьківщині.

Драма «Ляльковий дім» користується успіхом до наших днів. Це п’єса про духовний бунт жінки проти брехливої моралі.

Третій період творчості Ібсена (1884 1900) — це теж вісім п’єс: «Дика качка», «Росмерсгольм», «Жінка з моря», «Гедда Габлер», «Будівничий Сольнеє», «Малий Ейольф», «Нон Габріель Боркман» і «Коли ми, мертві, прокидаємося». У своїх останніх творах Ібсен досліджує глибини людської психіки, тяжіє до філософського узагальнення.

У 1891 році драматург повернувся до Норвегії. Співвітчизники зустріли його із захопленням. У 1898 році вся країна урочисто відсвяткувала сімдесятиліття свого всесвітньо відомого письменника.

Ібсен дочекався щасливого дня, коли його рідна Норвегія у 1905 році отримала державну незалежність. Генріка Ібсена не стало 23 травня 1906 року.

З 1986 року, від 80-ліття з дня смерті Ібсена, у Норвегії щорічно вручається Ібсенівська премія за кращий драматичний твір.

Могила Ібсена в Осло

5.2.2 Художній світ Генріка Ібсена

У рідному місті Ібсена Шиєні діє Театр Ібсена. Син Генріка Ібсена Сігурд був відомим норвезьким політичним діячем і прогресивним журналістом, а онук Танкред став кінорежисером.

Незважаючи на помітне стилістичне розмаїття, всім п’єсам Генріка Ібсена властива єдність поетики, тобто сукупність прийомів, за допомогою яких письменник створює свій художній світ.

Генрік Ібсен став зачинателем «нової драми». Він розробив її художню форму, наповнив її соціальною, філософською і моральною проблематикою, розвинув мистецтво діалогу, ввів до нього живе розмовне мовлення. У сценічних картинах повсякденності драматург широко використовував символіку.

Ознаки поетики «нової драми»:

прозові твори, дія яких, як правило, відбувається в одній кімнаті й концентрується довкола кількох персонажів;
кілька переплетених сюжетних ліній;
ідеться про людську душу, про трагічну боротьбу індивідуальності за власний унікальний духовний світ;
немає чіткої межі між трагедією й комедією;
своєрідна композиція: починається показом ілюзії щастя, оманлива видимість якого розкривається внаслідок зіткнення характерів героїв або через непередбачувані сюжетні колізії;
незавершена кінцівка, відкритість фіналу.

Традиції ібсенівської драматургії відчутні у світовій літературі XX століття. Починаючи з 30-х років все більшу роль відіграє ібсенівськнй принцип аналітичної побудови п’єси. Розкриття передісторії, зловісних таємниць минулого, без яких неможливо зрозуміти сучасне, стає одним з улюблених прийомів як театральної, так і кінодраматургії (особливо у творах, де зображено судове розслідування).

Україна і світ

Творчість норвезького поета й драматурга була добре відома в Україні ще за його життя. У 1891 році вийшла стаття Івана Франка «Ворог народу» Г. Ібсена», а в 1898 — стаття до дня народження драматурга, в якій підкреслено світове значення його творчості. За мотивами вірша Ібсена «Сила спогаду» Іван Франко створив шедевр української філософської лірики «Школа поета (за Ібсеном)», а одна з повістей Франка має ібсенівську назву «Основи суспільства» (1894).

Нора з драми «Ляльковий дім» була однією з улюблених ролей славетної української актриси Марії Заньковецької.

Марія Заньковецька — Нора

До творчості Ібсена зверталася й Леся Українка, зокрема в статті «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.».

Статті Лесі Українки «Нові перспективи й старі тіні (Нова жінка західноєвропейської белетристики)» та Наталі Кобринської «Про «Нору» Ібсена» означили початок феміністичного дискурсу в українській літературній критиці.

Борис Грінченко, щоб дати світовий репертуар національному театрові, разом із дружиною Марією Загірньою та дочкою Настею перекладав твори норвезького драматурга.

У 1907 році, за рік по смерті Ібсена, його твори з’являються на українській сцені: у Руському народному театрі у Львові, Молодому театрі Леся Курбаса (п’єса «Ворог народу» йшла під назвою «Доктор Штокман»), Державному українському драматичному театрі ім. І. Франка («Велетні півночі»), Українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької («Примари») та ін.

Окремі драматичні твори Ібсена переклали А. Крушельницький («Коли ми, мертві, воскреснемо»), М. Загірня («Ворог народу», «Примари», «Нора» та ін.), Н. Грінченко («Гедда Габлер», «Жінка з моря» та ін.), М. Голубець («Пер Гюнт»), а також М. Грушевська, Ю. Кміт, Ю. Зорянчук, В. Гладка, К. Корякіна, І. Стешенко та інші.

Деякі вірші Ібсена переклали І. Франко, О. Жихаренко, О. Бурґардт, Д. Павличко, Н. Іваничук та інші.

П’єсу «Ляльковий дім» переклав О. Новицький.

Діалог літератур

В українській літературі початку XX століття знаходимо відгук багатьох творів славетного норвежця.

В основі поеми Івана Франка «Мойсей» лежить біблійна легенда, проте у трактуванні теми пророка та юрби вчуваються впливи Генріка Ібсена, творчість якого Франко добре знав і високо цінував.

Тематично перегукується з п’єсою «Бранд» драматичний етюд Олександра Олеся «По дорозі в Казку».

Замість брандового девізу «Все або нічого» герой драми Володимира Винниченка «Щаблі життя» обрав подібний: «Чесність із собою». Назву «Чесність із собою» має й один з романів письменника.

Жанр філософської казки, що далеко відходить від першоджерела, розробила в українській літературі Леся Українка. Драматична поема

«Пер Гюнт» і драма-феєрія «Лісова пісня» об’єднані спільною темою — темою зради самому собі. Образ Мавки символізує вірне кохання, як і образ Ібсенової Сольвейг. В обох п’єсах діє багато міфологічних персонажів, обидві покладено на музику.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкажіть, як відбувалося становлення Ібсена як особистості. Які чинники вплинули на формування його характеру?
2. Простежте, як відбувалося становлення Ібсена-драматурга.
3. Проаналізуйте, за які художні відкриття Ібсена вважають новатором у мистецтві драми.
4. Поміркуйте, чому творчість Ібсена привертала велику увагу українських митців. Яким чином і чому творчість Ібсена вплинула на формування мистецьких поглядів Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка?
5. Розгляньте ілюстрації Миколи Реріха до драматичної поеми Ібсена. Чи вдалося художнику передати казкову атмосферу «Пера Гюнта»?
6. Поясніть, як оцінювали сучасники творчість Генріка Ібсена. Які твори принесли йому світове визнання?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у дві групи, прочитайте одну з п’єс Ібсена («Бранд» або «Пер Гюнт») і підготуйте виступ на тему «У чому сенс людського життя?». Оцініть роботу кожної групи.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

1. Підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Генрік Ібсен у творчості норвезького художника Едварда Мунка».
2. Прослухайте пісню Сольвейг на музику Е. Гріга. Поділіться враженнями з однокласниками.

5.2.3 «Ляльковий дім»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Свою найвідомішу п’єсу «Ляльковий дім» Генрік Ібсен написав 1879 року, а в грудні цього року її було вперше поставлено на сцені Королівського театру у Копенгагені.

За драмою сім’ї Гельмерів стоїть реальна історія. Прототипом героїні Нори Гельмер називають дансько-норвезьку письменницю Лауру Кілер, особисте знайомство якої з Ібсеном почалося після того, як вона надіслала драматургові написану під впливом його поеми книжку «Доньки Бранда».

Сцена з вистави «Ляльковий дім» Генріка Ібсена. Драматичний театр В. Ф. Коміссаржевської. 1904 р.

Бетті Хеннінгс у ролі Нори. Копенгаген. 1879 або 1880 рік

Нора — головна мешканка «лялькового дому», — «лялечка-іграшка», спершу для батька, потім для чоловіка, які по-різному в неї «грають». Водночас Нора й «лялечка», яка поступово перетворюється на метелика й вилітає на волю.

Сюжет драми «Ляльковий дім» розгортається впродовж трьох днів у вітальні Гельмерів. Камерність, замкненість простору контрастують з інтенсивністю розвитку сюжету. Головне у цій п’єсі — внутрішня динаміка. Перш за все це стосується характеру героїні Нори Гельмер, яка з «жайворонка» й «білочки» перетворюється на зовсім нову, відмінну від себе колишньої людину.

Образ лялькового дому, який перш за все характеризує героїню, по-різному висвічує динаміку розвитку характерів драми. Їх п’ятеро, основних персонажів — сама Нора Гельмер, її чоловік Торнвальд Гельмер, подруга Христина Лінне, Нільс Крогстад, однокашник Гельмера й кредитор Нори, а також доктор Ранк, сусід та друг родини. Усі вони виявляють власне ставлення до світу «лялькового будинку» — світу ілюзорного благополуччя.

Символіка драми «Ляльковий дім»

У психологічній драмі Ібсена важливу роль відіграє символіка. Нора, героїня «Лялькового дому», з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім для чоловіка. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора. Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її по-іншому. Він сприймав Нору не як особистість, а як невід’ємну складову свого спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «лялечкою», «білочкою», «пташечкою», але нічим іншим, нічим більшим. Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання, і навіть у людську гідність і честь. Тут немає нічого справжнього.

Символічною є сама назва п’єси «Ляльковий дім»: молода жінка постає проти суспільства, не бажаючи бути лялькою в ляльковому домі.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Дискусія з приводу вчинку Нори переходила зі сцени у глядацьку залу, далі — у приватні вітальні. У суспільстві виникали такі бурхливі суперечки, що подекуди хазяї, приймаючи гостей, вивішували оголошення: «Просимо не говорити про «Ляльковий дім».

Існує своєрідна традиція продовження «історії Нори».

У 1890 році англійський письменник В. Безант розповів про те, що сталося «після фіналу»: Гельмер спився, діти виросли, дочка закохалася в сина Крогстада, який не хотів їхнього шлюбу, а її брат підробляє вексель, що потрапляє до рук Крогстада. Той шантажує сімейство, вимагаючи, щоб дівчина відмовилася від шлюбу, рятуючи брата. Вона накладає на себе руки.

Американська версія Е. Ченей звелася до «втішального» епілогу. Ставши сестрою милосердя, Нора рятує Гельмера під час епідемії холери, й подружжя возз’єднується.

У XX ст. цю традицію продовжив данський драматург Е. Б. Ольсен у п’єсі «Куди пішла Нора». Нора опинилася «на дні», серед злодіїв та повій, які її морально підтримують. Улаштувавшись на роботу на фабрику, вона впевнено дивиться в майбутнє. Гельмер марно намагається її повернути.

Сучасників Ібсена неприємно вразила нереалістична, на їхню думку, фабула п’єси «Ляльковий дім». Учинок Нори — втечу матері від своїх малих дітей та їхнього батька — важко зрозуміти навіть за умов жіночої емансипації, а тоді це було цілковитим скандалом. Актриси відмовлялися грати фінал п’єси. Наприклад, у Німеччині глядачі, обурені «аморальністю» Нори, влаштовували під час вистави демонстрації.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкрийте, якою атмосферою оточив Гельмер дружину. У чому це виявляється?
2. Поясніть, як у першому діалозі з Норою розкривається розуміння Гельмером шлюбу і ролі у ньому дружини і чоловіка.
3. З’ясуйте, чи можна на початку драми назвати Нору щасливою дружиною. Доведіть своє твердження.
4. Поміркуйте, чи можна назвати вчинок Нори злочином.
5. Простежте, як змінюється поведінка Нори у кожній дії. Про що це свідчить?
6. Поясніть, якої поведінки чекає Нора від свого чоловіка. Що і чому вона називає «дивом»?
7. Розгляньте, як змінюється поведінка Гельмера, коли він отримав лист від Крогстада.
8. Розкрийте, яку роль відіграють у п’єсі художні деталі.
9. Поясніть, що символізують у п’єсі: мигдалеве печиво; різдвяна ялинка на початку першої дії; на початку другої; танок, який танцює Нора; її перевдягання. Для чого в кінці драми Нора перебирається у своє звичайне вбрання?
10. Розкрийте символічне значення метафори «ляльковий дім».

Діалог літератур

Творчість Ібсена справила відчутний вплив на українську письменницю Ольгу Кобилянську (повісті «Людина», «Царівна», оповідання «Некультурна», «Valse melancolique»). Повісті Ольги Кобилянської започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, психологічна проза, у якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. Героїні Кобилянської — сильні, вольові жінки. Вони спроможні на одинокий виклик суспільству й намагаються утвердитися в чоловічому світі.

5.2.4 Чому «лялька» бунтує?

П’єса Ібсена «Ляльковий дім» починається ідилією, ніби сповненою краси й гармонії, а переходить у драму й закінчується руйнуванням сімейного вогнища: Нора залишає чоловіка й дітей і вирушає світ за очі, щоб на власний страх і ризик прокласти собі дорогу в житті. У чому ж справа?

Справа в тому, відповідає Ібсен, що співіснування цих двох людей не було справжнім шлюбом. «Ти ніколи мене не любив, тобі тільки подобалось бути у мене закоханим», — говорить Нора в останній сцені п’єси.

Чоловік Нори Торнвальд Гельмер, попри всі свої добрі якості, якими нагородив його автор (на початку п’єси видається, що Норі може позаздрити будь-яка жінка: милий, щедрий, закоханий), є, по суті, дрібним егоїстом, який у глибині душі не знає ніяких інших міркувань, крім тих, що диктуються благополуччям його власного «я». Його смаки, його уподобання, його погляди завжди й у всьому на першому плані.

Коли Нора іноді й відстоювала свою думку, чоловік не тільки ігнорував її, а ще й сердився і її ж називав упертою. Його закоханість настільки ж претензійна, наскільки й дріб’язкова. Усі думки, усі почуття Нори мають бути зосереджені на ньому одному. Він не переносить навіть, коли вона розповідає про людей, що були для неї дорогими в минулому, одразу ж починає ревнувати.

Своєрідними кайданами є для Нори шлюб: «Коли я оглянусь тепер назад, то мені здається, що я жила тут як той старець: мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе, Торнвальде. Ось у чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні переді мною».

У цих словах Нори вчувається погляд на неї самого Ібсена. З нею поводились, як з гарною іграшкою. А в ній, між тим, є все, щоб стати особистістю. Вона здатна на самопожертву заради коханої людини, та за вісім років шлюбу в Нори з чоловіком не було жодної серйозної розмови. Ніколи їй не надавали можливості обмінятися з ним думками, щоб розібратися в якомусь життєвому питанні.

Бідна Нора! Даремно вона чекає, що Гельмер вступиться за неї, візьме на себе її провину, захистить її. Великі хвилини випробування здатна витримати з честю лише справжня, готова на всі жертви любов. Удавана ж, себелюбна здатна лише провалитися. Між нею й чоловіком розверзлася прірва, яка й поховала її кохання до нього. Це було лише співжиття, а не шлюб. Вона повинна надолужити втрачене, тому геть з цього дому. Геть від цього чоловіка, який ніколи не був їй справжнім другом. І так занадто довго прожила вона з чужою людиною, прирікаючи на загибель свою особистість.

Саме ці думки та почуття й призвели до гуркоту воріт у домі Гельмерів, до вчинку Нори, який вже більше як століття викликає бурхливі емоції та суперечки.

Фінал «Лялькового дому» позбавлений пишномовності, і висловленою залишається лише суть. Своїм твором Ібсен боровся не за права жінки, він боровся за право людської істоти бути людиною, будувати своє життя й стосунки з іншими людьми на чесності, щирій повазі й справжніх почуттях.

Сцена з вистави чернігівського молодіжного театру «Нора», 2004 р. Переклад О. Новицького

Моральний урок, який подає п’єса «Ляльковий дім», був актуальним не тільки для сучасників драматурга. Він є надзвичайно важливим і в наш час. Сімейні стосунки багато важать у житті кожної людини (і не тільки її самої, а й тих, перед ким вона бере на себе батьківські обов’язки), щоб будувати їх на стереотипах та уявленнях, прийнятих у певному суспільстві. Варто кожному збагнути просту, але незаперечну істину — тільки справжні, непідробні почуття приносять реальне, а не ілюзорне щастя.

Такі думки прагнув висловити своєю п’єсою драматург, підводячи глядача до того, щоб той збагнув усю фальш і неприродність настанов, з якими тогочасні люди брали шлюб (а саме представники середнього класу, такі, як Нора і Гельмер, вважалися в часи Ібсена пересічними людьми).

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Прослідкуйте за авторськими ремарками та з’ясуйте, коли в Норі відбувається злам.
2. Поміркуйте, яка назва п’єси більш вдала — «Нора» чи «Ляльковий дім»? На чому акцентує кожна назва?
3. Розгляньте, Нора — «лялька» за суттю чи це її маска, роль? Для чого вона зображає ляльку?
4. Поясніть, чи є Гельмер негативним персонажем. Він — «лялька» чи «лялькар?
5. Визначте, у який момент починається дискусія в п’єсі (стосовно розвитку конфлікту).
6. Поміркуйте, наскільки виваженими можна вважати думки Нори, висловлені в її останньому монолозі.
7. Проаналізуйте, у чому сутність відкритого фіналу п’єси.
8. Поясніть, чи можливе повернення Нори (за життєвою і художньою логікою). Що сталося б, якби Нора залишилася в сім’ї?
9. З позиції людини XXI століття визначте, чи залишаються на сьогодні актуальними проблеми сімейного й суспільного життя, порушені Генріком Ібсеном. Напишіть твір на тему «Сучасне прочитання драми Ібсена «Ляльковий дім».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Уявіть, що Нора й Гельмер з’ясовують стосунки в суді. Об’єднайтеся в пари й, спираючись на текст драми, підготуйте захисні промови на захист поведінки Гельмера й на захист вчинку Нори.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в групи й подискутуйте, яке з продовжень історії Нори, викладених у статті підручника, на вашу думку, найбільш правдоподібне. Чому? Складіть свою версію продовження історії Нори.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем: