Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

4.3. Микола Гоголь (1809-1852)

Микола Васильович Гоголь (1809-1852) - прозаїк, драматург, поет, критик, публіцист.

Українець за походженням і ментальністю, Гоголь писав свої твори російською мовою. А оскільки тематика його творів як українська (збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород»), так і загальноімперська (збірка «Петербурзькі повісті», п’єси, повість «Мертві душі»), його творчість вивчають і в курсі української, і в курсі зарубіжної літератури.

Федір Моллер. Портрет Миколи Гоголя. 1840 р.

4.3.1 Життєвий і творчий шлях Миколи Гоголя

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Великі Сорочинці Полтавської губернії. Мати Гоголя, Марія Іванівна Косяровська, вийшла заміж у віці чотирнадцяти років, її наречений був удвічі старший за неї. Проживали вони у Василівці, родовому маєтку Гоголів-Яновських.

Після того, як під час пологів померли їхні перші двоє дітей, батько Гоголя повіз дружину народжувати до Сорочинців, до відомого на всю околицю доктора Трохимовського. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, що його назвали Миколою на честь Святого Миколая, чудотворна ікона якого прикрашала сорочинську Спасо-Преображенську церкву.

За визначенням французького публіциста Ежена Вогюе, з гоголівської «Шинелі» вийшла вся російська література.

За сімейними переказами, Гоголь походив зі старовинного українського козацького роду і був нащадком відомого козака Остапа Гоголя, полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького. Пізніше письменник звеличив його до легендарної постаті в образі Тараса Бульби.

Будинок батьків Гоголя. XIX ст.

Будинок-музей Гоголя в с. Великі Сорочинці

Музей-садиба Гоголя у Василівці

Батько Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський, служив секретарем у царського вельможі Д. Трощинського, господаря сусіднього маєтку в Кибинцях. Він був чудовим оповідачем і писав українською мовою п’єси, переважно комедії, для домашнього театру Трощинських. Можливо, саме сценічна діяльність батька визначила інтерес Гоголя до театру.

Атмосфера пожвавленого літературного життя, українського фольклорно-поетичного середовища, багатого на історичні перекази та народні легенди, велика бібліотека в маєтку в Кибинцях — усе це з раннього дитинства формувало в майбутньому письменникові інтерес до літератури, розвивало його творчу уяву та художні смаки.

На жаль, Василь Панасович помер, коли синові було 15 років.

Великий вплив мала на юного Миколу бабуся Тетяна Семенівна, мамина мати. Саме вона долучила онука до мовно-музичної культури рідної землі, з дитячих літ закладала в його душу любов до мови та відчуття слова.

Освіту Гоголь розпочав у Полтавському повітовому училищі, потім учився в Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії Гоголь особливо охоче вивчав давню українську історію, народні звичаї та усну народну творчість, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські образи, окремі сценки увійшли до його творів.

Ніжинська гімназія вищих наук

«Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав Микола Гоголь.

У Ніжині Гоголь написав свої перші літературні твори (вірші, сатири, драми), деякі з яких опублікував у рукописних журналах та альманахах. Він з успіхом виступав на сцені гімназійного театру як актор. Серед товаришів Гоголя побутувала думка, що він затьмарив би знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену.

Ще в роки навчання Гоголь, чутливий до соціальних негараздів, мріяв про таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства».

З такими ідилічними мріями після закінчення гімназії Гоголь прибув до Петербурга, який швидко спростував його ілюзії про чесну й корисну діяльність в умовах тогочасного суспільства. Петербург видався йому зовсім не таким величним і красивим, як він уявляв. Майбутньому письменнику довелося пережити бідність і всі випробування, пов’язані з життям у великому місті без рідних і близьких, без підтримки й опори.

Гоголь під псевдонімом В. Алое видав мрійливо-романтичну поему «Ганс Кюхельгартен». Незабаром у пресі з’явилися різко негативні критичні відгуки. Гоголь дуже болісно сприйняв свою невдачу.

Та потяг до письменницької праці не згасав. Невдовзі з’являться перші начерки майбутніх «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

У листопаді 1829 року Гоголю пощастило влаштуватися на посаду дрібного чиновника. «Скромніше за мене навряд чи хтось живе в Петербурзі», — писав Гоголь у квітні 1830 року і зізнавався, що довелося відбути всю зиму в літній шинелі. Мізерної чиновницької платні не вистачало на існування, ходити на роботу в поношеному одязі було принизливо. Гоголь вирішив залишити чиновницьку кар’єру.

Розчарувавшись у чиновницькій службі, Гоголь продовжував наполегливо займатися літературною працею. З юності закоханий у твори Пушкіна, за прикладом пушкінської прози він писав повісті про те, що знав і бачив з дитинства.

Гоголь незадовго до закінчення гімназії. Гравюра з невідомого оригіналу. 1827 р.

Гоголь переселився на Велику Міщанську вулицю, до тісної квартирки на четвертому поверсі. Цікаво, що в цьому ж будинку в 1828-1829 рр. жив польський поет Адам Міцкевич, знайомий відомих російських літераторів (Крилова, Жуковського, Вяземського, Плетньова, Пушкіна, Грибоедова), жоден з яких тоді, навесні 1829 року, не знав ще імені Миколи Васильовича Гоголя.

Згадавши про свої сценічні успіхи в Ніжині, Гоголь спробував улаштуватись актором до петербурзького Олександринського театру, та його визнали «цілком нездатним не тільки до трагедії або драми, а й навіть до комедії».

Перша повість «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — «Басаврюк, або Вечір напередодні Івана Купала» — з’явилася в лютневій і березневій книжках «Вітчизняних записок» за 1830 рік.

Микола Гоголь довго не наважувався підписати твори власним ім’ям. Для авторства «Вечорів...» він вигадав колоритного народного персонажа — пасічника Рудого Панька, який об’єднує розповіді. 1831 року в «Літературній газеті» були надруковані глава з повісті «Страшний кабан» за підписом П. Гличика, стаття «Декілька думок про викладання дітям географії» за підписом Г. Янова і стаття «Жінки», під якою вперше з’явилося власне прізвище автора.

Літературна громадськість столиці звернула увагу на молодого письменника. Виникли перші літературні знайомства, які відіграли значну роль у подальшому житті Гоголя. Зокрема Антон Дельвіг, ліцейський товариш Пушкіна, людина розумна й добра, помітив талант початківця та познайомив його із впливовим літератором Василем Жуковським, який доручив поету й критику Плетньову влаштувати Гоголя. Завдяки Плетньову, який обіймав на той час посаду інспектора Патріотичного інституту шляхетних панянок, Гоголь отримав у цьому інституті посаду вчителя історії.

Гоголь перебрався на нову квартиру, продовжив роботу над першою книгою «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

Наприкінці травня 1831 року відбулося знайомство Миколи Гоголя з Олександром Пушкіним. Ця зустріч кардинально змінила життя Гоголя: двадцятидворічний письменник увійшов до кола видатних митців свого часу. У такій атмосфері він закінчив роботу над «Вечорами...», які викликали загальне захоплення.

Ліричний образ України, створений Гоголем у «Вечорах...», назавжди ввійшов у європейську літературу. Нащадок запорожців, письменник своєю неповторною мелодійною ритмічною прозою, яка увібрала все багатство словесних барв живої народної мови, створив мальовничий портрет України, оспівав героїчні подвиги козацтва.

Працюючи над «Вечорами на хуторі біля Диканьки», він просив матір написати кілька слів про колядки, Івана Купала, русалок: «Безліч побутує поміж простого люду повір’їв, страшних переказів, легенд, різних анекдотів... Усе це буде для мене надзвичайно захопливим».

Сава Бродський. Гоголь. XX ст.

Пушкін відгукнувся про повісті так: «...Вони вразили мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена, без манірності, без бундючності. А місцями яка поезія! Яка чутливість! Усе це так незвичайно в нашій літературі, що я досі не отямився».

Уже в другій частині «Вечорів...» (1832) ліричні й героїчні картини України змінюються першими спробами «викривальних портретів» обивателів. М’який іскрометний гумор у творчості Гоголя потроху поступається місцем безжальній сатирі та сарказму.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Відомо, що життєві шляхи українських геніїв Тараса Шевченка і Миколи Гоголя не перетнулися. І це при тому, що жили й діяли вони майже одночасно в одному місті — у Петербурзі, де їм обом випало самоствердитися у своїх унікальних творчих здібностях.

Характерно, що вони обидва потрапили під вплив тих самих діячів культури. Зокрема, завдяки таким митцям, як Василь Жуковський та Карл Брюллов, а також деяким столичним впливовим аристократам перед Гоголем було відкрито двері в коло літературної еліти, а Шевченко вирвався з кріпацтва на волю і завдяки своєму художницькому таланту був зарахований студентом до елітного столичного вишу — Петербурзької академії мистецтв.

Проте великі українці обрали в імперії різні шляхи: якщо Микола Гоголь влився в російську культуру й немалою мірою посприяв її розвитку, то Шевченко утверджував літературу українську.

Після появи «Вечорів...» Гоголь став відомим модним письменником і мав змогу цілком присвятити себе творчості. Він написав ряд повістей, об’єднаних пізніше у збірник «Миргород». Влітку 1832 р. він познайомився в Москві зі знаменитим актором Михайлом Щепкіним, з українським фольклористом, першим ректором Київського університету Михайлом Максимовичем.

1833 року в Петербурзькому великому театрі була поставлена інсценізація на одну дію повісті з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — «Ніч перед Різдвом». Цього ж року Гоголь читав Пушкіну повість «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», про яку поет відгукнувся як про твір оригінальний і дуже кумедний. Спілкування з Пушкіним справило величезний вплив на становлення Гоголя-письменника. «Пушкін змусив мене подивитися на справу серйозно», — згадував Гоголь про зміну тональності «Вечорів...». Поет залучив Гоголя до участі в журналі «Сучасник».

У цей період, крім літературної діяльності, Гоголь працював над історією України, планував здійснити солідну історико-географічну працю «Земля і люди», на початку 1834 року він клопотався про одержання кафедри історії в Київському університеті, збираючись переїхати до Києва.

Т. Шевченко в листі із заслання до Варвари Рєпніної писав: «Я завжди читав Гоголя з насолодою... Наш Гоголь — істинний знавець серця людського! Наймудріший філософ!.. Я завжди шкодуватиму, що мені не вдалося познайомитися особисто з Гоголем. Особисте знайомство з такою людиною неоціненне...»

Ілюстрація Т. Шевченка до «Тараса Бульби» Гоголя

У грудні 1833 Гоголь писав своєму другові Максимовичу: «Уяви, я також думаю: Туди! Туди! До Києва! До древнього, прекрасного Києва! Він наш, він не їхній! Неправда! Там або довкола нього робилися справи старовини нашої. Я працюю, я всіма силами намагаюся, але на мене находить жах: можливо, я не встигну! Так, це славно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде зробити добра».

Кафедру в Києві Гоголю отримати не вдалося, проте за сприяння Плетньова він був затверджений ад’юнкт-професором Петербурзького університету, де читав два курси — історію середніх і стародавніх віків.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Результатом науково-викладацької діяльності Гоголя стала низка статей історико-культурологічної тематики, вміщених, крім художніх творів, до збірки «Арабески» («Про середні віки», «Про викладання загальної історії», «Погляд на облаштування Малоросії», «Про малоросійські пісні» та ін.). Уже після смерті письменника деякі повісті, що зображують Петербург «у всій його красі», були об’єднані в «Петербурзькі повісті». Це повісті «Шинель», «Ніс», «Невський проспект», «Записки божевільного». У петербурзьких повістях знайшли відображення побут і звичаї різних верств петербурзького суспільства — чиновників, військових, ремісників.

У повісті «Тарас Бульба» вперше в літературі Гоголь подав емоційні й напрочуд точні розгорнуті описи українських танців (танцю як вираженню внутрішнього стану й народного менталітету присвячені й деякі фрагменти у «Вечорах...» та в «Арабесках»),

Цикл петербурзьких повістей сповнений трагізмом сприйняття дійсності. За парадною пишністю Невського проспекту, цією виставкою людського марнославства й лицемірства, де фланірують люди-ляльки, люди-носи, люди-вуса, люди-бакенбарди, — «ховається і зникає істота ніким не захищена, нікому не дорога, нікому не потрібна», — так пише Гоголь про смерть героя «Шинелі», непомітного чиновника Акакія Акакійовича.

Місто в петербурзьких повістях — активна сила, яка визначає долі його мешканців. У цих повістях багато гротеску, фантастики, але це не фантастика «Вечорів», яка була засобом відтворення поетичного світу. У петербурзьких повістях це зла сила, втілення викривлених людських стосунків, нерозумного життя, побудованого на порушенні нормальної, природної логіки.

Федір Моллер. Портрет Гоголя

Близьким другом Гоголя була Олександра Осипівна Смирнова-Россет, одна з найбільш освічених та цікавих жінок свого часу, хазяйка літературного салону, знайома Жуковского, Пушкіна, Лєрмонтова та багатьох діячів російської культури. Своєю батьківщиною вона вважала Україну.

Ніжна дружба багато років пов’язувала Гоголя ще з однією світською красунею — Анною Вієльгорською, яка високо цінувала його творчість. За свідченнями сучасників, Гоголь навіть був закоханий в Анну, проте так і не наважився просити її руки.

О. Смирнова-Россет

Невідомий художник. Графиня Анна Вієльгорська. XIX ст.

У 1834 році заслуги Миколи Гоголя перед літературою були відзначені обранням його дійсним членом Товариства любителів російської словесності. 1835 року вийшла у світ перша частина збірника «Миргород». З повістей, які служать продовженням «Вечорів на хуторі біля Диканьки», особливу славу принесли письменнику «Старосвітські поміщики» й «Тарас Бульба».

Улітку 1835 року Гоголь вирушив до Василівки, а звідти — до Києва, до Максимовича. Того ж року протягом кількох місяців Гоголь написав один із найвизначніших своїх творів — викривальну сатиричну комедію «Ревізор».

Першу редакцію «Ревізора» Гоголь блискуче читав на вечорах у Жуковського, а 19 квітня 1836 року відбулася прем’єра комедії в Олександринському театрі. Кожна постать комедії, включаючи другорядні, була настільки переконлива й типова, що буквально з першої появи на сцені персонажі «Ревізора» стали загальновживаними іменами-прізвиськами. У галереї чиновників, виведених у «Ревізорі», представники російської поліційно-бюрократичної держави пізнали себе. Усі вони виступали в ролі «вищого лакейства» перед неприсутньою в комедії постаттю головного чиновника держави — Миколи І.

Комедія Гоголя своїми образами являла зловісний символ всього державного ладу Російської імперії. Це добре відчула вища петербурзька знать і сам Микола І, який після першої вистави, виходячи з ложі, зауважив: «Ну й п’єска: всім дісталось, а мені — найбільше!»

Реакційна критика Петербурга повстала проти автора, звинувачуючи його в наклепі — на чиновників, на добропорядних громадян, на суспільство загалом.

Інакше зустріла п’єсу «народна столиця» — Москва. У спектаклі (25 травня 1836 р.) грав цвіт Малого театру на чолі з М. Щепкіним (Городничим). Уся тодішня молодь була від «Ревізора» в захваті.

Однак атмосфера, що склалася навколо імені Гоголя після виходу у світ «Ревізора», гнітила й засмучувала письменника. Не знаходячи в собі сил для відкритої боротьби, він виїхав за кордон.

Під час подорожі Гоголь відвідав Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. В Італії він написав перший том поеми-роману «Мертві душі», що вийшов друком 1842 року.

Малюнок Гоголя до останньої сцени «Ревізора»

Тематика комедії «Ревізор» перегукується з тематикою сатиричної поеми Тараса Шевченка «Сон», де висміяно російське імперське чиновництво на чолі з царем Миколою І.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Останній твір Гоголя — поема у прозі «Мертві душі». Сюжет поеми побудовано на шахрайській операції головного героя Чичикова, який скуповує «мертві душі» (кріпаки-селяни, які померли у проміжок між ревізіями, що тривав 12-15 років, на папері рахувалися живими, юридично їх можна було купувати й продавати). Композиція роману — це подорож Чичикова, що дало можливість автору розгорнути широку панораму російського життя.

З появою «Мертвих душ» поглибився конфлікт Гоголя з російським суспільством. Письменника звинувачували в тому, що він показав у своїх творах чудову Україну й — мов би для контрасту — безрадісний стан Росії. Під тиском критики Гоголь поставив своїм завданням дати у другому томі «Мертвих душ» позитивний образ Росії, створити образ російської людини, «обдарованої божественними чеснотами». Та тонке відчуття геніального художника збурювалось нежиттєвістю створюваних ним образів: Гоголь тричі спалював другу частину поеми.

Незалежно від бажання Гоголя, його «Мертві душі» — найбільша сатира на дореформенне життя Російської імперії, що досягло межі економічного й духовного зубожіння.

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків істини. Про це — у «Вибраних місцях з листування з друзями» (1847), що, як і перший том «Мертвих душ», написані в Італії.

1848 року Гоголь повернувся до Росії. Він жив у Москві, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалив рукопис.

О. Іванов. Портрет Гоголя. 1841 р.

Останній будинок, де жив Гоголь у Росії. Москва, Нікітський бульвар

У лютому 1952 року, знесилений тяжкою хворобою, письменник помер.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, які життєві обставини найбільше вплинули на формування Миколи Гоголя.
• 2. Розгляньте портрети поета різних років на сторінках підручника. Визначте, які риси його характеру можна побачити на портретах.
• 3. Поясніть причини приїзду Гоголя до Петербурга. Якими були обставини перших років його столичного життя?
• 4. Розкажіть, який період творчості Гоголя найбільше пов’язаний з Україною. Як характеризують письменника його твори на українську тематику?
• 5. Проаналізуйте, які враження лягли в основу петербурзьких повістей Гоголя. Чи закономірним є об’єднання повістей в один цикл?
• 6. Обґрунтуйте причини несприйняття сатиричної комедії «Ревізор» петербурзьким товариством.
• 7. Розкрийте, чому творчість Гоголя врешті-решт призвела до його конфлікту з російським суспільством.
• 8. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

• 1. Об’єднайтесь у групи, подивіться по одному з випусків фільму «Дороги Гоголя», знятого до 200-ліття митця. Підготуйте для однокласників повідомлення про найцікавіше з того, що ви дізналися.
• 2. Об’єднайтесь у групи, подивіться по одному з фільмів «Три таємниці Гоголя», «Загублений рай», «Птиця-Гоголь». Підготуйте для однокласників повідомлення про найцікавіше з того, що ви дізналися.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією про рідні місця Гоголя, використовуючи документальний фільм-екскурсію «Гоголь і Василівка».

4.3.2 «Шинель»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Розквіт російської реалістичної прози пов’язують з іменем Миколи Гоголя.

Повість «Шинель» Миколи Гоголя належить до циклу «Петербурзькі повісті». Перша публікація твору відбулася 1842 року.

Повість розповідає читачеві про життя так званої «маленької людини». Головний герой твору — Акакій Акакійович Башмачкін, бідний титулярний радник із Петербурга. Він служив у департаменті переписувачем паперів, любив свою роботу і не претендував на щось більше. Зарплата його становила 400 рублів на рік, яких йому вистачало на прожиття за умови суворої економії.

Образ «маленької людини», відкритий ще Пушкіним, після появи повісті Гоголя «Шинель» став одним із центральних у російській літературі XIX ст. Тема відкрила дорогу зображенню «послідовників» героя твору Акакія Акакійовича у творчості М. Салтикова-Щедріна, М. Некрасова, О. Островського, Ф. Достоєвського, Л. Толстого, І. Буніна, А. Чехова та інших письменників. Багато хто з них намагався побачити в «маленькій людині» свого героя, із властивими йому почуттями доброти та шляхетності.

Композиційно повість поділяється на чотири частини: розповідь про обставини народження й хрещення героя, про його службу в департаменті, про жалюгідний стан його шинелі, фантастична історія про Башмачкіна-покійника.

Велике смислове навантаження має в першій частині повісті портретна характеристика головного героя. Є щось жалюгідне в його зовнішності: низенького зросту, трохи рябуватий, трохи рудуватий, підсліпуватий, з невеликою проплішиною, зі зморшками по обидва боки щік.

Якщо коротка передісторія нещасного Башмачкіна (розповідь про народження, вибір імені та хрещення) виконана в традиціях анекдота, то розповідь про департамент і чиновників, товаришів Башмачкіна по службі знімає цей комічний ефект. Колеги вважали Башмачкіна особою незначною, а молодь часто знущалася з нього. Фраза Акакія Акакійовича: «Залиште мене, навіщо ви мене ображаєте?» — повна драматизму. У цих словах вчувалося щось таке жалібне, що один молодий чоловік, який нещодавно поступив на службу й, за прикладом інших, дозволив собі посміятися з Башмачкіна, раптом зупинився, і з того часу все ніби змінилося перед ним і видалося іншим.

Та ось життя Акакія Акакійовича різко змінюється. «Сильний ворог» всіх петербуржців — «північний мороз» змусив нещасного Башмачкіна замислитися про нову шинель, бо його стара зовсім зносилася.

Проте купівля нової речі для Башмачкіна — ціла подія, пов’язана з великими матеріальними труднощами. Так у твір Гоголя входить ще одна тема — тема зацькованої бідністю «маленької людини». Через мізерну заробітну платню Башмачкін не може придбати нову шинель. Він зовсім занепав духом і замислився, на які гроші її пошити.

Комічний ефект, відчутний у розповіді про «нещастя», що весь час сипалися на голову Акакія Акакійовича (то «ціла шапка вапна» впаде на нього з даху, то «сажотрус зачепить і вичорнить» його всього), повністю зникає. Безжалісно розповідає Гоголь, на які обмеження пішов його герой заради нової шинелі: він перестав по вечорах пити чай і запалювати свічки, став ходити по вулицях дуже обережно, щоб не стерти взуття й т. п.

Обкладинка твору видання 1890-х років

Борис Кустодієв. Акакій Акакійович на Невському проспекті

Сава Бродський. Ілюстрація до повісті Гоголя «Шинель». XX ст.

Кравець Петрович, який пошив Башмачкіну шинель, — єдина людина, що взяла участь у долі Акакія Акакійовича. Нова шинель стала справжньою подією в житті гоголівського героя. Того дня він ішов на роботу як на свято.

Але сталося нещастя: вночі, коли Акакій Акакійович повертався з прийому, влаштованого колегами, у нього вкрали шинель. Для Башмачкіна, який стільки витерпів заради неї, це справжнє горе.

З боку представників влади Акакій Акакійович, замість допомоги й співчуття, зустрів повну байдужість. Більше того: «значна особа» обурилася нахабністю Башмачкіна, який вимагав пошуків злодія: «Чи знаєте ви, кому це говорите? Чи розумієте ви, хто стоїть перед вами?...» Смерть нещасного Акакія Акакійовича — не стільки наслідок пропасниці, скільки людської байдужості й жорстокості.

Остання частина повісті — фантастична (розповідь про мерця, який знімає з генерала шинель) — несе велике ідейно-смислове навантаження. Її можна розглядати і як деяку моральну пересторогу «значним особам», і як сумний висновок автора. У реальному житті, суворій імперській російській дійсності «маленька людина» не має можливості заявити про себе, про свої права, вимагати до себе уваги та поваги, тому письменник обирає фантастичну кінцівку для своєї повісті.

Незважаючи на «унікальність» створеного Гоголем образу Башмачкіна, він не постає у свідомості читача самотнім. Ми усвідомлюємо існування безлічі таких самих маленьких, принижених людей, які поділяли долю Акакія Акакійовича.

Прагнучи справедливості, Гоголь у фантастичному епізоді воскресіння Акакія Акакійовича дає йому змогу поквитатися зі своїми мучителями. Зриваючи шинель із сановної особи, Башмачкін стає в очах мільйонів принижених і ображених героєм, здатним захистити себе й відповісти на несправедливість навколишнього світу. Так здійснилася помста «маленької людини» чиновницькому Петербургу.

Українською мовою повість Гоголя «Шинель» переклав Антін Хуторян.

В узагальненні образу «маленької людини» позначилася геніальність письменника, який сатирично зобразив суспільство, що породжує сваволю й насильство, де зростає жорстокість і байдужість людей одне до одного.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Опишіть, яким ви уявляєте Акакія Акакійовича Башмачкіна.
• 2. Проаналізуйте, які прийоми використовує письменник, щоб якнайповніше створити образ головного героя повісті.
• 3. Поясніть, чим стала для Башмачкіна ідея про нову шинель. На що він готовий заради її втілення?
• 4. Обґрунтуйте типовість подій, про які йдеться в повісті Гоголя. Чи є у творі автобіографічний елемент?
• 5. Розгляньте ілюстрації різних художників до повісті. Які з них справили на вас найбільше враження?
• 6. Простежте шлях Акакія Акакійовича від візиту до «значної особи» до смерті.
• 7. Поміркуйте, чим пояснюється фантастична кінцівка повісті.
• 8. Подискутуйте: повість «Шинель» смішна чи сумна?
• 9. Накресліть у зошиті й заповніть таблицю.

План	Період «капота»	Період нової шинелі
Ставлення Башмачкіна до переписування паперів
Розваги героя
Зовнішній світ у свідомості Башмачкіна
Ставлення колег до Башмачкіна та його шинелі
Ставлення героя до змін у житті

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

• 1. Подивіться разом з однокласниками відеоряд з ілюстрацій російських художників до повісті Гоголя «Шинель». Музичний супровід — музика А. Шнітке. Поділіться враженнями.
• 2. Подивіться мультфільм Ю. Норштейна «Шинель». Обговоріть його з однокласниками.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Підготуйте буктрейлер за повістю М. Гоголя «Шинель».

4.3.3 «Ревізор»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

«Ревізор» — комедія у п’ятьох діях, написана Миколою Гоголем упродовж 1835-1836 років.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Вважається, що сюжет комедії підказав авторові Олександр Пушкін, який розповів Гоголю про випадок, що трапився у місті Устюжні Новгородської губернії — про якогось проїзного пана, що видав себе за чиновника міністерства й обібрав усіх міських жителів. Почавши писати «Ревізора», Гоголь пообіцяв Пушкіну: «Клянуся, буде смішніше за чорта». Своєї обіцянки він дотримав.

У січні 1836 року Гоголь уперше прочитав комедію «Ревізор» на вечорі у Василя Жуковського в присутності великої групи літераторів. Пушкін, Тургенев та Жуковський високо оцінили комедію. У 1842 році Гоголь написав другу редакцію п’єси.

Сцена з комедії «Ревізор», дія V, ява IX. Постановка А. І. Храповицького. 1839 р.

«У «Ревізорі» я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, що я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях й у тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім. Але це, як відомо, зробило приголомшливу дію. Крізь сміх, що ніколи ще в мені не проявлявся в такій силі, читач почув смуток», — писав Гоголь про «Ревізора».

Конфлікт комедії «Ревізор» побудовано на комічному збігу, на страху викриття чиновницьких махінацій. У місто їде ревізор, а тому, вирішують герої п’єси, його терміново потрібно знайти, зустріти й підкупити. Обман, такий простий і звичний, закручує дію комедії. Кожному з героїв є чого боятися, в усіх є гріхи, усі несумлінні, ніхто не виконував належним чином своїх обов’язків у місті.

Від страху втративши здоровий глузд, чиновники приймають за ревізора брехуна Хлестакова. А Хлестаков поводиться самовпевнено й нахабно, так, як в уяві міських чиновників, може поводитись тільки ревізор.

На початку п’єси Хлестаков ні за кого себе не видає. Як це не парадоксально, чиновників обманула його щирість. Досвідчений брехун навряд чи провів би городничого, який «шахраїв із шахраїв обманював».

Титульна сторінка першого видання комедії «Ревізор»

Хоч він і не розуміє, чого це з ним усі такі люб’язні, Хлестаков починає скаржитися на життя. Хлестаков звик жити не замислюючись, та він завважує, що чиновники бояться чогось і готові виконувати будь-які його прохання. І він з радістю на це погоджується.

Проблема хабарництва обігрується в комедії із властивим Гоголю гумором. Мовчазна змова загального хабарництва давно охопила Російську імперію. Усі настільки звикли до цього, що на прохання Хлестакова про гроші чиновники відгукуються з радісним полегшенням — і цей бере, отже, усе обійдеться!

Це знамення часу сприймалося читачами та глядачами й сприймається досі як близьке й зрозуміле, адже Росія (а з нею разом інші постімперські країни) дотепер не вийшла з гоголівського сну «ревізорівщини».

У Хлестакова, якого прийняли за ревізора, з’являється так багато прохачів, що всіх прийняти неможливо. Люди рвуться навіть у вікно, вони скаржаться на чиновників, просять про захист і допомогу. Адже в гоголівській комедії немає жодного чиновника, який не краде, а сумлінно виконує свої обов’язки. Відсутність моралі стала атрибутом будь-якої, навіть найменшої, влади та роз’їла суспільство зсередини.

Переконавшись у цілковитій неосвіченості та обмеженості повітових чиновників, Хлестаков дає повну волю своїй фантазії. Він оголошує себе письменником, бреше про високі чини та статки. А йому всі вірять, не замислюючись, бо обман взаємовигідний героям комедії.

Комедія починалася з читання листа зі звісткою про приїзд ревізора. Закінчується ж вона читанням листа Хлестакова, у якому розкривається обман. Розв’язка веселої історії для чиновників трагічна: приїхав справжній ревізор.

Але чи залишає Гоголь надію на те, що тепер усе буде по-іншому? Ні. Чиновники побіжать так само підкуповувати того, хто справді перевіряє. Моральний занепад досягнув тої межі, коли зміна осіб навряд чи змінить ситуацію. А якщо не вдасться підкупити, то на місце цих чиновників прийдуть інші, але такі самі. Адже влада та відсутність контролю, особливо внутрішнього, розбещує людей.

Імперське суспільство заражене найстрашнішим вірусом, який воно залишило нам у спадок, — відсутністю чесності й правди на всіх рівнях влади.

Олександр Константиновський. Ілюстрації до комедії «Ревізор». 1950 р.

Смішне виявляється в тій серйозності, з якою ставиться до своєї справи кожен із персонажів комедії. Читачеві й глядачеві збоку видно всю нікчемність їхньої діяльності.

Гоголь сміється як над усім провінційним містечком, так і над його окремими мешканцями, над їхніми соціальними вадами. Беззаконня, казнокрадство, хабарництво, корисливі мотиви, замість турботи про суспільне благо,— все це показано в «Ревізорі» у вигляді тих загальновизнаних форм життя, поза якими чиновники не уявляють собі свого існування.

Викриваючи погане, Гоголь вірив у торжество справедливості, яка переможе, як тільки люди усвідомлять згубність «поганого». А задля того, щоб усвідомили, Гоголь висміює все ганебне, нікчемне.

«Ревізор» — п’єса новаторська. Гоголь уперше створив соціальну комедію без любовної лінії. Залицяння Хлестакова до Анни Андріївни та Марії Антонівни — швидше пародія на високі почуття. У комедії немає також жодного позитивного персонажа. Коли письменнику дорікали цим, він відповідав, що головний позитивний герой «Ревізора» — сміх.

Перший переклад «Ревізора» українською в 1875 році належить відомому українському письменнику, драматургу, театральному акторові М. Кропивницькому. Перекладав п’єсу для свого театру й М. Садовський. Також «Ревізора» перекладали В. Сімович, О. Коваленко, Остап Вишня, А. Хуторян, В. Шкляр.

Те, що відбувається в п’єсі, виявляє в людях їхнє істинне потворне й смішне єство, викликає сміх над ними, над їхнім життям, яке було життям усієї країни. «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь!» — ці фінальні слова Городничого звернені не тільки до охоплених сміхом глядачів.

Сцена з вистави «Ревізор», м. Полтава

Сценічне та екранне життя «Ревізора»

25 травня 1836 року п’єсу було вперше поставлено в Москві в Малому театрі. До 1870 року комедія йшла лише в першій редакції, потім — у другій.

У 1908 р. «Ревізора» вперше було поставлено в Московському художньому театрі (режисери Станіславський і Немирович-Данченко).

Ішов «Ревізор» і за кордоном, у театрах Парижа, Берліна, Праги, Белграда, Відня, Брюсселя, Дрездена, Лондона, Варшави.

У Києві вистава «Ревізор» в останні роки йшла в театрах ім. Івана Франка та ім. Лесі Українки.

З успіхом іде безсмертна комедія Гоголя на сцені театрів багатьох міст України.

Фільми за комедією Гоголя з однойменною назвою зняті в 1952 (режисер В. Петров, СРСР), 1982 (режисер В. Плучек, СРСР) і 1996 (режисер С. Газаров, Росія) роках.

Режисер Леонід Гайдай зняв у 1977 році екранізацію комедії Гоголя під назвою «Інкогніто з Петербурга».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Поясніть, яка основна тема комедії «Ревізор». Чи виконав письменник поставлене перед собою завдання: «зібрати в одну купу все дурне в Росії... і за одним разом посміятися над усім»?
• 2. Схарактеризуйте персонажів комедії. Чи є в «Ревізорі» позитивні герої?
• 3. Простежте, чи усвідомлюють чиновники, що вони порушують закон. З чого це видно?
• 4. Розкажіть, хто такий Хлестаков. Чи діяв він за завчасно обдуманим планом? Чому, на вашу думку, слово «хлестаковщина» стало загальним і що воно характеризує?
• 5. Розгляньте, якими засобами чиновники намагаються «нейтралізувати» ревізора. Чи вдається їм це?
• 6. Поясніть, чи здається вам правдивою розв’язка «Ревізора».
• 7. Обґрунтуйте, у чому смисл фінальної сцени комедії.
• 8. Проаналізуйте, які засоби комічного використовує письменник.
• 9. Перелічіть риси новаторства в комедії Гоголя «Ревізор».

Діалог культур

Афіша фільму «Ревізор». 1982 р.

За мотивами творів Миколи Гоголя створено 25 опер і 4 балети. Серед них відомі оперні спектаклі «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Черевички» П. Чайковського, «Майська ніч», «Ніч перед Різдвом» М. Римського-Корсакова, «Ніс» Д. Шостаковича, «Тарас Бульба» М. Лисенка, а також балет Є. Станковича «Ніч перед Різдвом».

В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.

Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.

Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.

Гоголь і кіно

Твори Миколи Гоголя екранізували десятки разів. Зокрема, це «Ніч перед Різдвом» (фільм, 1913 р.), «Тарас Бульба» (фільм, 1936 р.), «Ніч перед Різдвом» (мультфільм, 1951 р.), «Травнева ніч, або Утоплена» (фільм, 1952 р.), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (фільм, 1961 р.), «Вій» (фільм, 1967 р.), «Пропала грамота» (фільм, 1972 р.), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (фільм, 1983 р.), «Мертві душі» (фільм, 1984 р.), «Вечори на хуторі біля Диканьки» (мюзикл, 2001 р.), «Сорочинський ярмарок» (мюзикл, 2004 р.) та багато інших.

Кадр із фільму «Мертві душі», 1984 р.

Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).

2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моїсеєва «Ніч на Лисій горі» за мотивами творів Миколи Гоголя.

Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004).

2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгеном Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.

Мотиви гоголівських творів та їхні персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.

Україна і світ

Існує багато перекладів творів Миколи Гоголя з російської на українську мову. Зокрема, славнозвісного «Тараса Бульбу» вперше переклав П. Головацький (Львів, 1850 р.). Існує також переклад Миколи Садовського (Тобілевича), виданий в 1918 році в часи УНР. Цей переклад творчо відредагував І. Малкович і випустив у «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-зі» у 2005 р. У 1952 р. був виданий переклад А. Хуторяна. А в 2005 році у видавництві «Кальварія» побачив світ переклад канонічного видання повісті Гоголя 1835 року, який здійснив популярний український письменник В. Шкляр.

Перший переклад першого тому поеми «Мертві душі» здійснив 1882 року Іван Франко. У 1934 році його переклав Григорій Косинка (під редакцією В. Підмогильного), у 1935 році з’явився переклад за редакцією А. Хуторяна, Ф. Гавриша, М. Щербака (два томи поеми). У 1952 році вийшов переклад за редакцією І. Сенченка (два томи поеми).

«Пропалу грамоту» переклала Леся Українка.

Перекладав Миколу Гоголя видатний поет і перекладач Максим Рильський — «Ніч проти Різдва», «Вій».

Ряд повістей зі збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» перекладені з російської на українську в 30-ті роки XX ст. — у роки репресій проти української культури, тому імена перекладачів не відомі. Ці переклади вийшли в серії «Шкільна хрестоматія» у 2008 році.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Об’єднайтеся в групи за інтересами й підготуйте літературну вікторину на одну з тем:

• Вплив Миколи Гоголя на українську та російську літератури.
• Микола Гоголь — загадкова постать.

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — напрям у мистецтві й літературі, мета якого — аналітично осмислювати життя та повно, достовірно і всебічно зображувати його, зосереджуючи увагу на типовому. Письменники-реалісти закликали митців не ідеалізувати людину і світ, не фантазувати і не прикрашати їх, а показувати такими, якими вони є.

Оноре де Бальзак — видатний французький письменник-реаліст, автор епопеї «Людська комедія». У своїй повісті «Гобсек» Бальзак дослідив згубну владу золота над людською душею.

Микола Гоголь — російський і український письменник українського походження, з іменем якого пов’язують розквіт російської реалістичної прози. Автор повісті «Шинель» про «маленьку людину», петербурзького дрібного чиновника Башмачкіна, сатиричної комедії «Ревізор» про звичаї та мораль провінційного чиновництва.

Ключові слова:

реалізм, типовість, соціально-психологічна проза, натуралізм.