Зарубіжна література. 9 клас. Кадоб’янська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Розділ 4. Реалізм

Поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу Популярності цього мистецького напряму сприяє загальна доступність і зрозумілість його естетичних засобів.

Пригадайте, чи траплявся вам раніше термін реалізм? У якому контексті?
Поміркуйте, якими рисами може характеризуватися реалістичне мистецтво слова?
Складіть асоціативний ряд до слова реалізм.

Опрацювавши розділ підручника «Реалізм», ви:

— складете уявлення про реалізм як літературний напрям;

— ознайомитеся із творчістю його геніальних представників;

— з’ясуєте, як письменники розуміли дійсність та пояснювали її вплив на особистість;

— простежите, які літературні жанри найбільше відповідали потребам «нового мистецтва» — реалізму;

— зрозумієте, як видозмінювався реалізм у своєму розвитку.

Реалізм як напрям у мистецтві

Типовий — який часто трапляється; характерний, звичайний, природний для кого-, чого-небудь.

Реалізм як літературний напрям виник і розвинувся як реакція на романтизм і, зокрема, байронізм 30-х років XIX ст. «Титанічні герої» романтизму поступово втрачали свою популярність, на перший план виступали практичні цінності, новий тип взаємин між людьми потребував аналізу життя з нових соціально-психологічних позицій, а сентиментально-філософська лірика втрачала життєдайні сили. Нове мистецтво — реалістичне — розробляло нову художню систему, що внутрішньо відповідала сучасності, її духу й стилю життя, була здатною найбільш повно її осягнути й висловити.

4.1.1 Історія формування реалізму

Теорія літератури

Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — напрям у мистецтві і літературі, мета якого — аналітично осмислювати життя та повно, достовірно і всебічно зображувати його, зосереджуючи увагу на типовому. Письменники-реалісти закликали митців не ідеалізувати людину і світ, не фантазувати і не прикрашати їх, а показувати такими, якими вони є.

Термін «реалізм» не був новим для XIX ст. За доби Античності вважали, що мистецтво наслідує природу, тому його основою є реальне. У добу Середньовіччя реалізмом називали один із напрямів філософії. Тенденції реалістичного художнього мислення простежувалися вже в епоху Відродження у творчості Сервантеса і Шекспіра. У XVIII ст. під реалізмом розуміли практичний, із тверезим глуздом тип мислення і поведінки, який відрізняється від типу мрійника, «ідеаліста». Герої творів Данієля Дефо, Джонатана Свіфта, Готгольда Лессінга не лише демонстрували надзвичайні розумові здібності і новий тип мислення, вони всебічно розкривали взаємозв’язки і взаємовпливи між людиною і середовищем. У тому ж XVIII ст. реалістами загалом називали людей, які ставили перед собою таку мету, якої можна було досягти.

На межі XVIII-XIX ст. реалістами називали митців, які у своїй творчості зверталися до зовнішнього, об’єктивного світу — до природи, оточення, суспільства.

У 20-х роках XIX ст. реалізмом французькі критики назвали «нову школу» в мистецтві слова, не схожу на «літературу ідей» (класицизм) і популярну на той час «літературу образів» (романтизм). Починаючи з 30-х років XIX ст. новий літературний напрям набув неабиякого розвитку у Франції, а згодом і в інших європейських літературах.

Автопортрет Густава Курбе. XIX ст.

Його основні тенденції проявлялися і продовжують проявлятися в різних видах мистецтва. Як стиль реалізм актуальний і нині.

Першими намагалися сформулювати естетичні положення теорії реалізму видатні представники мистецтва Просвітництва француз Дідро і німець Лессінг. Другу спробу здійснили французькі письменники Шанфльорі та Дюранті. Формулюючи правила мистецького напряму, вони посилалися на досвід реалістичного мистецтва у малярстві, основоположником якого вважали Курбе, який у своїх роботах звертався до повсякденного життя і соціальних проблем.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Жан Дезіре Густав Курбе (1819-1877) — французький живописець, скульптор, графік. Курбе вважав, що реалізм у живописі — якомога більш точна та об’єктивна передача дійсності; завдання мистецтва — відображати всі грані життя, а не лише ідеалізованого уявлення про нього. У 1855 році Густав Курбе відкрив у Парижі власну персональну виставку «Павільйон реалізму», але особливу популярність здобув своїми пізнішими роботами.

Густав Курбе. Замок у Блоне. XIX ст.

У живописі реалізм раніше представляли Мікеланджело, Рембрандт, Рубенс. У середині XIX ст. він став художньою системою зі своїм методом, найраніше виявився у пейзажі, потім у портреті: Теодор Руссо і Франсуа Добіньї, Жан Франсуа Мілле і Каміль Коро, Густав Курбе й Оноре Дом’є, Ілля Рєпін і Ісак Левітан.

Ісак Левітан. Осінь. Річка. XIX ст.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

«Запорожці пишуть листа турецькому султанові» — відома картина видатного українського художника Іллі Рєпіна. Малювання величезного панно (2,03 х 3,58 м) митець почав у 1880 році, а завершив лише в 1891 році. Етюди до картини Ілля Рєпін створював у кубанській станиці Пашківській, Катеринославі та в маєтку Качанівка Чернігівської губернії. Сюжетом для картини став лист запорожців турецькому султанові Махмуду IV, написаний у 1676 році як відповідь на пропозицію перейти до нього на службу. Надзвичайна сила щирого нестримного, вільного мажорного сміху є чи не головним героєм полотна.

Ілля Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султану. XIX ст.

Заповідник Качанівка. Фото

Діалог культур

Першим українським живописцем-реалістом вважають Тараса Шевченка.

Розмірковував Тарас Шевченко над естетичними принципами нового мистецтва і в літературних творах («Музикант», «Художник», «Прогулянка із задоволенням і не без моралі»). Його цікавило, передовсім, як мистецтво впливає на життя суспільства та формування особистості, як позначається використання різних видів мистецтва на становленні світогляду людини.

Подальший розвиток реалізму в українській літературі значною мірою пов’язаний із творчістю Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та інших.

Тарас Шевченко. Циганка-ворожка. XIX ст.

4.1.2 Характерні ознаки реалізму як літературного напряму

Маніфестом реалізму в літературі вважають передмову Оноре де Бальзака до «Людської комедії» (1830). Саме Бальзак став засновником нового напряму у французькій літературі та найбільш яскравим його представником.

Сутність реалізму: типовий герой у типових обставинах.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, реалізм вивчав проблему взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості. Для цього письменникам необхідно було глибоко проаналізувати життя та достовірно зобразити його в художньому творі.

Відповідно аналітичність та достовірність зображення стають визначальними рисами реалістичної творчості.

Усебічний аналіз суспільного життя поєднувався в реалістичних творах з їхньою гострою критикою, викриттям моральних і філософських проблем.

Змалювання героїв, ситуацій та обставин, «узятих із самої дійсності», давало можливість письменникам-реалістам розкривати сутність життєвих явищ. Вони досліджували зовнішні (соціальні та культурно-історичні) та внутрішні (психологічні) важелі, змальовували в образах-персонажах не лише індивідуальні людські характери, а й типові риси представників певних суспільних верств. У такий спосіб митцям-реалістам вдалося представити в літературі різні соціально-психологічні типи.

Найбільшою мірою цим завданням відповідала соціально-психологічна проза.

Теорія літератури

Соціально-психологічна проза — одне з найяскравіших досягнень реалізму XIX ст., у ній реалізувалася характерна для цього напряму настанова на ретельний аналіз суспільного життя і внутрішнього світу особистості.

Від початку формування реалізму в ньому розвивалися дві течії:

соціологічна, що акцентувала увагу на дослідженні суспільства як певної цілісності (Бальзак);
психологічна, першорядним об’єктом дослідження якої була особистість у конкретних історико-суспільних умовах (Стендаль).

Результатом взаємодії та взаємозбагачення течій реалізму стало формування реалістичної соціально-психологічної прози.

Прагнення розкрити внутрішній світ героїв художніх творів і простежити його взаємозв’язок із середовищем спонукало письменників-реалістів переглянути підходи до художнього творення героїв. Зображення розвитку героїв у типових обставинах — новаторська риса «нової школи» в літературі.

Герої реалістичних творів — багатогранні, умотивовані, розвиваються у логічній послідовності, вони діють у конкретних суспільно-історичних умовах. Вчинки випливають із особливостей характеру і психології, які, у свою чергу, зумовлені життєвими обставинами та соціальним середовищем. Вплив соціального середовища на особистість також є визначальною рисою реалізму.

Визначальні риси реалізму:

критичний аналіз дійсності, правдиве її зображення;
типові події і характери в типових обставинах із правдивими деталями;
характер і вчинки образів-персонажів зумовлені їхнім соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
перевага прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного в мистецтві;
розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

Реалізм як мистецький напрям наголошував, що глибоко зрозуміти світ можна лише на основі ґрунтовного спостереження над ним.

Україна і світ

В українській літературі реалізм виник у першій половині XIX ст. і називався він просвітницьким. На першому плані у просвітницькому реалізмі — соціальне середовище, яке ґрунтовно вивчається, пояснюється, проте лишається не до кінця зрозумілим. Тому герої цих творів переважно розв’язують соціальні конфлікти в морально-етичній сфері, тим самим виховуючи читачів.

Розвиток реалістичного напряму в українській літературі пов’язаний із творчістю Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, А. Свидницького, Панаса Мирного, Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Ганни Барвінок.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Критичне ставлення до реалізму характерне для наступних літературних епох, представники яких вважали цей напрям застарілим, невідповідним динамічній дійсності XX століття. Але реалізм за своєю природою є рухливою художньою системою, він розвивається, оновлюється, взаємодіє з іншими напрямами.

4.1.3 Взаємодія реалізму з іншими напрямами XIX ст. (романтизмом, натуралізмом)

Жоден напрям у мистецтві слова не існував ізольовано, не обмежувався чіткими часовими рамками. Така ситуація характерна для романтизму та реалізму як основних літературних напрямів XIX ст., які розвивалися й у визначеній послідовності, і синхронно. Якщо романтизм домінував як мистецький напрям у літературі першої половини XIX ст., то реалізм — у другій половині, принаймні до останніх десятиліть.

Разом з тим, у творчості багатьох митців, яких відносять до реалістів, — Оноре де Бальзака, Чарлза Діккенса, Миколи Гоголя та інших — яскраво проявлялися риси романтизму. Отже, неможливо чітко розмежувати романтичну й реалістичну традиції в мистецтві слова XIX ст.

Крім цих літературних напрямів, у літературі доби розвивалися й інші, наприклад, натуралізм.

Теорія літератури

Еміль Золя

Не випадково серія романів Еміля Золя «Ругон-Маккари», яка налічує двадцять томів, має підзаголовок: «Соціальна і природна (тобто біологічна) історія однієї сім’ї в епоху II імперії». Розквіт родини Ругонів автор пояснює здоровою кров’ю, що тече в їхніх жилах, а крах Маккарів — поганою спадковістю.

Натуралізм (від лат. Naturalis — «природний») — стиль і напрям у літературі та мистецтві кінця XIX ст., споріднений із реалізмом. Іноді його розглядають як варіант або етап у розвитку реалізму.

Французький письменник Еміль Золя сформулював основні правила натуралізму в роботі «Експериментальний роман» (1880).

Письменники-натуралісти гостро критикували естетичний досвід реалізму за нехтування новітніми науковими відкриттями, які мали б допомогти осмислювати світ і створювати його картину. Наприклад, поза увагою реалістів лишилися досягнення природничих наук, зокрема Чарлза Дарвіна.

На відміну від реалістів, художній світ яких був позначений рисами романтичності, високої моральності, письменники-натуралісти прагнули змальовувати повну, детальну, по-науковому точну й об’єктивну картину світу, схожу на «клінічно точний документ», фотографію дійсності. Вони сміливо зображували різні неприємні деталі, показували життя соціального дна і стверджували, що читач на власний розсуд повинен зробити висновок про одиничне й типове, випадкове та закономірне в житті людини і суспільства.

Усі людські вчинки, усі події, і власне, середовище натуралісти пояснювали по-науковому — як вияв «крові й нервів» (вислів Золя) у певних побутових, матеріальних і соціальних умовах. На їхнє переконання, характер і вдача людини завжди однаковою мірою зумовлені генами, спадковістю та середовищем, у якому живе людина.

Натуралізм відкрив для мистецтва нові галузі (біологічні аспекти людського існування, життя міських низів, проблему людини і виробництва), однак не давав можливості створювати узагальнені картини та образи, тому логічним був шлях письменників від натуралізму до нереалістичного мистецтва.

У літературі XX ст. досить відчутні традиції натуралізму. Його мистецький досвід сміливого відображення непривабливих явищ дійсності був використаний багатьма письменниками, наприклад, Теодором Драйзером, Генріком Ібсеном, Борисом Пільняком, Володимиром Винниченком.

Школа натуралізму була створена французькими письменниками і завдяки потужним літературним зв’язкам стала помітною в літературі Італії та США.

Україна і світ

В українській літературі натуралізм має власні корені й специфічні ознаки. Він виник та розвивався незалежно від європейського натуралізму у творчості Івана Франка. Його елементи по-різному проявляються в багатьох творах письменника. А цикл «Бориславські оповідання» найбільшою мірою розкриває економічні відносини між робітниками й підприємцями, простежує їхній вплив на характер і долю простих людей.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Поясніть значення терміна «реалізм». Пригадайте, у процесі вивчення яких тем ви його застосовували.
2. Розкажіть, якою інформацією збагатилися ваші знання про реалізм після опрацювання статті підручника.
3. Дайте визначення реалізму як літературного напрямку та поясніть його особливі риси.
4. Пригадайте, як розуміли зв’язки між особистістю і середовищем письменники-реалісти.
5. Поміркуйте, про що ви хотіли б дізнатися, читаючи соціально-психологічні твори.
6. Доведіть, що реалізм був не єдиним літературним напрямом у мистецтві слова другої половини XIX ст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся в пари і складіть асоціативне ґроно з опорним словом «Реалізм». Проаналізуйте, які слова з вашого асоціативного ґрона вжиті правильно. Оцініть власне зростання.

Асоціативне ґроно — слова-асоціації до опорного (основного) слова.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Користуючись інтернет-ресурсами, підготуйте аудіовізуальну презентацію на одну з тем: