Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

1.2.4. Структура і зміст Біблії

Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту і Нового Заповіту.

Християнська міфологія поділяється на старозаповітну і новозаповітну.

Старий Заповіт розповідає про виникнення світу та людини, про різні події (наприклад, про Всесвітній потоп, про Вавилонську вежу).

Пітер Брейгель. Вавилонська вежа. XVI ст.

У Новому Заповіті розповідається про Сина Божого Ісуса Христа та про кінець світу.

Слово заповіт (давньоєвр. berit, грецьк. diatheke — угода, договір, союз, завіт) походить від біблійної ідеї про угоду Бога з обраним народом та з усім людством.

Від християнських міфів походять численні легенди європейського Середньовіччя (наприклад, про святий Грааль), «народні» християнські міфи, поєднані з язичницькими (наприклад, про Святого Георгія і дракона).

Старий Заповіт включає:

— П’ятикнижжя Мойсеєве або Тору (Книги Буття, Вихід (Ісход), Левит, Числа та Повторення закону);

— Книги історичні (Книги Ісуса Навина, Рут, Суддів, 1-ша та 2-га книги Самуїлові, 1-ша та 2-га книги Царів тощо);

— Книги навчальні поетичні (Книги Йови, Псалмів, Приповісток Соломонових, Екклезіяста, Пісня над піснями);

— Книги Пророків (Ісаї, Єремії, Єзекіїля та 12 малих пророків).

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Серед літератур Давнього Сходу давньоєврейська література посідає особливе місце. Унікальність її вкорінена в особливостях іудейської релігії. Євреї прийшли до справжнього монотеїзму — віри в існування одного Бога. Своє Святе Письмо євреї називають Тора (Закон). Інакше воно зветься П’ятикнижжя Мойсея.

Рембрандт. Мойсей і скрижалі Закону. XVII ст.

До Старого Заповіту входять твори різних жанрів: міфи і легенди (Книга Буття); історичні перекази (Книги Самуїлові), хроніки (Книга Царів, Книга Ісуса Навина, Книги Суддів); епоси (П’ятикнижжя); філософські роздуми (Книги Йова, Екклезіяста); притчі (Приповістки Соломонові); релігійні гімни (Книга Псалмів); любовна лірика (Пісня над піснями); байки та загадки.

Цар Соломон — легендарний правитель Ізраїльського царства, який уславився своїм розумом. Соломонове рішення — мудре рішення. Йому приписують також авторство Пісні над піснями — найпоетичні того розділу Старого Заповіту.

Значна частина П’ятикнижжя — закони в буквальному розумінні слова. Будь-який сюжет розповідається для того, щоб читач зробив для себе висновок.

Книга Буття описує виникнення світу, появу людства і єврейського народу. Книга Виходу — життя ізраїльтян у Єгипті, вихід з Єгипту і поневіряння в Синайській пустелі на шляху до Землі обітованої. У третій книзі — Левит — розкриваються культові приписи та обряди. Назва четвертої книги — Числа — походить від того, що тут ідеться про перепис ізраїльтян, яких призивають на військову службу. В останній книзі — Повторення закону — викладені закони, про які вже йшлося в попередніх текстах.

Друга книга П’ятикнижжя Мойсеєвого (Вихід) містить Десять заповідей — серцевину Божого Заповіту. У них викладено основні правила, якими людина має керуватися в житті.

Після П’ятикнижжя оповідь продовжують книги, що входять до циклу «Пророки».

П'єтро Перуджино. Вихід Мойсея з Єгипту. XV ст.

Іудейські й християнські джерела приписують створення П'ятикнижжя пророку Мойсею, хоча в самому тексті Тори на це жодних указівок.

Пророк (від давньогрецьк. προφήτης, — віщун) — людина, яка є посередником між Богом і людьми.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Сучасники біблійних пророків Ісаї, Єремії, Єзекіїля (І тисячоліття до н. е.) — Гомер (Давня Греція), Заратустра (Давній Іран), Будда (Давня Індія), Конфуцій (Давній Китай).

Заповіді, дані Богом народові на горі Синай, знають усі: «Шануй батька свого і матір свою — довго житимеш на землі», «Не вбивай!», «Не кради!», «Не свідчи неправдиво проти ближнього свого!» тощо.

Новий Заповіт

Іудейська релігія вчить, що колись Бог уклав для обраного народу Заповіт, тобто настанови. Про це йдеться в Біблії, у Старому Заповіті. Християни ж вірять, що сам Бог одного разу зійшов на землю, став людиною, прийняв мученицьку смерть за людей на хресті й таким чином уклав Новий Заповіт — уже з усім людством.

Тарас Шевченко. Розп'яття. Ескіз. XIX ст.

Тексти, які розповідають про цю подію, складають другу частину християнської Біблії — Новий Заповіт. Новий Заповіт написаний грецькою мовою своєї епохи.

Новий Заповіт містить чотири частини:

— Перша — чотири Євангелія, розповіді про земне життя Ісуса Христа. Це Євангелія від Матвія, Марка, Луки та Іоанна.

— Друга — Діяння святих апостолів.

— Третя — Апостольські послання.

— Четверта — Одкровення Іоанна Богослова, або Апокаліпсис.

Караваджо. Св. Матвій. XVI ст.

Ель Греко. Св. Іоанн. XVI ст.

Три Євангелія, від Матвія, Марка і Луки, розповідають про народження, служіння та мученицьку смерть на хресті Ісуса Христа.

Євангелія не подають зв’язного опису життя Христа, це окремі епізоди. Нічого не говориться також про дитинство і юність Ісуса.

Четверте Євангеліє від Іоанна відрізняється від перших трьох. Починається воно так, як починається Старий Заповіт: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог». Якщо перші три Євангелія говорять навіть про Царство Боже буденними і прозаїчними образами (сіяч у полі, закваска в тісті, вино в бурдюках), то Іоанн насичує текст тривожними символами, яким неможливо дати вичерпне тлумачення (слово, світ, темрява, життя).

Апостол (від давньогрецьк. πόστολος — посланець) — учень та послідовник Ісуса Христа. Дванадцять апостолів — дванадцять учнів Ісуса Христа, яких він навчав сам.

Христос — обранець Божий.

Євангеліє — благовість.

Голгофа — скеля, де розіп'яли Христа.

Діяння святих апостолів євангеліст Лука написав як продовження Євангелія. Книга поділяється на дві частини, перша розповідає про початок Християнської церкви, друга — про діяльність апостола Павла, учнем і супутником якого був Лука.

Апостольські послання — це листи, в яких апостоли настановляють у вірі християн.

Закінчується Новий Заповіт Апокаліпсисом — Одкровенням Іоанна Богослова. Апокаліпсис — запис того, що побачив і почув Іоанн у видінні, даному йому від Бога, — про кінець світу та останній Суд Божий.

Церковна традиція стверджує, що Іоанн Богослов і євангеліст Іоанн — це одна особа.

Франс Галс. Євангеліст Лука. XVII ст.

Анджело Бронзино. Св. Марк. XVI ст.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Проповідь на горі — звернення Христа до учнів. У ній він виклав десять заповідей праведного життя і молитву «Отче наш, сущий на небесах».

Молитва про чашу. У Гетсиманському саду перед таємною вечерею Ісус, знаючи свою долю, просив у Бога, щоб його минула чаша сія — страждання і мученицька смерть. Ця молитва називається Молитвою про чашу.

Зречення Петра — перед святом Пасхи на святковій вечері Христос сказав, що один з учнів зрадить його, й указав прямо на Іуду, а Петро тричі зречеться його до того, як проспіває півень. Коли Ісуса заарештували, Петра тричі питали, чи знає він цю людину, і він тричі сказав «ні». Коли він зрікся Христа втретє, заспівав півень.

Значна частина християнських творів не ввійшла до Святого Письма у процесі канонізації книг Біблії, проте вони продовжували функціонувати у християнському середовищі. Такі книги називаються апокрифами.

Апокрифи (грецьк. apokriphos — таємний, секретний) — релігійні твори, які офіційно не визнані священиками, а тому не є канонічними.