Словник літературознавчих термінів

Алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями та характерними ознаками приховуваного.

Англійський сонет — змінений строфічний варіант класичного італійського сонета: три чотиривірші (катрени) і фінальний двовірш (куплет).

Балада — невеликий за розміром сюжетний поетичний твір, маленька поема. У Петрарки балада складається з трьох строф по вісім або десять рядків і чотирирядкової заключної напівстрофи.

Бейт — традиційна в перській поезії дворядкова строфа, також властива арабській поезії (бейтами написано касиди, газелі, поеми).

Вертеп — веселе різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори. Вертепом також називали театр, у якому вистави розігрували ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній скриньці.

Вічний образ — образ літературного героя, який переріс свою епоху, набув загальнолюдського значення та сприймається як символ певних рис характеру, зовнішності й поведінки. До вічних образів відносять Прометея, Дон Кіхота, Гамлета, Фауста та ін.

Вічний (традиційний, бродячий, мандрівний) сюжет — сюжет, який повторюється в різні часи в різних літературах.

Газель — вірш, у якому оспівуються краса коханої та почуття до неї ліричного героя (налічував 7-10 бейтів).

Гекзаметр — віршовий розмір, яким писали епічні поеми, кожний рядок складається з шести повторюваних поєднань складів: довгий—короткий—короткий.

Героїчний епос — героїчна оповідь про минуле народу, у якій прославляються розум, сила, мужність і відданість батьківщині. До героїчного епосу належать: слов’янські билини, індійські поеми «Махабхарата» і «Рамаяна», давньогрецькі поеми Гомера «Іліада» і «Одіссея» тощо.

Гімн — загальна назва різних за змістом урочистих пісень на честь богів, святих, героїв, святкових та історичних подій, військових перемог тощо.

Гумор — різновид комічного відображення смішного у життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкт висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке висміювання зображуваного. Добродушний гумор піддає висміюванню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Драма — твори, де зображено дію, яка відбувається в цей момент, саме тому вони призначені для постановки на сцені. В основу події покладено конфлікт, розв’язання якого представлено в діалогах і монологах дійових осіб. За формою драматичні твори бувають як прозові, так і віршовані.

Епос — твори, де письменник в описово-розповідній формі зображує події, людей і їхні вчинки. Епічні твори здебільшого прозові за формою й обов’язково мають сюжет.

Іронія — один із засобів створення комічного, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображуваного. Це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.

Канцона — пісня на тему кохання, складається з п’яти—семи строф і заключної строфи — коди.

Касида — великий за обсягом урочистий вірш, написаний на уславлення правителя або якоїсь події (налічував до 200 бейтів).

Катарсис — естетичне переживання, коли глядач (читач) страждає разом з актором (літературним персонажем) і зазнає духовного очищення.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору і сатири розвінчуються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Корифей — у давньогрецькому театрі керівник хору.

Лірика — твори, де автор зображує внутрішній світ ліричного героя, його почуття, переживання, думки, настрої. Зазвичай вони є віршованими і позбавленими сюжету.

Ліричний герой — особа, від імені якої ведеться лірична розповідь, із думками й почуттями якої ознайомлюється читач.

Літературна епоха (або літературна доба) — етап розвитку літератури, представників якого об’єднують погляди на світ і людину; на мистецтво та правила творчості; основні теми творчості. Тобто митців певної епохи об’єднує особливе образне бачення світу, загальний для митців художній метод.

Лірична повість — прозовий (рідше віршований) ліро-епічний твір, який визначається домінуванням авторського «Я», ослабленою фабулою, високим ступенем емоційності мови.

Літературний напрям — спосіб створення мистецької реальності, що ґрунтується на певному неповторному розумінні світу й людини в ньому. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси.

Літературний процес — історичне існування, функціонування та поступовий розвиток літератури протягом певного часу. Літературний процес тісно пов’язаний з історією розвитку суспільства.

Літературні роди — види літератури (епос, лірика, драма), що різняться за способом зображення життя в художніх творах.

Літературна течія — складова літературного напряму (тобто, напрям може складатися з течій). Літературна течія має конкретно-історичний характер, творчу історію, національні особливості.

Мадригал — невеликий (від двох до дванадцяти рядків) ліричний вірш на тему кохання.

Новела — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом і сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Оксиморон — літературно-поетичний прийом, що полягає в поєднанні протилежних за змістом понять: гіркий мед, крижана посмішка, холодне полум’я.

Пародія — комічне наслідування якогось стилю художнього твору. Може виступати як самостійний твір (перші глави «Дон Кіхота» Сервантеса) або як художній прийом (комедії Мольєра).

Притча — повчальне алегоричне оповідання з яскраво висловленою мораллю.

Рубаї — чотиривірш, філософського або любовного змісту, у якому зазвичай римуються перший, другий і четвертий рядки.

Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому висміюванні негативного. У вузькому розумінні — твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри, ренегати і зрадники, які не відповідають естетичному ідеалові.

Сатирична комедія — твір, у якому за допомогою спеціальних сатиричних засобів — гротеску, пародії або іронії — різко висміюються суттєві суспільні вади, зображуються смішні (комічні) події й персонажі.

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна. Як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Об’єктом сарказму постають речі небезпечні, різко негативні й аморальні.

Стасим — у давньогрецькій трагедії пісенна партія хору без руху в центральному місці п’єси.

Сонет — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу: двох чотиривіршів (із перехресним римуванням: абаб, абаб) та двох тривіршів (з усталеною схемою римування: ввд, еед). Виник сонет в Італії.

Трагедія — драматичний твір, у якому порушуються складні моральні проблеми і розкриваються гострі, непримиренні конфлікти, розв’язання яких зазвичай призводить до загибелі дійових осіб.

Цикл — низка пов’язаних між собою явищ, які творять певну цілісність. У літературі це сукупність об’єднаних творів одного жанру.

Ямб — віршовий розмір, побудований на чергуванні короткого і довгого складів.