Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

5.2.4. Історія створення комедії «Міщанин-шляхтич»

Існує історія про те, як у 1669 році, коли Франція налагоджувала дипломатичні й економічні зв’язки з країнами Сходу, до Луї XIV прибула делегація турецьких послів. Король прийняв їх із казковою розкішшю. Однак турки, з їхньою мусульманською стриманістю, не висловили ніякого захоплення пишним прийомом. Ходила легенда, що один із них навіть відважився сказати, що на коні його господаря — султана — дорогоцінного каміння більше, ніж на вбранні короля Франції. Луї XIV дуже образився й вирішив покарати зухвалого гостя. Він замовив Мольєру п’єсу, у якій би висміювалися турецькі церемонії.

Так, на замовлення короля Мольєр написав комедію «Міщанин-шляхтич», одна з комічних сцен якої — посвята героя в «мамамуші». Комедію було створено за десять днів, і була вона суцільною імпровізацією. У своєму творі Мольєр вийшов за межі замовлення, створивши турецький фарс із метою висміяти не турків, а французів, точніше, типовий образ заможного буржуа, що прагне стати аристократом. Події у п’єсі пов’язані з особою малоосвіченого і марнославного міщанина Журдена, який марить тим, аби стати дворянином, а насправді стає загальним посміховиськом. Кульмінація твору — сцена появи турецьких послів і удаване посвячення героя в турецькі «мамамуші».

Тематика і проблематика комедії «Міщанин-шляхтич»

У центрі художнього твору — типове явище суспільного життя Франції XVII ст., коли представники середніх верств суспільства прагнули будь-якими засобами змінити своє становище і здобути дворянський титул (купували посади, маєтки тощо), засвоювали дворянський етикет, мову і традиції. Аристократія, хоча й переживала економічний занепад, усе ж зберігала своє привілейоване становище в суспільстві. Спостерігаючи за стосунками цих суспільних прошарків, Мольєр прагнув розкрити владу дворянства над міщанами, яка ґрунтувалася на перевагах дворянської культури та низькому рівні культури молодих буржуа. Водночас він прагнув, аби міщани тверезо оцінили, на кого вони хочуть бути схожими, і позбулися психологічної залежності.

Дійові особи комедії

Головний герой комедії — пан Журден — має все, чого може бажати людина: сім’ю, гроші, здоров’я. Але він одержимий однією маніакальною ідеєю — вибитися в шляхтичі. Можливість наблизитися до аристократів — велике щастя для нього, все його честолюбство — бути схожим на них, усе його життя — прагнення їм уподібнитися. Думка про дворянство повністю захоплює Журдена, він навіть утрачає здатність реально бачити й оцінювати життя, розмірковувати, зважувати. Тому як наслідок — шкодить собі та своїй родині. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Під впливом одержимості дворянством міщанин перетворюється на душевно низьку людину, починає навіть соромитися своїх батьків. Над ним усі глузують, його обкрадають учителі, перукарі, кравці й прості робітники. Брутальність, невихованість, невігластво, вульгарність мови й манер пана Журдена комічно контрастують із його претензією на дворянську вишуканість і витонченість. Але Журден смішний, а не огидний, можливо, тому, що, на відміну від подібних до нього, він щиро прагне стати дворянином, щиро прагне й щастя своїй доньці.

Спілкування з людьми шляхетного походження не розширило його світогляд, не збагатило духовно, не розвинуло його думки, а, навпаки, відвертало увагу від реальних справ, привчало брехати і лицемірити, позбавляло здатності тверезо оцінювати ситуації. Тому переваги Журдена явно комічні: він прагнув піднятися у власних очах і очах оточення, а натомість утрачав власну гідність. Основною темою комедії можна вважати прагнення міщанина увійти до аристократичних кіл, яке реалізується ганебними засобами і виливається у спробу лише пристосуватися до дворянства.

Пану Журдену у творі протиставляється пані Журден, справжня міщанка, тверезо мисляча практична жінка з відчуттям власної гідності. Вона всіляко намагається протистояти одержимості свого чоловіка, його беззмістовним претензіям, а головне — звільнити будинок від людей, які користуються довірливістю і марнославством господаря та живуть за його рахунок. На відміну від свого чоловіка, пані Журден не схиляється перед дворянами. Для неї важливіша добра слава, ніж дворянський титул.

Позитивними героями п’єси також є молоді міщани — донька Журдена Люсіль і її наречений Клеонт. Це люди нового типу. Їх не можна назвати слухняними дітьми своїх батьків. Люсіль отримала належне виховання, має свій погляд на життя і стосунки, щиро покохала Клеонта за його людські якості і не збирається відмовлятися від своїх почуттів. Клеонт — шляхетна людина, але не за походженням, а за характером і моральними якостями: чесний, щирий, відвертий, закоханий, може прислужитися суспільству і державі. Він шість років прослужив солдатом і набув справжньої шляхетності у життєвих випробуваннях. Можна сказати, що в образі Клеонта по-новому сформульовано поняття людської гідності, яка визначається справами і рисами особистості, а не її походженням.

Хто ж ті, кому прагне уподібнюватися Журден? Граф Дорант і маркіза Дорімена — люди шляхетного походження, з вишуканими манерами, культурні та ввічливі. Але граф — це ниций авантюрист, лицемір, ошуканець, який без докорів сумління користується примхою Журдена. Нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере в борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Вінцем цієї ситуації є комічна сцена, коли герої говорять, не розуміючи одне одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їхню цінність, бажаючи поставати скромним в очах своєї обраниці.

Дорімена виявляється не благороднішою від Доранта, вона теж долучається до оббирання Журдена. І згоду на шлюб маркіза дає тому, що вважає Доранта насправді тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.

Образи Доранта і Дорімени дають Мольєру змогу розкрити одну з тем комедії — лицемірність французької аристократії.

Образи слуг Ніколь і Ков’єля можна протиставити представникам зарозумілої і самозакоханої аристократії та малокультурного міщанства. Завдяки своїй щирості, доброті та загостреному почуттю справедливості вони стають наприкінці п’єси справжніми господарями, влаштовують не тільки власну долю, а й долю своїх хазяїв. Своїми прекрасними людськими рисами вони повного мірою заслуговують на ту любов і повагу, які відчуваються в авторському ставленні до них.

Отже, можна погодитися з тим, що Журден — невіглас і простак, марнославний егоїст. Але за моральними рисами він вищий за аристократів, він ні на кому не наживається, нікого не використовує, а лише дурить — сам себе.

Так комедія, яка мала розважити короля, стала сатиричним твором на соціальну тему. За смішними подіями комедії приховані серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Сатира в комедії має суспільний смисл, а моральні проблеми — місце людини в суспільстві, пріоритети та ідеали, цінність особистості, питання освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності — ніколи не втрачали своєї актуальності.

Мольєра справедливо називали автором «високої комедії». «Міщанин-шляхтич» — яскравий доказ цього.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Перекажіть, що стало поштовхом до написання комедії «Міщанин-шляхтич».
  • 2. Схарактеризуйте конфлікт, покладений в основу сюжету твору.
  • 3. Поміркуйте, які сюжетні лінії можна виділити в цій комедії. Яку функцію вони виконують?
  • 4. Проаналізуйте, чи дотримується Мольєр правил класицизму в комедії «Міщанин-шляхтич».
  • 5. Визначте жанрові особливості комедії. Підтверджуйте свою думку цитатами з тексту.
  • 6. Розкажіть, що сатирично зображується в комедії «Міщанин-шляхтич».
  • 7. Аргументуйте, у чому комізм образу Журдена. Яку рису його характеру можна назвати основною?
  • 8. Визначте, чи заважає пану Журдену його марнославство.
  • 9. Складіть порівняльну характеристику дійових осіб комедії. Чи поділяються вони, згідно з класицистичною традицією, на позитивних і негативних?
  • 10. Поміркуйте, які загальнолюдські та суспільні проблеми порушує Мольєр у своїй комедії.
  • 11. Доберіть вислови з комедії, які стали крилатими.
  • 12. Накресліть і заповніть таблицю «Засоби творення комічного у комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»:

Худ. засіб

Сцена

Функція

Гумор

Журден позичає гроші графу Доранту

Висміюються довірливість Журдена і шахрайство Доранта

Іронія

Пані Журден глузує з чоловіка, який довіряє Доранту

Сарказм

Пані Журден із неприхованим гнівом викриває Доранта і Дорімену, виганяючи їх зі свого дому

Сатира

Ков'єль дає негативну характеристику Журденові: «От йолоп, так йолоп..»

Буфонада

Окарикатурення Журдена (як він одягається, кланяється, вимовляє звуки тощо)

Фарс

Переодягання Ков'єля і Клеонта, підглядання Ніколь, побиття Журдена палицями під час церемонії посвяти в «мамамуші» та ін.

Світове значення комедій Мольєра

Творча майстерність Мольера відразу здобула світове визнання. Він підніс жанр комедії, який виник ще в античні часи, стрімко розвивався в добу Відродження, на нову висоту.

Мольєр зображує комічні ситуації не лише з життя представників нижчих суспільних станів, як це робили комедіографи Давньої Греції та Давнього Риму, показує вже не дивовижні пригоди та надзвичайні випадки, що зумовлені долею чи випадком, як це робив Шекспір. Мольєр створює сатиричну комедію, наповнює її серйозною проблематикою, іноді надає трагічного звучання. У центрі сатиричного зображення постають переважно представники вищих суспільних станів, французької аристократії.

Перший том англійського перекладу всіх п'єс Мольєра, виданий Джоном Вотсом у 1739 р.

Значення художніх здобутків Мольєра в історії світової драматургії важко переоцінити. Поєднавши у своїй творчості найкращі традиції французького нового театру та найпрогресивніші ідеї гуманізму, драматург об’єднав дві культурні доби — добу Відродження і добу Просвітництва XVIII ст., сміливо накреслив напрям подальшого розвитку драматургії.

Мотиви поведінки дійових осіб його творів зумовлені суспільним становищем та становою психологією: одні прагнуть якнайкраще влаштуватися в суспільстві, інші — збагатитися за чийсь рахунок. Але смішними постають і ті, хто прагне обдурити й використати, і ті, хто дозволяє себе ошукати.

Створений через сім років після смерті Мольєра силами акторів його трупи театр «Комеді Франсез» існує і досі. Цей зразковий театр має ще одну назву — «Дім Мольєра».

Сміх Мольєра завжди добрий. Він поблажливий до людей, вірить у їхню здатність побачити свої вади і виправитися.

Реалізм французького драматурга розвивали в наступні століття відомі комедіографи Лесаж і Бомарше. У різних європейських країнах переклади п’єс Мольєра стали потужним стимулом до створення національної комедії. Так було перш за все в Англії, потім у Німеччині, в Італії, де під безпосереднім впливом Мольєра виховався творець італійської комедії Гольдоні.

Актор-новатор, творець нової манери реалістичної гри, Мольєр заклав міцні підвалини нової драматургії, на які надалі спиратимуться і які розвиватимуть драматурги різних країн світу.

Ніхто точно не знає, де могила Мольєра. Немає будинку, де він народився. Не збереглося жодного автографа, окрім двох розписок, до нас не дійшли ні його рукописи, ні листи. Проте зі сцени театрів світу досі лунає його безсмертний сміх, а народжені його розумом і талантом слова й через століття викликають у відповідь думки та почуття. І саме це — найпрекрасніший і найміцніший з усіх поставлених йому пам’ятників.

Україна і світ

В Україні перші постановки комедій французького драматурга відбулися вже наприкінці XVIII ст., і сьогодні його твори входять до репертуару різних українських театрів. Визначні діячі української культури Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та багато інших високо оцінювали п’єси драматурга. Мольєрівські ідеї і сюжети неодноразово перевірялися і будуть перевірятися в нових культурних та історичних умовах, і таки доводитимуть свою універсальність. Іван Карпенко-Карий у трагікомедії «Мартин Боруля», Михайло Кропивницький у творі «Глитай, або ж Павук», Леся Українка у «Камінному господарі» надають мольєрівським сюжетам нового життя, оновлюють їхній ідейно-естетичний зміст, збагачують новими явищами життя, створюють літературну традицію.

Одна з таких спроб — комедія Миколи Куліша «Мина Мазайло», коли автор навмисне взяв сюжет мольєрівської п’єси «Міщанин-шляхтич» і переніс його на український ґрунт першої половини XX ст. Чи позбулася людина за кілька століть бажання за будь-яку ціну змінити свій статус у суспільстві і вивищитися у власних очах та очах оточення — вирішувати вам, сучасним читачам.

Перекладати комедії Мольєра українською мовою почали ще у XIX ст. П’ять комедій переклав Володимир Самійленко — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. Серед них особливо вирізняється переклад «Тартюфа» 1901 року.

Вибрані комедії Мольєра переклала актриса, письменниця й перекладачка Ірина Стешенко, онука корифея українського театру поета й драматурга Михайла Старицького.

У 1931 році вийшла книжка «Французькі класики XVII сторіччя» в перекладі Максима Рильського, де вміщено, серед іншого, Мольєрового «Мізантропа». Карбовані олександрійські вірші цієї «високої комедії» стали одним із кращих надбань Рильського-перекладача. Із сучасних перекладачів над творчістю Мольєра працює Нінель Орлик.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Розкажіть про світове значення драматургії Мольєра.
  • 2. Перелічіть, хто з українських письменників використовував у своїй творчості мольєрівські мотиви.
  • 3. Підготуйтеся до дискусії на тему «Міщанин-шляхтич» — висока комедія.
  • 4. Напишіть твір-роздум на тему «Сучасні Журдени».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією на тему «Екранізація творів Мольєра».

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Бароко — культурно-історична доба в Європі, яка настала після доби Відродження. Мистецтво бароко стало головним стилем європейської культури першої половини XVII ст.

Класицизм — це другий після бароко провідний напрям у мистецтві Європи, що остаточно утвердився у другій половині XVII ст. На відміну від бароко, класицизм тяжіє до ясності форми, до вивіреної розумом гармонії та точного дотримання жанрових канонів.

Луїс де Гонгора-і-Арготе — іспанський поет першої половини XVII ст., ключова постать барокової лірики.

Джон Донн — видатна постать англійської барокової лірики, засновник «метафізичної поетичної школи».

Мольєр — французький драматург, майстер класицистичної комедії. «Міщанин-шляхтич» — «висока комедія».

Ключові поняття теми:

Бароко, класицизм, філософський вірш, засоби комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм.