Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

5.1.3. Луїс де Гонгора-і-Арготе

Дон Луїс де Гонгора-і-Арготе (1561-1627) народився на півдні Іспанії, в Андалусії, у старовинному місті Кордова, з яким пов’язана більша частина його життя. Батько Луїса, радник і суддя у справах конфіскації майна Франциско де Арготе та матір, Леонора де Гонгора, походили з родин шляхетних, проте небагатих.

Дієго Веласкес. Портрет поета Луїса де Гонгора-і-Арготе. 1622 р.

Коли Луїсу було сім років, народився його молодший брат Хуан. На сімейній раді було вирішено, що Хуан стане спадкоємцем родинного майна, а Луїс успадкує церковний сан і ренту свого дядька по матері Франциско де Гонгори, першої духовної особи в Кордовському Соборі. Саме Дон Франциско розпорядився, щоб обидва племінники носили на першому місці не прізвище батька, як це було прийнято, а прізвище матері — Гонгора.

Початкову освіту майбутній поет здобув удома, а коли йому виповнилося п’ятнадцять, відправився до Саламанкського університету. Там Луїс потрапив у товариство знатних і заможних молодих людей, вивчав право, вдосконалювався у танцях і фехтуванні. Також він багато часу проводив у компанії акторів, писав легковажні вірші. Ще будучи студентом, він у 1580 році опублікував свою першу поему.

Більша частина творів іспанського поета доби Бароко Луїса де Гонгори за його життя була відома лише поціновувачам поезії, а слави великого поета він зажив тільки після смерті. Уже в першому виданні збірки творів поета було названо «іспанським Гомером».

Після закінчення університету, у 1585 році Гонгора прийняв сан диякона. Перед тим він поводився безтурботно й весело, пережив чимало любовних пригод, потрапляв у різні конфліктні ситуації. Ставши священиком, Гонгора не виявляв особливої релігійності та не дуже змінив спосіб життя. Він ставився до сану як до засобу забезпечити своє існування. Можливо, це пояснює те, що більшу частину свого майна Дон Франциско заповів не Луїсу, а його братові.

Пам'ятник Гонгорі в Кордові

Певний час Луїс Гонгора обіймав посаду ключника собору в Кордові, та вона не принесла йому значного прибутку. До того ж його звинуватили, що він легковажить церковними справами, відвідує кориду (бої биків), проводить час у товаристві комедіантів і складає далекі від релігійного змісту вірші. За таку поведінку єпископ наклав на Гонгору штраф, що більш ніж удвоє перевищував його річний прибуток.

Тільки в 1617 році завдяки протекції герцога Лерма, якому він присвятив поему, Гонгора переїхав до Мадрида, де обійняв посаду капелана іспанського короля Філіппа III. Це призначення було почесним, проте малоприбутковим. Кар’єри при дворі в Мадриді поет не зробив, грошей бракувало. Королівську пенсію, на яку він розраховував, йому не призначили. Іноді Гонгорі навіть доводилося продавати речі, аби сплатити борги.

Урешті-решт Луїс де Гонгора опинився в такій фінансовій скруті, що навіть не мав можливості виїхати з дому через стан свого одягу та карети. У 1626 році Гонгора через хворобу змушений був залишити двір і повернутися до рідної Кордови, де й помер 23 травня 1627 року. Поховали поета в Кордовському соборі.

Творчість поета

Поетичні твори Луїса де Гонгори, відомі за його життя переважно в рукописах, принесли йому як відданих прихильників, так і запеклих критиків.

За півроку після смерті поета його молодший брат Хуан опублікував першу збірку віршів Луїса «Вигадування у віршах іспанського Гомера». Цю збірку було конфісковано інквізицією, й вона не перевидавалася до 1633 року.

Упродовж тривалого часу поезія Гонгори вважалася «темною», «незрозумілою», недоступною простому читачу. Лише в XX ст. завдяки зусиллям іспанського поета Федеріко Гарсіа Лорки відродилася цікавість до його творчості.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У 1927 році, під час заходів зі вшанування 300-річчя з дня смерті Луїса де Гонгора-і-Арготе, заявила про себе група молодих іспанських митців, яких називають «Поколінням 27-го року». Із лекцією про великого поета XVII ст. виступив Федеріко Гарсіа Лорка, видатний поет Іспанії XX ст. (із його творчістю ви ознайомитесь у старших класах).

Луїса де Гонгора-і-Арготе вважають центральною постаттю лірики бароко. У його творчості переплелися впливи поетів Давнього Риму та витонченої середньовічної латинської літератури. Його надихали вишукана арабсько-андалузька лірика й сонети Франческо Петрарки.

У поезії Гонгора-і-Арготе паралельно співіснують як елементи єдиної поетичної системи два стилі: «ясний» і «темний». Перший — простий і зрозумілий, другий — розрахований на вузьке коло читачів, складний і заплутаний.

Гонгора-і-Арготе звертався у своїй творчості до народнопоетичних жанрів, віддаючи перевагу романсам і летрильям — невеликим віршам легкого, часто комічного змісту, розбитим на строфи, які закінчуються рефреном. Поет вибирав із народної поезії простий, завершений сюжет і створював власний варіант, де народний мотив було поєднано з вишуканими художніми тропами: складними метафорами, антитезами, гіперболами. Це створювало позначений високою майстерністю особливий поетичний стиль.

У стилізованих під народну пісню романсах Гонгора часто використовував традиційний фольклорний прийом — приспів. Його романси вирізняються тематичним розмаїттям: прикордонні (про боротьбу з маврами та перемогу над ними), піратські (про захоплених у полон християн), мавританські (про лицарів-арабів), ліричні (про кохання). Покладені на музику, романси Гонгори мали великий успіх ще у його сучасників.

У насмішкуватих та сатиричних летрильях Гонгора-і-Арготе тонко й іронічно висміював пиху іспанських грандів, звичаї та традиції королівського двору.

Писав Гонгора і сонети, що вирізняються досконалістю побудови та логічним розвитком думки. Є у поета сонети ліричні, у яких він оспівує та прославляє, є сонети «на випадок», є сатиричні. Наприклад, свій перший сатиричний сонет він написав ще в 1588 році: «У гранда пиха грандіозніша слона...»

У ліричних сонетах Гонгора оспівує живих і оплакує померлих, милується прекрасною іспанською природою, захоплюється старовинною архітектурою міст. У деяких із них можна знайти характерне для бароко протиставлення природи й мистецтва, переконаність у тому, що красу може створювати тільки довершена майстерність.

Сонети поета, присвячені уславленню жіночої краси, також зазвичай побудовані на притаманному бароковій поезії контрасті: між життям і смертю, красою та неминучістю її зникнення. У сонеті «До троянди» поет міркує над ефемерністю краси:

Родилась вчора ти — і завтра вмерти маєш.

Хто ж дав тобі життя на цю коротку мить?

Красою сяєш ти, щоб так недовго жить,

Щоб одійти в ніщо — так свіжістю палаєш!

Даремно ти себе надією втішаєш —

Ти маєш одцвісти, як одцвітають всі,

Приреченість лежить в самій твоїй красі,

Бо передчасно ти зів’янеш і сконаєш.

Переклад Леоніда Первомайського

У сонетах, присвячених коханню, поет наче слідує приписам петраркізму (тобто, напряму в поезії, що бере за взірець поезію Франческо Петрарки). Та це оманливе враження. Гонгора відкидає ренесансне уявлення про кохання як високе почуття, яке перероджує душу людини. Для нього любов — це або скороминуща пристрасть, або тяжка хвороба, або навіть катастрофа.

Октава (лат. octava — восьма) — восьмивірш, строфа з восьми рядків п'ятистопного або шестистопного ямба.

Остаточно стиль митця сформувався в поемах. Сюжет поеми «Історія Поліфема та Галатеї» запозичений із «Метаморфоз» Овідія, які привабили поета своїм фантастичним характером і химерністю образів. Спираючись на класичний взірець, поет написав октавами досконалу барокову поему.

У поемі поєднано вражаючі контрасти та промовисті гіперболи. У німфу Галатею, живе втілення краси, закохалися пастух Асіс і потворний циклоп Поліфем. Поліфем сповнений ніжних почуттів, що різко контрастують із його потворною зовнішністю.

Поему побудовано довкола побачення Асіса та Галатеї. Вони не розмовляють про свої почуття, це схоже на ідилію побачення — наче мовчазна пантоміма, пронизана духом краси й гармонії. Та закоханих перериває поява засліпленого ревнощами Поліфема. Вони намагаються втекти від розлюченого чудовиська, але циклоп кидає на Асіса скелю, і той перетворюється на струмок.

Контрасти між красою й потворністю, ідилічними картинами мальовничої природи й почуттів та страшною зовнішністю грізного чудовиська, між щасливим коханням і трагічною смертю справляють незабутнє враження.

У «Поемах усамітнення» принцип бароко виражено по-іншому. Головна лірична тема «Поем усамітнення» — самотність героя на лоні чудової, схожої на декорацію природи. Для її розкриття поет використовує антитези, виразні гіперболи, блискучі метафори та інші складні художні засоби.

У своїй поезії Луїс Гонгора-і-Арготе ніби перетворює реальний світ на фантастичний, стилізований. Він створює живописні, звернені до зору картини. Вражають уяву несподівані порівняння з кристалом і мармуром, із коштовними металами — золотом, сріблом. Причому в дусі естетики бароко слово часто виявляється багатозначним. Зачаровує і дивовижна музичність віршів поета.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Складність і «темноту» мистецтва Гонгори пояснюють не стільки глибиною висловлених у ньому ідей, скільки навмисним прагненням поета ускладнити манеру їхнього вираження. У листі з приводу свого стилю він пояснював, що прагне до «темного» та заплутаного, бо його мистецтво має бути доступним тільки для обраних: невеликої кількості освічених знавців-аристократів.

Луїс Гонгора-і-Арготе представляв бароко в його аристократичному варіанті. Дійсності він протиставляв ілюзорний світ, схожий на умовну декорацію. Створенню цього світу слугував і стиль поета, який започаткував цілий напрям в іспанській поезії, відомий під назвою «гонгоризм».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, як Луїс де Гонгора-і-Арготе пов’язаний із Кордовським собором.
• 2. Розгляньте, які риси особистості поета характеризують його як людину доби Бароко.
• 3. Розкажіть, коли і завдяки кому в Іспанії відродилася цікавість до творчості Луїса Гонгори.
• 4. Поміркуйте, як мистецькі принципи доби Бароко втілились у творчості видатного іспанського поета.
• 5. Розкрийте смисл поняття гонгоризм.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Особливу славу принесли Гонгорі його «піратські» романси, складені від імені християнина, захопленого турками або алжирськими морськими розбійниками: прикутий до галери бранець згинається над веслом і жаліється хвилям на свою долю.

Подібну картину спостерігає читач і в поезії «Галерник». Під суворий дзвін своїх ланцюгів і весла звертається до рідного моря прикутий до лави на турецькій галері полонений іспанець. Він просить хвилі розповісти про його дружину, яку він не бачив довгі десять років, відколи втратив свободу. Якщо дружина ще оплакує його, води перевершать коштовними перлами південні моря. Та якщо її забрала смерть, нехай криваве море німує. Проте цього не повинно було б статися, бо навіть у вічній каторзі при веслах нікого не вбиває сум.

Турецька галера

Печальний, сповнений внутрішнього драматизму монолог невільника перериває наказ наглядача налягти на весла під сповненими вітром парусами.

Картина, описана в поезії «Галерник», була в часи Гонгори звичною й поширеною. Проте створена в романсі сумна картина — вишукана літературна гра, в якій дотримано всі основні принципи барокового поетичного стилю. У романсі звучать характерні для поезії бароко теми: сум, самотність, безпорадність людини перед грою випадку, смерть, панування всевладної долі. Обмеженість руху прикутого до лави галерника контрастує з вільною морською стихією, приреченість невільника-весляра — з вітром, який напинає паруси. Яскраві протиставлення й епітети, метафори, несподівана гра думки — все це викликає асоціації, сповнює поезію філософським смислом, спонукає до роздумів.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Галерник

На галері, на турецькій

І до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник,

Біля узбереж Марбельї

Нарікав під звук суворий

Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч

Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує

Краю батьківського мури,

Короновані і горді.

Про дружину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі

Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді

Ще оплакує, як легко

Ти могло б південні води

Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко

Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років

Без свободи і без неї.

В вічній каторзі при веслах

Не вбиває сум нікого».

Враз потужно розгорнулось

Шестеро вітрил галерних,

І звелів йому наглядач

Всю свою ужити силу.

Переклад Михайла Ореста

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкрийте настрій вірша «Галерник».
• 2. Поясніть, як у поезії відобразились риси барокового стилю.
• 3. Розкажіть, які художні засоби використані в романсі. Наведіть приклади.
• 4. Поміркуйте, яким постає у вірші ліричний герой.
• 5. Проаналізуйте, що символізують образи галерника, моря та наглядача.
• 6. Намалюйте скрайбінг до вірша «Галерник».

Луїс Гонгора-і-Арготе впродовж усієї творчості ретельно приховував від читачів власні переживання. Лише в останніх сонетах, написаних незадовго до смерті, поет прохоплюється про свою принижену бідністю, старістю й хворобами гордість. Людина слабка й безпорадна, вважає Гонгора, пригнічений марнотою столичного життя. Проте рядки його віршів і поем самою своєю віртуозною довершеністю свідчать про зовсім інше: людина-творець всесильна, а створений нею в слові світ — безсмертний. Ars longa — мистецтво вічне!