Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

5.1.2. Бароко в літературі

XVII століття — час розквіту європейської літератури доби Бароко. У бароковому напрямі літературознавці вбачають синтез мистецтва двох епох — Середньовіччя (Готики) і Відродження. Справді, у бароко наявні елементи обох великих стилів: як ренесансних культурних здобутків, так і змісту та форм готичного мистецтва.

Література бароко вирізняється ускладненою формою, поєднанням релігійних і світських образів та мотивів, алегоризмом, намаганням здивувати читача різноманітністю тлумачень і пишним, барвистим стилем. Характерна для цього літературного напряму система жанрів: пастораль, емблема, філософсько-дидактична лірика, трагікомедія.

Емблема — різновид віршів, «зрима метафора», у якій слово і зображення вступають у складні взаємодії, композиція має три частини: заголовок, словесний малюнок і пояснювальну епіграму.

Улюбленим жанром поетів залишався сонет, жанр роману нелегко завойовував собі місце як у мистецтві бароко, так і у класицизмі.

Провідною в літературі XVII століття стала драматургія. Видатний драматург барокової доби — іспанець Педро Кальдерон (1600-1681), автор понад 120 п’єс («Вклоніння хресту», «Стійкий принц», «Чудодійний чаклун» та ін.). У назві відомої драми Кальдерона «Життя є сон» утілено провідну ідею мистецтва доби Бароко: реальний світ — тільки ілюзія, задля тлумачення якої слід застосовувати символи та алегорії.

Для письменників барокового напряму дійсність часто втрачає реальність, стає примарною, ілюзорною. Вони схильні тлумачити Всесвіт як твір мистецтва. Саме звідси походять поширені барокові метафори: «світ-театр» і «світ-книга».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Іспанський драматург періоду бароко, монах Тірсо де Моліна (написав понад 400 комедій) — автор п'єси «Севільський пройдисвіт, або Кам’яний гість» (1630 р.), де вперше з'являється образ Дон Жуана, до якого пізніше зверталися Мольєр, Гофман, Байрон, Пушкін, Леся Українка та багато інших письменників.

Світ постає перед художником бароко позбавленим стійкості, несталим. Для барокових творів характерні теми мінливості долі та волі випадку. Бароковий поет уже не схиляється перед людиною та її можливостями, як це робили гуманісти Відродження, навпаки, він підкреслює непослідовність і зіпсованість людської природи. Барокові твори сповнені суперечностей між тілесним і духовним, між чуттєвою красою світу й швидкоплинністю людського життя.

Література бароко часто зверталася до пригодницької авантюрної теми, що призвело до поширення так званого крутійського роману — розрахованого на широку публіку жанру.

Незважаючи на те, що художня концепція бароко гуманістично спрямована, як і в добу Ренесансу, в бароковій літературі набувають поширення теми «Memento mori!» (пам’ятай про смерть!) і «Vanitas» (суєта). Митці у смерті вбачають спасіння від життя в цьому недосконалому світі.

Поєднання непоєднуваного, протилежного — одна з найхарактерніших барокових рис.

Бароко в літературі сполучає в собі протилежне: комічне з трагічним, кумедне з жахливим, вульгарне з піднесеним. Примхливо змішано в барокових творах християнські та язичницькі елементи: Богородицю йменують Діаною, хрест порівняно з тризубом Нептуна, навіть у богословських трактатах з’являються купідони й амури.

Караваджо. Сім справ милосердя. XVI ст.

Поети Бароко прагнули вивільнити уяву читача, вразити й приголомшити його. Це виявляється в підвищеній емоційності, експресивності, патетиці, пишності образів і метафор.

За допомогою метафори митці бароко могли поєднати що завгодно, головне, щоб несподіване примхливе сполучення вражало й було дотепним. Адже саме дотепність, парадоксальність сполучення найбільше цінували за доби Бароко.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Проблемам дотепності було присвячено трактати, що закладали фундамент нової поетики: «Дотепність, або Мистецтво вишуканого розуму» іспанського філософа Бальтасара Ґрасіана та «Підзорна труба Аристотеля» Емануелє Тезауро.

Неймовірне поєднання «непоєднуваного» мало дивувати та вражати. Один із визначних ліриків доби Бароко, італієць Дж. Маріно вбачав саме в цьому покликання поезії. Він винайшов «кончетто» — характерну барокову поетичну форму.

Митці бароко використовували набір улюблених метафор: «життя є сон»; життя людини — це троянда, що губить пелюстки, та зберігає колючки; світ — «лабіринт», «ярмарок»; людина — недогарок свічки. У барокових творах трапляються популярні алегоричні персонажі — Доля, Смерть, Віра та ін. Проте в бароковій поезії подано у прикрашеному вигляді навіть найбільш похмурі події, і це дає змогу говорити про її трагічний оптимізм.

Кончетто — словосполучення з несподіваними епітетами, оксиморонами, мовними зворотами, наприклад, «радісний біль», «блаженна мука», «найсолодша отрута», людське життя — «скажений звір», який переслідує свою тінь.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Назвіть хронологічні межі доби Бароко.
  • 2. Поясніть значення терміна бароко.
  • 3. Розкажіть про особливості барокової культури.
  • 4. Поміркуйте, що об’єднує різні види мистецтва доби Бароко.
  • 5. Пригадайте, чим вирізняється барокова література.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

Підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Архітектура доби Бароко.

• Живопис доби Бароко.

• Музика доби Бароко.