Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

4.3.2. Англійський театр

Знаковою рисою культурного розвитку Англії доби Відродження був розвиток театру. Хоча театр цього періоду був придворним, проте найвидатніші драматичні твори доби було написано для загальнодоступного народного театру.

Столяр Джеймс Бербедж, батько знаменитого трагіка Річарда Бёрбеджа, побудував у передмісті Лондона «Театр» на три тисячі глядачів. Він майже повністю був під відкритим небом. Заможні глядачі сиділи у кріслах прямо на сцені, а прості люди стояли у глядацькій залі навколо сцени. Вони могли переходити з місця на місце, аби краще роздивитися дію. У єлизаветинському театрі вже були гардероби й артистичні кімнати. Актори виходили на сцену через двоє дверей — з правого та лівого боків.

На кінець XVI століття в Лондоні нараховувалося дев’ять театральних будівель. У жодному європейському місті не було тоді стільки театрів. Найбільшим серед лондонських театрів був «Глобус», або «Всесвіт» (теж збудований Бербеджем). «Глобус» був так званим публічним загальнодоступним театром.

Акторами театрів були лише чоловіки, жіночі ролі виконували хлопчики й підлітки. Можливо, саме тому у творах Шекспіра переважають чоловічі ролі.

Декоративне оформлення театрів було бідне, а костюми акторів — багаті, їх шили зі справжнього оксамиту, шовку, атласу та парчі. Основне багатство театру було саме в його гардеробі. Відсутність декорацій давала змогу грати п’єсу без антрактів, епізод за епізодом, як у сучасному кінематографі.

Театр «Театр» в Шордичі. 1576 р.

Реконструкція внутрішнього облаштування театру «Глобус» (після пожежі 1613 р.). 1958 р.

Автори п’єс, які й керували акторськими трупами, вивчали інтереси та смаки публіки й прагнули використовувати ті сюжети, які ставали популярними в інших театрах. Тому досить часто вистави містили фрагменти з творів інших авторів. Таке траплялося і з творами Шекспіра.

Про початок вистави глядачів повідомляли сигналом сурми з даху театру, а на час вистави піднімали прапор.

У часи Шекспіра й акторів, і драматургів прирівнювали до нероб і волоцюг. Окремі документи свідчать, що церква навіть забороняла ховати акторів на церковних цвинтарях. Тому театральним трупам було необхідно заручитися підтримкою якоїсь поважної персони. Наприклад, Шекспір належав до так званої трупи «Слуги лорда-камергера». Після смерті королеви Єлизавети І трупою опікувалася родина короля Якова І, її удостоїли звання «Слуги його величності короля».

Тогочасні драматурги прагнули задовольнити смаки різних глядачів, тому тематика й характер п’єс були найрізноманітнішими. Твори для простих людей містили багато поєдинків на мечах; комічні персонажі прикрашали навіть драми і трагедії; фантастичні та містичні образи мали захоплювати глядачів і підтримувати увагу — наприклад, привид батька Гамлета («Гамлет») або три Відьми («Макбет»).