4.3. Література Англії доби Відродження

4.3.1. Англія часів Вільяма Шекспіра

Англійське Відродження — короткий, проте могутній злет творчих сил. Це вершина й одночасно трагічний фінал епохи європейського Ренесансу, який проголошував людину вільною і повноправною, а залишив її з гірким усвідомленням неможливості втілити в життя гуманістичну мрію про щастя та благоденство на землі.

В Англії епоха Відродження настала майже на два століття пізніше, ніж в Італії (кінець XVI — початок XVII століть). Мистецтво англійської поезії та драматургії епохи Відродження сягнуло висот за часів королеви Єлизавети І з династії Тюдорів. Літераторів, які прикрасили своєю творчістю її довгий вік, називали єлизаветинцями. Після смерті королеви трон перейшов до іншої династії — Стюартів. Підтримувана Стюартами ідеологія перешкоджала вільному розвитку мистецтва, що означало кінець англійського Відродження.

Королева Єлизавета І

Історія Англії цього періоду сповнена знакових подій. Завдяки розвитку флоту й торгівлі країна перетворилася на могутню державу зі статусом «володарки морів». У 1588 році було розгромлено «Непереможну армаду» — військово-морський флот Іспанії. За кілька десятиліть англійський флот почав завойовувати для англійської корони Америку й Індію та зробив Англію найбільшою з-поміж колоніальних держав.

За твердженнями істориків, в Англії тих часів панувала атмосфера підозри, недовіри та страху, коли сповідування старих релігійних норм переслідувалося, а нові досить повільно входили у повсякденне життя англійців.

Не простішим було й інтелектуальне життя тогочасної Англії. Провідні професори університетів Кембриджа й Оксфорда активно виборювали право вивчати та поширювати прогресивні ідеї античних філософів і митців. У цей період активно перекладалися твори Платона, Аристотеля, Гомера, Вергілія, Сенеки, Овідія та багатьох інших.

Джордано Бруно після відвідин англійських університетів у 1584 році назвав Англію країною, що «овдовіла, втративши належний рівень вивчення філософи і математики, ... усі її доктори виявилися лише докторами граматики, сповненими пихатого невігластва, педантизму, самовпевненості та брутальної невихованості».

Найпопулярнішою темою мистецьких творів Англії, завдяки загальному інтересу ренесансного світогляду до національної історії, стала історія країни. Мандрівні трупи й театри широко коментували та представляли на сценах події війни Білої і Червоної троянди, Столітньої війни, епізоди з життя англійських королів. Так формувалася національна свідомість англійців, закладалися основи англійської національної літератури, у розвитку якої Вільям Шекспір відіграв провідну роль. Розкриті у його творах теми громадянського миру, образ вольового, справедливого і гуманного монарха назавжди вписали його в історію англійського Відродження. Шекспір створив надзвичайно точну і глибоку хроніку англійського життя на межі XVI—XVII ст.

Війна Білої і Червоної троянди — низка громадянських конфліктів в Англії між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455 та 1486 роками. Свою назву війна одержала від символів цих родин. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів, останньою представницею якої була Єлизавета І.

Столітня війна (1337-1453) — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією і Францією, причиною якого стало прагнення Англії повернути ті території на континенті, що раніше належали англійським королям. Війна тривала 116 років. Незважаючи на початкові успіхи, Англія зазнала поразки у війні, через що на континенті у неї збереглося лише одне володіння — порт Кале, який вона утримувала до 1559 року.

Зміст