Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

3.3.2. Данте

Середньовіччя залишило світовій культурі геніальну постать італійського поета Данте Аліг’єрі (1265-1321). Його творчості, як і культурі всієї Італії, належить особлива роль у розвитку європейського Відродження.

Сандро Боттічеллі. Портрет Данте Аліг'єрі. XV ст.

Доба Данте — драматичний час політичного самовизначення італійських міст у складних умовах зовнішнього тиску і внутрішнього становлення. І італійські папи, і німецькі та французькі імператори й королі прагнули відродити Римську імперію, а від цього страждали італійський народ та італійська державність.

На честь діда по материнській лінії майбутнього поета назвали Дуранте. Онук пізніше скоротив дідівське ім’я і під іменем Данте увійшов до історії світової літератури.

Данте народився у Флоренції. Є підстави вважати, що він учився в Болонському університеті, який славився юридичним і медичним факультетами. Там Данте познайомився з творцем поетичної школи «нового солодкого стилю» Гвідо Гвініцеллі.

Ще замолоду Данте мріяв про єдину Італію. У 1295 році він розпочав активну політичну діяльність. Данте став помітною політичною постаттю. Але Італія ще дуже довго залишалася роздробленою. Повністю об'єднати території вдалося лише в XIX ст.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

«Новий солодкий стиль» — так назвали сучасники вірші, які писали поети Флоренції та Болоньї у кінці XIII століття. Поети «нового солодкого стилю» писали вірші складні й суворі, за словом «кохання» у них стояла ціла філософія. Гвініцеллі вважав любов тотожною містичному пізнанню, яке підносить людину над реальністю, а поета — філософом і закоханим. Філософія кохання, розроблена поетами «нового солодкого стилю», вплинула на всю європейську поезію від Петрарки до Блока.

Відомо, що Данте брав участь у війнах, які спалахували між Флорентійською республікою та її сусідами. Вир цієї боротьби з молодих років захопив Данте і вплинув на формування його діяльної та активної натури. Поет виявив себе як людина цільного характеру, сильних пристрастей, різнобічно обдарована та освічена.

Коли Данте було тридцять років, почалася його політична діяльність. Він обіймав різні посади в органах міського самоврядування. Але фінал кар’єри Данте-політика трагічний. Після розколу єдиної партії гвельфів, противників монархії, владу у Флоренції захопили «чорні гвельфи».

У республіканському Римі вважалося, що кожний чоловік народжувався для того, аби бути воїном І боронити державу. Ця традиція перейшла і до самостійних середньовічних міст — Мілана, Флоренції; кожен чоловік тут народжувався, аби бути політиком.

Це позначилося насамперед на сімейному житті Данте. Його дружина була родичкою ватажка «чорних гвельфів» Корсо Донаті. Ця партія жорстоко переслідувала «білих гвельфів», до яких примкнув Данте. Його звинуватили у привласненні державних грошей і усунули з посади. Від страти молодий політик урятувався тим, що в цей час був поза межами Флоренції. Суд прийняв рішення, що, у разі повернення, «катувати його вогнем, поки він не помре». Так Данте був приречений на вигнання, а його будинок було зруйновано. У 1302 році він мусив тікати з Флоренції. Саме в цей час Данте остаточно переконався у правильності мрії про єдину Італію під владою монарха, за що й боровся до кінця життя.

Флоренція, рідне місто Данте

У вигнанні Данте зазнав поневірянь, залежності від примх покровителів, нестерпної для його самолюбства. Він жив у багатьох італійських містах і замках, побував у Вероні, а потім оселився у Равенні. Данте, як типова середньовічна людина, не мислив себе поза межами рідної домівки, у якій народився і виріс, не міг жити без оточення рідних і друзів. Можливо, саме тому найбільшою його мрією завжди було повернутися до Флоренції. І одного разу Флоренція навіть була згодна на реабілітацію (можливо, завдяки невтомним спробам дружини Данте), але принизливі умови він ніяк не міг прийняти: поет мав привселюдно покаятися. За таку непокору його знову засудили до смертної кари. Тоді Данте остаточно втратив надію на повернення до Флоренції, але свою діяльність не припиняв. Він завжди закликав до припинення міжусобної боротьби, боровся проти папських претензій на політичну владу, обстоював ідею об’єднання.

У кінці XV ст. архітектор П'єтро Ломбардо на замовлення правителя Равенни побудував над саркофагом Данте мавзолей, який зберігся до наших днів.

Останні роки Данте провів досить спокійно у Равенні, користуючись прихильністю її правителя Гвідо де Полєнта, великого покровителя мистецтв.

У вигнанні Данте врешті-решт визнав марність будь-якої політичної боротьби і виголосив славнозвісне: «Я сам собі партія!»

Помер і похований Данте у Равенні.

Гробниця Данте в Равенні

У червні 2008 року, майже через 690 років після смерті великого Данте влада Флоренції скасувала рішення про його вигнання з рідного міста. За це проголосували 19 членів Флорентійської міськради, а п'ятеро висловилися проти. Мер міста Леонардо Доменічі повідомив, що ануляцію вердикту щодо Данте буде проведено під час урочистої церемонії. На ній великий флорентієць буде удостоєний найвищої нагороди міста.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Пригадайте, як склалась історична доля Італії після загибелі Римської імперії.
  • 2. Простежте історію стосунків Данте з рідним містом.
  • 3. Проаналізуйте, у чому полягає трагізм долі поета.
  • 4. Що таке «новий солодкий стиль» у поезії?
  • 5. Поміркуйте, що означають слова Данте «Я сам собі партія!».
  • 6. Висловіть своє ставлення до рішення флорентійської влади 2008 року.

Данте і Беатріче

Перший раз Данте зустрів Беатріче на вулиці Флоренції, коли йому було дев’ять років, а їй ще менше. У серці хлопчика прокинулося палке юнацьке кохання, яке згодом переросло у велике почуття, що тривало все життя поета, навіть після смерті Беатріче. Після першої зустрічі минуло багато років, і вони знову зустрілися. Від погляду на кохану дівчину, яка прихильно усміхнулася йому, почуття спалахнуло в душі поета з новою силою. Та він не відкрився Беатріче, воліючи оспівувати її красу на самоті. Тоді він присвятив Беатріче перший сонет, щоправда, удавав, що його прекрасна донна — це не вона, а якась інша жінка. То ж не дивно, що коли вони зустрілися на весільному балу, Беатріче поставилася до Данте прохолодно.

Ось уже багато років існує традиція — дівчата й юнаки залишають на могильній плиті Беатріче Портінарі в церкві Святої Маргарити у Флоренції записки з найсокровеннішими проханнями.

Це вразило поета, він виливав свої страждання в поетичних рядках, продовжуючи оспівувати красу й шляхетність коханої.

Більше Данте ніколи не бачився з Беатріче, проте любов до неї жила в його серці та творчості. Беатріче вийшла заміж за багатого флорентійського синьйора. А за кілька років раптово померла, їй було всього 24. Убитий горем Данте поклявся присвятити всю свою творчість пам’яті коханої.

Данте Габріель Россетті. Зустріч Данте і Беатріче на весільному бенкеті. XIX ст.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Приблизно 1307 року Данте почав писати свою славнозвісну «Комедію», яка ввійшла до світової літератури під назвою «Божественна комедія». Вона була задумана автором, як небувалий за своєю грандіозністю надгробний пам’ятник коханій жінці Беатріче, яка померла молодою.

Із присвячених Беатріче сонетів Данте уклав ліричну сповідь — збірку «Нове життя» («Vita Nuova»), де вірші супроводжуються розгорнутими прозаїчними поясненнями та описами обставин їх написання. Там він розповідає, як під час хвороби йому наснилася смерть Беатріче та її вознесіння.

Теорія літератури

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 (чотирнадцяти) рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: двох чотиривіршів (з перехресним римуванням: абаб, абаб) та двох тривіршів (з усталеною схемою римування: ввд, еед). Виник сонет в Італії.

Після смерті Беатріче Данте відчув потяг до занять філософією, він відвідував лекції і диспути на філософські теми в монастирських школах.

Минув час. Поет одружився з дівчиною з багатої флорентійської родини Джеммою Донаті (з якою волею батька був заручений ще в ранньому дитинстві), мав чотирьох дітей, але в жодному своєму творі поет про дружину не згадує.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

«Нове життя»

Свою першу книгу — збірку із тридцяти віршів «Нове життя», створену впродовж десятиліття, Данте видав 1293 року. Поет додав до віршів великий автобіографічний і філософський коментар, написаний прозою. І в поезіях, і в прозі він дає історію свого кохання до Беатріче.

«Нове життя» — перша лірична сповідь у світовій літературі. Тут поет натхненно й щиро розповідає про велике кохання, ділиться тугою за коханою, оплакує її ранню смерть.

«Нове життя» Данте — не тільки повість про кохання до Беатріче, а й щось на зразок теоретичного трактату про поезію народною мовою. Своїми творами, написаними італійською мовою, а також теоретичним захистом її прав Данте заклав основи літературної мови Італії.

У XIII ст. у зв'язку з хрестовими походами в Італію прийшла лірика та нова поетична система мандрівних поетів півдня Франції (Провансу) трубадурів, які вперше винайшли риму. Провансальські трубадури оспівували лицарське служіння прекрасній дамі.

Італійці по-своєму сприйняли нові поетичні віяння. Оспівування дами — донни — перетворилося в італійській поезії на оспівування Мадонни, ідеалом жіночої краси стала врода Мадонни, а ідеалом лицарського служіння — самозречена любов до її духовної краси.

Як син свого часу, Данте втілив у «Новому житті» кохання до прекрасної донни у формі поклоніння. Ім’я Беатріче символічне й означає «Благословенна». Сюжет книги побудовано довкола символічного числа — три.

Кохання поета до Беатріче пережило три етапи, тричі являвся йому її прекрасний образ.

Коли дев’ятирічний (3 х 3) Данте побачив уперше юну Беатріче, він був захоплений її вродою. Уже хлопчиком він зрозумів, що на світі є справжня краса.

За дев’ять років (3 х 3) Данте знову зустрів Беатріче. Вражений розквітом її чистої дівочої краси, він нестямно закохався. У його серці віднині закарбувався її прекрасний образ, всі його думки тільки про неї. Він оспівував у віршах її красу й чарівність, приховуючи свої почуття.

Оспівуючи кохану, поет майже не змальовує її зовнішнього вигляду — у середні віки тіло вважалося гріховною оболонкою, у яку вміщено безсмертну душу. Проте читач може уявити досконалу вроду Беатріче з того, як її краса впливає на людей.

Коли ж поета вразила страшна звістка про раптову смерть Беатріче, йому відкрився її третій образ — вічний і безсмертний. Данте оспівує її як ідеал духовної краси й вирішує присвятити власне життя тільки шляхетному та високому. Кохання до Беатріче допомогло йому відкрити справжнє «нове життя».

Генрі Холідей. Данте й Беатріче. XIX ст.

Данте Габріель Россетті. Сновидіння Данте під час смерті Беатріче. XIX ст.

Данте описує Беатріче та своє кохання до неї як середньовічний поет. У його сонетах (зокрема в сонеті 11) вона постає перед нами як ідеал, а не жива людина. Беатріче — втілення шляхетності, ідеальної краси та чистоти.

Данте змальовує красу дівчини, використовуючи образи світла:

Біліє перламутром личко гоже,

І свіжість, і шляхетність кольорів.

Творець лише у ній одній зумів

З’єднати всі красоти без догани.

Переклад Володимира Житника

У Середньовіччі світло, сяйво, блиск сприймалися як вияв божественної сутності. Образ Беатріче в сонетах Данте освітлений сяйвом її піднесеної душі.

У сонеті 11 «В своїх очах вона несе Кохання» головна відмінна риса образу Беатріче — той облагороджуючий вплив, який вона здійснює на душі всіх, хто її зустрічає. Її образ ідеалізований, поет створює його за допомогою гіперболізації краси та чеснот коханої. Вона ощасливить кожного своїм поглядом, утішений сповна той, хто її зустрів. Усі спішать за нею, від неї тікають гординя й гнів, свята смиренність дум проймає серця тих, хто її чув. Поетові бракує слів, щоб уславити чарівну донну, уста марніють і мовчить розум, коли він бачить «нове й прекрасне диво» — усмішку володарки свого серця.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У добу Данте в Європі виробляється нове розуміння кохання, відмінне від розуміння цього почуття в часи Античності й раннього Середньовіччя: найпрекрасніше почуття має вибірковий характер; воно нероздільне з глибокою повагою до коханої людини; його характеризують тривалість переживань і стійкість.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

У сонеті 11 Данте втілив не тільки довершений образ коханої, а й високу красу безсмертного почуття кохання.

Сонет 11

В своїх очах вона несе Кохання, —

На кого гляне, ощасливить вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить.

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її, — смиренність дум свята

Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста.

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Переклад Миколи Бажана

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Поясніть, що означає ім’я дами, яку оспівує Данте у книзі «Нове життя».
  • 2. Розкажіть історію стосунків Данте й Беатріче.
  • 3. Пригадайте, скільки років писав Данте вірші, з яких уклав книгу «Нове життя». Що стало поштовхом до видання книги?
  • 4. Поміркуйте, що означає назва «Нове життя».
  • 5. Довкола символіки якого числа укладено книгу? У чому особливість її композиції?
  • 6. Простежте за текстом сонета 11, як описує Данте вплив краси й чеснот Беатріче на людей і на ліричного героя.
  • 7. Проаналізуйте, у чому вбачає Данте вроду Беатріче.

Новаторство Данте

Український поет і мислитель Іван Франко так характеризує образ Данте: «Данте є найвищим виразом, поетичним взірцем та увічненням того, що називається середніми віками. Та рівночасно як людина геніальна він всім своїм єством належить до наших часів, хоча думками і поглядами коріниться в минувшині».

Новаторство Данте полягає в тому, що він наділив небесною красою земну жінку, чим підніс людину, людське. У «Новому житті» закладено підвалини гуманістичного світогляду.

Зміст сонетів Данте не обмежується оспівуванням Беатріче. Основним ліричним героєм збірки є сам закоханий поет. У поетичній сповіді він не тільки розповідає про любовні переживання, зміни й боротьбу почуттів, а й роздумує над мистецтвом поезії взагалі та власними творами зокрема, пояснює й коментує свої вірші. Поетична індивідуальність, сила почуттів ліричного героя та багатство його уяви — всі ці нові для середньовічної поезії риси наближають Данте до прийдешньої доби — Відродження. Данте — останній поет Середньовіччя, перший поет нового часу.

Повною мірою нове, ренесансне світорозуміння великого флорентійського поета втілилося в його найбільш уславленому творі — безсмертній «Божественній комедії», з якою ви ознайомитеся в старшій школі.

Ренесанс (фр. Renaissance) — французька назва епохи Відродження.

Це найстаріше зображення Данте з каплиці палацу Барджелло у Флоренції, зафарбоване незадовго до його вигнання, а згодом відновлене. Автор — сучасник Данте, італійський художник Джотто ді Бондоне (1266-1337), мистецтво якого в історії європейського живопису знаменує перехід від Середньовіччя до Відродження, як його символізує творчість Данте в поезії.

Україна і світ

До творчості Данте завжди проявляли великий інтерес діячі української культури. Високо цінував і часто згадував великого флорентійця Тарас Шевченко. Писав про нього Пантелеймон Куліш. Перекладав твори поета та присвятив йому дослідження «Данте Алігієрі» Іван Франко. Переосмислила тему кохання Данте до Беатріче в поемі «Забута тінь» Леся Українка:

Він заквітчав її вінцем такої слави,

Якою ні одна з жінок ще не пишалась.

Безсмертна пара Данте й Беатріче,

Потужна смерть не розлучила їх.

До великого Данте звертались у своїх творах Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Тичина, Юрій Клен, Ігор Качуровський, Василь Стус.

У 1965 році був надрукований колективний переклад «Нового життя» за редакцією Григорія Кочура. У роботі над цим виданням узяли участь Микола Бажан, Дмитро Павличко, Іван Драч, Віталій Коротич, Володимир Житник, Анатоль Перепадя.

Ліна Костенко влучно охарактеризувала Данте як поета, співзвучного сучасності:

Він тихо іде, він повільно іде.

У нього й чоло ще таке молоде.

Хто скаже про нього — старий він як світ?

Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.

Тільки тисяча літ... Справді, Ars longa — мистецтво вічне...

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Розкажіть, як розуміли кохання в добу Данте.
  • 2. Поміркуйте, у чому образ Беатріче близький піднесеній красі Мадонни.
  • 3. Поясніть, у чому полягає новаторство Данте-поета.
  • 4. Пригадайте, що таке сонет.
  • 5. Як ви вважаєте, яку думку вклала українська поетеса Ліна Костенко у слова: Він — Данте. Йому тільки тисяча літ?

ЗАВАНТАЖ ІНФОРМАЦІЮ

Середньовіччя (V—XV ст.) — назва історичної епохи та етапу в розвитку культури Європи, період між Античністю і Відродженням.

Середньовіччя на Сході: період із II ст. до XVIII ст.

Китайське Середньовіччя: епоха Тан, особливості лірики Лі Бо («пейзажі душі», вплив даосизму) і Ду Фу (вплив конфуціанства, історія у віршах).

«Золота доба» персько-таджицької лірики: славнозвісні східні митці Сааді, Ібн Сіна, Гафіз, Рудакі, Нізамі, Фірдоусі, Омар Хайям.

Жанри східної середньовічної лірики: бейт, касида, газель, рубаї.

Омар Хайям — поет і вчений, автор незрівнянних рубаї.

Література середньовічної Європи.

Героїчний епос «Пісня про Роланда» (про битву франків із сарацинами). Герой «Пісні про Роланда» — доблесний лицар Роланд.

Ключова постать європейського Середньовіччя — італійський поет Данте Аліг’єрі. Данте і Беатріче. «Нове життя». Сонет. Перехід від Середньовіччя до Відродження.

Ключові поняття теми:

китайське Середньовіччя, даосизм, конфуціанство,

персько-таджицька середньовічна лірика, бейт, касида, газель, рубаї,

європейське Середньовіччя, героїчний епос, сонет.