Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

3.2.2. Лі Бо

Один із найвідоміших китайських поетів Лі Бо (701-762) народився в провінції Сичуань у родині заможного купця. Його повне ім’я Лі Тай-Бо.

Лі Бо

У перекладі з китайської Лі Бо означає «Біла Слива». За переказами, незадовго до народження Лі Бо його матері наснилась велика біла зірка, тому до імені хлопчика додали друге — Тай-Бо (Велика Білизна).

У Китаї ім’я Лі Бо, який ще за життя удостоївся титулу «шисянь» — «безсмертний поет», «поетичний небожитель», — оповите легендами. За однією з них, поет народився на зірці Тайбо (наша Венера), куди й повернувся після земного життя.

Майбутній поет здобув удома ґрунтовну освіту: він вивчав арифметику, знайомився з філософією, історією та літературою Китаю. Уже в десять років Лі Бо почав писати вірші.

Коли йому виповнилося сімнадцять, Лі Бо відмовився складати іспит на посаду чиновника та вирушив у гори, до лаоських монастирів. Там він зблизився з сянами — даоськими монахами-відлюдниками, яких відзначала незалежність суджень і поведінки. Даоські мудреці прагнули розкрити секрет безсмертя й пізнати таємниці природи, за їхнім уявленням природа була втіленням світобудови, світового закону дао. Лі Бо захопився філософією даосизму, що згодом позначилося на його поезії.

Даосизм — філософське вчення про дао («шлях речей»), яке виникло в Китаї в Vl—V ст. до н. е. Даоси вважали, що людина не повинна порушувати законів, яким підкоряється світ квітів, дерев, трав і каміння, тобто не має заважати природному ходу речей.

Та юний поет не витримав довго відлюдницького життя в горах. У дев’ятнадцять років він приєднався до так званих женьсе («герої») — китайських народних воїнів, які захищали слабких та скривджених, грабували багатіїв, а награбоване щедро роздавали бідним. Під їхнім впливом Лі Бо навчився вправлятися з мечем, роздав і витратив більшу частину батьківського спадку.

Гори під снігом. Живопис епохи Тан

Проте життя вело поета власним шляхом. Лі Бо знову пішов у гори, де пробув близько п’яти років. Він багато чого навчився за цей час: як у житейській суєті зберегти стан духовної свободи. Поет досягнув такої єдності з природою, що навіть птахи й звірі не боялися його. Про все це ми можемо довідатися з його віршів.

Лі Бо став учасником літературного гуртка під назвою «Шість мудреців з бамбукового гаю». Ця назва була викликом суспільній думці, бо тоді вважалося престижним бути чиновником, а не поетом у гаю. Недарма сучасники називали Лі Бо «диваком з диваків».

Єдиний зі зразків власноручної каліграфії Лі Бо («Підійшов до сонячної тераси»)

Вірші він теж писав «дивні» — дуже прості й щирі. Коли Лі Бо став уже відомим поетом, він уперше опинився у столиці. Його було навіть представлено імператору, покровителю поезії та літератури. Придворні поети вважали, що Лі Бо бракує вишуканості, та імператору поет сподобався. Лі Бо удостоївся найвищого вченого звання, став членом академії Ханьлінь, придворним поетом, оточеним шаною та славою. До його обов’язків належало писати за наказом імператора укази у високохудожньому стилі, прославляти у віршах красу імператриці та фавориток двору.

Невідомий художник. Лі Бо в палаці імператора

Здавалося, життя при дворі не надто обтяжувало Лі Бо. У нього залишався час насолоджуватися товариством друзів-поетів, яких він називав «вісім безсмертних».

Проте довго Лі Бо на придворній службі не втримався. Казали, що в нього у спині засіла «кістка гордості», яка заважала йому згинатися перед придворними. За три роки він став жертвою інтриг, які павутинням обплутали імператорський палац, і змушений був залишити столицю. Лі Бо знову вирушив у мандри — звичайні для тодішніх китайських поетів.

Невдовзі у його житті відбулася подія, яка мала велике значення не тільки для Лі Бо, а й для всієї китайської літератури — він зустрів поета Ду Фу та подружився з ним. Спокійний, схожий на кабінетного вченого, Ду Фу благотворно вплинув на запального гучноголосого Лі Бо. Поети доповнювали один одного, вони разом мандрували, розмовляли про долю батьківщини, обмінювалися враженнями і думками з приводу поезії. Віршова форма, яку вони створили, — вірш у 5 і 7 слів, залишалась провідною в китайській поезії тисячу років.

Вісім безсмертних сянів. Середньовічна китайська картина

У середині VIII ст. в Китаї почалася громадянська війна. 756 року імператор зрікся престолу на користь свого сина Судзуна. Брат нового імператора, принц Лінь, оголосив себе борцем проти заколотників. Лі Бо погодився допомагати принцу боротися за мир у країні. Та насправді принц Лінь сам мріяв захопити владу й повстав проти брата. Після перемоги імператора Судзуна Лі Бо заарештували, й він дивом уникнув страти. Поета заслали на три роки в глушину.

Лі Бо вирушив у вигнання вверх по річці Янцзи до південного кордону. Він ще не встиг дістатися до місцевості, де мав відбувати заслання, як оголосили загальну амністію. Лі Бо негайно вирушив назад, але захворів і помер у домі свого родича Лі Ян-біна, якому ми завдячуємо зібранням творів поета. Смерть Лі Бо, як і його життя, оповита легендами. За однією з них, поет випав із човна та потонув, намагаючись упіймати віддзеркалення місяця у воді.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Лі Бо та Ду Фу, яких називають «предками вірша», присвятили один одному чимало рядків.

Жартома присвячую моєму другові Ду Фу

На гірській верховині,

де вибігли сосни на схили,

Випадково зійшлися

ополудні наші стежки.

— Ох, шановний мій друже,

та й як же ви зблідли й змарніли!

Чи важка ж то робота —

складати у віршах рядки?

Переклад Леоніда Первомайського

Поет під деревом. XI ст.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкажіть, з якими легендами пов’язане народження Лі Бо.
• 2. Поясніть, чому, на вашу думку, юний Лі Бо відмовився від іспиту на звання чиновника.
• 3. Що пов’язувало Лі Бо і Ду Фу?
• 4. Проаналізуйте, чому сучасники називали Лі Бо «диваком із диваків».

Поезія Лі Бо

Поезію Лі Бо називають «поезією гір та річок». Захоплення природою поєднано тут із філософськими роздумами.

У творах Лі Бо переплітаються самозаглибленість і споглядальність: йому однаково цікаві як зміни у власній душі, так і зміни у природі. Як написав про нього поет-сучасник: «Він сам собі цікавий».

Ліричний герой Лі Бо — мандрівник і відлюдник, та він переймається тривогами й переживаннями простих людей.

Нащадкам Лі Бо залишив не тільки прекрасні вірші, а й нове романтичне уявлення про поета — людину, відмінну від натовпу. В епоху строгого поетичного канону (вимоги слідувати правилам) він сміливо ігнорував загальноприйняті поетичні розміри. У час, коли більшість китайських поетів оплакувала «швидкоплинність життя», Лі Бо по-даоськи енергійно стверджував, що обов’язково стане безсмертним.

Творчість Лі Бо справила величезний вплив на розвиток китайської поезії. До нас дійшло понад 900 віршів поета. Його творча спадщина включає класичні вірші, чотиривірші, вірші в жанрі народних пісень про героїв і полководців давнини, класичну і ритмічну прозу.

На формування світогляду Лі Бо вплинуло вчення Конфуція — стародавнього мислителя й філософа Китаю (VI—V ст. до н. е.). «Я передаю, а не створюю. Я вірю в древність і люблю її», — говорив Конфуцій, який вважав, що традиція — це основа, «корінь» світу.

Поет також розумів свою місію в поверненні до старовини, він убачав своє покликання у відродженні істинної поезії. Найвідоміший цикл творів Лі Бо «Стародавнє» починається зі спогадів про «золоту добу» китайської поезії — епоху стародавнього Чжоуського царства (XII—VIII ст. до н. е.). Саме тоді, вважав поет, було віднайдено втрачений згодом високий ідеал поезії, — написано «Шицзин» («Книгу пісень»). Як колись Конфуцій, Лі Бо хотів би почути, що «єдиноріг спійманий», і тоді він покладе свій пензлик, бо його справу буде виконано.

У Стародавньому Китаї єдиноріг Цілінь — міфічна істота, що трапляється в міфології багатьох народів — вважався провісником щастя й творчих звершень. Поява єдинорога символізувала прихід до влади справедливого правителя або народження справжнього мудреця. За легендою, він з’являвся під час народження та смерті Конфуція. Також з єдинорогом пов’язують появу першої писемної мови Китаю.

Поезії Лі Бо притаманні досконалість форми, вільний політ фантазії, тонкий ліризм, і разом з тим простота й людяність. Особливого розквіту талант Лі Бо сягнув у пейзажній ліриці. Поет ніби розмовляє з квітами і травами, ріками й горами, з дощем і вітром, а природа йому відповідає. Вірші Лі Бо справляють таке саме враження своєю довершеністю, глибиною й простотою на сьогоднішніх поціновувачів поезії, як і на середньовічних читачів.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Вірш «Печаль на яшмовому ґанку» складається з 20 ієрогліфів, він схожий на малюнок.

Тема вірша «Печаль на яшмовому ґанку» традиційна для китайської поезії — печаль дівчини від розлуки з коханим. Її передають образи-символи у назві поезії: печаль — почуття туги й чекання зустрічі, яшма — знак істинного, вірного, щирого, ґанок (точний переклад — поріг) — зіткнення життєвих обставин із внутрішнім світом і переживаннями людини, на ґанку виглядають милого. Поезія «Печаль на яшмовому ґанку» — наче вишукана китайська картина. Недаремно твори Лі Бо називали «пейзажами душі».

Яшма (пістрявий напівдорогоцінний камінь) у китайській поезії — символ щирості, вірності, істинності, гідності. Прикметник яшмовий — не просто означення, це символ вірності й відданості.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Печаль на яшмовому ґанку

На яшмових сходах

біліє холодна роса.

Промокли панчохи.

Пливуть мовчазні небеса.

Дивлюсь крізь фіранку

на місяць осінній печальний —

На тихій воді він тремтить

і повільно згаса.

Переклад Леоніда Первомайського

Китайська мініатюра з віршами Лі Бо

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Проаналізуйте, яким є настрій у ліричної героїні поезії «Печаль на яшмовому ґанку». Чому?
• 2. Розгляньте, якими засобами поет створює цей настрій.
• 3. Визначте, що символізує в поезії епітет яшмовий.
• 4. Поясніть, як ви розумієте образ ґанку.
• 5. Чи можна назвати поезію «Печаль на яшмовому ґанку» «пейзажем душі»? Чому?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У поезії «Сосна біля південної галереї» згадуються «вітер» і «сосна» — символи, які багато говорять китайцю та шанувальнику китайської культури. Сосна — вічнозелена рослина, вона не міняє пишну хвою. Вік сосни довгий, у китайській символіці вона означає довголіття та вірність. Вітер у Стародавньому Китаї вважався джерелом космічного дихання. Самотня сосна з густим гіллям і пишною хвоєю росте біля галереї, там, де і вдень, і вночі не вщухає вітер. Ця проста картина природи пробуджує філософські питання в душі ліричного героя. Чи вдасться їй досягнути надхмарної висоти, до якої рости ще дуже довго? Чи допоможе духовне єднання з вітром і сосною надихнутися енергією космосу, збагнути таємниці світобудови, піднятися над буденністю у надхмарні висоти духу?

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Сосна біля південної галереї

Поблизу галереї

росте сосна-одиначка —

В такої, природно,

розкидисте гілля й густе.

Вітрець навколишній

навіть на хвильку не вщухне:

Йому тут воля —

тож дме він і вдень, і вночі.

Затінений стовбур

покрився плямами моху.

А в пишній хвої

повітря неначе мигтить.

Чи вдасться їй досягти

надхмарної висі?

Це ж треба рости

аж декілька тисяч чі!

Чі — приблизно 30 см.

Переклад Геннадія Туркова

Китайська мініатюра

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Пригадайте, що символізували в китайській поетичній традиції образи сосни й вітру.
• 2. Розкрийте, у чому виявляється психологічний паралелізм у поезії «Сосна біля південної галереї».
• 3. Поясніть, як ви розумієте запитання про те, чи вдасться сосні досягти надхмарної висоти. Чи є це запитання риторичним?
• 4. Розгляньте ілюстрації до віршів Лі Бо. Яку цікаву особливість подання китайської поезії ви помітили?
• 5. Намалюйте скрайбінг із тих образів, які виникають у вашій уяві, коли ви читаєте поезію Лі Бо.