Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

2.3. Література Давнього Риму

У римлян не було ні поезії як особливого заняття, ні особливого слова для неї. Але поруч із цим народом жили інші, у яких поети були. Це перш за все — греки, а також держави під володарюванням греків, що виникли внаслідок завоювань Олександра Македонського.

Римляни вважали, що у греків ті самі головні боги й богині, що й у них, тільки з іншими іменами: грецький Зевс — це римський Юпітер, Гера — Юнона, Гермес — Меркурій та інші. Крім того, герої грецьких міфів — Геракл, Одіссей, Еней — мандрували колись по краях, де тепер жили римляни. Не маючи таких яскравих власних міфів, римляни пізнавали себе в грецьких.

Рафаель. Платон І Аристотель. Фрагмент фрески «Антична школа». XVI ст.

Внаслідок перемоги у Першій і Другій пунічних війнах Рим став найсильнішою державою Середземномор’я. Римське вельможне панство швидко переймало спосіб життя грецької аристократії. До числа нових занять, поряд з гастрономією, парфумерією, входили освіта й література. Римські аристократи давали дітям грецьку освіту, заняття в школах будувалися на читанні поем Гомера. Лівій Андроник (IІІ ст. до н. е.), грек, який жив у Римі, переклав латиною «Одіссею» Гомера. Це був перший поетичний текст латиною і перший у Європі поетичний переклад.

Упродовж II і III віків до н. е. римська література ще не існувала як самостійне ціле, як система взаємопов’язаних жанрів. Фактично, вона була частиною елліністичної літератури, тільки латинською мовою.

Давні греки першими почали вивчати власну літературу. Їм належить слово філологія — з грецької філо — любити і логос — слово.

Грецькому філософу і вченому Аристотелю (IV ст. до н. е.) належить теоретичний трактат про закони літературної творчості — «Поетика».

Аристотель був вихователем хлопчика на ім'я Олександр, який став царем Олександром Македонським, а Грецію зробив світовою державою.

Золота доба римської літератури — це епоха Октавіана Августа, першого римського імператора (31 р. до н. е. — 14 р. н. е.). За часів Августа римська література перетворилася на цілісну систему і здобула нарешті самостійність. Вергілій написав свою «Енеїду», творчість Горація стала класикою римської лірики.

Октавіан Август розумів важливість мистецтва для державної ідеології, тому активно сприяв розвитку культури й літератури.

У середині І ст. н. е. у Римській державу відбувалася гостра боротьба за владу. Юлій Цезар, який спробував установити особисту диктатуру, був убитий республіканцями. Внаслідок громадянської війни до влади прийшов Гай Октавіан, який проголосив повернення до народовладдя. Але 27 р. до н. е. Октавіан отримав почесний титул «Август» і став засновником Римської імперії.

Імператор Октавіан Август. Римська бронзова статуя

Один із соратників імператора Августа, поет-любитель і покровитель поезії вельможа Меценат (його ім’я стало загальною назвою покровителя мистецтв), зібрав навколо себе поетів і письменників — так званий гурток Мецената. Серед них були Вергілій і Горацій, проте творчість видатних поетів виходить далеко за рамки оспівування імперії та імператора. Вергілій і Горацій уславили «золоту добу» римської літератури.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Як співвідносяться давньогрецька й давньоримська міфологія?
  • 2. Який період давньоримської літератури вважається її найвищим розквітом? Як його називають?
  • 3. Що означає слово меценаті Поясніть його походження.

2.3.1. Публій Вергілій Марон

Римським Гомером Публія Вергілія Марона (70-19 рр. до н. е.) називали ще за життя. За свідченням давньоримського історика Тацита, одного разу, коли під час театральної вистави в Римі декламували вірші Вергілія, усі присутні підвелися і вшанували поета, як вшановували імператора. Такої гучної слави Вергілій зажив завдяки своїй славнозвісній «Енеїді», яка стала національним римським епосом.

Публій Вергілій Марон

Публій Вергілій Марон народився в Північній Італії поблизу міста Мантуї в небагатій родині, проте отримав гарну освіту спочатку в Кремоні, а потім у Римі в риторичних і філософських школах. Та ні оратором, ні вчителем красномовства стати йому не судилося через слабке здоров’я. У країні якраз точилася боротьба за владу, і Гай Октавіан, щоб заручитися підтримкою воїнів, обдаровував їх конфіскованими землями. Коли Вергілій після навчання повернувся додому, його маєток уже належав прибічникам майбутнього імператора. Вергілій звернувся по допомогу до друга Октавіана, покровителя поезії та поетів Мецената. Той посприяв, щоб Вергілію виділили будинок у Римі та невелику садибу поблизу Неаполя. Поет став членом літературного гуртка Мецената й назавжди зберіг вдячність Октавіану Августу.

Вергілій був скромною та щирою людиною, позбавленою честолюбства, він любив спокій і високо цінував тихі радості сільського життя. За характером свого обдарування він був ліричним поетом. У його першому великому творі — «Буколіки» — зображено мирне життя пастухів. Художній світ «Буколік» — свого роду втеча від суєти міста і жорстокості сучасної поету епохи.

«Буколіки» — це перша в римській літературі поетична книга в сучасному розумінні, тобто цільний твір, частини якого (вірші) написані з урахуванням їх місця всередині цілого. Перший вірш тут — передмова, а останній — своєрідний підпис, де автор повідомляє, хто він і звідки.

Другий твір Вергілія — «Георгіки» — землеробська поема, дидактичний епос у чотирьох книгах. Тут поряд з конкретними порадами землеробцям є ліричні відступи, політичні міркування і філософські роздуми.

У вступі до третьої книги «Георгік» поет обіцяв написати новий твір, у якому збирався прославити перемогу Августа над ворогами Риму. Проте часи змінилися, настав мир і виникли нові проблеми, зокрема, необхідність обґрунтувати законність і божественне походження імператорської влади.

Гай Октавіан, який став імператором Августом, доручив Меценату підшукати поета для того, щоб той виконав важливе завдання — написав державний епос, де б уславлювалися імператор та імператорська влада. Меценат указав на Вергілія.

На замовлення імператора Вергілій задумав і написав «Енеїду» — поему про троянського героя Енея, що від нього пішов славетний рід, серед нащадків якого були легендарні засновники Риму Ромул і Рем, а пізніше Юлій Цезар та Октавіан Август. Оскільки за міфологічною традицією Еней був сином богині Венери, поема мала підтвердити божественне походження імператора.

Жан Жозеф Тейясон. Вергілій читає «Енеїду» Августу та Октавії. XVIII ст.

Як це часто буває в мистецтві, результат набагато перевищив задум і дифірамб Августові став гімном Риму і римлянам.

Вергілій склав свою «Енеїду» на основі перекомпонованого гомерівського епосу («Іліади» та «Одіссеї»), сповненого пророцтвами про славне майбутнє могутньої Римської імперії. Оповідь про минуле переплітається в поемі з видіннями прийдешнього.

Скульптура легендарної вовчиці встановлена в релігійному центрі Давнього Риму — Капітолії. Фігури Ромула і Рема, яких, за легендою, вигодувала вовчиця, додано до скульптури в XV ст.

Капітолійська вовчиця. Бронзова скульптура, VI ст. до н. е.

Гомер створив епос героїчний, перемежаючи розповідь про реальні події з міфами й легендами, він славить грецьких героїв, оспівує їхню доблесть і сміливість, почуття честі й обов’язку, красу і силу. Сюжет «Енеїди» теж пов’язаний із подіями Троянської війни, однак Вергілій має на меті показати не саму війну, а давнє, божественне проходження Риму та римських імператорів, і засновника династії — Енея.

Першу половину поеми присвячено мандрам Енея після падіння Трої (наслідування «Одіссеї»), а другу — битвам Енея за Лавінію, дочку царя Латина, від шлюбу Енея з якою походять римляни (нагадує «Іліаду»).

Вергілій працював над «Енеїдою» 10 років, проте цілком закінчити поему не встиг. Спершу він записав сюжет прозою, а потім перекладав його гекзаметром. Робота ішла повільно. Багато віршованих рядків залишалися незавершеними, деякі епізоди поеми суперечили один одному, недописаним лишався фінал: весілля Енея з Лавінією, народження їхнього сина, поява Ромула і Рема — засновників Риму, предків римських царів.

Уривки з «Енеїди» Вергілій читав Меценату й самому імператору Августу. З окремими частинами твору поет знайомив друзів — Горація, Пропорція та Овідія, які високо оцінили велич і красу поеми.

Щоб закінчити поему, Вергілій вирушив у мандрівку до Греції, та в дорозі поет захворів і помер.

Перед смертю Вергілій заповів спалити «Енеїду», бо не хотів публікувати її в незакінченому вигляді. Урятував поему імператор Август, за наказом якого «Енеїду» надрукували після смерті поета.

Бюст Вергілія на його могилі в Неаполі

Поховали Вергілія в Неаполі, на його могилі вибито епітафію, яку він склав сам:

В Мантуї я народився, в Калабрії вмер, а лежу я

В Партенопеї — співець селищ, пасовиськ, вождів.

Римляни захоплено зустріли появу «Енеїди». Уся подальша римська література розвивалася під її впливом. Героїчна поема була улюбленим читанням молоді, її вивчали у школі, роз’яснювали, декламували, по ній вчилися віршування й ораторського мистецтва. Вірші з «Енеїди» брали за епіграфи до творів мистецтва, надписували на подарунках, цитували в розмові.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Пригадайте, на чиє замовлення Вергілій написав «Енеїду».
  • 2. З’ясуйте, чому «Енеїду» вважають національним римським епосом.
  • 3. Поясніть, як побудовано поему. Як співвідносяться частини «Енеїди» з гомерівським епосом?
  • 4. Чи можна назвати образ Енея традиційним для героїчного епосу? Відповідь обґрунтуйте.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Образ Енея

Еней — не типовий герой епосу, «Енеїду» не присвячено звеличенню його подвигів. Покинувши за приписом богів палаючу Трою, Еней змушений пройти через довгі поневіряння на шляху до Італії. Вергілій пояснює вчинки свого героя вищою волею, перед якою схиляється Еней, ім’я якого часто супроводжується в поемі епітетом «благочестивий». Виконуючи покладену на нього місію, попри палкі почуття, Еней залишає Дідону, він воює з рутульцями, бо мусить одружитися з Лавінією, щоб його нащадки заснували Рим.

Пітер Пауль Рубенс. Вихід Енея і його сім'ї з Трої. XVI ст.

Вергілій розкриває у поемі світ особистих переживань свого героя. Розповідь Енея про загибель рідного міста сповнена трагізму, страшні й зворушливі картини, які врізались у його пам'ять, вражають уяву. Поневіряючись після падіння Трої, він почувається сумним вигнанцем, безпритульним мандрівником, позбавленим батьківщини. Драматичним є для нього вибір між любов’ю й покладеним на нього обов’язком.

П'єр Наркіс Герен. Еней і Дідона. XIX ст.

Герой «Енеїди» постає перед читачами розсудливою, милосердною, справедливою та хороброю людиною, здатною на глибокі почуття, свідомою своєї історичної місії, однак керується у своїх вчинках велінням богів.

Еней і Дідона

Розповідь про кохання Енея та карфагенської цариці Дідони на сторінках «Енеїди» — одна з найкрасивіших любовних історій світової літератури.

Еней вразив Дідону з першого погляду:

Станув Еней перед людом і, весь опромінений сяйвом,

Був раменами до бога подібний: бо ж мати Венера

Кучерям сина краси надавала, і юності відблиск

В лицях йому зарожевів і звагою сповнились очі.

Переклад Миколи Зерова

Вдячний за теплий прийом і гостинність, повідав Еней цариці про свою нещасну батьківщину Трою, описав страшні картини її загибелі, розповів про довгі поневіряння морською стихією.

Образ героя найперше Дідону вразив фінікійську,

Потім — нещастя його.

Переклад Миколи Зерова

Між Енеєм і Дідоною спалахнуло палке кохання. Та їм не судилося щастя, боги призначили Енея для іншої мети. Як це йому не важко, Еней знаходить у собі сили зректися власних почуттів і виконати покладений на нього високий обов’язок. Він скоряється волі богів і залишає Дідону.

Карфагенська цариця не змогла пережити розлуку з коханим, у відчаї вона кинулась у вогонь і загинула.

Трагічна історія кохання Енея і Дідони надає поемі людяності та яскраво-драматичного забарвлення. Уже багато віків вона надихає митців на створення шедеврів живопису, музики й поезії. На цей сюжет написано в різні часи більше десяти опер, чотири драматичні поеми, вірші, багато живописних полотен. На честь Дідони навіть названо астероїд.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Енеїда

(Уривки)

Книга перша

Збройного славлю звитяжця, що перший з надмор’їв троянських,

Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,

Лацію давши пенатів, а з ними — і плем’я латинське,

І Альбалонгу стару, і мури високого Рима.

Музо, повідай мені, чим саме прогнівана тяжко,

Чи то покривджена чим, цариця богів засудила

На незліченні труди та нещастя побожного духом

Батька й вождя, як богиня — і гнівом таким пойнялася!

Місто старинне було — фінікійського люду осада,

Звалось воно Карфаген на лібійському березі, проти

Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів,

Але прочула вона, що від крові троянської плем’я

Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські.

З’явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий,

Згине в пожарі могутність лібійська: так випряли парки.

Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів.

Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,

Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса —

Прикра зневага краси божественної, — й рід ненависний,

І Ганімеда, на небо узятого, шана висока.

Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих, —

Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла,

Не підпускала до краю латинського; довго і гірко

Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

Лацій — область Італії, центр якої — Рим.

Альбалонга — древнє місто, засноване сином Енея.

Самос — острів у Егейському морі, центр культу Юнони.

Сатурнія — дочка Сатурна — так називали Юнону.

Ганімед — викрадений Юпітером юнак.

Книга друга

Загибель жерця Лаокоонта і його синів

Тут несподівано друга, грізніша подія заходить

І на стурбовані наші серця тягарем налягає.

Лаокоонт, новообраний жрець моревладця Нептуна,

Саме колов молодого бика на офіру святочну.

Бачим: по тихому морю два змії пливуть велетенські

З боку, де Тенед лежить (розказую вам — і здригаюсь!),

І, вигинаючись пружно, до берега поряд простують.

Груди в обох серед хвиль підіймаються; гребні криваві,

Знесені грізно, стоять. Хвости за собою у жмури

Хвилю збирають, і колами в’ються хребти величезні.

Піниться море і плеще, солоне... На берег виходять,

Лаокоонт і його сини. Фрагмент. 50 р. до н. е. Мармур

Кров’ю і полум’ям очі горять, лиховісні, неситі,

І язики ворухливі облизують пащу шиплячу.

Всі ми урозтіч, смертельно-бліді, а вони на палкого

Лаокоонта ідуть і, спочатку дітей обвинувши,

Душать обох молодят у сувоях тугих найтісніших,

Зубом отруйним у тіло впиваючись їм неокріпле.

Потім самого його, що на поміч їм кинувся збройно,

Люто хапають і в’яжуть узлами. І от уже двічі

Стан обвинули йому і, шию лускою укритим

Тілом стиснувши, здіймаються ген над його головою.

Він же, руками упершись, даремно вузли розтинає,

Кров’ю і чорною скрізь трутиною по тілу облитий,

Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих,

Мовби той рев, що жертвений бик видає недобитий

Край вівтаря, отрясаючи з себе сокиру непевну.

Змії ж обидва, своє довершивши, повзуть до святині

Вишнього замка і там, під дахом священним Паллади

Захист знаходять, під кругом щита, біля ніг несмертельних.

Тенед — острів недалеко від Трої.

Переклад Миколи Зерова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. Поясніть, як формулює своє завдання поет у заспіві до «Енеїди».
  • 2. Знайдіть у тексті зачину поеми, до кого звертається Вергілій за натхненням.
  • 3. Дослідіть, якими епітетами характеризує автор Енея. Про що це свідчить?
  • 4. Чому Юнона не підпускала троянців до латинського краю?
  • 5. Поміркуйте, яким постає головний герой у першій пісні поеми.
  • 6. Яких героїв Троянського циклу міфів та «Іліади» Гомера згадує Вергілій?
  • 7. Пригадайте, у якій пісні «Енеїди» вміщено історію жерця Лаокоонта.
  • 8. Завважте, з якими почуттями розповідає про побачене Еней.
  • 9. Визначте, якими художніми засобами послуговується Вергілій, переспівуючи відомий міф.
  • 10. Зверніть увагу, яким настроєм сповнена розповідь про появу морських чудовиськ із водяної стихії. Як поет створює цей настрій?
  • 11. Проаналізуйте, якими художніми засобами поет передає стан героїв.
  • 12. Поміркуйте, яким є ставлення автора до зображуваного. Що було підставою для вашого висновку?

Діалог культур

Як до джерела мудрості та літературного зразка ставилися до творів Вергілія в Середні віки, у часи Відродження і класицизму. Нащадок римського поета великий італієць Данте зобразив Вергілія провідником у потойбічний світ у своїй славнозвісній «Божественній комедії». Наслідував Вергілія Петрарка, високо цінували давньоримського поета Буало і Расін, палким шанувальником Вергілія був Вольтер.

«Енеїду» брали за основу своїх творів поети різних країн і епох. Образ Енея надихав багатьох європейських скульпторів, художників і музикантів.

Україна і світ

На український лад «перелицював» поему Іван Котляревський у кінці XVIII століття і своєю «Енеїдою» поклав початок нової української літератури.

Український поет Микола Зеров, знавець і шанувальник античної поезії, так написав про римського класика в сонеті «Вергілій»:

Та він живе, і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідони,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем...

До перекладу уривків з «Енеїди» звертався Григорій Сковорода. Пізніше «Енеїду» Вергілія перекладали українською мовою Іван Стешенко і Степан Руданський. Повний переклад поеми Вергілія здійснили поет-неокласик Микола Зеров та перекладач Михайло Білик.

Трирема — античний бойовий корабель.