Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

2.2.6. Есхіл

Від давньогрецької трагедії до нашого часу збереглися твори різних відомих поетів та лише одного з них називають «батьком трагедії» — Есхіла. Його ім’я символізує часи значного поступу в розвитку афінської держави і мистецтва.

Погруддя Есхіла

Біографічних відомостей про Есхіла залишилося мало. Відомо, що він народився 525 року в місті Елевсині неподалік Афін у родині землевласника. Поет був свідком зміни влади в Афінах, встановлення рабовласницької демократії, виборювання прав афінським народом, безпосередньо брав участь у воєнних подіях. У своїх творах він постає прибічником демократії, громадянином, який хвилювався за долю міста-держави і залишався вірним власним поглядам.

Доля митця була непростою. Відомо, що непорозуміння з афінським народом змусили його залишити рідну землю. Помер Есхіл на чужині у 456 році.

Творчий спадок Есхіла налічує приблизно 90 драматичних творів, повністю збереглося 7 із них. Кожна п’єса розкриває основні світоглядні переконання митця та погляди на мистецтво.

Коли греки перемогли персів у Соломінській битві (480 р. до н. е.), афіняни прославляли переможців урочистою хоровою піснею. Серед героїв-переможців був славнозвісний Есхіл, а серед співаків — шістнадцятирічний юнак, про якого невдовзі дізналася Греція, а потім і весь світ — поет Софокл.

Есхіл не підтримував деспотизм як спосіб управління державою, але і безвладдя вважав не менш шкідливим. Влада грошей, зневажливе ставлення до рабів, загарбницькі війни — усе викликало обурення людини, яка тонко реагувала на чуже страждання.

«Прометей закутий»

«Через страждання приходить пізнання», — вважав Есхіл. Ці переконання поета з особливою яскравістю розкриваються у трагедії «Прометей закутий», побудованій на широковідомих міфах про Прометея, який викрав у Зевса вогонь і віддав його людям.

Трагедія була написана у 444-443 роках до н. е. Але Есхіл не переписував уже відомі історії, а переосмислював їх, наповнюючи сучасним змістом і обмірковуючи актуальні проблеми. У боротьбі за владу Прометей завжди був на боці Зевса. Але коли після перемоги Зевс вирішив позбутися людського роду, Прометей виступив проти. Він подарував людям божественний вогонь і пробудив до свідомого життя.

Пітер Пауль Рубенс. Прометей закутий. XVII ст.

Дія трагедії розгортається у Скіфії, серед диких гір. У пролозі зображено, як бог вогню і ковальства Гефест за наказом Зевса приковує Прометея до скелі. При цьому Гефеста супроводжують дві алегоричні фігури — Влада і Сила.

Гефестові важко виконати наказ, але він має коритися волі Зевса. «Ох, та яке огидне ремесло моє!» — зауважує він Прометею. Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, у груди забивають залізний клин. Але Прометей гідно тримається, не принижується перед катами. Перед тим, як піти, Влада кидає зневажливо: «Ти — Промислитель, от і промисли, як самому врятуватися!» Але, як покаже подальше розгортання дії, титан навіть не думає про порятунок.

Воля Зевса прикувати Прометея була зумовлена тим, що титан розгнівав його. По-перше, він був милосердним до людей і зробив те, що давно вирішив — віддав вогонь, навчив ремесел і медицини, подарував письмо і математику. По-друге, Прометей відмовився розкрити Зевсу таємницю про його подальшу долю і того, хто скине його з трону, яку випадково почув від богинь долі — Мойр. Причина конфлікту зрозуміла — непримиренність позицій Прометея та Зевса. Зевс у трагедії наділений усіма рисами тирана: він жорстокий, мстивий, невдячний, брехливий. Його владу над усіма автор підкреслює тим, що виводить на сцену бога Гермеса, який умовляє приреченого титана поступитися Зевсові, і Океана, який колись воював проти Олімпійців разом з іншими титанами, але змирився, скорився, прощений і мирно хлюпається по всіх кінцях світу. Океан радить скоритися і змиритися й Прометеєві, інакше не уникнути йому ще гіршої кари. У такий спосіб Есхіл протиставляє слабкість і ницість тих, що примирилися зі свавіллям Зевса, та силу й незламність Прометея, засуджує тиранію, прославляє самопожертву та силу духу в боротьбі з деспотичною владою. Свободолюбство, слідування власним переконанням, готовність взяти на себе відповідальність — визначальні риси Прометея. Він гордо відповідає на репліки Гермеса про той ганебний стан, до якого дійшов, не скорившися Зевсові:

«Свого нещастя на негідне рабство я

Не проміняю, це запам’ятай собі».

Жорстокість верховного бога поет підкреслює тим, що виводить на сцену ще одну жертву його свавілля — змучену стражданнями царівну Іо.

Уся природа співчуває Прометею. Коли у фіналі трагедії Зевс, роздратований незламністю приреченого на страждання Прометея, насилає на нього бурю і разом зі скелею Прометей провалюється під землю, хор німф Океанід (дочок Океану) готовий розділити його долю.

Титани — божества старшого покоління, діти Урана (Неба) і Геї (Землі).

Океан — титан, володар водної стихії, батько Океанід.

Іо — жриця дружини Зевса богині Гери, обернена на корову. Гера наслала на Іо страшного ґедзя, від укусів якого та тікала через моря і суходоли, так і добігла до Єгипту. Там Зевс повернув їй людську подобу.

Основна проблематика творчості Есхіла — божественне рішення і власна воля особистості, мета і засоби досягнення своєї мети, справедливість, перемога правди — розкривається через зображення долі героя і його страждань. Долю і страждання окремо взятої особистості автор розглядає як одну зі складових загальної історії роду чи держави, яка розгортається у трилогії і завершується оптимістично. Так трилогію про титана-богоборця Прометея, крім трагедії «Прометей закутий», складають ще трагедії «Прометей-вогненосець» та «Звільнений Прометей», і в останній зображується звільнення Прометея Гераклом.

Есхіл не подає всебічних індивідуальних характеристик. Сила образів визначається провідним мотивом, послідовно і аргументовано розкритим у творі. Великий трагік зображував людей такими, якими вони мали б бути. Саме таким і зображено Прометея — здатним зробити правильний вибір на користь держави і суспільства та нести за нього відповідальність, незламним, «людиною слова», сміливим, безкомпромісним.

Існує припущення, що трагедія «Прометей-вогненосець» розповідає про примирення Прометея з олімпійськими богами. На честь цієї події було започатковано свято бігу зі смолоскипами, щось схоже на сучасне пересування олімпійського вогню.

Майстерність Есхіла-трагіка

Переконливо зобразити головного героя та розкрити конфлікт автору вдається завдяки тому, що поет:

• обрав одну ситуацію (дотримано принцип єдності дії);
• дія завершена в часі (дотримано принцип єдності часу);
• увів другого актора;
• увів діалог між акторами та актором і хором, що дозволяє не лише розповідати, а й показувати подію;
• зменшив партії хору і збільшив роль діалогів;
• сильні емоції передаються святковим і величним стилем.

За такі нововведення Есхіла називають «батьком трагедії».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Чи можна припустити, що, подарувавши людям божественний вогонь, Прометей порівняв їх із богами? Навіщо він це зробив?
• 2. У чому полягає гуманістичний смисл вчинку Прометея?
• 3. Які моральні цінності характеризують особу Прометея? Поясніть їхню вартість у сучасній культурі.
• 4. Відвідайте театр, вивчіть його будову і з’ясуйте, чим сучасний театр відрізняється від давньогрецького.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Прометей закутий

(Уривки)

Розповідь Прометея про його благодіяння людям

Епісодій 2

ПРОМЕТЕЙ

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я, — в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, —

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую, —

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатнішу винайшов

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам’ять — цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

Я віжколюбних коней в колісниці впріг —

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав

Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,

Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

ХОР

Вже й розум губиш у ганебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

Собі самому ліків не знаходячи.

ПРОМЕТЕЙ

Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості

Й мистецтва, — з них найважливіші ось які:

Хто занедужав, ні пиття цілющого

З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської, —

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи

Установив, і перший сни я визначив,

Що справджуються; роз’яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів,

І льоту хижих, кривопазуристих птиць —

Яка на добре чи на зле провісниця;

Усі пташині з’ясував я звичаї —

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка.

Я показав, якими мають нутрощі

У жертви бути, щоб богам подобатись,

Якими — жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи

Тварин жертовних, викрив перед смертними

Я потаємну вмілість передбачення

В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

Це все — від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані

Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —

Він на вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея — всі в людей умілості.

ХОР

Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе, —

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,

Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

ПРОМЕТЕЙ

Всевладна Доля вирок не такий дала, —

Ще безліч муки й катувань ще тисячі

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

ХОР

А хто стерничий тої Неминучості?

ПРОМЕТЕЙ

Три Мойри і всепам’ятні Ерінії,

ХОР

Невже сам Зевс їм силою поступиться? —

ПРОМЕТЕЙ

Йому своєї долі не уникнути.

ХОР

Хіба Кронід не завжди царюватиме?

ПРОМЕТЕЙ

Про це вам не дізнатись — не випитуйте.

ХОР

Велику, видно, криєш таємницю ти.

ПРОМЕТЕЙ

Зверніть на інше мову, — розголошувать —

Про це не час, це мушу якнайглибше я

Ховати, — таємниці як дотримаю,

То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

Мойри — три дочки Зевса й Феміди, богині долі людей. Одна визначала людську долю, друга пряла нитку цієї долі, третя перетинала нитку, коли людина помирала.

Ерінії — богині, що мешкали в царстві Аїда. Виглядали як старі потворні жінки зі зміями замість волосся, із запаленими смолоскипами.

Ексод

Хоч Зевс і гордий серцем — злагіднішає,

До шлюбу він такого-бо ладнається,

Який його із трону скине й царської

Позбавить влади. Отоді-то батькове

Кляття справдиться, що наклав на кривдника,

З престолу Крон упавши стародавнього.

А як з біди такої Зевсу вимкнути —

З богів нікому не добрати способу.

Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,

Він тішиться громами піднебесними,

Хай сипле з рук вогнями-блискавицями.

Та вже не допоможе це ніяк йому —

Впаде безславно і не підведеться він,

Такого-бо на себе нездоланного

Тепер противоборника готує він,

Що той палкіше блискавиці полум’я

Знайде і грім грімкіший від небесного;

Морям грозу і землям потрясателя —

Тризубця він розтрощить Посейдонові, —

Тоді довідається Зевс повалений,

Що рабство — це щось інше, аніж влади трон.

ХОР

Чого бажаєш, те й пророчиш Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ

Не тільки я бажаю, але й буде так.

ХОР

Хтось, видно, і над Зевсом пануватиме?

ПРОМЕТЕЙ

Він кару тяжчу, аніж я, терпітиме.

ХОР

Як слів цих вимовляти не боїшся ти?

ПРОМЕТЕЙ

Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.

ХОР

Наслати муки ще лютіші може він.

ПРОМЕТЕЙ

Хай шле — нема для мене несподіванок.

ХОР

Той мудрий, Адрастеї хто вклоняється.

ПРОМЕТЕЙ

Шануйте ви владущих і улещуйте,

Для мене ж менше від нічого важить Зевс, —

Хай робить що захоче цей короткий час,

Недовго він богами керуватиме.

Та он від Зевса, бачу, посланець біжить —

Прийшов він, певно, із новою звісткою,

Оцей служник тирана новочасного.

З’являється Гермес.

ГЕРМЕС

До тебе, мудрія гостроязикого,

Богів зрадливця, а людей шановника,

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про шлюб отой,

Що через нього, похвалявсь ти, влади він

Позбудеться. Докладно і виразно все

Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти, —

Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.

ПРОМЕТЕЙ

Яка зарозуміла й гордовита вся

Розмова ця прислужника богівського!

Недавно ви при владі стали й мислите.

У замках безпечальних домувать повік?

Падіння двох тиранів чи не бачив я?

Побачу, як і третій, що при владі є,

Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,

Що цих богів новітніх я злякаюся?

Далеко ще до цього. Поспішай назад

Дорогою, якою і прийшов сюди, —

Нічого ти від мене не дізнаєшся.

ГЕРМЕС

Отож-бо цим зухвальством і сваволею

Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.

ПРОМЕТЕЙ

Свого нещастя на негідне рабство я

Не проміняю, — це запам’ятай собі.

ГЕРМЕС

Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих,

Ніж Зевса-батька вісником довіреним?

ПРОМЕТЕЙ

Отак і треба зневажать зневажників.

ГЕРМЕС

Ти муками своїми мовби тішишся?

ПРОМЕТЕЙ

Я тішуся? Такої ворогам моїм

Жадав би я утіхи, й серед них — тобі.

ГЕРМЕС

За ці нещастя і мене винуєш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Скажу одверто, — всіх богів ненавиджу,

За добре злим мені вони віддячили.

ГЕРМЕС

Як подивлюсь я — справді тяжко хворий ти.

ПРОМЕТЕЙ

Як хворість то — ненавидіти ворога.

ГЕРМЕС

Але ти в щасті був би ще нестерпніший!

ПРОМЕТЕЙ

Ой-ой!

ГЕРМЕС

Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ

Старіючи, усього час навчить його.

ГЕРМЕС

А ти ще й досі не навчився розуму.

ПРОМЕТЕЙ

Ба ні, — не розмовляв би я з прислужником.

ГЕРМЕС

Нічого, видно, батькові не скажеш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Не дякувать чи можу, власкавлений!

ГЕРМЕС

Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика.

ПРОМЕТЕЙ

Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти,

Якщо від мене сподівавсь довідатись.

Ні мук таких немає, ані хитрощів,

Щоб ними Зевс присилував сказати це,

Аж поки пут ганебних не розв’яже він.

Нехай палючим кидав він полум’ям,

Завіє все снігами білоперими,

Громами хай загрожує підземними, —

Нічим мене сказати не присилує,

Кому його належить з трону скинути.

ГЕРМЕС

Побачиш сам, чи допоможе це тобі...

ПРОМЕТЕЙ

Все передбачив і давно вже зважив я.

ГЕРМЕС

Наважся, о наважся, нерозсудливий,

Хоч задля мук цих розумніше мислити.

ПРОМЕТЕЙ

Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти.

Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись

Погрози Зевса, стану я, мов женщина,

Благать, кого ненавиджу, й ламатиму

Я руки по-жіночому, щоб змилувавсь

І увільнив з кайданів, — ні, не буде так.

ГЕРМЕС

Багато, але марно розмовляв я тут.

Ні, цього серця не зм’якшить благаннями.

Мов огир неїжджалий, він узду гризе,

Пручається і з віжками змагається.

Та кволі, недоречні хитрування ці, —

Сама лиш самопевність нерозумного

Не варта аж нічого. Як словам моїм

Ти не скоришся — глянь, якою бурею, —

Хвилешна хвиля муки неминучої

Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці

Розтрощить батько громом-блискавицею

Полум’яною, і обійми каменю

Твоє сховають тіло. Довгі сповняться

Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти

Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,

Шматки великі рватиме пожадливо

Від твого тіла, і щодня приходити

Цей буде гість незваний і печінкою

Живитися твоєю почорнілою.

Стражданням цим не дожидай закінчення,

Покіль з богів котрий у тяжких муках цих

Тебе заступить і в Аїд безпремінний

За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.

Над цим подумай. Не хвальба порожня то,

А вирок найсуворіший, бо в Зевсових

Устах нема неправди, свого слова він

Додержує. Тож роздивись, роздумайся

І не вважай зарозумілих гордощів

За кращі від звичайної розважності.

ХОР

Здається, все до речі говорив Гермес:

Пихи позбутись радить він і мудрої

Розважності шукати. Тож послухайся,

Ганьба для мудрих — помилки триматися.

ПРОМЕТЕЙ

Все я знав наперед, що звістив він мені.

Мук зазнати ворогу від ворогів —

Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню

Дволезого кучері, неба ефір

Хай від грому, від натиску буйних вітрів

Розірветься на частки: землю важку

Аж до самих основ, до коріння її,

Переможний хай похитне буревій;

В шумуванні шаленім хвилі морські

Хай сплетуться з шляхами небесних світил.

В вировому коловертні долі нехай

Закинуть в Тартару чорну глибінь

Моє знесилене тіло — на смерть

Ніколи мене не вбити!

ГЕРМЕС

Такі розмови, такий рішенець.

При громі й блискавці скеля з Прометеєм провалюється у безодню.

Переклад Бориса Тена

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Підсумуйте, що відомо про Есхіла.
• 2. Пригадайте, за який внесок у розвиток давньогрецької культури ім’я Есхіла не забуте.
• 3. Що подарував Прометей людству? Який смисл мали такі подарунки?
• 4. Прометей порушив заборону Зевса з власної користі чи задля людей? Поясніть свою думку.
• 5. Проаналізуйте, якими мотивами визначався вчинок Прометея.
• 6. З’ясуйте, чи змінилася оцінка власного вчинку Прометеєм після того, як його покарали. Підтверджуйте свої слова описом поведінки героя.
• 7. Знайдіть у творі постійні епітети. Яку роль вони виконують? З якою метою їх використовує автор? Чи створюють вони урочистий фон?
• 8. Яку роль у трагедії виконує хор?
• 9. На прикладі трагедії «Прометей закутий» проаналізуйте, у чому полягає внесок Есхіла-драматурга в розвиток трагедії.
• 10. Чи справедливо його називають «батьком трагедії»?
• 11. Яким має бути сучасний Прометей?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Перегляньте одну з мультиплікаційних стрічок «Прометей». Порівняйте сюжет мультфільму й трагедії Есхіла. Що в них спільне, а що різниться? Підготуйте запитання для літературної вікторини на цю тему.

Елементи компаративістики

Прометей — один із «вічних образів» світової літератури. Міф про Прометея неодноразово розроблявся найкращими майстрами художнього слова. Міфологічний герой постає символом науки і мудрості у Боккаччо, бунтарем — у молодого Гете, активним борцем — у Байрона і Шеллі, патріотом — у Лесі Українки і Малишка. Образ Прометея надихав славетних художників Мікеланджело, Тиціана, Рібейру, композиторів Бетховена, Ліста, Скрябіна та багатьох інших митців.

Вічний образ — образ літературного героя, який переріс свою епоху, набув загальнолюдського значення та сприймається як символ.