2.2.5. Давньогрецький театр

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

1. Які фольклорні обрядові свята вам відомі? У чому їхній смисл?
2. Як пов’язані уявлення про важливість обрядового дійства з реальним життям? Поясніть свою думку.

Зародження театру

Фольклорні свята характерні для культур різних народів і країн. Усім добре відомі карнавали, пов’язані з переодяганнями, маскарадами, святковою ходою. Аналогом карнавалу в нашій країні є вертеп — традиційне дійство, учасники якого заздалегідь готували релігійну виставу, розподіляли ролі, вчили віршовані тексти, виготовляли костюми. Саме з фольклорними святами в Давній Греції пов’язано виникнення театру і трагедії, які нині знайомі кожній людині.

Вертеп — веселе різдвяне дійство з піснями-колядками, жартами, короткими виставами, яке влаштовували мандрівні музиканти й актори. Вертепом також називали театр, у якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев'яній скриньці.

Трагедія — драматичний твір, у якому порушуються складні моральні проблеми і розкриваються гострі, непримиренні конфлікти, розв'язання яких зазвичай призводить до загибелі дійових осіб.

Давньогрецька культура була багатою на свята карнавального типу. Зазвичай вони були пов’язані з культами сільських божеств. Одним із таких був культ Діоніса — бога творчих сил природи, пізніше бога вина і виноробства.

Хода Діоніса. VI ст. до н. е.

Першу трагедію було поставлено саме на свята на честь бога Діоніса — Великі Діонісії — приблизно в IV ст. до н. е. У ті часи трагедія ще не була драмою у нашому розумінні цього слова.

Дійство відбувалося так:

на сцені хор і тільки один з акторів;
актор повідомляв хору певну інформацію або обмінювався репліками з хором чи його керівником (корифеєм);
хор стояв на сцені впродовж усієї вистави, а актор міг виходити на сцену або залишати її, повідомляти хору про те, що відбувається за лаштунками, перевдягатися, представляючи різних осіб;
партії хору були великими за обсягом, а партії актора — короткими;
за основу трагедії бралися релігійно-міфологічні сюжети;
основний зміст трагедії — відображення певного «страждання», пов'язаного з релігійними і моральними правилами людської поведінки (але катастрофа наприкінці була необов'язковою, багато трагедій завершувалися примиренням).

Структура трагедії:

Пролог (партія актора до виходу хору на сцену) → парод (вихід хору з двох боків сцени у супроводі пісні) → епісодії (виходи нових акторів) чергувалися з акторськими сценами і стасимами (пісенна партія хору із зупинкою, коли дія зупиняється) → ексод (вихід, підсумкова частина, після завершення якої хор і актор залишали сцену).

Вистава йшла без антрактів. Місце дії могло змінюватися, а тривалість акторських сцен, стасимів, хорових партій не була пропорційною. Усе це порушувало сценічну ілюзію. Із часом було прийнято, що дія у трагедії має відбуватися на одному місці, а її тривалість не повинна перевищувати одного дня. Така особливість драматургічних творів пізніше — у добу класицизму — стала основним драматургічним принципом і отримала назву «правило трьох єдностей»: місця, часу і дії.

Із часом святкування Великих Діонісій дещо змінилися, але продовжували збирати велику кількість людей і проходили за встановленим порядком. У V ст. до н. е. організацією театралізованих дійств опікувалася державна влада. Відповідальний член уряду — архонт — відбирав п’єси для трагедійних змагань, передбачених святковими заходами. Автор трагедії, який претендував на участь у змаганнях, мав скласти текст, підібрати музичну частину, виступити в ролі режисера і балетмейстера, а іноді й актора.

Витрати за постановку драм покладалися на одного із заможних громадян, якого призначали керівником дійства — хорегом. Його внесок у постановку був не лише фінансовий. Хорег набирав хор, оплачував роботу співаків, приміщення для репетицій, костюми тощо. Пишність і святковість вистави залежала від щедрості хорега. Оскільки внесок поета-режисера та хорега були майже однаково важливими, то й перемога присуджувалася обом.

Вважалося, що актори театру — це люди, які служать богам. Тому вони користувалися деякими привілеями. Наприклад, не сплачували податків.

Обов’язковою вимогою таких трагедійних змагань було те, що виставу ставили лише один раз. Це спонукало поета, хорега й актора максимально розкрити свій талант і вразити глядачів.

Слово театр походить від грецького «театрон» — місце, де збираються, щоб подивитись.

Призначення поета, хорега та головного актора відбувалося за жеребкуванням на народних зборах.

Театр Діоніса. Афіни, підніжжя Акрополя

У Давній Греції вважалося, що театр мав божественне походження, тому до нього ставилися як до святині. Постановки мали виховувати душу і серце, вчити людину жити в суспільстві, служити державі, поклонятися богам. Вистави набували цілком серйозного характеру, символічна участь у дійстві всіх членів громади забезпечувалася майстерною грою хору й акторів, високою актуальною тематикою, музичним супроводом і видовищними ефектами. У такий спосіб можна було досягти високоморальної мети духовного очищення глядачів — катарсису, за Аристотелем.

Катарсис (від давньогрецьк. κάθαρσις підняття, очищення завдяки переживанню, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень.

Теорія літератури

Катарсис — естетичне переживання, коли глядач (читач) страждає разом з актором (літературним персонажем) і зазнає духовного очищення.

Тому державна влада прагнула дати можливість усім громадянам, незалежно від їхнього матеріального становища, відвідувати театр і запровадила систему субсидій у розмірі плати за вхід зацікавленим глядачам. Театралізовані дійства були розраховані на широку аудиторію. Вони тривали від ранку до вечора декілька днів поспіль, тому глядачі в театрі їли й пили, роздумували і відпочивали. Так виник театр.

Грецький театр суттєво відрізнявся від сучасного.

• Дія відбувалася під відкритим небом, при сонячному світлі. Це було пов’язано з надзвичайними розмірами театру. Афінський, наприклад, уміщав 17 000 осіб, театр в Аркадії, який нагадував стадіон, — 44 000 осіб.

• Театр умовно поділявся на три зони: місця глядачів, або театрон; майданчик для гри чи місце для хору, або орхестра; лаштунки, або місце для перевдягання акторів та збереження костюмів і декорацій — скена («сцена», тобто палатка). Посеред орхестри розташовувався вівтар Діоніса.

До сьогодні не має відповіді на важливе запитання: де саме в театрі відбувалася гра акторів? Точних даних не існує, є лише припущення, що грали актори не на сцені (в нинішньому розумінні), а на орхестрі, біля хору.

• У театрах використовували декорації та різні машини для відтворення дії (бог у повітрі, Зевс на колісниці).

• Актори грали в масках, оскільки представляли не індивідуальні, а узагальнені героїчні образи. Маска відображала стать, вік, суспільне становище, моральні якості, внутрішній стан і настрій дійової особи. Зміни настрою героя супроводжувалися зміною масок. Статична маска компенсувалася декламаційною майстерністю й активними рухами актора.

• За уявленням давніх греків, міфологічні герої були вищими і більшими за звичайних людей, тому актори грали у взутті на високих підборах — котурнах, підкладали подушки під одяг.

• Актори виступали у святковому одязі — театральних хітонах, які нагадували одяг царів і жерців.

• Жіночі ролі виконували чоловіки.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкажіть, як виникла давньогрецька трагедія. Із якими народними святами вона пов’язана?
2. Пригадайте, коли було поставлено першу трагедію.
3. Якими рисами вона характеризувалася?
4. Розкажіть, як організовували трагедійні змагання в Афінах.
5. Розгляньте ілюстрацію із зображенням давньогрецького театру. Що мало бути в театрі?
6. Опишіть, як мали бути вдягнуті актори. Які технічні засоби використовувалися в постановках?
7. Розгляньте ілюстрацію з масками для ролей у давньогрецькому театрі. Який настрій і душевний стан виражає кожна з них?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Уявіть себе режисером давньогрецького театру. Який із відомих вам міфологічних сюжетів ви вибрали б для постановки і чому?