Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

2.2.3. Тіртей

Тіртей (VII ст. до н. е.) — давньогрецький поет, автор героїко-патріотичних елегій.

Поет Тіртей

Тіртей, якого називають «поетом-воїном», — напівлегендарна особа.

За легендою, спартанцям, які воювали з сусідами, дельфійський оракул (провісник із міста Дельфи) порадив запросити для перемоги полководця-афінянина. Спартанці звернулися до мешканців Афін по допомогу. Афіняни, які не дуже любили спартанців, вирішили з них поглузувати, відшукали кульгавого учителя грамоти й поета Тіртея та відправили його до Спарти.

Далі версії розходяться. Одна стверджує, що талановитий полководець Тіртей у першому ж бою наголову розбив війська ворогів і назавжди залишився жити у Спарті.

Інша — що Тіртей, прибувши до Спарти, не очолив військо, однак зробив для перемоги більше, ніж міг зробити досвідчений полководець. Його войовничі елегії так надихнули молодь Спарти, що під їхнім впливом спартанці швидко розбили ворога. У цій легенді втілено віру еллінів у силу поетичного слова, у великий виховний вплив мистецтва на людину.

Перша легенда малоймовірна, бо закон забороняв спартанцям призначати іноземця (та ще й з фізичною вадою) своїм полководцем.

Щодо другої — то, можливо, афінське громадянство приписували Тіртею тому, що в Спарті було заборонене мистецтво. Вірші поета, об’єднані патріотичною тематикою, свідчать про його спартанське походження.

До нас дійшли елегії Тіртея, де він оспівує військову доблесть суворого воїна-спартанця. Поет називає спартанців нащадками славного Геракла, закликає їх до подвигів на честь бога війни Ареса, радить юнакам виховувати в собі сміливість і презирство до смерті.

Є у Тіртея низка елегій, об’єднаних назвою «Поради», де він навчає мистецтва бою. У його творах можна знайти правила військового уставу й громадянські обов’язки спартанця.

Збереглося і кілька маршових пісень Тіртея, де також уславлено ідеального воїна, для якого найвище щастя — загинути в бою за вітчизну.

Провідна ідея творчості Тіртея — перевага чесної смерті в бою за вітчизну над безславним боягузтвом. Віддати життя за батьківщину — ось найгероїчніший учинок, який уславлює не тільки воїна, але й місто, громадян, батьків і нащадків героя та зробить його ім’я безсмертним у віках. Той же, хто схибить у бою й спробує зберегти своє життя ціною втечі, навіки зганьбить і себе, і весь свій рід.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ідея переваги чесної смерті воїна в бою над безслав’ям боягуза — головна в елегії Тіртея «Добре вмирати тому...». Ця елегія сповнена громадянського пафосу та патріотизму. Поет зображує тут різні типи поведінки людини під час війни: або битися за вітчизну, не шкодуючи свого життя, або втекти, знеславивши себе та втративши батьківщину. Він уславлює героїв, які полягли на полі бою, переконаний, що лише військова доблесть залишає по людині добру пам’ять, робить її достойною честі й хвали. Тому ж, хто втік від ворога, судилася жалюгідна доля, втрата батьківщини та ганьба.

Елегія «Добре вмирати тому...» має властиву для всієї поезії Тіртея композицію: на початку викладено тему, потім її розвиток, а на завершення твору лунає заклик — відважно боронити батьківщину й дітей, не жаліючи життя.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Добре вмирати тому...

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи

Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю —

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи

Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, —

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,

Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити, —

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам

Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить,

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він —

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Переклад Григорія Кочура

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

  • 1. З’ясуйте, які почуття прославляє ліричний герой елегії.
  • 2. Аргументуйте, що ця елегія — гімн мужності та патріотизму.
  • 3. Визначте особливості побудови перших шести рядків елегії.
  • 4. Поміркуйте, який смисл поет вкладає в слова «добре» і «гірше».
  • 5. Наведіть рядки, де розкривається ставлення людей до того, хто тікає з поля бою.
  • 6. Сформулюйте, що, за Тіртеєм, личить юнакові і не личить старшій людині в бою.
  • 7. Прокоментуйте заклик, яким завершується твір.
  • 8. Доведіть, що поезія «Добре вмирати тому...» — елегія.
  • 9. Яким ви уявляєте ідеального громадянина своєї держави? Сформулюйте відповідь, спираючись на елегію Тіртея.
  • 10. Поясніть, чому елегії Тіртея були популярними серед воїнів-спартанців.
  • 11. Яке громадянство ви надали б поетові Тіртею: афінське чи спартанське?
  • 12. Із яким пафосом, переважаючим настроєм треба читати цю елегію?