Зарубіжна література. 8 клас. Кадоб’янська

2.2. Література Давньої Греції

2.2.1. Гомер

У часи Античності Гомера, автора «Іліади» та «Одіссеї», сприймали як історичну особу, проте достовірні дані про його біографію відсутні. Навіть стародавні греки не мали певних свідчень щодо місця його народження. За право називатися батьківщиною Гомера сперечалися сім міст — Смірна, Родос, Колофон, Самалін, Ірос, Аргос й Афіни.

Текстів давньогрецької літератури залишилося дуже мало, в уривках. Із героїчного епосу до наших днів дійшли тільки «Іліада» та «Одіссея», хоча подібних поем у Давній Греції існувало багато. Головною темою епічних поем була історія Троянської війни. Автором «Іліади» й «Одіссеї» вважають Гомера.

Погруддя Гомера

Яким було справжнє ім’я Гомера, також достеменно невідомо, бо слово гомер перекладається як «співець», а в Греції «номерами» називали сліпих співців (наприклад, погруддя Гомера — це зображення сліпого старого).

Існує думка, що Гомер жив у кінці IX — VIII ст. до н. е.

Стародавні греки вважали «Іліаду» та «Одіссею» втіленням мудрості, справедливості та духовності. Їх вивчали напам’ять, виконували на свята, переписували, за ними діти вчилися читати. Гомер став прикладом для багатьох письменників свого часу, у великого поета Античності черпали натхнення класики світової літератури.

Адольф Вільям Бугро. Гомер із провідником. XIX ст.

Гомер — перший давньогрецький поет, літературна спадщина якого здобула світову популярність і дійшла до наших днів. Його без сумніву можна вважати засновником європейської літератури.

«Іліада» та «Одіссея»

Місто Троя мало ще одну назву — Іліон, звідси походить назва поеми Гомера.

До XIX століття панувала думка, що зміст «Іліади» та «Одіссеї» вигаданий, Трої не існувало, а Троянська війна — міфологічний сюжет.

Троянський цикл міфів був добре відомий грекам, тому Гомер у своїй поемі не розповідає ні про причини війни, ні про її перебіг.

В останній чверті XIX століття Генріх Шліман, археолог-самоук, знайшов руїни легендарної Трої на мисі Гіссарлик (Туреччина). Сучасні вчені встановили, що Трою було зруйновано між 1195 і 1185 роками до н. е. Це дає підстави зробити висновок про те, що Троянська війна — реальна історична подія, яка з часом обросла в міфах легендарними подробицями.

Вид із Гіссарлика. На думку Шлімана, тут стояв табір Агамемнона

У самій «Іліаді» йдеться про події приблизно п’ятдесяти днів останнього, десятого року війни під Троєю. Найбільш повно описано з них усього дев’ять днів, але цього короткого періоду достатньо поетові для того, щоб з епічним розмахом зобразити криваві сцени війни у всьому їх трагізмі.

Іліада, Книга 7. Манускрипт V—VI ст.

Проте поема сповнена гуманістичного пафосу. Від війни страждають і гинуть як греки, так і троянці. Навіть Зевс характеризує війну брутальними епітетами й каже, що ненавидить бога війни.

«Іліада» налічує 24 пісні (за числом букв грецького алфавіту), які складаються з 15 693 віршів. Сам Гомер не поділяв свою поему на пісні. У III ст. до н. е. її вперше розбили для зручності олександрійські вчені, кожну главу назвали за буквами грецького алфавіту.

За «Іліадою», у грецькому (або ахейському) війську було близько ста тисяч воїнів і більше тисячі кораблів.

У центрі розповіді в «Іліаді» — грецький герой Ахілл і троянський царевич Гектор.

Якоб Йорданс. Одіссей у печері Поліфема. XVII ст.

Поетичний розмір надає поемі патетичного звучання. «Іліаду» (як і «Одіссею») написано гекзаметром (грецьке «шестимірник»): кожний рядок складається з шести повторюваних поєднань складів: довгий — короткий — короткий.

Давньогрецька поезія будувалася на чергуванні довгих і коротких складів (а не наголошених і ненаголошених, як у сучасних європейських мовах). Сучасні мови передають грецький гекзаметр своїми поетичними засобами.

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

«Одіссея» — поема про повернення на рідний острів Ітаку героя Троянської війни Одіссея та про його мандри. Він побував на острові німфи Каліпсо, на острові циклопів, де осліпив циклопа Поліфема, був у гостях у бога вітрів Еола, зустрічався з племенем людожерів, гостював у чарівниці Цирцеї, спускався в царство мертвих. Урешті-решт він повернувся додому, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа.

«Одіссею» побудовано за таким самим принципом, як і першу поему Гомера «Іліаду». Одіссей мандрував десять років, проте в поемі зображено з них лише сорок днів, а найважливіші події «Одіссеї» тривають дев’ять днів.

Сюжети й події «Іліади», її персонажі (троянський цар Пріам і його дружина Гекуба, їхній син Гектор і його дружина Андромаха, грецький герой Ахілл і його друг Патрокл та інші) постають у багатьох творах світового мистецтва наступних віків.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Розкажіть, чи існував насправді поет на ім’я Гомер.
• 2. Назвіть, автором яких творів вважають Гомера. До якого жанру вони належать? Поясніть значення терміна поема.
• 3. Укажіть, коли було створено поеми «Іліада» та «Одіссея».
• 4. Розкажіть, як побудовано «Іліаду».
• 5. Поясніть, що спільного в побудові поем «Іліада» та «Одіссея».
• 6. Навколо яких подій розгортається сюжет «Іліади»?
• 7. Які археологічні знахідки підтверджують, що в основу поем Гомера покладено реальні події?
• 8. Поміркуйте, чому Гомера вважають засновником європейської літератури.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ахілл і Гектор

В епічних поемах життя людей зображено на тлі історичних подій і в тісному зв’язку з життям держави й волею богів. Почуття обов’язку та причетності до спільної справи робить їх героями.

У центрі драматичних подій поеми Гомера «Іліада» — образи героїв Ахілла і Гектора.

Ахілла — сина фессалійського (Фессалія — давньогрецьке місто) царя Пелея та морської богині Фетіди — найхоробрішого з грецьких воїнів, зображено в поемі таким могутнім, що троянці не наважуються навіть вийти зі стін міста, якщо він бере участь у бою.

Ахіллу провіщали гучну славу та загибель у Троянській війні. Та попри це пророцтво, він вирушає під Трою, бо дізнається, що без нього греки не переможуть троянців. Ахілл не тільки безстрашний і непереможний. Йому притаманне почуття справедливості та власної гідності. Він сміливо вступає в суперечку з Агамемноном, коли той нехтує рішенням зборів. Проте коли образа або гнів засліплюють йому очі, запальний Ахілл здатен на нерозсудливі вчинки й жорстокість. Він відмовляється повернутися на поле бою, навіть коли троянці починають перемагати греків, і тільки загибель Патрокла змушує його взяти до рук зброю. Те, як він повівся з тілом переможеного Гектора, викликає осуд. Та у зворушливій сцені зі старим Пріамом ми бачимо зовсім іншого Ахілла — милосердного й шляхетного, він віддає цареві Трої тіло сина й обіцяє навіть зупинити війну на час поховання Гектора.

Мішель Мартін Дроллінг. Гнів Ахілла. XIX ст.

Образ Ахілла — це образ епічного героя, мужнього воїна, у системі цінностей якого найголовніше — військова честь і доблесть.

Протистоїть Ахіллу в поемі улюбленець троянців Гектор, стійкий і безстрашний захисник рідного міста. Він герой десятилітньої оборони Трої, готовий захищати рідне місто до останнього подиху. Хоробрий лицар, Гектор відкидає пророцтво про загибель Трої — для нього немає вищої мети, ніж боротьба за вітчизну.

Водночас образ Гектора — один із найлюдяніших у поемі. Це людина, здатна на глибокі почуття ніжності й любові, на сумніви й вагання. Гектор — люблячий син, відданий чоловік, зворушливий у своїх почуттях батько. Сцена, коли Гектор прощається перед боєм із дружиною Андромахою та маленьким сином, одна з найвиразніших в «Іліаді», недаремно до неї часто звертаються митці різних часів і народів.

І образ Ахілла, який знає про свою загибель у війні, і образ Гектора, попередженого про падіння Трої, овіяні трагізмом, а їхня твердість у виконанні обов’язку до передвіщеного кінця надає їм епічної величі.

Зображуючи Троянську війну, Гомер, згідно з правилами давньої епічної поезії, не виказує симпатій жодній зі сторін. Він оспівує відвагу та мужність як грецьких, так і троянських воїнів. У той самий час співець показує, що війна — це жорстокість і насильство, смерть і руйнування, горе втрат і наруга над людською гідністю.

Бог Гефест на прохання Фетіди, матері героя, викував для Ахілла нові обладунки замість тих, що він віддав Патроклу. У поемі докладно описано славнозвісний щит Ахілла, на якому в центрі було зображено космічні тіла: землю, сонце, місяць, різні сузір’я; краї щита обтікав Океан, а між краями й центром — картини життя: миру й війни, праці й відпочинку, веселощів і чвар.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Іліада

(Уривки)

Двобій Ахілла і Гектора (пісня 22)

Скамандр — бог ріки біля Трої.

Пелід — той, чий батько Пелей (ідеться про Ахілла}.

Феб — одне з імен Аполлона.

Дейфоб, Деїфоб — улюблений брат Гектора.

Геспер — божество вечірньої зірки.

Скейська брама — брама, що вела з Трої на рівнину, де відбувалися бої.

Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,

Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику

Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.

Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.

Теплою перша струмує водою, і завжди парує

Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком,

Наче той град крижаний або снігу завія студена.

Поряд із ними — просторі, обкладені каменем гладко,

Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили

Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі

В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.

Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато

Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача

Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —

Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався

Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся

До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний:

«Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший

З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

Й товариші всі один перед одним уклінно благали

В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!

Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.

Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу

Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —

Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже

Й крові його Арей не нап’ється, боєць войовничий.

Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна

Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині

Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»

Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,

Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки

Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися

Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!

Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю

Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»

Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа

Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь

Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.

Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:

«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї

Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби

Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше

Допомагали мені. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі

Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла.

Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,

Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.

Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,

Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —

Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому

Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?»

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,

Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший

Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,

Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити

Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,

Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, —

Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:

Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля

В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу

Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина

Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши

Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо

Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока

Полум’ям вся невгасимим од верху до низу палала.

Переклад Бориса Тена

Тріумфатор Ахілл тягне за колісницею тіло переможеного Гектара. Настінний розпис

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Про що розповідається в пісні «Іліади» 22 «Двобій Ахілла і Гектора»?

2. Простежте, як Гомер вплітає в розповідь про гонитву Ахілла за Гектором картини мирного минулого Трої.

3. Як ви вважаєте, чому Гектор не повернувся під захист стін Трої, а дочекався Ахілла й прийняв бій?

4. Як змальовано Ахілла й Гектора? Якими епітетами характеризує Гомер своїх героїв?

5. Гомер характеризує Ахілла епітетом прудконогий. Чи може прудконогий Ахілл наздогнати Гектора? Доведіть свою думку на прикладах із тексту.

6. Із якими словами звернувся Гектор до Ахілла перед двобоєм? Що Ахілл йому відповів?

7. Проаналізуйте, яку роль у поєдинку відіграв щит Ахілла та його спис. Як Ахілл наніс Гектору смертельну рану?

8. Поясніть, які почуття у вас викликала пісня «Двобій Ахілла і Гектора». Аргументуйте своє ставлення до Гектора й Ахілла.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Пріам у Ахілла (пісня 24)

Ніоба — жінка царя Фів, яка похвалилася перед богинею Лето, що у неї 12 дітей, а у тої всього двоє, за що й була суворо покарана.

Артеміда — богиня мисливства.

Лето — дружина Зевса, мати Аполлона й Артеміди.

Кроніон — син Кроноса (йдеться про Зевса).

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,

Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я

В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

З них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,

Решту — інші жінки у моїх породили покоях,

Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —

Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, —

Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.

Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,

Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.

Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:

«Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я

Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю

Мати до мене моя, від морського народжена старця.

Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —

Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,

В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись,

Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому

Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.

Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, —

Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш

І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба,

Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —

Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий

В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,

Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.

Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

Дев’ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати

Їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон.

Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.

Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба.

В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,

Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий

Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»

Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,

Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

Як навтішались вони, один одного так споглядавши,

Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

«Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,

Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

Ні на хвилину повік не заплющував я над очима

З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,

Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним

Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

«Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв

Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять

Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить

І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

І поховать на десятий та справити тризну для люду.

На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

Переклад Бориса Тена

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

• 1. Як потрапив Пріам до шатра Ахілла? Чи здогадався Ахілл, хто провів Пріама до грецького табору?
• 2. З’ясуйте, чому поведінка Пріама викликала здивування в Ахілла та грецьких воїнів. Чим Пріам обеззброїв та зворушив героя з першої хвилини?
• 3. Прокоментуйте, як повівся Ахілл із батьком Гектора.
• 4. Яким у цій пісні постає Ахілл? Які риси його характеру тут розкрито?
• 5. Про що розмовляють Ахілл із Пріамом?
• 6. Поміркуйте, для чого Гомер уводить до тексту пісні міф про Ніобу та її дітей.
• 7. Пригадайте, у якому контексті згадано в пісні Агамемнона.
• 8. Які почуття викликала у вас пісня «Пріам у Ахілла»?
• 9. Розгляньте ілюстрації до статті підручника й використайте їх у підготовці виступу на тему «Поеми Гомера в образотворчому мистецтві».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтесь у творчі групи. Перегляньте мультфільм «Руйнування Трої та пригоди Одіссея». Виберіть уривок, підготуйте до нього дубляж українською мовою, візьміть участь у конкурсі на кращий продубльований уривок.

2. Об’єднайтеся в пари, виберіть одну з екранізацій поем Гомера та підготуйте її презентацію.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Гомер і Гесіод. Перший відомий на ім’я давньогрецький поет — Гесіод (VIII—VII ст. до н. е.). Існує легенда про те, як Гесіод і Гомер змагалися в поетичній майстерності. Переміг Гесіод, тому що поеми Гомера про війну, а Гесіод оспівував мир. Він написав гекзаметром епічну поему «Труди і дні», у якій навчає людей основ житейської мудрості, дає десятки докладних господарських порад. Поеми Гомера — це епос героїчний, а поема Гесіода — це епос повчальний (дидактичний).

«Батрахоміомахія». У давніх греків є весела поема «Батрахоміомахія», що значить «Війна мишей і жаб». Її мова, стиль і поетичний розмір (гекзаметр) дуже схожі на гомерівські. Греки вважали, що цю жартівливу поему написав сам автор «Іліади» та «Одіссеї». Закінчується війна мишей і жаб появою страшних раків, які перелякали обидві ворогуючі сторони.