Підручник з Зарубіжної літератури (рівень стандарту). 10 клас. Кадоб’янська - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Федір Достоєвський. «Злочин і кара»

Федір Достоєвський справив значний вплив на розвиток літературного й культурного процесу не тільки в Росії, а й у всьому світі. І на початку XXI століття Достоєвський залишається найбільш читаним російськомовним автором. Твори письменника традиційно включають у багатьох країнах до навчальних програм, причому не тільки вузівських і філологічних.

3.3.1 Федір Достоєвський (1821-1881)

Федір Михайлович Достоєвський народився 11 листопада 1821 року в Москві в сім’ї лікаря. Дитячі роки майбутнього письменника минули на території Маріїнської лікарні для бідних. Його мати, Марія Федорівна, добра й ніжна жінка, захоплювалася поезією та музикою, прищеплювала своїм дітям любов до мистецтва.

К. Шапіро (петербурзький фотограф). Федір Достоєвський. 1879 р.

Родина, у якій з’явилися на світ восьмеро дітей, була забезпечена скромно й ніколи не дозволяла собі нічого зайвого, проте на освіту дітей грошей не шкодувала. Навчати їх у сім’ї починали рано, цим займалися мати й диякон. У 1834 році старших синів Михайла і Федора віддали до приватного Університетського благородного пансіону, що був сходинкою для вступу до університету. Тут Федір захопився літературою. Він багато читав, його улюблені автори — Шекспір, Байрон, Пушкін, Жуковський, Гоголь, Лермонтов, Шиллер, Вальтер Скотт.

1837 рік видався для Федора Достоєвського важким: у січні не стало Пушкіна, а в лютому померла від туберкульозу його матір. Обидві події майбутній письменник переживав важко, він зізнався братові, що якби не сімейний траур, обов’язково носив би жалобу по Пушкіну.

Марія Федорівна, матір письменника

Після втрати дружини Михайло Андрійович вирішив віддати синів до Головного військово-інженерного училища в Петербурзі. Він подав імператору прохання (училищем керував великий князь Михайло) прийняти на безоплатне навчання обох його синів. У січні 1838 року прийняли лише Федора, та ще й змусили батька заплатити гроші.

Свого батька майбутній письменник більше не бачив: за рік той трагічно загинув. Брат Михайло вступив на службу в Санкт-Петербурзі, проте за три місяці його перевели до Ревеля. Брати, які з дитинства були найкращими друзями, розлучилися.

Для вісімнадцятилітнього Федора Достоєвського почалося самостійне петербурзьке життя. Проте Федір був серед кращих вихованців училища. Незважаючи на навантаження, він зміг прочитати всі твори Гофмана російською й німецькою мовами, майже всього Бальзака, Гете, Жорж Санд, Гюґо, вивчити майже все з творів Шиллера та багатьох інших.

І. Шарлемань. Інженерне училище. ХІХ ст.

У 1843 році до Петербурга приїхав його кумир Бальзак. Натхненний приїздом відомого француза, Достоєвський переклав його роман «Євгенія Гранде». А вже за рік Федір Достоєвський подав у відставку. Він твердо вирішив стати професійним літератором, як великий Бальзак.

Перша повість Достоєвського «Бідні люди» (1846), у якій зображено соціальну трагедію «маленької людини», принесла авторові популярність, заговорили про появу в літературі нового Гоголя. Проте наступні твори молодого письменника сприйняті холодно. Новаторство Достоєвського, його прагнення проникнути в таємниці людського характеру в психологічних повістях «Двійник» (1846) та «Хазяйка» (1847), у ліричних «Білих ночах» (1848) і драматичній «Неточці Незвановій» (1849) лишились не сприйнятими ні критикою, ні читачами.

У 1846 році Достоєвський познайомився із соціалістом-утопістом Михайлом Петрашевським і почав відвідувати його зібрання. У квітні 1849 року письменника разом з іншими «петрашевцями» заарештували. На суді його звинуватили в розповсюдженні забороненого листа критика Віссаріона Бєлінського до Миколи Гоголя і засудили до страти.

Книжка Миколи Гоголя «Вибрані місця із листування з друзями» (1846) показала Росії незнайомого Гоголя — не письменника, а філософа, який прагне до духовного вдосконалення на християнській основі. «Вибрані місця» були неоднозначно сприйняті в суспільстві. Найбільш гострій критиці піддав їх популярний публіцист революціонер-демократ Віссаріон Бєлінський, як у журнальних статтях, так і в приватних листах Гоголю.

Костянтин Трутовський. Достоєвський у 26 років. 1847 р.

22 грудня 1849 року Достоєвський разом з іншими «петрашевцями» на Семенівському плаці в Петербурзі чекав на страту. За кілька хвилин до виконання вироку смертну кару замінили каторгою. Ці десять хвилин в очікуванні смерті сильно вплинули на письменника й знайшли відображення у його творчості. На думку дослідників творчості Достоєвського, ешафот став поворотним моментом у його духовній біографії.

Достоєвський вирушив до Омська, де на нього чекали чотири роки каторги, після чого — солдатчина в Семипалатинську. По дорозі на каторгу, у Тобольську, він зустрівся з дружинами засланих декабристів, вони подарували йому єдину книгу, яку дозволялося читати каторжанам — Євангеліє. На каторзі Достоєвський став віруючою людиною, у майбутньому релігійна тема посяде центральне місце в його творчості.

На засланні в Семипалатинську Достоєвський закохався в Марію Дмитрівну Ісаєву, з якою пізніше одружився. Вони були разом сім років, однак цей шлюб не був щасливий.

У 1857-му Достоєвського було помилувано і відновлено у правах, а в 1859 році після десятилітньої відсутності він повернувся до Петербурга. Його зустріли як мученика, проте потрібно було здобувати своє місце в літературі. Достоєвський опублікував повісті «Дядечків сон» (1859), «Село Степанчиково і його мешканці» (1859), а також перший роман «Зневажені та скривджені» (1861), у якому зображені страждання «маленьких людей» у суспільстві різких соціальних контрастів.

У цей період Достоєвський часто виступав на літературних вечорах. На одному з них у листопаді 1860 року в залі Пасажу він познайомився з Тарасом Шевченком.

Пережите на каторзі Достоєвський відобразив у «Записках з Мертвого дому» (1861-1862), які приголомшили читачів Росії й принесли авторові довгоочікуване визнання.

Разом із братом Михайлом Достоєвський організував видання журналів «Час» (1861-1863) та «Епоха» (1864-1865), у яких друкував власні твори та твори інших відомих письменників.

У 1862 році письменник здійснив першу закордонну мандрівку. Він побував у Німеччині, Франції, Англії, Швейцарії, Італії та Австрії. Свої враження від поїздки країнами Європи, роздуми про ідеали Великої французької революції — «Свободу, рівність і братерство» Достоєвський описав у циклі з восьми філософських нарисів-есе «Зимові нотатки про літні враження» (1863). У 1864 році письменник видав повість «Записки з підпілля».

Достоєвський у 1863 році

У 1864 році Достоєвський втратив першу дружину (Марія Дмитрівна померла від сухот) та улюбленого брата Михайла — духовно близьку йому людину. Після раптової смерті брата Федір Михайлович узяв на себе його борги та зобов’язання піклуватися про вдову й дітей.

У 1865 році письменник почав роботу над романом «Злочин і кара», який із січня наступного року почав друкувати журнал «Руський вісник» серією з дванадцяти щомісячних випусків.

У жовтні 1866 року Достоєвський був змушений укласти кабальний договір із книговидавцем Стелловським (він мав здати новий роман до листопада цього ж року). Для того, щоб він встиг його виконати, друзі порадили йому звернутися до стенографістки Анни Григорівни Сніткіної. За 26 днів письменник написав роман «Гравець». Анна Григорівна стала останнім коханням Достоєвського, його другою дружиною, другом, помічником.

Цей твір, перший у світовій літературі «ідеологічний» роман, про який докладно ітиметься далі, приніс авторові світову славу. Уже в рік виходу роману у світ був опублікований уривок французькою мовою в газеті «Courrierrusse». Роман перекладено багатьма мовами: німецькою, французькою, англійською, чеською, сербською, болгарською, каталонською, литовською, есперанто, івритом, італійською, іспанською, корейською, японською.

Подружжя Достоєвських поїхало до Європи. З 1867 року вони побували в Берліні, Дрездені, Баден-Бадені, Базелі, Женеві, Відні, Мілані, Флоренції, Венеції, Трієсті, Празі. У цей період письменник працював над романами «Ідіот» та «Біси». За кордоном у нього народилися дві доньки.

Постер фільму «Біси». Франція. 1988 р.

У червні 1871 року сім’я Достоєвських повернулася до Петербурга, а за тиждень народився син письменника Федір. Фінансові справи родини були розладнані, накопичилися борги. Анна Григорівна звільнила чоловіка від цих турбот: вона взяла на себе стосунки з видавцями і кредиторами.

Анна Григорівна Достоєвська, друга дружина Достоєвського

ВИСОКА ПОЛИЧКА

«Ідіот» — улюблений роман самого письменника. У цьому трагічному творі Достоєвський прагнув зобразити по-справжньому прекрасну духовно людину, безпосередню, добру, співчутливу, щиру, сповнену любові до ближніх і прагнення знайти світле начало в кожній душі. Такий головний герой «Ідіота» князь Мишкін. Проте його християнська любов до ближніх виявилася безсилою у світі злоби, лицемірства, розпусти й гонитви за наживою.

Автор славетних романів нарешті стає загальновизнаним письменником не тільки в Росії, а й на Заході. У 1879-1880 роках він працює над останнім своїм твором — романом «Брати Карамазови».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Роман «Брати Карамазови» — своєрідний підсумок усієї творчості Достоєвського. Звичайна на перший погляд кримінальна подія (убивство батька братів Федора Карамазова) і любовне суперництво в канві детективного сюжету виростають тут у загальну картину сучасного авторові суспільства. Художній твір стає оповіддю не лише про драматичні перипетії родини Карамазових, а й про долі країни та навіть усього людства. Цим зумовлена незгасаюча цікавість до роману «Брати Карамазови» в різних країнах світу ось уже півтора століття поспіль (наприклад, «Братів Карамазових» екранізували, крім Росії, в Німеччині, Італії, Франції, США, Канаді, Бельгії, Чехії, Ірані, Туреччині, Японії).

Постер телесеріалу «Брати Карамазови». Росія. 2009 р.

Улюбленим місцем праці та відпочинку для письменника в останні роки життя стало містечко Стара Руса під Великим Новгородом, де родина винаймала дачу. Саме тут він писав «Братів Карамазових», тут працював над своїм літературним заповітом — знаменитою промовою про Пушкіна.

Здоров’я письменника погіршується, даються взнаки каторга, тяжкі роки напруженої праці, смерть трирічного сина від спадкової хвороби (у нього, як і в самого Достоєвського, була епілепсія).

У червні 1880 року в Москві було відкрито пам’ятник Олександру Пушкіну. Промова Достоєвського зробила це відкриття видатною подією в історії не тільки російської, а й світової літератури. Ця промова стала лебединою піснею Достоєвського, останнім променем його пізньої слави: йому залишалося жити півроку.

На початку 1881 року Достоєвський сказав другові, що не переживе цієї зими. У двадцятих числах січня письменникові стало погано, й 28 січня Достоєвського не стало.

Будинок-музей письменника у Старій Русі

Наприкінці життя Достоєвський набув неабиякої популярності. Та воістину непроминуща всесвітня слава прийшла до письменника після смерті.

Десятки тисяч людей проводжали труну письменника, яку несли його побратими по перу й друзі-петрашевці. У процесії брали участь 15 хорів, 72 делегації несли вінки. Достоєвського поховали на цвинтарі Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі.

Найповніше висловив свої роздуми письменник на сторінках великих романів, які називають «п’ятикнижжям Достоєвського».



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.