Українська література. 5 клас. Качак

Зірка Мензатюк

(1954 р. н.)

Є книжки, які супроводжують людину все життя і навіть визначають її долю.

• Чи маєте ви особливу книжку? Як вона потрапила до вас і чому стала такою?

Про особливі книжки свого дитинства часто розповідають письменники/письменниці.

Зірка Мензатюк з любов’ю згадує діда Танасія, який пішов добровольцем у січові стрільці, був ув’язнений у румунській і радянській тюрмах. Він подарував їй збірку поезій Лесі Українки. «Та книжка, — розповідає письменниця, — стала моєю улюбленою, як і образ самої Лесі. У ній я вбачала споріднену душу».

Народилася Зірка Мензатюк 21 жовтня 1954 року на Буковині. «Писати я почала, коли вчилася в другому класі. Було це так. Учням задали написати вдома переказ “Ліс восени”. Я дуже любила ліс, хоч ріс він аж по той бік Прута, далеко від села. Почавши з переказу, я написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. ...Мій переказ розтягнувся на цілих п’ять сторінок». А потім були й вірші. У Львівському національному університеті імені Івана Франка здобула фах журналістки. Працювала в дитячому журналі «Соняшник», вела рубрики про храми і фортеці в радіопередачі для школярів. Пише прозу для дітей та юнацтва.

«Таємниця козацької шаблі» — пригодницька повість, яка, за словами авторки, розпочалася зі шкільної екскурсії в Хотин і Кам’янець-Подільський. У ній розповідається про пригоди Наталочки і родини Руснаків, які в пошуках козацької шаблі відвідують замки та фортеці України, пізнаючи історичне минуле нашого народу.

Теорія літератури

Пригодницька повість — повість із загадковим, таємничим і динамічним сюжетом, герої/героїні якої наражаються у своїх пошуках, розслідуваннях на несподіванки і небезпеки, але досягають мети. Зображення подій, конфліктів, персонажів у пригодницьких повістях часто гіперболізоване. Фінали зазвичай щасливі.

У повісті Зірки Мензатюк поєднано реалістичне і фантастичне. Патріотично налаштований привид допомагає Руснакам у пошуках шаблі та в протистоянні сім’ї Антипка, яка виявилася нечистою силою. Цю повість також можна назвати детективною, адже Руснакам потрібно відшукати тих, хто, незаконно заволодівши шаблею, переховує її.

Теорія літератури

Детектив — різновид пригодницької літератури; епічний твір, сюжет якого розкриває розслідування заплутаної, переважно злочинної таємниці.

Наталочка і пластун Северин послідовно розкривають таємниці, пов’язані з майбутнім продажем шаблі.

Прочитайте повість і дізнайтеся, чи вдалося Наталочці та пластунам розгадати загадку Антипка й отримати шаблю.

Таємниця козацької шаблі

ПОВІСТЬ

(Скорочено)

У квартирі історика й мандрівника пана Богдана в дні національних свят чи після мітингів уподобав з’являтися патріотично налаштований привид. Одного разу він був стривожений і намагався пояснити, що дуже цінній старовинній речі, українській історичній реліквії1, загрожує небезпека, а то й знищення. Жестами вказував на те, що загадкова реліквія загублена на старому бойовищі, можливо у замку чи фортеці на заході України. Пан Богдан просить свого приятеля Руснака, тата Наталочки, врятувати цю реліквію.

1 Реліквія — шанована річ, пов’язана з історичними або релігійними подіями минулого, яку свято бережуть. Українськими історичними реліквіями є бойові прапори, зброя, документи, символи влади, державні печатки. Серед найвідоміших — Шапка Мономаха. Окрім історичних та релігійних, є родинні реліквії.

Розділ 2,

у якому з’являється патріотично налаштований привид

...Оце то так! Фортеці, замки, а на додачу зустріч з привидом. Наталочка торжествувала. Чи, бува, не про такі випадки кажуть: шелеп щастя в хату?

Назавтра вона вбралася в нову сукенку, найкращу із своїх обновок. Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти. Отак причепурившись, вони подалися на Русанівку до пана Богдана.

— Привид ось-ось з’явиться, — попередив пан Богдан, застеляючи вікна, щоб стало темніше...

...Враз серед кімнати заколихалася світла постать. Все сталося напрочуд просто й природно. Привид закивав головою, закланявся. Він вочевидь був чемною людиною й передусім вітався.

— Добрий вечір, шановний, — відповів йому господар, бо інші ще не оговталися. — Це ось і є панство Руснаки, про яких я тобі розказував. Поясни нам ще раз про ту реліквію.

Привид жвавіше закивав головою. Спочатку він показав на вікно, за яким догасало вечорове небо над Дніпром.

— Я ж вам говорив, це на заході, — коментував пан Богдан.

Привид провів руками, ніби щось розгладжуючи, а потім над тією уявною лінією окреслив щось високе...

...Привид знову намалював попередню картину й замахав рукою, ніби фехтуючи шаблею.

Ілюстрація Івети Ключковської

— Певно, йдеться про місце бою, — загомоніли дорослі, і привид задоволено кивнув.

Далі він прибрав щонайповажнішого і притому суворого вигляду, вип’ятив груди, піднявши праву руку.

— Це, мабуть, воїн з шаблею...

Привид не заперечував. Але далі заспішив, загарячкував, розмахував руками, хапався за голову, показував на кишені.

— Чи він каже, що ми знайдемо багато грошей? — завагалася мама.

Тут привид скрутив дулю, а пан Богдан пояснив, що, либонь, мова йде про коштовну річ. І тією річчю заволодів користолюбний чоловік, тому привид хапається за голову.

— Отже, на заході, на місці великої битви, — підсумовувала мама, а привид покивував, що так. — Битви, мабуть, козацької? Справді так; отже, там перебуває коштовна реліквія, яка потрапила в непевні руки. Цією реліквією є...

— Шабля!

— Булава!

— Золотий кинджал! — в один голос вигукнули пан Богдан, тато й Наталочка.

Привид затряс головою, скрутив одразу дві дулі, беззвучно затупотів ногами і... зник.

— От завжди так, — скрушно зітхнув пан Богдан. — Мабуть, їх з тамтого світу відпускають ненадовго.

— Але ми вже знаємо! Можна їхати! — загаласувала Наталочка, що втомилася майже тримати язик за зубами.

— Може, краще звернутися у міліцію? — почухав потилицю тато.

— Якби ж було з чим! — докірливо зиркнув на нього пан Богдан. — Що, напишу заяву, пославшись на привида? У нас, м’яко кажучи, малувато фактів.

— Малувато... Якщо вони взагалі є. Десь начебто знайдено шаблю. Але де? Замків на заході багато. Козацьких битв була сила-силенна. Це скільки треба спалити бензину, щоб об’їхати всі ті місця...

— Але найбільша з них — під Берестечком! Битва війська Богдана Хмельницького з поляками в червні 1651 року, — заявила Наталочка, гордо демонструючи свої знання з історії.

— Дитина каже правду, — підтримав її пан Богдан.

Мама схвально кивнула головою.

— Кожен порядний українець має побувати в Берестечку, — мовила вона. — Це ж якраз буде дев’ята п’ятниця після Великодня, роковини битви. З’їдуться люди з усіх усюд, може, хтось знатиме і про реліквію. Отже, вирішено: ми їдемо в Берестечко.

Розділ 3,

у якому з’являється елегантний незнайомець

Руснаки зібралися в мандрівку. Машина Машка їхала швидко, Наталочка розглядала поля і села, чепурні обійстя, які перелітали за вікном.

... — Сьогодні мила руки у Здвижі, Тетереві, побродила в річці Горинь за містечком Гощею, а в Ірпені навіть скупалася, щоправда, ненароком, — перелічувала Наталочка, загинаючи пальці. — Під Житомиром у сосновому бору ми обідали, в Новограді-Волинському пили каву, а над Горинню підвечіркували.

— Машці також пора підкріпитися, бо вже кінчається бензин, — сказав тато.

Вони звернули до першої ж бензозаправної станції, що трапилася по дорозі, і Наталочка встала розім’ятися.

За ними різко загальмував чорний джип із затемненими вікнами, з якого вийшов хлопець і також став проходжуватися, злегка накульгуючи. Мабуть, засидів у машині ногу. Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками.

— Хочеш, я вгадаю, куди ви їдете? — спитав він, окинувши оком Наталоччину вишиванку. — В Берестечко, на завтрашні урочистості.

Дівчинка ствердно кивнула, і на його губах заграла скептична посмішечка:

— Х-ха! Помітингуєте, поспіваєте «Ще не вмерла», покричите «Слава» й «Ганьба». Старі взялися за твоє патріотичне виховання, чи не так?

— Ніхто ні за що не взявся, — відказала Наталочка. Насмішкуватий тон незнайомця зачепив її за живе. — Мені самій цікаво. І ми не просто мандруємо, ми ще й... маємо дуже важливу справу.

Ілюстрація Івети Ключковської

У хлопця в очах зблиснуло зацікавлення (ага, знай наших!), але тут же й згасло, сховалося за лінькуватим іронічним прижмуром:

— У вас, виявляється, справа... Якщо ви хочете знайти реліквію, то нащо їдете в Берестечко?

Наталочка сторопіла.

— Звідки ти знаєш про шаблю? — вражено спитала вона.

— Отже, і це я вгадав. Два — нуль на мою користь: шаблю шукаєте ви, — засміявся незнайомець і пояснив ошелешеній Наталочці: — Ми також її шукаємо. Та ж ситуація: привид і так далі.

Он воно що. Напевно, привид просто перестрахувався. З’явився не тільки до пана Богдана, а й до цих людей. От і вся розгадка. Трохи прикро, але що вдієш. Може, Руснаки видалися йому не дуже тямущими?

— Мене звати Антип, — відрекомендувався хлопець. — Тож навіщо ви їдете в Берестечко?

— Як навіщо? Шабля десь на бойовищі чи в фортеці. Найімовірніше під Берестечком, бо то місце великої битви.

— От-от, саме це я й мав на увазі. На бойовищі, чи в фортеці, — наголосив Антип на останньому слові. — А ви обрали, що більше до вподоби. Вам аби не проґавити свята, помітингувати, пісень погорлати. Ох, ці щирі українці!

— Ми не забули про фортеці, — похмуро зауважила Наталочка. — Якщо в Берестечку нічого не відшукаємо, то напевно повернемо в Олесько...

— Але на мітинг передусім, — пирхнув Антип. — На Козацьких Могилах буде тлум, гам, юрби народу. Там музей, заповідник і давно вже все знайдено, що тільки можна було знайти. Туди нема за чим їхати, лиш змарнуєте час.

Наталочка зніяковіла. Схоже, хлопець казав правду. В Берестечку буде тлумовище. Можливо, ці люди знають про шаблю трохи більше? Може, привид пояснив їм зрозуміліше?

— Фортець та замків є чимало — в Олеську, в Хусті, в Кам’янці-Подільському, — вів далі Антип. — Раз уже ми займаємось однією справою, давайте діяти злагоджено. В одні фортеці їдьте ви, а в інші — ми. Так швидше досягнемо успіху.

Він гарно придумав, але... Дівчинка тільки зітхнула. Він не знав Наталоччиної матері. Минути Берестечко, бувши за крок від нього? Та ще й тоді, коли туди їдуть усі порядні українці? Ні, цього їй краще не казати.

— А ти й не кажи... Навіщо все розказувати? Краще й не згадуй, що шаблю ще хтось шукає... — засміявся Антип. — Чи ти ніколи не хитрувала? От і схитруй: коли їхатимете через Дубно, підмов батьків зупинитися і розпитай про шаблю в тамтешньому замку.

— У Дубні також є замок?

— Авжеж. Непогано збережений і досить відомий. Ти хіба не читала «Тараса Бульбу»?

— Та ти що? Той самісінький замок? З підземним ходом, як у повісті?

Антип заговорив про дубенські підземні ходи, в яких міщани зберігали вина і скарби, про золото й коштовну зброю володарів замку князів Острозьких.

— Якщо знайшли княжу шаблю, то уявляєш, яка вона?

Наталочка уявила. Їй в очах заряхтіли діаманти...

У Дубні Наталочка оглянула Дубенський замок і зустріла Антипка, який повідомив, що власник шаблі уже напитав покупця. Він намовляє дівчину обманути батьків і самій піти у Тараканівський форт, щоб дізнатися більше про зловмисників. Вона погодилася. Тієї ночі їй приснився зажурений козак, який дивився на неї із сумним докором, що не вберегла його коштовної шаблі.

Наталочці нелегко було вмовити батьків повернути до Тараканівського форту. Напередодні ввечері пану Богдану з’явився привид, який шаленів, хапався за голову. Це означало, що Руснаки або зробили якусь дурницю, або втраплять у халепу. Вони поїхали вказаною Антипом розбитою дорогою.

Дубенський замок

Розділ 5,

у якому ніхто не з’являється, натомість Наталочка пропадає

...На кручі розкинулася сонячна галява, краєм якої вилася не то стежка, не то стара дорога. Але форту... не було. Довкола стояв тільки ліс, тільки пагорби, зарослі акаціями й чагарями. Наталочка розгублено ступила стежкою, минула пагорб і... не повірила власним очам: по той бік у пагорб були вмуровані двоповерхові каземати! Так ось який він, цей форт Тараканівський! Вритий у землю, мов кротяча нора, замаскований, наче засідка хижого звіра!

Уздовж казематів колись, певно, вела вулиця, а тепер тільки стежка ледь виднілася серед кропиви. Обабіч здіймалися грандіозні руїни, схожі на мертві міста серед джунглів, які Наталочка бачила в кіно. Пощерблена цегла, арки, склепіння, чорні ніші підземних ходів, а над тим — зелена колонада лісу, хміль і дикий виноград, буйство бруслини й ожин. І — тиша, незрушна тиша, від якої ставало моторошно.

Дівчинка оглянулася. Дорога, яка привела її у форт, пірнала під важке бетонне склепіння, в темний тунель, що мав вивести до внутрішнього двору. Ото туди їй і треба. Було страшно й... цікаво; зібравши всю свою рішучість, Наталочка ступила в пітьму. Її огорнув холод, кроки гучно відлунювали серед вологих стін. Далеко попереду видніло кружало світла. Очі звикали до темені й вирізняли чорні провали бокових тунелів, сходи, що вели невідомо куди. Вона згадала, що котресь із підземель тягнеться аж до замку в Дубні — брр, страшно подумати, які то довгі кілометри суцільної пітьми... Раптом у ніші, яку дівчинка щойно проминула, щось зашуміло, залопотіло, й тишу прорізав не то зойк, не то скрик... Нетямлячись від жаху, Наталочка щодуху рвонула вперед, до світла. Вискочила з тунелю й опинилася на такій же мертвій вулиці, серед напівзруйнованих казематів, кропиви й зловорожої тиші. Позаду, в тунелі, все німувало. Що то було? Може, сова? Чи здичавілий кіт? Серце все ще шалено гупотіло.

На додачу до всього тепер Наталочка не знала, як вернутися до батьків. Вона не могла наважитися пройти ще раз тим моторошним тунелем. Може, десь є інший вихід? Намагаючись ступати безшелесно, вона рушила вулицею, що, мов коло, огинала велику споруду. Все це було схоже на сон, на якийсь нереальний світ — вулиця серед руїни, сумне місто тіней, затоплене бур’янами. Чорніли порожні провали вікон, на карнизах і виступах стін повкорінювалися берізки. Враз Наталочка спинилася. Це ж те місце, де Антип казав заховатися: два вузькі входи в стіні, один біля одного. Стійно, котрий їй потрібен: той, що справа, чи що зліва? І тут вона почула голоси, зовсім близько: низький, басовитий і другий тонший. Розмовляли двоє чоловіків. Лишенько, прийшли власник шаблі і покупець! Треба мерщій ховатися! Дівчинка кинулась у ближчий хід і...

Вона не відразу збагнула, що сталося. Було темно. Вона лежала долі. Здається, кудись провалилася. Боліло стегно, пекли коліна, мабуть, обдерті до крові. Наталочка підвелася, простягла руки перед собою й наткнулася на холодний мур. Стіна була зліва, справа й позад неї. Колодязь, кам’яний колодязь. Вона вибрала не той вхід. І опинилася в колодязі.

Хто тепер порятує шаблю? Може, Антип щось придумає? Може, привид йому підкаже? Бо вона вже нічим не зарадить. Вона провалилася і провалила справу.

Надворі під горою на неї чекали батьки. Чи скоро вони почнуть її шукати? І чи потраплять у форт? Він же так хитро замаскований! А якщо й потраплять, то чи знайдуть її, чи здогадаються, що дитина сидить у ямі...

Ілюстрація Івети Ключковської

Наталочка обмацала стіни і долівку колодязя, зрозуміла, що не зможе самостійно вибратися, і зайшлася гірким плачем. Батьки чекали доньку, адже Антипко сказав, що вона приєдналася до туристів і пішла оглядати форт. Машина зненацька почала гудіти на всю долину. Тато Наталочки переконався, що авто справне, а це значить, що машина подавала знак. Разом з місцевим парубком вони врятували доньку. Наталочка зрозуміла, що це була спланована Антипком пастка, і розповіла, що він з батьками теж шукає шаблю, що це він послав її у форт.

Розділ 6,

у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви

Руснаки поїхали до Берестечка на Козацькі Могили. У заповідник з’їхалися люди з усієї України.

...Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки1; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаси, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка припрошувала скуштувати поліської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася слинка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то й личило статечному подружжю.

1 Шапка-мазепинка — головний убір українських військовиків, який нагадує головний убір козаків часів гетьмана Мазепи (XVI ст.), з 2015 року — елемент уніформи Збройних сил України.

Козацькі Могили

А Наталочка повільно пішла навкруг майдану, озираючись на всі боки. Тут було гарно! У зеленому вінку ясенів здіймалися дві церкви: старенька дерев’яна, в якій козаки молилися перед битвою, і велика церква-пам’ятник, змурована над останками загиблих. Ото перед нею й правили Службу Божу. Лився спів, густо курився ладан, м’який пахучий дим стелився довгими пасмами, огортав людей, дерева, і ті в ньому ставали інакшими, мовби нетутешніми. Дим клубочився, вогко торкав Наталочці лице — дим чи туман? Авжеж туман, білий, як молоко, і в ньому по груди стояло... козацьке військо. Вся похоловши, Наталочка збагнула, що вона якимсь дивом бачить саме ту трагічну п’ятницю 30 червня 1651 року, третій день Берестецької битви. Туман осідав дрібними ряхтливими краплями на козацьких чубах-оселедцях, на відвологлих вусах, згори ледь проглядало сонце — розмите бліде кружальце, а попереду крився за білою заслоною польський стан, величезне 150-тисячне військо. Шляхта1, посполите рушення2, німецькі драгуни3 й рейтари4. Король Ян Казимир зібрав, кого лиш міг, стягнув до Берестечка пів Європи, аби тільки здолати Хмельниччину, здолати повсталу Україну, цю рахманну, ласкаву, медом текучу землю, яка затято виборювала волю.

1 Шляхта — польське дворянство.

2 Посполите рушення — ополчення з міщан чи селян.

3 Драгун — воїн кавалерійських частин.

4 Рейтар — найманий солдат важкої артилерії.

Козаків стояло менше: тисяч сто, і з ними татари. Хан чатував на коні, мов хижий орел-степовик. Супився, хмурився, йому не подобалась рутвяна, багниста долина, в якій грузли його верхівці, не подобалася затятість супротивників — легкої здобичі не буде, це він бачив надто добре.

Наталочка ковзнула поглядом по козацьких обличчях. Зосереджені, зухвалі, насмішкуваті. В очах виклик: наступайте, ляхи! Ми готові, нам що? Або волю добути, або дома не бути.

І ляхи рушили: могутньою хвилею рвонула вперед кіннота. Ревма ревли гармати, дзвеніли шаблі, іржали коні, дико скрикували звитяжці, сходячись у двобої. Скільки це тривало — годину, дві? Наталочка не знала; вже й туман розвіявся, уже й сонце припекло, а битва гримотіла, ніби земля розколювалась навпіл. Все далі, далі, далі врубувалася кіннота, пробивала тверді українські лави, вже прорвала таборові укріплення... Ні, спинила-с... відходить. Вистояли козаки!

Ілюстрація Івети Ключковської

Натомість важко посунуло вперед праве крило польського війська. Зараз усе й станеться... Польська піхота поволі докотилася до орди, орда якось відразу подалася назад і чимраз стрімкіше відступала...

Татари тікали! «Зрада!» — прошелестіло козацькими лавами. З їхнього стану вискочив, мов іскра, вершник у дорогому вишневому жупані (Богдан Хмельницький — зрозуміла Наталочка) і, припавши до кінської гриви, помчав навперейми. За ним кинулись якийсь старшина і ще кілька козаків...

Вернися, гетьмане! Чи ти хочеш спинити вітер? Орду не завернеш, сам потрапиш у полон...

Та він летів безоглядно.

Бем! Бем! — загули церковні дзвони. Наталочка стрепенулася: що це з нею? Навколо ж не битва, а люд у святкових вишиванках. Не інакше як у Тараканові вона добре вдарилася в голову. Ото й привиджається. Треба взяти себе в руки.

Вона стріпнула чубчиком і втупилася очима в промовця на сцені, наготувавшись слухати щонайуважніше. Та враз почула дещо інше. Позад неї говорили... про шаблю! Наталочка рвучко обернулася. Двоє хлопців у пластових одностроях урвали розмову.

— Привіт! — мовив до неї вищий, чорнявий.

— Привіт... — розгубилася вона.

Хлопці стояли, мов гетьманичі: поважні, виструнчені, акуратні — по всьому видно, що то українські лицарі, ще й численні нашивки на їхніх рукавах виглядали так значимо.

— Ви, здається, говорили про шаблю, — зніяковіло пролепетала Наталочка. — Вибачте, ненароком почула.

— Авжеж про шаблю. Тут про неї тільки й розмов.

— То вона вже в безпеці? — зраділа дівчинка.

Пластуни перезирнулися.

— Казав тобі, що справа темна, — стиха мовив високому його кругловидий веснянкуватий товариш.

Здається, було зарано радіти.

Ілюстрація Івети Ключковської

Діти познайомилися: хлопці виявилися пластунами зі Львова, високого звали Северин («Як Наливайка», — заздро подумала Наталочка), а його товариша — Василь. Вони так щиро зацікавилися шаблею, що дівчинка розповіла все, що знала: про дядька Богдана та знайомого привида, який хоч і крутив дулі, проте палко переймався долею національної реліквії; про свою з батьками мандрівку, навіть про те, що шаблю шукала ще одна вельми заможна родина.

Щоправда, Тараканів з його злощасним фортом вона обійшла мовчанкою, але пластунам вистачало почутого. Обидва не на жарт захвилювалися...

Северин закликав пластунів допомогти родині Руснаків порятувати козацьку шаблю. Наталочка знову у видінні бачила козацьку битву і того звитяжця, що снився, чула розмову запорожців про зраду Щура й облогу, надію на порятунок від Богуна. Северин пояснив їй, що видіння битви, обложених козаків, паніки при переправі — звичне явище для цього місця.

... — Ти не чула місцеву легенду? Що обложені козаки не загинули, а вскочили в церкву і разом з нею провалилися під землю. Кажуть, у великодню ніч чути, як у них під землею дзвонять дзвони. У цьому щось є. Тут витає козацький дух... Дух волі. Хочеш вір, а хочеш ні, але тут інакше дихається. Інакше думається...

Запитання і завдання за матеріалом, який вивчаєте

1. Що вам відомо про дитячі роки письменниці Зірки Мензатюк?

2. Закінчіть речення: Пригодницька повість — це...

Завдання щодо аналізу жанрово-змістових, мовних особливостей твору, характеристики героїв

3. Чи можна назвати твір «Таємниця козацької шаблі» історичним? Відповідь обґрунтуйте.

4. Виразно прочитайте перший уривок повісті «Таємниця козацької шаблі». Про що розповідається в ньому? Яке завдання дав пан Богдан Руснакам?

5. Допишіть речення:

Після зустрічі з привидом Наталочка згадує про козацьку битву, яка відбулася ____ у ____ році. Це була битва між ____ (під проводом ____) і ____.

6. Де Наталочка познайомилася з Антипком? Який план дій він запропонував під час знайомства?

7. Вдаючись до вибіркового читання, відтворіть епізод, у якому описано Тараканівський форт. Як ви думаєте, чому він такий занедбаний? Якої проблеми торкнулася авторка?

8. Віднайдіть у творі описи козаків. Як їх змальовує авторка і якими вони постають в уяві Наталочки? Якими ви уявляєте собі українських козаків і козацьке військо?

9. Складіть характеристику Наталочки, використовуючи методику гронування.

Творчі завдання та завдання щодо практичного застосування набутих знань

10. Антипко запропонував Наталочці не розповідати батькам про їхній план, а діяти самостійно. Як ви вважаєте, чи правильно повелася дівчинка? Як би ви вчинили в такій ситуації?

11. Чи є у вас родинні реліквії (ікони, вишиванки, сімейні обереги), які передають із покоління в покоління?

12. Зірка Мензатюк пише про патріотичну родину Руснаків і привида, теж налаштованого патріотично. Кого вважають патріотами? Які почуття вас охоплюють, коли ви вдягаєте вишиванку?

Завдання пошуково-дослідницького характеру

13. Знайдіть і перегляньте відеоматеріали про Дубенський замок і Тараканівський форт.

Завдання для розгляду твору в мистецькому контексті та з урахуванням міжпредметних зв’язків

14. Пригадайте з історії України відомості про козацьку добу, битву під Берестечком. Які з них використала авторка в повісті «Таємниця козацької шаблі»?

15. Розгляньте на с. 254 картини Юзефа Брандта «Вставайте, козаки» та Артура Орльонова «Битва під Берестечком». До яких епізодів утворі Зірки Мензатюк вони можуть стати ілюстраціями?

Юзеф Брандт. Вставайте, козаки

Артур Орльонов. Битва під Берестечком

Домашнє завдання

1. Складіть план до прочитаного фрагмента повісті.

2. Опишіть, яким ви уявляєте Тараканівський форт, використовуючи допоміжні словосполучення: вритий у землю, мов кротяча нора; чорні ніші підземних ходів; темний тунель, що мав вивести до внутрішнього двору; чорніли порожні провали вікон. За бажанням можна підготувати ілюстрацію чи фотоколаж, презентацію.

Таємниця козацької шаблі

Розділ 7,

у якому з Антипом стається дивовижне перетворення

Наталочка хотіла ще бодай на мить побачити битву на берестецькому полі. Пластуни не змогли знайти чоловіка, який розповідав про шаблю. Але тут з’явився Антип. Василько викриває його і називає чортиком. Натомість Антип зізнається, що Наталочка дуже допомогла йому і його родині в пошуках шаблі. Вони отримають за неї великі гроші, а реліквія опиниться за кордоном.

...Дівчинка закрила лице руками, воліючи щезнути, зникнути, провалитися під землю. Ганьба, ганьба! Та ще й перед пластунами!

Мов крізь воду, вона почула голос Северина.

— Не тішся завчасу, — казав він Антипкові. — Шабля ще не втрачена. Її ще можна врятувати.

— Яким чином, хотів би знати? — реготнув Антип.

— А ми подумаємо як.

Наталочка опустила руки й глянула на Северина. Як вона могла забути? Треба вміти тримати удар... Саме це він казав про козаків. Може, спробувати?

Витерла щоки, моргнула мокрими віями.

Ілюстрація Івети Ключковської

— Так, придумаємо, — повторила вона, не уявляючи, що можна придумати, коли справа безнадійна.

— Ха-ха-ха! Ти хочеш змагатися? Зі мною? — зверхньо глянув на неї Антипко. — Що ж, гаразд! Я навіть дещо тобі підкажу... В обмін на...

— Не умовляйся з ним, — перебив його Северин. — Він хоче здобути твою душу!

— Що ти, йдеться про дрібничку, — Антипкові очі лукаво звузилися: — Шаблю продаватимуть завтра ввечері далеченько звідси... Я підкажу де... Щоправда, загадкою... Але якщо ти все ж не врятуєш шаблю (а не врятуєш нізащо), муситимеш брехати кожного дня. З тебе вийде кмітливенька брехуха!

— Не здумай погоджуватися! — знов застеріг Северин.

Але дівчинка лиш похитала головою:

— Я згодна.

— Згоду скріплюють кров’ю, — прошепотів Антипко.

Вона зняла з грудей Северина значок, вколола палець і видавила на папірець, який запобігливо подав чортик, червону краплю. Антипкова пика вдоволено засяяла.

— Отже, слухай: не горіх, а тверде; не панни, а в узорах жупани1; стрілець їх сватав, та й голову склав. Не забудь: брехатимеш довіку! — глузливо хихикнув Антипко, ще раз вклонився і... щез.

1 Жупан — теплий верхній чоловічий суконний одяг чи верхній жіночий одяг з дорогих тканин.

— Нащо ти це зробила? Нащо погодилася? — розсердився Северин.

Наталочка знизала плечима. Невже він не розуміє? Вона ніколи собі не простить, якщо шабля пропаде з її вини.

— Краще допоможи відгадати загадку, — сказала вона.

Загадка виявилася не з легких.

— Не горіх... Не горіх... — мурмотів Василько і так натужно думав, аж ластовиння почервоніло на його круглому виду.

— Може, замок? Олеський чи котрий інший... — припустила Наталочка, бо замки не йшли їй з голови.

Один з пластунів і собі пригадав, що вчора тому чоловічині хтось говорив про Олеський замок, мовляв, там охоче куплять шаблю... Ану ж він послухав доброї поради?

— Не горіх, а тверде — то тверді оборонні мури, — розмірковував Василько. — Не панни... Може, князівни чи королівни... Колись один шляхтич посватався до красуні Марціани, дочки олеського воєводи. Йому відмовили, і він пробив собі серце кинджалом у неї на очах. Отже, і сватав, і голову склав. Загадка про Олесько! — переможно заявив він.

Пластуни схвально загули, тільки Северин, здавалося, вагався...

Руснаки їхали до Олеського замку, але Антипко поміняв дорожній покажчик і привів їх до Підгорецького замку. Уночі Наталочка побачила, що вікна замку світилися, лилася музика, танцювали пари. Дівчинка подумала, що там знімають кіно, і вирішила подивитися зблизька. Насправді ж вона потрапила на бенкет нечистої сили. Тут були і козак-зрадник пан Щуровський, і Антипко. Їй вдалося втекти від них тільки завдяки машині Машці, яка їхала сама собою, пронизуючи темряву світлом фар. Відьомське кодло сахалося яскравого світла: хтось тікав, хтось завмирав на місці й перетворювався на кущ дурману.

Розділ 9,

у якому Олеський замок перетворюється на пастку

...Нарешті вони зібралися. Наталочка востаннє оглянулася на палац. Він купався в сонячному сяйві, виблискував позолотою, стрункий і нарядний, мов королевич. На даху сиділа замислена ворона. «З вами нічого не трапилося? Гай, гай!» — дивувалася вона.

Машка вискочила на трасу, і перед мандрівцями розгорнулася чудова картина: неозору долину ще сповивав ранковий туман, а з туману, мов з піни морської, здіймався сліпучо-білий замок.

Це й було Олесько — нарешті таки воно.

Руснаки приїхали рано: замок ще не відчинили. Біля входу юрмилося чимало туристів, і автобуси ще прибували. Вочевидь Олесько належало до улюблених маршрутів. Тато подзвонив до пана Євгена, і той розповів, що привид більше не шаленів, але був засмучений і дуже наполегливо малював у повітрі щось схоже на косий язичницький хрест.

— Він тільки й уміє, що розмахувати руками, — розчаровано зауважила мама.

Олеський замок

Нарешті увійшли до замку. За кованою брамою містився кам’яний дворик з гарматами, бійницями, з сувенірною крамничкою й касою, в якій продавали вхідні квитки. Знову, як і в Дубні, Руснаки ретельно розпитали музейних працівників про шаблю: чи бува не заїжджав сюди один дрібний чоловічина та не пропонував купити його знахідку. І так само, як у Дубні, ті розводили руками: ніхто не заїжджав, ніхто не пропонував, аякже, музей придбав би, але на жаль, на жаль...

На додачу до всього стало ясно, що загадка не про Олесько. Воно, без сумніву, було твердим горішком. Але далі горішка розгадка не просувалася.

Марціану сватав бідний шляхтич-сусід, що на роль загадкового стрільця не вельми підходив, та й сватати він мав не одну, а принаймні кількох отих, що в жупанах... Ні, не витанцьовувалася розгадка.

Уперше в житті Наталочка опинилася в королівських покоях. Поки розпитували екскурсоводів, вона на ходу задивлялася на картини, люстри, дзеркала, на смішні натюрморти-обманки, якими колись розважався король із вельможним панством. Але її млоїло від згадки про Антипа, про свою угоду з ним — куди ж тепер їхати, де шукати шаблю? Правду казав Северин, вона по-дурному поквапилася з тією угодою...

— Яка розкіш! Який вид із вікон! Наталочко, ану ж бо глянь! — захоплювалася мама. Краєвид був незрівнянний. Туман розвіявся, і скільки сягало око, видніли сонячні ласкаві ниви, де-не-де мріло село, сяючи маківкою церкви. Гарна земля, заради такої варто було згромаджувати каміння, будувати замки, варто стояти на смерть, як ті триста під Берестечком. Згадка про козаків, про шаблю боляче кольнула Наталочку...

Батьків Наталочки звинуватили у викраденні цінної картини початку XVIII століття. Дівчинка потрапила в таємну кімнату директора музею і звідти зателефонувала Северину й попередила, що загадка не про Олеський замок. Виявилося, що пастку з викраденням картини підлаштував Антипко, щоб затримати родину Руснаків. Картина знайшлася, їх відпустили. Руснаки продовжували міркувати над Антипковою загадкою і припускали, що це може бути Тустань чи Кам’янець-Подільська фортеця.

Розділ 11,

у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванки

Усе було намарно!

У Кам’янець-Подільський Руснаки запізнилися. В музеї закінчився робочий день, і фортеця стояла замкнута. Вони не могли розпитатися, чи сватав якихось дівчат пан Володийовський та чи влучно він стріляв, тому не були певні, чи правильно відгадали Антипкову загадку. Повештавшись перед зачиненою брамою, вони зайшли повечеряти в ресторанчик коло Турецького мосту. Фортеця видніла звідси, як на долоні, — грандіозна, незборима твердиня, справді горішок над горішками. Її вежі стриміли, мов стрункі гордовиті панни, проте Наталочка даремно вишукувала на них поглядом які-небудь оздоби. Їхні жупани не були узорчастими, і це не додавало оптимізму.

Наталочці ані їлося, ані пилося, її охопив такий гіркущий, безпросвітний розпач, що й на світ не хотілося дивитися.

...А пісня дзвеніла, пориваючи за собою. Чоловіки за сусіднім столиком взялися її підспівувати:

Гей, вернися, Сагайдачний!

Візьми собі жінку,

Віддай тютюн-люльку,

Необачний!

Гей, долиною...

— Ох я дурень! — раптом підскочив тато, гучно ляснувши себе по лобі. — Як я не здогадався! Сагайдачний! Ми мали їхати в Хотин!

— Мій друже, — зауважила мама, — сядь, не лякай офіціантів і поясни все до ладу.

Хоча було й без того ясно. Вони забулися про Хотин, Хотинську фортецю, а саме там колись розігралася велетенська битва, в якій смертельно поранили Петра Сагайдачного, славетного гетьмана, знаменитого стрільця з лука-сагайдака, тобто там був і горіх, і стрілець, ну і так далі.

За мить Руснаки сиділи в автомобілі. Перемайнули міст через Смотрич — ріка сяйнула на закруті, наче шаблюка; перелетіли село Атаки — його назва теж кольнула згадкою про давні бої. За Атаками дорога стрімко пішла вгору.

— Тату, тату! Косий хрест! Та ж то літера «X»! — залементувала Наталочка, тицяючи в скло на дорожній покажчик. — Привид підказував, щоб ми їхали в Хотин!

Машка неслася з шаленою швидкістю. На щастя, на трасі не було міліції, інакше тата не минув би ще один штраф. Вони промчали містечком і спинилися, скреготнувши гальмами, на високій горі. На тлі сутінкового неба височів суворий бронзовий гетьман. Внизу широко послалося ясне вечорове плесо Дністра з окрайцем місяця-молодика, тихе-тихе, в облямівці темних берегів. Фортеця стояла не на горі, а нижче, на пагорбі над водою. Напрочуд ошатна, струнка фортеця: вежі, мов панни в дахах-капелюшках, між ними високі акуратні зубчасті мури.

— Гляньте... В узорах жупани! — аж засміялася Наталочка й показала на мур.

Хоча вже посутеніло, але не настільки, щоб Руснаки не розгледі ли узорів, викладених червоною цеглою на світлих стінах.

— Фортеця мов у вишиванці... Гарно, — замилувалася мама.

Все було точнісінько як у загадці. Все збігалося: і загадка, і привидова підказка. Цим разом вони не помилилися...

І враз... То не привиділося: з вулиці, що вела сюди з містечка, засяли два снопи світла, і до бронзового Сагайдачного підкотив автомобіль. Слідом за ним зачмихала і теж спинилася якась стара та тарадайка. З першого авто вибрався дебелий1 парубійко. У світлі ліхтаря було добре видно його накачані м’язи й коротко стрижену потилицю. З тарадайки виліз щуплий, невеличкого зросту чоловічина. В руці він тримав щось довгасте. «Власник шаблі», — здогадалася Наталочка, бо він був достоту такий, як описували пластуни. Обидва потисли один одному руки.

1 Дебелий — міцний, дужий.

Хотинська фортеця

— Ущипніть мене за ніс, — попросив тато, не вірячи власним очам.

Але мама не стала його щипати.

— Годі дивитися, ходімо до них, — мовила вона й рішуче покрокувала до прибулих.

Та поки Руснаки підходили, з міста вискочило таксі, і з нього витрусилися старий чорт, чортиця й Антипко, що кульгав дужче, ніж звичайно. Рука в старого чорта була перебинтована. Мабуть, від бугая перепало не тільки їхньому джипові. Антипко з глумливою церемонністю вклонився Наталочці:

— Здоровенькі були! Як не дивно, ви майже встигли, — попри всю самовпевненість він був явно не в дусі.

— Чому «майже»? Ми виграли! — засміялася Наталочка.

— Та невже? Певно, шабля вже у вас? Певно, ви знаєте, як її дістати без грошей? — єхидненько запитав Антипко.

— Не хвилюйся, дістанемо, — запевнила дівчинка, але всередині їй похололо.

Досі Руснаки не переймалися, як їм одержати шаблю. Головне було її знайти...

Спочатку із чоловіками говорив тато й переконував, що знайдена реліквія належить державі, що, передавши її в музей, вони отримають винагороду, а за знищення чи вивіз за кордон доведеться відповідати за законом. Потім їх намагалася переконати мама Наталочки. Вона говорила про честь і звитягу, про духовність і славу, про історичну пам’ять, урешті — про старовину. А так з’явився привид-патріот і під’їхав автобус із пластунами.

... — Северине! Васильку! Звідки ви тут?

— Та, бачиш, Василько вирішив, що загадка про Хотин. То ми зібралися й приїхали, — пояснив Северин, а Василько гордо усміхався.

— Ага. Так і є. Оно покупець і власник шаблі, — кивнула Наталочка на дебелого й миршавого. — Тільки з ними неможливо домовитися, бо заважають чорти.

— Он як? — повів бровою Северин. Мабуть, він відразу щось придумав, бо рвучко підійшов до компанії, що зібралася на горі.

— Добрий вечір, шановний пане, — звернувся він до миршавого. — Пластуни шукали вас у Берестечку і ось нарешті знайшли. Ми маємо для вас привабливу пропозицію. Однак, перш ніж про щось говорити, хочемо переконатися, що шабля справжня, а не фальшивка.

— Як це фальшивка? — обурився той.

— Тепер багато фальшивок, — незворушно зауважив Северин. — Антикварні речі стали модними, тому їх підробляють. Може, шабля теж не варта перемов.

Ілюстрація Івети Ключковської

— Ах, не варта? — скипів миршавий. Антипко хотів щось заперечити, та не встиг: той уже розгорнув зім’яту полотнину. В сутінках сяйнула гартована сталь. Це була справжня козацька шабля, схожа на місяць-молодик. У волинському торфі вона напрочуд добре збереглася. Руків’я мала просте, без золота й діамантів, і було не схоже, щоб миршавий їх повиколупував. Усі дивилися на шаблю, як заворожені. Тільки з Антипком коїлося щось незрозуміле: він пересмикував плечима, чухав ріжки, переступав з ноги на ногу, наче йому нестримно закортіло в туалет.

— Ні... Ні... Я біля неї не встою! — раптом простогнав він і з поросячим виском стрімголов чкурнув додолу з хотинської гори...

Старий чорт і чортиця теж зникли. Северин запропонував миршавому публікацію матеріалів у газетах про його добродійний вчинок — повернення шаблі. Якщо ж він не погоджується, то напишуть про знищення славетної козацької реліквії задля власної вигоди, а ним і його покупцем займуться правоохоронні органи. Однак дебелий вирішив таки купити шаблю.

...І тут... Ох, тут сталося щось цілком неймовірне. Над фортецею, спочатку над крайньою вежею, потім над сусідньою, далі над усіма п’ятьма, над двором і мурами заколихалися білі постаті. То були привиди, і їх ставало все більше. Вони виповзали з кам’яних підземель, здіймалися з довколишніх ровів і пагорбів, гуртуючись у загони. Попереду виступав знайомий Наталоччин привид, за ним пливли мужні, хоча й напівпрозорі козаки, полеглі в Хотинській битві, і бронзовий гетьман на горі радо вітав своє славне товариство. Далі ступали хотинські повстанці, розстріляні в фортеці, жінки й чоловіки, незліченні страдники і борці за волю. Вони насувалися, суворі й невблаганні, облягаючи гору. Нетямлячись від переляку, дебелий парубійко якось боком посунувся до свого автомобіля і за хвильку сидів у ньому, замкнувши дверцята і для певності заховавши голову під сидінням. Шаблі йому якось відразу перехотілося, а запраглося єдиного: вийти живим з усієї цієї катавасії.

Миршавий також знітився й зіщулився, бо хоч він і не вірив у привидів, але тепер на нього насувалося надто вже багато цих невивчених наукою об’єктів, цілком можливо, небезпечних...

— Та що... Я ж патріот... Я продам шаблю нашій рідній українській державі... Музеєві чи, може, банкові, який непогано заплатить... — залепетав він і, тяжко зітхнувши, подав шаблю Наталоччиній матері.

Мама взяла її обережно й урочисто. Тато по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь. Враз навколо його голови спалахнуло сліпуче світло. Ні, то не був німб праведника, — просто його осяв фарами, під’їжджаючи, маршрутний автобус «Київ — Чернівці». Його двері розчинилися, і в них з’явився пан Богдан власною персоною. Після ранкової телефонної розмови він не знаходив собі місця і врешті теж помчав навздогін за шаблею. За ним з автобуса висипали численні пасажири, бо не щодень випадає подивитися, як рятують історичну реліквію.

— О, бачу, вже все в порядку? — спитався пан Богдан, тоді повернувся до свого давнього приятеля привида: — Бачиш, друже, ти даремно хвилювався. Я ж казав тобі, що панство Руснаки — надійні люди.

На знак згоди привид замахав руками, закивав головою, радісно обняв пана Богдана, тата, далі вклонився мамі, Наталочці, пластунам і пішов обнімати всіх підряд; інші привиди теж уклонилися й вочевидь раділи. Умить зчинився веселий шарварок, усі прибулі збуджено гомоніли, кожен хотів бодай торкнутися праведної козацької зброї.

Наталочка тихенько підійшла до Машки й погладила капот:

— Ти, Машко, чудове авто. І хороший друг. Якби ти не постаралася, ми б не виграли цих шалених перегонів.

Чи машина її чула? Авжеж так! Лишень, як завжди, не подавала виду.

Урочистості на цьому не скінчилися. Северин виструнчився, поправив на лівій кишені срібні шнури — відзнаку гурткового:

— Наталочко, — поважно мовив він. — Наш гурт порадився й вирішив надати тобі відзнаку пластунських вмілостей. Ти виявилася сміливою й зарадною.

Він приколов їй на рукав пластунську нашивку. Дівчинка зарум’янилася від задоволення. Це було майже як медаль, а може, навіть краще.

Запитання і завдання за матеріалом, який вивчаєте

1. Які проблеми порушила авторка в повісті?

2. Як у цьому фрагменті поєднано реальне і фантастичне?

3. Чи справдилися ваші читацькі очікування?

Завдання щодо аналізу жанрово-змістових, мовних особливостей твору, характеристики героїв

4. Виразно прочитайте останній фрагмент повісті «Таємниця козацької шаблі». Доповніть план твору та створіть схему його композиції (зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, епілог).

5. Доведіть, що повість «Таємниця козацької шаблі» — епічний твір. Використайте схему ознак.

6. Проведіть вибіркове читання і відшукайте всі запропоновані героями/героїнями твору варіанти відповіді на загадку Антипка. Чи можна ці припущення й епізоди, пов’язані з розгадуванням таємниці, назвати елементами детективу? Якщо так, то вкажіть, які ще елементи свідчать про те, що повість має ознаки детективу.

7. Які засоби змалювання характерів застосувала авторка? Заповніть таблицю, використовуючи цитати з твору.

Наталочка

Руснаки

Северин і пластуни

Привид козака

Антипко і його батьки

Продавець і покупець

Творчі завдання та завдання щодо практичного застосування набутих знань

8. Як письменниця описує шаблю? Знайдіть цей епізод у творі, зачитайте, проаналізуйте. Як ви уявляєте козацьку шаблю, яку врятували Руснаки? Спробуйте її намалювати.

9. Поміркуйте, висловіть і аргументуйте свою думку: чому сучасні українці мають пам’ятати описані історичні події?

10. Наведіть приклади з повісті, де Руснаки, Наталочка та пластуни виявляють активну громадянську позицію. А чи є активною ваша громадянська позиція?

Завдання пошуково-дослідницького характеру

11. Мандрівка виконує важливу роль у сюжеті твору. Які населені пункти побачила Наталочка по дорозі до Берестечка? Які замки і фортеці відвідали Руснаки? Знайдіть їх на карті та прокладіть географічний маршрут героїв повісті.

Завдання для розгляду твору в мистецькому контексті та з урахуванням міжпредметних зв’язків

12. Розгляньте ілюстрації із замками та фортецями України і знайдіть про них більше відомостей в інтернеті.

13. Що ви знаєте про пластунів? Чому Наталочка раділа, що Северин приколов їй пластунську нашивку на рукав?

14. Яку угоду уклала Наталочка з Антипком? Чи знаєте інші твори, у яких укладали такі угоди і йшлося про продаж душі?

Інтерактивні, ігрові та проєктні завдання для роботи в парах, групах

15. Обговоріть прочитану повість, використовуючи метод «Ромашка Блума».

Домашнє завдання

1. Заповніть картку прочитаного твору.

2. Опишіть екзотику одного із згаданих у повісті старовинних замків України. Можливо, ви відвідували якийсь із них? Поділіться власними враженнями.

3. Створіть відеовідгук, колаж чи лепбук про прочитану книжку.

Цікаво знати

• За покликанням http://na-skryzhalyah.blog-spot.com/2017/04/blog-post_55.html можна дізнатися більше про козацьку шаблю, її види та особливості використання. Спеціальний матеріал підгодовував Василь Герей для проєкту «На скрижалях».