Українська література. 5 клас. Качак

Марія Морозенко

(1969 р. н.)

«Марія Морозенко, — пише Зірка Мензатюк, — виросла в багатодітній сім’ї, напівсиротою, втративши батька. Такі діти рано дорослішають. З них виростають мудрі люди, які не розмінюються на дрібну суєтність, які розуміють людей і життя».

Ви можете багато дізнатися про сучасних письменників і письменниць не тільки від інших людей, а й спілкуючись безпосередньо з ними в соцмережах, на презентаціях і літературних зустрічах.

Народилася Марія Морозенко (справжнє прізвище — Мороз) 15 березня 1969 року на Рівненщині. Закінчила філологічний факультет Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Працює літературною редакторкою, активно займається літературною творчістю, волонтерством.

Дитиною багато читала. Будучи дев’ятикласницею, мала вже власну бібліотеку. «Від мами, а вона гарно співала в церковному хорі, я почула співані балади. І в них історія мого народу, — згадує письменниця в одному з інтерв’ю. — І часом думала й сама написати щось історичне». Добрі задуми збуваються: Марія Морозенко — авторка поеми «Княгиня Ольга», історичних повістей про Івана Сірка.

У її творчому доробку є також віршики й колискові для дітей, казки, оповідання, повісті про сучасних школярів. Її збірка анімалістичних оповідань «Найвірніші. Історії про собак» містить зворушливі історії про дружбу, героїчну відданість собак.

Теорія літератури

Оповідання про тварин, або анімалістичне оповідання, — прозовий невеликий за обсягом твір, який розповідає про тварин, птахів, комах тощо. Такими є оповідання Миколи Вінграновського «Гусенятко», Марії Морозенко «Вірність Хатіко» та ін.

• Пригадайте інші твори, які ви читали і які можна зарахувати до анімалістичних. Доповніть перелік.

Оповідання «Вірність Хатіко» — про стосунки людини й тварини. Воно написане на основі реальних подій: така історія трапилася у 20-ті роки минулого століття в Японії.

Ідеєю оповідання є возвеличення життєвих цінностей: вірності, любові, людяності, турботи. В основі його сюжету — безмежна довіра й відданість собаки своєму господареві й любов господаря до свого чотирилапого друга. Драматизм ситуації авторка передає за допомогою образної мови, зворушливих діалогів, детального опису поведінки розумного й слухняного песика.

Чи бачили ви фільм за мотивами цієї історії — «Хатіко: Вірний друг»? Якщо ні — подивіться і занотуйте свої враження від нього.

Цей фільм є одним із найпопулярніших у світі. Дотепер на станції Сібуя, де Хатіко чекав на свого господаря, стоїть бронзовий пам’ятник.

Кадр із кінофільму «Хатіко: Вірний друг». Режисер Лассе Гальстрем, 2009 р.

Вірність Хатіко

(Оповідання)

Напевно, немає такої людини, яка б не чула про Хатіко. Розповідь про цього дивовижного пса з породи акіта-іну розчулює і зворушує до сліз. Це особлива історія собачої вірності, нескінченної надії та безмежної любові. Історія про те, що наші чотирилапі друзі чуйні і безкорисливі. І попри все готові чекати нас вічність. Дозволь, я розкажу тобі про Хатіко.

— Я назву тебе Хатіко-восьмим. Як добре, що ми зустрілись. Нещодавно я втратив свого вірного друга. То був чудовий пес, мій сьомий улюбленець. Знаєш, я невимовно сумую за ним, і найбільше боляче через те, що він так мало був поряд. Гірко, що собачий вік такий короткий. Але ти житимеш довго. Обіцяєш мені, Хатіко?

Маленький песик мало що розумів зі сказаного. Він був іще зовсім крихітним, а його досвід спілкування з людьми — мізерним1. Та чомусь цієї миті Хатіко захотів залишитися з цим чоловіком, що мав світлий погляд і неймовірно теплі лагідні руки, які вміли ніжно гладити собачу шерстку.

1 Хатіко народився 10 листопада 1923 р. на фермі неподалік міста Одате, префектура Акіта (Японія).

Цуценятко Хатіко відразу ж полюбило свого господаря Хідеса-буро Уено. Він сподобався йому вже тієї миті, коли той узяв його на руки. Почуття безпорадності, яке невідступно супроводжувало малого песика від рідної ферми, відразу ж зникло, щойно той лагідно заговорив до нього. Так, безперечно, Хатіко сумував за своїм звичним домом на фермі, де він насправді так мало провів часу. Щойно навчився їсти з мисочки, його колишній господар привіз цуценя у гамірне місце і передав на руки цього чудового чоловіка зі словами:

— Вчителю, собачку породи акіта-іну я хотів би подарувати вам на знак вдячності. Завдяки вашим життєвим урокам я навчився бачити цей світ по-новому, а знання, які отримав від вас, навчаючись на факультеті сільського господарства, допомогли мені визначитись із майбутнім. Так я став успішним фермером і ось тепер маю чудову прибуткову справу для родини. Дізнавшись, яке горе спіткало вас, коли ви втратили свого улюбленця, я вирішив привезти «живий гостинчик» із власної ферми в Одате. Мої собаки — добрі помічники та надійні друзі. Вірю, цей песик стане утіхою вам, хоча й знаю, нікого не можна замінити бодай кимось. Але ж я не кажу зараз про заміну. Гадаю, можна розпочати нову історію дружби. Собачий вік короткий — це не наша провина. Проте життя наших улюбленців триває доти, доки ми пам’ятаємо їх. І та любов, яку ви не встигли дати своєму втраченому песику, може зігріти того, хто так потребує вашого тепла у житті. Ось, погляньте, вчителю, яке це неймовірне цуценя! Ви можете подарувати йому свою турботу і чуйність, натомість отримаєте щось значно ліпше — безмежну відданість і любов. Він утішить вас, цей чудовий песик.

Кадр із кінофільму «Хатіко: Вірний друг», 2009 р.

Господар ферми поставив цуценятко долі, маленький песик кумедно задріботів по землі, довірливо чалапаючи до рук професора, коли той присів навпочіпки, закликаючи його до себе. Коли ж цуценя ткнулося носиком у долоні свого нового господаря, професор радісно усміхнувся. Уперше за час втрати свого улюбленця радів присутності поряд собачки, який довірився йому. І це була перша перемога Хатіко. У подальшому їх було безліч.

Хатіко любив бувати з господарем. Він супроводжував його скрізь і всюди — вдома, на відпочинку, на риболовлі, деінде і будь-коли був поряд із ним. Одного разу йому навіть пощастило побувати разом із господарем в Токійському університеті, де той викладав. Щоправда, це сталося через його неслухняність. Трішки підрісши, він якось подався слідом за професором на станцію Сібуя. Той, кваплячись, не помітив свого улюбленця, що поспіхом ішов слідом. Так уперше Хатіко подолав дорогу до залізниці. Коли ж господар сів у потяг до Токіо, угледів свого песика на пероні. Спохопившись, узяв його із собою, але в подальшому, після ранкового супроводу, наказував чотирилапому другові йти додому або ж сумирно чекати свого повернення на пероні.

Кадр із кінофільму «Хатіко: Вірний друг», 2009 р.

— Я певен — ти все розумієш, Хатіко, — лагідно говорив усміхнений професор, невміло картаючи свого улюбленця, коли той ішов слідом. — Ні, не можу більше брати тебе із собою. Ти бачив минулого разу й сам, що заняття всі звелись до гри з тобою. Ти настільки чудовий пес, що не можеш будь-кого залишити байдужим. Мої студенти так захопились тобою, що їм було не до занять. А це зовсім не годиться, друже. Гра — це чудово, але у визначений час і у визначеному місці. Чекай мене на пероні, Хатіко. Коли я повернусь, ми неодмінно пограємось у саду. Розумієш?

Хатіко не смів ослухатися свого господаря. Він направду був розумним і слухняним песиком. Тож надалі, слідуючи за професором, коли той їхав у місто в університет, проводжав його тільки до входу на станцію Сібуя і не далі, а потім повертався додому, щоб рівно о третій годині дня знову поквапитися на станцію зустрічати господаря з роботи. Коли потяг прибував із Токіо, всі пасажири звично бачили на пероні Хатіко, що чекав професора. Подивовані такою відданістю містяни відтепер ставилися шанобливо не тільки до поважного Хідесабуро Уено, а й його вірного чотирилапого друга.

Так тривало півтора року. За цей час Хатіко безмежно полюбив професора. То було неймовірно — відчувати хазяїна й на віддалі. Він завжди знав про наближення господаря, його настрій і стан. Проте чомусь не відчув біди, що насувалася. Він ніколи й подумати не міг, що може несподівано втратити господаря. Але якогось дня той не повернувся з Токіо.

Вірний пес марно чекав його на станції, сумним поглядом проводжаючи усіх пасажирів. Серед приїжджих людей рідного обличчя не будо. Бідолашний Хатіко просидів на пероні до пізньої ночі, але так і не дочекався повернення професора. Черговий на станції, проходячи повз нього, не стримав зітхання:

— Бідолаха, ти, мабуть, не знаєш, що в твого хазяїна, Хідесабуро Уено, стався серцевий напад, і він раптово помер. Лікарі не змогли врятувати професора. Додому він уже не повернеться. Не жди його більше.

Хатіко не вірив почутому. Він знав своє — рано чи пізно його господар мусить-таки повернутися на станцію. Недарма ж сказав йому сам: «Чекай мене на пероні, Хатіко. Коли я повернусь, ми пограємось у саду».

Так, він мусив повернутися, бо пообіцяв. Професор щоразу дотримував слова, чого б мав порушити саме цю обіцянку.

Кадри із кінофільму «Хатіко: Вірний друг», 2009 р.

Отож, вірний Хатіко заповзято вірив у повернення свого господаря. З дня у день він ходив на станцію, розумними очима обводячи щоранку і щовечора поквапливий натовп людей на пероні. Повз нього щодня байдуже проходили пасажири, от тільки дорогої людини у натовпі все не було й не було. Розчулені торговці підгодовували його рибою та якіторі1, захоплюючись його наполегливістю. А залізничники стежили за тим, аби собаку, що став неодмінним атрибутом пристанційної площі, ніхто не ображав.

1 Якіторі — японська страва зі шматочків курки, підсмажених над жаром на бамбукових шампурах.

Осиротілий пес знехотя повертався додому, даремно сподіваючись, що раптом застане свого господаря у дворі, а чи у будинку. Наближаючись до воріт, мав надію, що почує за ними рідний голос. Але на подвір’ї його зустрічала похмура тиша, яка запанувала тут від дня неповернення професора з Токіо. Вклавшись на ґанку, Хатіко відтепер усе частіше сумував, згадуючи колишні щасливі дні. Віднині всі ночі його були тривожними, і навіть засинаючи, він скавулів безнадійно, оплакуючи втрату рідної людини. Та щойно наставав ранок, надія поверталася. Хатіко приходив знову на станцію, терпляче сподіваючись на диво.

Минали роки... Про Хатіко з часом дізнався увесь світ. Люди були захоплені його вірністю. Про цього дивовижного пса писали газети, заради нього на станцію Сібуя приїздили туристи, аби на власні очі побачити живе втілення відданості.

А Хатіко... Хатіко не зважав на це. Його не цікавила слава. Єдине, чого він хотів, аби його господар усе-таки повернувся. За десять років розлуки він так і не забув його.

До останнього дня чекав з надією. І вже поринаючи поволі у сон вічності, бачив перед очима світле лице професора, як і чув його неповторний голос:

— Чекай мене на пероні, Хатіко...

Він так і стоїть на пероні дотепер, вірний пес Хатіко. Здається, що, вдивляючись у далечінь, усе ще сподівається угледіти наближення рідної людини.

Запитання і завдання за матеріалом, який вивчаєте

1. Яким було дитинство Марії Морозенко?

2. Твори якого жанру пише Марія Морозенко?

3. Як називається збірка її анімалістичних оповідань?

4. Які оповідання називають анімалістичними?

Завдання щодо аналізу жанрово-змістових, мовних особливостей твору, характеристики героїв

5. Виразно прочитайте оповідання «Вірність Хатіко». Визначте його тему.

6. Складіть план оповідання, використовуючи питальні речення. Перекажіть текст, орієнтуючись на нього.

7. Відновіть послідовність подій, виконуючи вправу в ресурсі LearningApp за покликанням: https://learningapps.org/watch?v=pefngxv6k21.

8. Здійсніть вибіркове читання оповідання. Випишіть цитати, у яких подано характеристику Хатіко. Які художні засоби використовує авторка?

9. Як професор ставився до собак? На підставі чого ви зробили такий висновок? Створіть за зразком таблицю і заповніть її:

Риси характеру і поведінки професора

Факти, цитати із твору

Інтерактивні, ігрові та проєктні завдання для роботи в парах, групах

10. Попрацюйте у групах. Навпроти кожного пункту складеного плану поставте смайл, який відображає емоції, які у вас виникли під час читання. Порівняйте емоційні реакції усіх груп.

Завдання пошуково-дослідницького характеру

11. Знайдіть в інтернеті й перегляньте фільм «Хатіко: Вірний друг». Чи такими ви уявляли героїв?

12. Знайдіть твори інших українських та зарубіжних письменників про тварин. Створіть плакат «Анімаційна література».

Домашнє завдання

1. Напишіть читацький відгук на прочитане оповідання.

2. Створіть фотоколаж зі своїм улюбленцем і напишіть про нього.