Антологія. Фантастика й реальність у шкільному курсі літератури. 7 клас. Качак

Польська література

Марія Домбровська

1889—1965

Народилася в родині збіднілого шляхтича. Вивчала економіку, природничі науки та соціологію в Лозанському та Брюссельському університетах. Працювала на державній службі. Прихильно ставилася до української культури, її родина приятелювала з українським поетом Євгеном Маланюком. Авторка новел, романів, історичних драм та дитячих оповідань. На початках творчості віддавала перевагу публіцистиці як суспільно впливовішому жанрові.

Юний герой оповідання зі збірки «Марцін Козера», усвідомлюючи свою національну належність, проймається глибокою любов’ю до рідної країни.

Марцін Козера

(Уривок)

Марцін пізнає себе

Марцін то пустував, то вчився. Але під сподом веселого життя нуртували складні питання, на які не було відповідей. Сердився через це.

— Чому, — питав себе, — у всіх все так просто? Кожен знає від початку, ким він є. А я мушу так мучитися.

Якось вранці, на уроці географії в англійській школі, сидів неуважний, поринувши в думки. Навіть не підозрював, що відповіді на всі ці питання просто-таки насуваються на нього, стаючи щохвилини ближче.

Усвідомив тоді, коли вчитель заговорив:

— З Німеччиною межують тут Росія, а тут Австрія. Колись тут були польські землі. Була Польща. А тепер її вже давно нема.

Незрозуміло як, але Марцін, попри неуважність, добре почув ці слова. Здавалося, ніби кожне з них влучило йому просто в серце. Так, ніби ці слова не стосувалися нікого у світі. А були сказані саме до нього, до Марціна Козери.

Ах! Так і є! Він вагається і не знає, хто він — англієць чи поляк. Він так мучиться, а інші кажуть, що просто ці землі більше не польські. Як це? Немає того, що в його серцю місяцями здіймає таку бурю?

Почув, що його викликали. І що треба негайно відповідати.

Усі слова, які говорила вчителька польської, усі мрії батька увірвалися несподівано в його серце. І тепер серце Марціна нагадувало дзвін, що б’є на сполох.

Уже усвідомив, що означає: «Будь мужньою людиною». Уже зрозумів, що це значить, коли твій край в неволі. Тоді немає друзів. Є такі, що говорять: «А тепер Польщі більше нема». Це означає, що її діти добровільно вбираються в чужі одежі.

Слова вчителя були останньою краплею, що впала в давно переповнене Марцінове серце. Крапля впала — і серце вийшло з берегів, як річка навесні.

Переповнений почуттями встав, тремтячи. І знову сів, переляканий. Боявся шалено. Але подолав страх і встав вдруге. Голосно сказав:

— Польща є, перепрошую. Я поляк.

Ці слова були настільки чіткими, що всі учні повернулися до Марціна. Можете уявити, що всі зраділи неочікуваній перерві.

Від несподіванки вчитель замовк.

— Я поляк. Перепрошую, Ви не чуєте?

— Чую. Не підвищуй голосу, мій хлопче. Ніколи цього не казав. Я навіть не знав, що вмієш говорити польською мовою.

Марцін відступив.

— Я вчу її, — заледве вимовив. Але за мить невідома сила ніби підштовхнула його, і він заговорив: — Зрештою, це тим більше свідчить, що Польща є. Якщо її визнають такі, як я. Я погано знаю польську і можу бути англійцем. Люблю Англію. Але мій батько поляк. І я не відмовлюсь від Польщі в її нещасті. І навіть повернуся до неї. А вона потім буде вільна і могутня, як Англія. І я матиму право пишатися нею. Я люблю її. Люблю.

Цілу промову Марцін виголосив на єдиному подиху. Натхненно. Не знав, звідки це взялося. Учитель мовчав, та й хлопці не галасували.

Здавалося, ніби Марцін відгорнув поли якогось плаща й несподівано вперше показався перед ними в усій красі. Були засліплені блиском.

Лише через хвилину вчитель промовив:

— Дякую тобі. Сідай. Ти мужня людина.

І звернувся до всього класу:

— Хлопці! Народ, який має таких синів, заслуговує щонайменше на повагу. Хлопці! Тричі «ура» для Марціна Козери і за благополуччя його вітчизни.

І хлопці тричі вигукнули:

— Гіп! Гіп! Гіп! Ура!

Марцін вертався зі школи окрилений.

— Люблю її! — повторював невпопад. — Люблю її! Люблю її!

Вдома обійняв батька за шию, повторюючи:

— Татусю! Татусю! Я щасливий! Я щасливий! Поїхали до Стшалкова! Поїхали до Стшалкова!

— А що, може, виграв у лотерею? — засміявся батько.

— Виграв! Виграв! Виграв, татусю! Довго ще до вечора?

Часу було ще багато, але Марцін не міг витримати. Задовго до відкриття Польського Дому чекав перед ним на лавці, насвистуючи.

Під час уроку сказав Крисі:

— Уже знаю, хто я. Чи зможу одружитися з тобою, коли виросту?

— Звичайно, — відповіла, не задумуючись.

— Так, — буркнув зарозуміло. — Але ти, мабуть, сказала б так само, якби я був англійцем.

— А ось і ні. Ми скоро виїжджаємо до Ловича. А значить, взагалі б тебе не знала, якби був англійцем.

Марцін зблід. Заговорив поспішно:

— Попрошу батька, щоб ми теж поїхали до Стшалкова. Чи це далеко від Ловича?

— Марціне-Марціне! Що знову сталося? Що це за розмови? Іде урок, — вражено перервала їх вчителька. — Підійди сюди. Покажи те, що мав написати.

Марцін вийшов і показав своє завдання.

Вчителька подивилася на годинник і сказала дітям:

— Можете йти. Вже сьома, — сама схилилася над вправою Козери.

Стояв галас. Тож Марцін наблизився до вчительки і прошепотів:

— Бо я, перепрошую, вже знаю, хто я... Бо сьогодні в англійській школі... Якщо ви дозволите, то розповім. Бо я вже знаю.

Вчителька поклала йому руку на плече.

— Марціне, я вже давно була в цьому переконана.

— Ви знаєте? Ви ж не дозволяєте мені розповісти. Ви точно знаєте, хто я?

Вчителька нахилилася до нього і так само довірливо прошепотіла:

— Точно знаю.

Переклад Олени Рижко.

Dombrowska Maria. Marcin Kozera і inne opowiadania. Wydawnictwo : Nasza Ksiкgarnia. 2010. 112 s.

Запитання та завдання

• 1. Створіть ментальну карту образу Марціна. Порівняйте її з картами своїх однокласників.
• 2. За покликанням, закодованим у QR-коді, прочитайте про всеукраїнську дитячо-юнацьку військово-патріотичну гру «Сокіл» («Джура»). Чи є така гра у вашій школі?

• 3. Напишіть коротке есе «Марцін — патріот своєї країни».
• 4. Організуйте коло спілкування і обговоріть питання «Що означає бути патріотом?».

Тобі буде цікаво! Марія Домбровська — авторка збірок оповідань «Діти Вітчизни», присвячених історичному минулому, національним героям Польщі, та «Усмішка дитинства», в яких відтворено дитячі враження; повчальних текстів «Гілка черешні». Автобіографічними спогадами позначені оповідання збірки «Люди звідусіль», переживаннями під час війни — «Ранкова зоря». Життя у його повсякденній буденності, без вигадки, без прикрас Марія Домбровська змальовує у тетралогії романів «Ночі і дні».