Антологія. Фантастика й реальність у шкільному курсі літератури. 7 клас. Качак

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

«Аюдаг» — народна казка про створення Ведмідь-гори (Аюдагу).

Аюдаг

Казка

Давним-давно, коли ще на землі не було людей, на морському березі Криму жило плем’я духів. У дикій гірській країні їхнє життя було тяжким, а праця копіткою. Вони були вірні волі Аллаха і дотримувалися посланого їм шаріату1, щоб висвітлювати свої душі. Вони жили з надією, що Аллах і пророки полегшать їх життя.

1 Шаріат (правильний шлях, спосіб дії) — комплекс приписів, що регламентують переконання, релігійну і світську поведінку, моральні цінності мусульман.

Завдяки невтомній праці плем’я духів перетворило непрохідні ліси на сади, прорило канави для поливу землі, виростило родючі виноградники й городи. У праці воно налагодило своє життя, і з року в рік його багатство зростало.

Усі добре розуміли: щоб жити гідно, вони повинні працювати. Якщо не працювати і не заробляти на хліб своєю працею, Аллах не допоможе.

Це плем’я духів було розумніше від людей. З часом в їх серця закрався сумнів, що Аллах єдиний і шаріат правильний. Вони почали рідко відвідувати будівлю Аллаха, менше молитися. З року в рік зменшували милостиню і жертви на честь Аллаха.

Диявол, прогнаний з раю за те, що повстав проти Аллаха, чекав цього. Він чекав можливості, щоб ще більше зіпсувати плем’я духів, яке вийшло з-під покори Аллаху. А потім диявол представив себе племені духів як пророка. Відтоді вони відріклися від Аллаха і стали поклонятися дияволові — своєму найбільшому ворогові, стали шукати від нього допомоги. Диявол давно плекав ненависть до Аллаха, який прогнав його з раю і, користуючись будь-якою нагодою, намагався робити зло, виводячи рабів Аллаха з покори йому. Він дуже радів, коли зіпсував плем’я духів, які вірили в Аллаха і були його найвірнішими рабами. Диявол закликав їх жити в веселощах. Він дозволив їм робити з винограду вино і відкрито розгулювати їх дружинам.

Аллах, дивлячись на диявола, послав до племені, яке зійшло з правильного шляху, пророка, щоб привести його до покори. Пророк, щоб відвести плем’я духів від неправильної дороги і нагадати йому, що Аллах — один, читав багато проповідей і повчань, але нічого не допомагало. Він лякав тих, хто вийшов із покори, муками пекла, але не зміг переконати їх у неправедності. Духи не вважали його пророком, насміхалися над його настановами, обзивали його набридливим дідком. Плем’я духів, що стало на шлях веселощів, на який підштовхнув його диявол, прогнало пророка зі своєї країни, позбавило їжі, води, кидало в нього каміння.

Пророк, посланий Аллахом, насилу врятувався від диявольського племені й втік у гори. Його душа дуже страждала від мук, він вийшов на вершину високої гори, сорок днів і сорок ночей здійснював там молитву і просив Аллаха жорстоко покарати невірне плем’я духів, яке його прогнало, послати йому тисячу й одну біду, щоб коріння цих духів зникло з лиця землі.

— Аллах мій, покарай цих невірних такою бідою, нехай вона стане для них повчальним уроком, — молився він.

Аллах, який дуже далеко від того місця займався своїми рабами, не чув це прохання і молитву пророка. На сорок перший день він нарешті почув його гучний голос і почав думати, яке покарання послати на плем’я духів. У нього був великий ведмідь, пов’язаний ланцюгами і покритий вічними льодами. Для того, щоб покарати рабів, які зійшли з правильного шляху, Аллах звільнив ведмедя з льодяного панцира, розбив кайдани й наказав йому піти на плем’я духів, яке забуло про шаріат. Великий ведмідь, звільнений від льоду і ланцюгів, месник Аллаха, подолавши річки і моря, прийшов на Кримський берег, де жило плем’я духів. Коли Великий ведмідь наблизився до мису Сарич-бурун, біля якого знаходилося село Форос, в якому жило плем’я духів, він вийшов з моря і ступив на сушу. Він, немов гора, був великим і страшним. Його шерсть була схожа на густий сосняк.

Вийшовши з моря, Великий ведмідь підняв такі хвилі, такі бурі, що багато прибережних сіл було змито в море. Месник-біда Аллаха — Великий ведмідь, ступивши на сушу, почав йти берегом, і все, що зустрічав, він руйнував, трощив і ламав гори, своїми гострими кігтями розривав землю, і там з’являлися великі річки. Під вагою ведмедя земля зривалася в море і ставала схожою на вола, у якого залишилися тільки ребра, а м’ясо було з’їдено. Кам’яні скелі під цією вагою перетворювалися на шматки і з гулом розліталися, привалюючи села племені духів.

Під вагою ведмедя берег стогнав, тремтів, села й міста руйнувалися, зникали. Гори змінювали своє розташування, несподівано з’явилися прірви, обривисті скелі. Земля гнулася зморшками, залягала незвичайними пластами. У племені духів гинули старі й малі. Великий ведмідь — жахлива кара Аллаха — кігтями розривав місця, які були центрами племені, що піддалося дияволові, забувши шаріат Аллаха. Він видобував човни з глибин суші, руйнував їх й утворював величезні кам’яні купи. Так в Ореанді, Алупці, Сімеїзі, в селі Кучук під залізними кігтями ведмедя з’явилися великі скелясті насипи.

Ні сльози матерів, батьків, ні вмовляння всього племені духів — нічого не змогло зупинити месника — Великого ведмедя. Руйнуючи, він хотів ще більше руйнувати, почуття помсти ще сильніше розгоралося в ньому. У тому місці, де знаходиться Ялта, був молитовний будинок племені духів, найстарші священики там поклонялися золотому образу диявола. Коли Великий ведмідь підійшов до цього місця, його гнів став ще більшим, почуття помсти досягло своєї межі. Він замислив зруйнувати вщент лігвище тих, хто не вірив в Аллаха. Ведмідь стер землю і каміння тих місць, а посередині відкрив глибокий яр.

Натужившись, він підпер гори з двох боків і так їх штовхнув, що вони віддалилися від берега моря на п’ять верст. Тоді ж на місці високих гір з’явилися яри і водоспади. Не залишилося і сліду від відомих на весь світ величних молитовних будинків диявола.

Великий ведмідь, який звик до води і мерз серед вічної криги, важко волочив ноги по землі. Після того, як він зрівняв із землею молитовні будинки диявольського народу, його гнів трохи вщух. Обламуючи береги й продовжуючи свій похід, він натрапив на квітучу рівнину Партеніту. Її красиві вершини, багаті ошатні ліси, веселі дзюркотливі річки, бурштинові виноградники, смарагдові луки пом’якшили навіть тверде серце ведмедя. Народ Партеніту, бачачи, що йде месник-ведмідь, затремтів перед наближенням смерті й, схилившись перед ним, зустрів його з плачем. Щоб здобути його милосердя, матері простягали перед ним своїх дітей, хлопці ховали наречених, які тремтіли від страху смертельного покарання. Кровожерливе серце месника пом’якшало, побачивши це, він згадав, що багато зробив в ім’я Аллаха, знищивши плем’я духів, і зупинився. Великий ведмідь обійшов весь берег і втомився, захотів змочити своє горло, висохле від втоми. Він повернув голову до моря й увійшов у холодну морську воду. Нахилився і сім раз вклонився своєму Аллаху. Занурив голову і довго пив воду. Море під його пащею хлюпалося і пінилося, в його горло текли води. Ведмідь пив роками і не міг напитися. Аллах, гнів якого до племені духів ще не заспокоївся, наказав Великому ведмедеві вийти з води і, продовжуючи свій шлях, зруйнувати села на Партенітській рівнині та знищити народ. Великий ведмідь не звертав уваги на цей наказ Аллаха і далі пив воду. Аллах прокляв ведмедя через те, що той не пішов негайно виконувати його священний наказ.

— Ти був моїм великим месником, тепер стань моїм найбільшим проклятим рабом! Застигни на місці, щоб бути повчальним уроком для тих, хто сюди прийде, — сказав він.

Прокляття Аллаха перетворило Великого ведмедя на камінь, а його потужні сідниці — на обриви. Його висока спина стала просторою вершиною, величезна голова — різкими обривами, густа шерсть — гілками дубів, які не зрізати. Великий ведмідь став ведмідь-горою і застиг навіки. У його широкій пащі шумить тільки Чорне море. І навіть тепер здається, що він знову немов п’є воду, тому рибалки бояться пропливати біля його пащі близько, обережно обходять те місце.

Тільки через багато сотень років берег моря заспокоївся і відпочив від страшного приходу Великого ведмедя. Виросли гори, розплодилися різні тварини, з’явилися люди. В околицях Аюдага утворилися села: Гурзуф, Кизилташ, Куркулет, Дерменкой, Партеніт. Одного разу якісь люди захотіли жити на Аюдазі й зібралися побудувати там велику церкву і фортецю, але, як з’ясувалося, їхні справи були погані. Ніхто не зміг жити на Аюдазі, тому що його прокляв Аллах.

Переклад Таміли Сеітяг’яєвої.

Къырымтатар халкъ агъыз яратыджылыгъы : хрестоматия / пед. институтнынъ филология факультети къырымтатар тили ве эдебияты болюгининъ студентлери ичюн; тертип этиджи Дж. Бекиров. Ташкент: Укитувчи, 1991. 248 с.

Запитання та завдання

  • 1. Підготуйте «Послання для нащадків», у якому коротко передайте зміст прочитаної казки.
  • 2. За покликанням, закодованим у QR-коді, розгляньте зображення гори Аюдаг. Чи так ви уявляли її, читаючи опис цієї місцевості?

  • 3. Перечитайте описи природи Кримського узбережжя і Ведмідь-гори. Підберіть ілюстрації до тексту.
  • 4. Підготуйте скрайбінг «Велична гора Аюдаг», використовуючи цитати з казки та підібрані ілюстрації.

Тобі буде цікаво! Казки й легенди, у яких фантастичні образи і сюжети розгортаються на основі спостереження за природою, замилування контурами скель, гір та глибоких ущелин, таємничих печер, — поширені у кримськотатарському фольклорі: «Аюдаг», «Легенда про гору Кішка, скелі Дива та Монах у Сімеїзі», «Легенда про Демерджі», «Кара-Даг — Чорна гора», «Курбан-кая — жертовна скала» та ін.