Антологія. Фантастика й реальність у шкільному курсі літератури. 7 клас. Качак

Зарубіжна література

РЕАЛЬНІСТЬ У ЛІТЕРАТУРІ

• Луїза Мей Олкот. Маленькі жінки
• Люсі Мод Монтгомері. Енн із Зелених Дахів
• Курт Воннеґут. Брехня
• Ернест Міллер Хемінгуей. Кішка на дощі
• Агата Крісті. Таємниця Індіанського острова

ФАНТАСТИКА В ЛІТЕРАТУРІ

• Герберт Джордж Веллс. Машина часу
• Клайв Стейплз Льюїс. Подорож Досвітнього мандрівника
• Анна Філіппа Пірс. Том і опівнічний сад
• Філіп Пуллман. Магічний ніж
• Йон Колфер. Артеміє Фаул. Місія в Арктику

Реальність у літературі

Луїза Мей Олкот

1832—1888

Американська письменниця. Народилася в письменницькій сім’ї. Освіту здобула вдома. Сім’я жила бідно, тому в дуже юному віці їй довелося працювати (гувернанткою, вчителькою, швеєю). Тоді почала писати оповідання, казки, п’єси. Писала також, будучи медсестрою під час громадянської війни між Північчю й Півднем. Була активною в громадському житті, однією з перших жінок узяла участь у виборах.

Надзвичайно популярний роман «Маленькі жінки» дотепер захоплює історією чотирьох сестер, які, дорослішаючи, долають всілякі негаразди, знаходять кохання, переживають утрати й просто живуть.

Маленькі жінки

(Уривок)

— Перше червня! Кінґи завтра їдуть на море, і я вільна. Попереду три місяці канікул — яка ж я щаслива! щаслива! — вигукнула Меґ, прийшовши теплого дня додому й побачивши, що Джо лежала, розпростерта на канапі у незвичному для себе стані цілковитої знемоги, а Бет тим часом знімала з неї запилені черевики; Емі ж готувала освіжаючий лимонад для всього товариства.

— Тітонька Марч сьогодні поїхала — ура! — сказала Джо. — Я страшенно боялася, що вона візьме мене із собою. Якби тітонька виявила таке бажання, то я б почувалася просто зобов’язаною поїхати з нею. Але ви ж знаєте, що в Пламфільді весело, як на цвинтарі, тому я й воліла не їхати. Ми поспіхом збирали стару леді в дорогу, і я здригалася щоразу, коли вона зверталася до мене. Мені так не терпілось якнайскоріше її спровадити, що я була незвично послужливою та люб’язною. І навіть почала боятися, що вона не захоче зі мною розлучитись. Я тремтіла аж до того моменту, поки тітонька Марч не сіла в екіпаж, і коли вона вже рушала, то таки висунула голову з віконця і спитала:

— Джозефіно, ти б не...

Я зробила вигляд, що не почула її слів і кинулася навтьоки. Справді побігла і відсапалася аж за рогом будинку — лише там відчувши себе в безпеці.

— Бідолашна Джо! Вона влетіла в будинок так, наче за нею гналися собаки! — сказала Бет, з материнською ніжністю обіймаючи ноги сестри.

— Тітонька Марч — справжній сапфір, правда? — зауважила Емі, скептично куштуючи свій напій.

Вона хотіла сказати «вампір», а не «сапфір», але це не має значення.

— Надто спекотно, щоб копирсатись у словах, — пробурмотіла Джо.

— Що ви робитимете на канікулах? — запитала Емі, тактовно змінюючи тему розмови.

— Спатиму допізна й нічого не робитиму, — відповіла Меґ звідкілясь із глибин крісла-гойдалки. — Усю зиму я вставала рано, цілісінькі дні працюючи на інших, отож, тепер маю намір відпочити та сповна насолодитися життям.

— А мені дрімотний спосіб відпочинку не підходить, — озвалася Джо. — Я відібрала собі купу книжок і збираюся використати свої найкращі години, сидячи на гілці старої яблуні та читаючи — якщо не вставатиму для пустощів разом із ж...

— Ти ж не скажеш із «жовторотиками»? — благально промовила Емі, відплачуючи за зневажливе правлення її «сапфіру».

— Тоді скажу — з першими півнями, тобто разом із Лорі! Так сказати цілком пристойно й достойно, бо він так майстерно виспівує!

— Ти ще скажи — із півнями-розбишаками! — єхидно додала Емі.

— Тоді скажу — з «солов’ями». Так мовити абсолютно прийнятно. Чим Лорі не співочий птах — він так майстерно вміє виводити трелі!

— Не вчімо жодних уроків хоча б якийсь час — лише граймося й відпочиваймо, як інші дівчатка, — запропонувала Емі.

— Я не проти, якщо Мармі не заперечуватиме. Я б хотіла розучити кілька нових пісень, та й мої ляльки потребують того, щоб трохи ними зайнятися. Вони жахливо занедбані, і їм просто необхідний новий одяг.

— Ти дозволиш, люба мамо? — запитали вони в місіс Марч, котра сиділа за шитвом у так званому «куточку Мармі».

— Поекспериментуйте тиждень — і побачите, чи це вам сподобається. Гадаю, що вже до наступної суботи зрозумієте, що суцільні розваги без роботи — так само погано, як робота без відпочинку.

— Боже ж мій! Звісно, що ні! Я впевнена, що це буде просто прекрасно! — вдоволено сказала Меґ.

— Пропоную тост, який зазвичай виголошує «мій друг і партнер» Сара Ґемп¹: «Вік веселімося й ніколи не журімося»! — вигукнула Джо, піднімаючи склянку з лимонадом.

¹ Сара Ґемп — персонаж роману Ч. Діккенса (1812-1870) «Життя та пригоди Мартіна Чезлвіта» — медична сестра-доглядальниця, корінна жителька Лондона з недоладною манерою висловлюватися. Постійно згадує свою неіснуючу приятельку міссіс Гарріс, її сім’ю та дітей.

Вони весело випили й уже того ж дня розпочали експеримент. Зранку Меґ ніде не було видно аж до десятої. Їй не дуже сподобався сніданок на самоті, а кімната видалася порожньою і занехаяною, бо Джо не поставила квіти у вази, Бет не витерла пилюку й довкола валялися книги Емі. Усюди було брудно й непривітно, за винятком «куточка Мармі», в якому все залишалось як завжди. Там і сіла Меґ — «читати та відпочивати», що на ділі означало позіхати та мріяти про гарненькі сукні, які вона придбає на свою платню. Джо провела ранок на річці разом із Лорі, а після обіду, сидячи на гілці яблуні, читала, ридаючи над «Широким, широким світом»¹. Бет почала день із того, що повикидала все зі стінної шафи, де зберігалися речі її чималої лялькової сім’ї, але, втомившись, облишила все на півдорозі — й зоставила все, як є, догори дном, та пішла займатися музикою, радіючи, що їй не треба мити посуд. Емі навела порядок у своїй альтанці, одягла найкращу білу сукню, пригладила локони й сіла малювати під жимолостю, сподіваючись, що хтось її побачить та спитає, хто ця юна художниця. Але так ніхто й не з’явився, крім допитливого павука, котрий з цікавістю оглянув її роботу; отож, вона вирушила на прогулянку, потрапила під дощ і прибігла додому, змокнувши до нитки.

¹ «Широкий, широкий світ» (1860) — роман американки Сьюзен Ворнер, випущений під псевдонімом Елізабет Ветерелл; його вважають першим американським бестселером.

За вечерею вони обмінялися враженнями, і всі погодилися, що це був чудовий, хоча й напрочуд довгий день. Меґ, котра по обіді пішла за покупками, придбала «премилий блакитний муслін», але коли розрізала тканину на полотнища, то з’ясувала, що її не можна прати, і це дещо зіпсувало їй настрій. Джо спалила шкіру на носі, катаючись на човні, й у неї розболілася голова від надто довгого читання. Бет була стурбована безладом у шафі, а також тим, що не може вивчити три-чотири пісні відразу. Емі дуже засмутилася через свою зіпсуту сукню, бо наступного дня мала бути вечірка у Кеті Браун, але тепер і в неї, як у Флорі Мак-Флімзі, «зовсім нічого було одягнути».

Але це були сущі дрібниці, й вони запевнили маму, що експеримент триває якнайкраще. Вона лише посміхнулася, нічого не сказавши, й за допомогою Ханни навела лад у занехаяному будинку, тож дім знову набув привітного вигляду, і домашнє господарство покотилося звичними рейками. Дивовижно, який винятковий незатишок може запанувати усюди лише від того, що хтось просто «відпочиває та мріє», насолоджуючись неробством. Дні ставали дедалі довшими і довшими, погода — дуже мінливою, так само, як і настрій дівчат, й усіх охопило незадоволення, але, як відомо, дідько завжди знайде роботу для бездіяльних рук. У розпал розкошування Меґ відклала убік шитво, і в неї виявилося стільки вільного часу, що вона почала різати та псувати свої сукні, намагаючись перекроїти їх «а ля Моффат». Джо читала доти, доки перевтомлені очі не відмовились їй коритися і її не почало нудити від книжок. Вона стала такою невгамовною, що навіть добродушний Лорі змушений був з нею посваритись, і настрій Джо зіпсувався настільки, що вона вже шкодувала, що не поїхала з тітонькою Марч. У Бет усе було прекрасно: постійно забувала, що тепер їй треба «лише гратися», й вона час од часу поверталася до своїх старих занять. Але щось в атмосфері дому зачіпало також її, і не раз спокій Бет був потривожений — і то так, що якось вона почала трясти бідну Джоанну, обізвавши її «страховиськом». Найгірше велось Емі, бо її можливості були обмежені, й коли сестри полишили дівчинку розважатися на самоті, вона невдовзі виявила, що її таке важливе й освічене «я» — великий тягар для неї ж самої. Емі виросла з ляльок; казки її не цікавили; і не можна ж малювати з ранку до ночі! Цьому не могли зарадити й вечірки; не під силу таке було й пікнікам — хіба що дуже добре спланованим та організованим. «От якби мати прекрасний дім, де повно хороших дівчаток, чи можна було б подорожувати, то це справді було б чудове літо; але залишатися вдома з трьома егоїстичними сестрами та дорослим хлопцем — справжнє випробування, яке не витримав би навіть святий, — поскаржилася міс Перекручені Слова (вона ж міс Малапроп¹) після кількох днів розваг, роздратування та нудьги.

¹ Малапроп — неправильне або гротескне вживання слів; заміна одного слова іншим, схожим за звучанням.

Жодна з дівчат не хотіла визнавати, що втомилася від експерименту, але під вечір п’ятниці кожна з них зізналася собі: рада тому, що тиждень нарешті закінчився. Для того, щоб урок був дієвішим, місіс Марч, яка мала неабияке почуття гумору, вирішила завершити випробування відповідним чином — тому дала Ханні вихідний і дозволила дівчаткам сповна відчути результати гри.

Коли вони суботнього ранку встали, на кухні не побачили вогню, в їдальні не виявили сніданку... та й матері ніде не було видно.

— Господи Боже! Що сталося? — закричала Джо, у відчаї роззираючись довкола.

Меґ побігла нагору і невдовзі повернулася; на обличчі її читалося полегшення, але водночас і подив упереміжку зі соромом.

— Мама не хвора — тільки трохи втомлена і каже, що хоче тихо пролежати у своїй кімнаті весь день — і щоб ми хазяйнували самі. Дивно, що вона так робить — це зовсім на неї не схоже. Але вона каже, що минулий тиждень був дуже важким для неї, і ми не повинні ремствувати — тож мусимо подбати про себе самі.

— О, це зовсім не складно, і мені навіть подобається така ідея. Страх як уже хочеться щось робити... тобто, ви ж розумієте... прагнеться якихось нових розваг, — швидко додала Джо.

Насправді це було для них величезне полегшення — хоч щось почати робити, і всі вони радо взялися до діла, однак невдовзі цілком усвідомили правдивість Ханниних слів: «Домашнє господарство — то вам не жарт». У коморі було повно провізії, і, поки Бет та Джо накривали на стіл, Меґ й Емі готували сніданок, дивуючись при цьому, чому слуги вічно скаржаться, що то — важка робота.

— Я віднесу щось і мамі, хоча вона й каже, щоб ми про неї не турбувалися, бо сама про себе подбає, — мовила Меґ, котра головувала за столом і почувалася за чаєм справжньою матроною — очільницею сімейства.

Отож, перед тим, як усі сіли снідати, нагору матері була віднесена таця з їжею та побажаннями «смачного!» від кухарки. Переварений чай виявився дуже гірким, омлет — підгорів, а сухе печиво все в крупинках солі. Місіс Марч подякувала за сніданок і від душі посміялася, коли Джо вийшла.

— Бідолашні! Боюся, що нині їм доведеться несолодко, але шкоди від того не буде — лише користь! — мовила вона, дістаючи їстівніші харчі, припасені заздалегідь, і непомітно позбавляючись принесеного сніданку так, щоб не образити почуттів дочок — маленькі материнські хитрощі, за які вони були їй вдячні.

Численними були скарги за столом унизу і великим — горе головного кухаря з приводу невдач.

— Нічого, обід приготую я, і сама ж прислуговуватиму за столом, а ти будеш хазяйкою: сидітимеш, склавши ручки, розважатимеш товариство та віддаватимеш розпорядження, — сказала Джо, котра зналася на кулінарії ще менше, ніж Меґ.

Ця люб’язна пропозиція була радо прийнята, і Маргарет пішла собі до вітальні, в якій поквапно навела лад, змахнувши пил під диван й запнувши штори, аби не витирати меблів. Джо, цілковито впевнена у своїх силах і охоплена бажанням помиритися з Лорі, негайно віднесла на «пошту» записку із запрошенням на обід.

— Ти б глянула, що в тебе вийде, перш ніж запрошувати гостей, — сказала Меґ, дізнавшись про цей гостинний, проте надто поспішний жест.

— О, є солонина і багато картоплі; а ще я куплю спаржі та омара — «щоб поласувати», як каже Ханна; і ще приготуємо салат-латук. Я, правда, не знаю, як, але нам допоможе кулінарна книга. І подам бланманже та полуниці на десерт, а для повного шику — ще й каву.

— Не затівай так багато, Джо, бо з їстівного ти ж умієш готувати лише імбирні пряники та іриски з патоки. Щодо мене, то вмиваю руки, бо це ти запросила Лорі на обід під власну відповідальність — тож сама ним і опікуйся!

— Я нічого від тебе й не вимагаю — лише будь із ним ввічливою та допоможи мені приготувати пудинг. Ти ж даси пораду, якщо піде щось не так? — запитала Джо дещо ображено.

— Еге ж, але я сама не дуже багато знаю, хіба що трохи про хліб та ще дещо. Ліпше б ти запитала маминого дозволу перед тим, як щось купувати, — завбачливо запропонувала Меґ.

— Звісно ж, так і зроблю; бо ж не дурна! — і Джо пішла геть, роздратована тим, що сумніваються в її кулінарних здібностях.

— Купуй, що хочеш, але не турбуй мене. Я сьогодні обідаю в гостях, тому не зможу подбати про твій обід, — сказала місіс Марч, коли Джо звернулася до неї. — Мені ніколи не подобалося господарювати вдома, а нині взагалі хочу взяти вихідний, щоб читати, писати, ходити у гості й трохи розважитися.

Доволі незвичайне видовище вічно зайнятої матері, котра зі самого ранку вихитується в кріслі-гойдалці з книжкою в руках, змусило Джо почуватися так, наче вона зіткнулася з надприродним явищем, адже затемнення, виверження вулкана чи землетрус навряд чи видалися б їй дивнішими.

— Чомусь усе розладналося, — сказала вона сама собі, спускаючись сходами. — От і Бет плаче, а це ж точний знак: у сім’ї щось не так. Якщо то справа рук Емі, то вона в мене заробить!

Сама чуючись не в собі, Джо поспішила у вітальню і побачила, що Бет ридає над Піпом, своїм канарком, котрий лежав мертвий у клітці, патетично випроставши лапки, немов благаючи про їжу, від нестачі якої й загинув.

— Це моя провина: я геть забула про нього; тут нема ні зернини, ні краплі води! О Піпе, Піпе! Як могла я бути такою жорстокою до тебе? — ридала Бет, тримаючи його в руках і марно намагаючись оживити.

— Джо заглянула в напівзаплющені очі канарка, помацала тільце й, відчувши, що той уже холодний і задерев’янілий, сумно хитнула головою і запропонувала свою коробку з-під доміно як труну.

— Поклади його в духовку — можливо, він ще відігріється й оживе, — сказала Емі з надією.

— Канарок і так голодував, тож не треба його тепер, коли він помер, ще й запікати. Пошию йому саван, поховаю у саду, але ніколи не заведу іншу пташку — ніколи! О Піпе! Я не гідна того, щоб мати іншу пташку, — пробурмотіла Бет, сидячи на підлозі з улюбленим канарком у руках.

— Похорон відбудеться сьогодні після обіду, й ми всі на нього підемо. А тепер не плач, Беті. Дуже шкода, що цього тижня все пішло не так, і на долю Піпа припала найгірша частина експерименту. Зроби саван та поклади бідолаху в мою коробку, а після обіду ми влаштуємо славний маленький похорон, — сказала Джо, відчуваючи, що вона й так уже багато зробила.

Полишивши інших утішати Бет, Джо пішла на кухню, в якій панував неабиякий безлад. Начепивши на себе великий фартух, вона взялася до роботи і поскладала тарілки гіркою, готуючись їх перемити, але виявила, що вогонь у пічці загас.

— Оце так перспектива, — пробурмотіла Джо, різко розчахнувши дверцята пічки та енергійно орудуючи в ній кочергою, намагаючись розворушити вуглинки, що ще тліли. Знову розвівши вогонь, вирішила сходити на ринок, поки вода нагріється. Прогулянка повернула їй хороший настрій, і Джо подумки привітала себе з тим, що зробила вельми вигідні покупки, придбавши дуже молодого омара, дуже стару спаржу та дві коробки кислючої полуниці. Поки перемила посуд, була вже обідня пора, і пічка розпеклася до червоного. Напередодні Ханна залишила підходити тісто на хліб; зранку Меґ замісила його і поставила на краю теплої пічки підійти вдруге, але забула про нього. Меґ саме розважала Саллі Ґардінер у вітальні, коли двері відчинились і в кімнату влетіла вся у борошні, закопчена, розпашіла й розтріпана фігура та ядуче запитала:

— Послухай-но, то хліб уже «підійшов», якщо вилазить із форми?

Саллі розсміялась, а Меґ лише кивнула і звела брови так високо, що хліб всадився у піч без будь-яких подальших розпитувань. Місіс Марч пішла у гості, попередньо заглянувши всюди, аби дізнатись, як справи, й сказавши утішливе слово Бет, котра саме загортала в саван свого улюбленця, що лежав у коробочці з-під доміно. Дивне відчуття безнадійності охопило дівчат, щойно сірий капелюшок зник за рогом будинку, й відчай заволодів ними через кілька хвилин, коли з’явилася міс Крокер, сказавши, що прийшла на обід. Це була худа й жовта стара діва, з гострим носом та допитливими очима, котра підмічала кожну дрібницю, а потім пліткувала про те, що бачила. Дівчатка її не любили, але їх привчили бути до неї добрими — просто тому, що вона стара та бідна і в неї мало друзів. Отож, Меґ запропонувала їй зручний стілець і намагалася розважити розмовою, поки та все розпитувала, усе критикувала й розповідала різні історії про своїх знайомих.

Словами не передати всі хвилювання, випробовування та зусилля, яких доклала Джо того ранку, але все-таки обід, який вона подала, ще довго залишався предметом жартів у сім’ї. Більше не наважившись звертатися за порадами, вона робила все, що могла, самотужки і виявила: для того, аби стати хорошим кухарем, потрібно щось більше, ніж просто енергія і бажання. Спаржу варила впродовж години й була згорьована, виявивши, що голівки повідлітали, а стебла стали ще твердішими, ніж були до варіння. Хліб згорів на головешку, бо приготування соусу до салату так її роздратувало, що вона облишила усе інше, поки не переконалася, що таки не зможе зробити салат їстівним. Омар став справжньою загадкою для неї, і вона довго дубасила по ньому та колупала його, аж поки зняла панцир, і вбогі форми не були поховані в масі салатного листя. З картоплею мала поквапитися, щоби спаржа не чекала, і бульба не доварилася. Бланманже виявилося грудкуватим, полуниця — зовсім не такою стиглою, як виглядала, бо найспіліші ягоди були підступно викладені зверху.

— Ну, вони можуть поїсти солонину та хліб з маслом, якщо голодні; але це справді образливо — витратити увесь ранок на казна-що, — подумала Джо, коли зателенькала у дзвіночок на півгодини пізніше узвичаєного часу і тепер стояла — розпашіла, червона, втомлена та пригнічена, озираючи бенкетний стіл, який накрила для Лорі, котрий звик до вишуканих страв, та для міс Крокер, чиї зацікавлені очиці помітять усі прорахунки і чий довгий язичок розплеще про це всій окрузі.

Бідна Джо ладна була сховатися під стіл щоразу, коли страви одна за одною куштували та відставляли убік. Емі хихотіла, Меґ виглядала пригніченою, міс Крокер стиснула губи, а Лорі багато говорив та голосно сміявся, щоби створити веселу й святкову атмосферу за столом. Сильною стороною Джо видавалися фрукти, бо вона добряче їх підсолодила і щедро полила вершками. Її розпашілі щоки трохи охололи, й дівчина змогла нарешті перевести подих, коли були роздані гарненькі скляні креманки і всі прихильно глянули на маленькі рожеві острівці, що плавали в морі вершків. Міс Крокер покуштувала першою, скривилась і швидко запила водою. Джо, котра відмовилась їсти десерт, боячись, що всім не вистачить, — після того, як вона перебрала ягоди і стиглих виявилося мало — глянула на Лорі, котрий мужньо поїдав свою полуницю, не піднімаючи очей од тарілки, хоча й у нього залягла зморшка навколо рота. Емі, котра обожнювала цей делікатес, набрала повну ложку, ледь не вдавилася, сховала обличчя в серветку і вилетіла з-за столу.

— Що таке? — вигукнула Джо, здригаючись.

— Сіль замість цукру і вершки кислі, — відповіла Меґ трагічним жестом.

Джо застогнала й відкинулася на спинку стільця, згадавши, що в останній момент притрусила ягоди з однієї з двох баночок, що стояли на кухонному столі; до того ж, зранку забула поставити молоко в холодильник. Вона побагряніла і вже ладна була розплакатися, коли зустріла погляд Лорі, в очах якого іскрилися веселощі, незважаючи на всі його героїчні зусилля впоратись із неїстівним десертом; й увесь комізм ситуації зненацька відкрився їй. Вона розсміялась — і сміялася доти, доки сльози не потекли її щоками. І так зробили всі, навіть Ропуха, як між собою називали стару леді дівчатка, й нещасний обід завершився вельми весело — хлібом з маслом, оливками і жартами.

— Я не можу зараз прибирати зі столу, тож давайте трохи охолонемо, провівши похорон, — сказала Джо, коли всі встали з-за столу, і міс Крокер зібралася йти, згораючи від нетерпіння оповісти про все побачене за обіднім столом іншим друзям.

Вони таки заспокоїлися й споважніли — заради Бет. Лорі вирив могилку в тіні папороті в гайку, куди й поклали маленького Піпа; немало сліз пролила його м’якосердна хазяйка; могилку прикрили мохом і поставили надгробний камінь, з якого звисав віночок з фіалок і курячої сліпоти, на котрому красувалась епітафія. Її склала Джо, поки героїчно боролася з обідом:

Піп Марч похований тут,

Він сьомого червня помер,

Тепер — час горя і смут,

Вічна пам’ять йому тепер.

Після завершення церемонії Джо пішла у спальню, переповнена емоціями та омаром, але й там не знайшла місця для відпочинку, бо ліжка були неприбрані. Але вона відчула, що її горе поменшало від того, що збила подушки та порозкладала речі на місця. Потім Меґ допомогла Джо прибрати залишки бенкету, що зайняло в них увесь післяобідній час, і врешті вони так натомилися, що вирішили вдовольнитися грінками з чаєм замість вечері.

Лорі повіз Емі кататись, і це був справжній акт милосердя, бо прокислі вершки страшенно зіпсували їй настрій. Повернувшись після обіду додому, місіс Марч застала трьох своїх дівчаток за роботою, і побіжний огляд комори дав їй уявлення про успіх завершальної частини експерименту.

Але до того, як домашні господарки змогли відпочити, їх ще навідали кілька знайомих, і слід було поспіхом причепуритись, аби прийняти гостей. А ще ж треба було подати чай, залагодити ряд дрібних справ і в останню хвилину дещо зашити. Щойно запали сутінки — тихі й росянисті, — як дівчата одна за одною повиходили на ґанок, де пречудово квітнули червневі троянди, й, сідаючи на сходи ґанку, кожна із сестер стогнала або зітхала — від втоми чи турбот.

— Який це був жахливий день! — почала Джо, котра завжди зав’язувала розмову.

— Він був коротшим, аніж зазвичай, але якимось неприємним, — зауважила Меґ.

— І це зовсім не нагадувало дім, — вставила Емі.

— А це і не може бути домом без Мармі й малого Піпа, — зітхнула Бет, дивлячись очима, повними сліз, на порожню клітку над головою.

— А ось і ваша мама! Люба, ти хоч завтра отримаєш нову пташку, якщо захочеш!

Промовляючи це, місіс Марч підійшла й зайняла своє місце серед дівчат, і вигляд мала такий, немов і її вихідний був не набагато приємнішим за їхній.

— Чи задоволені ви експериментом, дівчатка, і чи не хочете продовжити його ще на тиждень? — запитала вона, поки Бет вмощувалася коло неї, а інші повернули до матері прояснілі обличчя — мов квіти, що повертаються до сонця.

— Я — ні! — рішуче вигукнула Джо.

— Ми також проти! — приєднались інші.

— То ви згодні, що все ж краще мати певні обов’язки і жити не лише для себе, а й для інших?

— Байдикування й забави нічого не варті, — підсумувала Джо, крутнувши головою. — Я втомилася від всього цього і маю намір негайно чимось зайнятися.

— Припустимо, ти навчишся готувати найпростіші страви: це корисне вміння, що придасться кожній жінці, — сказала місіс Марч, усміхнувшись про себе та пригадуючи званий обід Джо, бо дорогою вона зустріла міс Крокер і вислухала детальний звіт про її недавнє прийняття.

— Мамо, то ти пішла геть і залишила все, як є, лише тому, щоб побачити, як ми з того виплутаємося?! — вигукнула Меґ, в якої були такі підозри увесь день.

— Так, я хотіла, аби ви зрозуміли: комфорт усіх залежить від того, наскільки сумлінно кожна з вас виконуватиме свою частку роботи. Поки ми з Ханною працювали за вас, вам було добре, хоча й не думаю, що ви стали від того щасливішими чи добрішими; отож, я вирішила: невеличкий урок доведе вам, що буває, коли кожен думає лише про себе. Невже ви не відчули, що набагато приємніше допомагати одна одній і терпляче виконувати свої щоденні обов’язки, аби вільний час був солодким, дім затишним та приємним для нас усіх?

— Так, ми зрозуміли це, мамо! — вигукнули дівчатка.

— Тож дозвольте мені порадити вам знову перебрати власні невеличкі ноші, бо хоча вони й видаються часом заважкими, це корисно для нас, і цей тягар стає все легшим у міру того, як ми навчаємося його нести. Робота зцілює, і її достатньо для кожної; вона оберігає нас від ennui¹ та пустощів; праця також корисна для здоров’я тіла та духу й дає відчуття сили і незалежності більше, ніж гроші чи модний одяг.

¹ Ennui (фр.) — нудьга.

— Ми трудитимемось, як бджілки, й любитимемо свою роботу — от побачиш! — запевнила Джо. — Я постановлю собі навчитися за канікули готувати, і мій наступний званий обід буде дуже успішним!

— А я шитиму сорочки для тата замість тебе, Мармі. Вмію це і зроблю, хоча й не в захопленні від шитва; до того ж, це краще, ніж псувати власний одяг, який і без того гарний, — сказала Меґ.

— Я щодня вчитиму уроки, а не проводитиму весь час за піаніно та з ляльками. Я — неосвічена дівчинка, і мені слід вчитись, а не гратися, — таким було рішення Бет, й Емі наслідувала її приклад, героїчно заявивши:

— А я навчуся обкидати петлі й нарешті вивчу значення слів, які вживаю!

— Дуже добре! Отже, я задоволена експериментом і гадаю, що нам не доведеться його повторювати, тільки не впадайте в інші крайнощі й не надривайтеся, не перепрацьовуйте. Відведіть час і для роботи, й для відпочинку; нехай кожен ваш день буде і корисним, і приємним; доведіть, що цінуєте час, використовуючи його раціонально. Тоді юність стане прекрасною, і в старості мало про що шкодуватимете, а життя стане щасливим та успішним, навіть незважаючи на бідність.

— Ми запам’ятаємо це, мамо!

І вони таки запам’ятали.

Олкот Луїза Мей. Маленькі жінки / пер. І. Бондаренко. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2017. 408 с.

Запитання та завдання

• 1. Випишіть цитати з твору, які характеризують героїнь. Поясніть свій вибір.
• 2. За покликанням, закодованим у QR-коді, перегляньте трейлер фільму, знятого за мотивами роману. Які мрії мають дівчата?

• 3. У чому полягав експеримент, який вирішили зробити дівчата? Чи вдавалися ви коли-небудь до такого експерименту?
• 4. Складіть інсценівку «Урок матері донькам».
• 5. Подискутуйте. Цей твір може зацікавити усіх чи лише дівчат?

Тобі буде цікаво! Продовженням роману «Маленькі жінки» Луїзи Мей Олкот є роман «Хороші дружини». У творчому доробку письменниці також збірка оповідань «Байки про квіти», романи «Маленькі чоловіки», «Діти Джо».