Образотворче мистецтво. 7 клас. Железняк

5. Ляльковий театр. Народна іграшка

Ляльковий театр — особливий вид театральної вистави, у якій замість акторів чи поруч з ними діють ляльки.

Сцена лялькового театру — зменшена модель сцени справжнього театру або ж ширма, за якою ховаються актори-ляльководи. І ширма, і задня частина декорацій оформлюються згідно зі змістом твору, який розігрується перед глядачами. Це можуть бути казкові міста, інтер’єри чи пейзажі уявні, справжні й навіть іншопланетні.

Сценографія в ляльковому театрі поєднує різні способи зображення навколишнього світу: живопис, об’ємне моделювання і скульптуру — адже театральна лялька є частково скульптурою.

Вертепна дія

Витоки його — в язичницьких обрядах, ігрищах з тотемами — символами духів природи. Майже в усіх країнах світу була характерна народна лялькова вистава. Ще в XVI ст. до н. е. в Єгипті існували лялькові містерії про Осіріса та Ізіду. Згадки про ігрових ляльок зустрічаються в античних авторів. У різних країнах світу були свої улюблені герої народних вистав: в індійському театрі це Відушака, в турецькому — Карагез, в середньоазійському — Палван Качал (плюгавий богатир), в італійському — Пульчінелла, у французькому — Полішинель і т. д.

Термін «маріонетка» — різновид ігрових ляльок — виник від назви фігурок, що зображували Діву Марію. До нашого часу збереглися різдвяні вистави в різних країнах. Це сценки з різдвяної історії про народження Ісуса Христа, доповнені сценками з народного життя. Театриків існувало кілька типів. Перший — традиційний двоповерховий або одноповерховий будиночок. Про аналогічний український ми розповідали у 6 класі. Другий — функціонував за принципом тіньового театру. Фігурки відкидали на прозору передню стінку будиночка тіні від свічки, яка стояла за ними.

Ляльки з клаптиків тканини

Тіньові напівпрозорі розфарбовані ляльки індонезійського лялькового театру ваянг-кулит

У ляльковому театрі, як і у справжньому, все підпорядковується основному задуму. Місце дії (ширма чи сцена), зовнішній вигляд персонажів, музика — все повинно розкривати ідею сценарію і створювати синтез мистецтв. Театральна лялька в ляльковому театрі — головний художній інструмент, за допомогою якого вистава демонструється глядачеві.

Ляльки бувають різних типів. Тростяні — актор тримає ляльку над собою і грає нею, перебуваючи за ширмою. Головний стрижень іде від голови через усе тіло, а два інших — від рук. Тіньові ляльки вирізають зі щільного матеріалу або прозорої шкіри й підфарбовують — тінь виходить різнокольорова. Пласкі ляльки випилюють по частинах із фанери. Тулуб, руки, ноги і голову розфарбовують. Окремі частини з’єднують одну з одною дротом або мотузками, щоб вони могли рухатися. Лялькою-маріонеткою керують згори на нитках. Актор тримає в руках вагу — дошку, до якої чіпляються мотузки від голови, рук, ніг. Повертаючи вагу, актор водить ляльку. Рукавична лялька — найпростіша. Її основа — рукавичка. Голову роблять із різних матеріалів: пап’є-маше, поролону, пінопласту, пластиліну, паперових циліндрів. Руки роблять із того самого матеріалу, що й голову, і потім їх прикріплюють до рукавички. Ляльки мають не лише голову й руки, а й свій власний костюм.

Від чого залежить виразність художнього образу створеної ляльки? Звичайно, від її обличчя. Так відразу можна відрізнити позитивного героя від лиходія. Вираз обличчя допомагає повніше розкрити характер. Зачіска й одяг також важливі елементи образу. За їх допомогою можна охарактеризувати певні особливості: вік персонажа, багатий він чи бідний, який має фах, чоловік це чи жінка. Отже, художникові тут є над чим попрацювати. Крім того, усі ми бачили вистави, де актор, який керує лялькою, ховається за ширмою. Отож ширму теж можна прикрасити. Ну, а про задник — задню частину сцени — нема що й говорити! Звичайно, на ній має бути зображено місце дії, а то й кілька, якщо різні епізоди вистави описуватимуть дію в різних місцях.

Вертеп-витинанка, тіньовий вертеп

Отже, ляльковий театр — це важлива частина театрального мистецтва. У ляльковому театрі працюють справжні актори, режисери, художники. А лялька — це уособлення живої істоти (людини або тварини). Крім того, лялька частково є скульптурою. Процес її «оживлення» здається глядачеві дивом! Лялька може бути веселою, ніжною, саркастичною, злою. У ляльковому театрі можна створювати вистави, які неможливо було б здійснити в іншому театрі.

  • 1. Які типи ляльок ви знаєте?
  • 2. Чи застосовується в ляльковому театрі закон повітряної перспективи?

Продовжуючи створення макета сцени (с. 26), наповни її дійовими особами — ляльками і розіграй уривок літературного твору, нещодавно вивченого в школі. Голову для майбутньої рукавичної ляльки зліпи із пластиліну, глини або солоного тіста. Рецепт солоного тіста такий: на дві чашки борошна візьми одну чашку дрібно помеленої солі. Ці інгредієнти розведи невеликою кількістю води — приблизно півчашки. Суміш повинна бути еластичною і не прилипати до рук. Щоб тісто не кришилося і було достатньо міцним, до нього додай 1-2 чайні ложки шпалерного клею. Висушуй вироби в сухому приміщенні чи в духовці при невеликій температурі. З ниток або сухої трави чи соломи зроби волосся для ляльки. Розфарбуй обличчя. Можливо, образ, створений тобою, потребуватиме додатково якогось головного убору. Продумай вбрання для свого персонажа.

З картону зроби пласку ляльку, руки і ноги якої рухалися б. Для цього на картоні намалюй її образ і визнач місця, де окремі деталі перекриватимуть одна одну. Після цього зроби викрійку, розфарбуй її і виріж. Місця стику частин ляльки з’єднай тонким дротом або зший нитками.

ПРИГАДАЙМО

ЯК ЗРОБИТИ РУКАВИЧНУ ЛЯЛЬКУ

  • 1. Для виготовлення ляльки її голову ліпимо із солоного тіста або глини.
  • 2. Обличчя робимо так само: стекою формуємо ніс, усмішку, очі та зморшки біля очей. Очі й ніс можна зробити також із додаткових маленьких шматочків тіста та приклеїти їх до обличчя. Стекою виріжемо зіниці. Потім у нижній частині голови зробимо отвір для пальця.

Ляльки із солоного тіста. Їхні голівки можна використати і для рукавичної ляльки

Саморобна рукавична лялька

ЯК ЗРОБИТИ ПАНЧІШНУ ЛЯЛЬКУ

З картону виріжте овал (1), як показано на схемі, зігніть його навпіл (2). Цю заготовку розмістіть усередині носка панчохи (3), сформуйте рот і закріпіть нитками (4). Ззовні у рот, на згині картону, можна пришити язичок. На голові приладнайте очі, ніс, зачіску (або вуха, якщо це тварина) (5). Усередині панчоху для об’ємності заповніть ватою чи іншим наповнювачем.

Готові ляльки з панчіх та етапи їх виконання

ЯК ЗРОБИТИ ЛЯЛЬКУ-СТОВБУШКУ

Для ляльки вам знадобиться клаптик білої тканини (бязь, ситець) розміром 15x15 см — це буде голова ляльки, клаптики кольорової тканини 9x9 см для ручок та інші для одягу, невеликий шматочок синтепону чи вати, нитки для змотування ляльки (акрил, вовна, льон, бавовна — на ваш розсуд), моток ниток муліне, якщо ви забажаєте зробити вашу ляльку з волоссям.

Для основи ляльки можна використати готовий картонний стовбчик (від кулінарної фольги чи плівки), на який знизу приклеїти підставку зі щільного картону.

Голову й ручки робимо так, як зображено на малюнку. Усередину ручок можна помістити дротик, для того щоб можна було моделювати рухи. Збираємо в складку спідничку чи інший одяг і примотуємо до стовбчика.

Можна зробити ляльці коси, наприклад, волосся з муліне. Перев’язуємо ниткою місце, де буде проділ, і розрізаємо моток з протилежного боку. Формуємо перуку. Накладаємо перуку на голову ляльки, розправляючи нитки. Схожим чином із ниток робиться борода для ляльок, які зображують чоловіків.

Одяг для кожного героя потрібно продумати, зробити ескізи, замальовки.

Фах: ХУДОЖНИК КІНО, АНІМАТОР

Ляльки для анімації

Кіно — мистецтво колективне. Як і в театральній виставі, режисура, гра акторів, цікавий сценарій — це дуже важливо. Але звернімо увагу на те, що кадр — це картинка, хоч і рухома. І далеко не остання роль у створенні картинок, що рухаються, належить художнику. Прямим втіленням роботи художника над ними є робота художника-мультиплікатора (аніматора). Адже він безпосередньо, іноді вручну, створює кожен кадр фільму. Хоча таких авторських фільмів тепер майже не знімають. Мультфільми нині створюють на комп’ютерах, засобами комп’ютерної графіки. Кожна дитина знає, що мультиплікаційний герой — це не переодягнений актор і не дресировані тварини, а намальовані художником образи або ляльки. Робота художника-аніматора — щось середнє між професією художника й актора. Адже він має добре уявляти вираз обличчя персонажа, відтворити його рухи, емоції.

«Мульти» означає «множинність». Виробництво 10-хвилинного мультику потребує виготовлення близько 15 000 малюнків, які відтворюють послідовні рухи. І на екрані оживає (сміється, сумує чи мріє) герой мультфільму. Звідси й інша назва — анімація, тобто оживлення, натхнення. Оточення подій — пейзажі, інтер’єри, фантастичні чи казкові краєвиди — малює також художник. Тому знання з повітряної перспективи, освітленості предметів, законів живопису дуже важливі. Те саме можна сказати і про лялькові фільми.

У великому ігровому кіно роль художника не менш значуща. Кінематографічний кадр можна порівняти з добре скомпонованою сюжетною картиною, пейзажем, натюрмортом або з графічним твором, якщо мова йде про чорно-біле кіно. Справді, художник кіно має добре малювати з натури. Хто знає, може йому доведеться домальовувати відсутні частини пейзажу, які потрапляють у кадр. Та й усе оточення вибудовує художник. Хоч що б це було: зала палацу, маленька кімната, пейзаж чи міський куточок — усе це спочатку народжується в ескізах. Мало хто знає, що хороший фільм спочатку малюють олівцем від кадру до кадру, закінчуючи декораціями, костюмами. І коли все вже пошито, збудовано, поставлено освітлення, роботу розпочинають оператор, актори, режисер. Без цієї величезної підготовчої роботи їм не було б чого знімати.

ЦІKABO ЗНАТИ

Японський ляльковий театр бунраку

Японський ляльковий театр — бунраку — одна з найважливіших форм драматичного мистецтва старої Японії. Сюжети історій бунраку беруть свій початок від самурайських легенд і реальних подій, які відбувалися з простими людьми. Ляльки одягнені в пишні костюми, і кожна театральна сцена нагадує прекрасну картину. Кожну ляльку ведуть три актори: перший відповідає за рухи голови і правої руки, другий — за рухи лівої руки, третій — за рухи ніг. У Японії також існує ляльковий театр аяцурі. Його вистави супроводжуються розповіддю і акомпанементом музичного інструмента.

У В’єтнамі понад вісімсот років поспіль селяни на свята влаштовують яскраві лялькові вистави. Їх особливість у тому, що ляльководи працюють, стоячи по пояс у воді. Дія розгортається на плотах, а ляльками керують за допомогою схованих під водою пристосувань.

Традиційний ляльковий театр Іспанії схожий на всі європейські народні театри. Його особливість полягає в тому, що іноді сюжетом вистави є сценки з кориди, де двоє матадорів намагаються розворушити лінивого бика.

У Чехії була традиція родин лялькарів, які подорожували містечками зі своїми виставами. Ця професія переходила від батька до сина у спадок. Вони водили маріонеток, вирізаних народними різьбярами. Одна людина водила всіх ляльок і за всіх них розмовляла.

Обрядово-культовий індонезійський театр ваянг існує в кількох різних варіантах: ваянг-кулит — це тіньовий театр, де рухаються тіні від пласких шкіряних ляльок, ваянг-голек — театр об’ємних ляльок, ваянг-кетелік — театр пласких тростяних ляльок.

Вистава в’єтнамського лялькового театру на воді

Тіньові ляльки індонезійського театру ваянг-кулит