Образотворче мистецтво. 7 клас. Железняк

4. Сценографія — створення ілюзії уявного простору

Мистецтво оформлення театральної вистави називають сценографією. Це вид художньої творчості, завданням якої є оформлення вистави створення образу у сценічному часі й просторі. Сценографія охоплює всі складові оформлення: декорації, меблі, посуд, костюми, маски, освітлення. Місце дії впродовж сценічної оповіді може кілька разів змінюватися. Тому художникам доводиться створювати кілька різноманітних уявних предметних «світів». Після чергового підняття завіси декорації можуть змінюватися — інтер’єр будинку або палацу може замінити лісова галявина або гірське урвище. Ці уявні місця дії ніби переносять глядача через час і простір, створюють враження іншого простору, змушують глядача на якийсь час забути, де він перебуває, і перенестися уявно, наприклад, в часи Тараса Бульби чи Айвенго.

Художник-декоратор продумує, якими засобами створити таку ілюзію. Можливо, він поєднає реалістично-перспективне панно на задньому плані з об’ємними предметами чи архітектурними деталями на передньому (власне на сцені). А можливо, це будуть декорації, які рухатимуться під час вистави, створюючи враження прискореного перебігу часу і подій.

Комедія дель арте — старовинна італійська комедія масок

Персонажі комедії дель арте

У часи античності сценографія звертала увагу лише на костюми, грим, маски. Предмети й атрибути персонажів у виставі перетворювали актора на сценічний образ.

У середні віки поступово зростала увага до місця дії. У період Відродження створювали декораційні картини-перспективи, що відтворювали навколишній світ людини — площі й вулиці якогось уявного ідеального міста або ідеальний сільський пейзаж.

Пізніше в театрі сцену почали декорувати зусібіч. На сцені відбувалися різноманітні перетворення: одні картини змінювалися іншими за допомогою рухомих театральних механізмів. Було винайдено куліси й театральні машини.

Наприкінці XVIII ст. театральна декорація знову повернулася до перспектив, які протягом вистави не змінювалися. Місце дії дедалі частіше ставало інтер’єрним. З плином часу гармонійність і співмірність декорацій з людиною доповнювалися дедалі більшою динамічністю.

Декорація — це оформлення сцени, що відтворює матеріальне середовище, у якому діє актор.

Ф. Нірод. Ескіз декорації до опери Б. Сметани «Далібор». 1950 р.

В. Дмитрієв. Ескіз декорації до п’єси А. Чехова «Три сестри»

Літній театр у Маріїнському парку в Києві

І. Нівінський. Ескіз декорації до казки К. Ґоцці «Принцеса Турандот»

Реалістичні вистави Театру корифеїв в Україні, чеховського театру в Росії та інших театрів змусили театральних художників ретельно відтворювати в усіх деталях місце дії, наближувати його до реального життя.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. декораційне мистецтво розвивається. Художники почали експериментувати з кольорами, сценічними конструкціями, освітленням, костюмами. Оформлення на сцені кімнат, вулиць, пейзажів стало гротескне, гіперболізоване або, навпаки, спрощене іноді до символічного знака. Зазнавав спотворення навіть реальний вигляд, і це ніби підкреслювало драматичний або трагічний душевний стан героїв.

Нині у сценографії застосовують майже всі театральні винаходи і відкриття, що сталися протягом усієї історії театру. До оформлення почали залучати і спільний для акторів і глядачів простір: вистави відбуваються в реальних приміщеннях, у цирку, на природі.

Отже, сценографія потребує знань з перспективи (для створення ілюзії простору), об’ємного моделювання (для створення об’ємних тривимірних декорацій), уміння узагальнити і спростити.

  • 1. Що таке сценографія?
  • 2. Коли почали застосовувати декорації для оформлення місця дії вистави?

Створимо декорацію для твору, вивченого на уроках літератури. Для цього зробимо макет сцени за допомогою паперової розгортки, на якій зобразимо місце дії з трьох боків. За бажання можна створити і складніший макет. Пригадайте, як подібне завдання виконували минулого року, коли створювали декорації для вертепу.

Гуртом у класі обміркуйте і виберіть літературний твір, сценографію якого ви хочете втілити в життя.

Поділіться на групи за вподобаннями і вирішіть, хто буде малювати картину-задник. Для цієї роботи потрібно розробити ескізи. Найкращий з них можна взяти за основу. На великий формат ескіз можна перенести за допомогою методу «по квадратах», за яким ви вже працювали, виконуючи завдання параграфа 2 (с. 13). А можливо, ви використаєте для цього створений раніше з натури пейзаж чи інтер’єрну замальовку.

Хтось може оформити і створити куліси, використовуючи клаптики тканини, підібраної за кольором. Інший продумає і створить завіси. Хтось із вас, можливо, захоче змоделювати і створити об’ємні декорації для сцени. Це можуть бути фасади уявних будинків з відчиненими чи зачиненими вікнами і дверима, меблі, дерева тощо. Для тривимірних прямокутних моделей можна як основу використати готові коробочки від зубної пасти, соків або чаю. Їх можна підрізати до потрібного розміру, обклеїти чистим папером і розмалювати, імітуючи декорації. Дерева можна зімітувати за допомогою засушених рослин або гілочок дерев. За бажання сцену можна оздобити освітленням за допомогою ліхтариків або маленьких лампочок, під’єднаних до батарейки.

Створення театральної декорації

Фах: ХУДОЖНИК ТЕАТРУ

Шекспірівський театр «Глобус». Реконструкція

Колись під час вистав на сцені горіли свічки, грали живі оркестри, за сценою чергували люди, які супроводжували дію потрібними звуками. Тепер завдяки комп’ютерам і новітнім розробкам багато в чому людей замінили машини, але творча робота для людей все одно залишилась.

Справжній поціновувач театру обов’язково зверне увагу на те, як розписані декорації в глибині сцени, із захопленням споглядатиме сяючі обладунки лицарів та сукні чарівних дам, оцінить майстерно виконаний грим.

Художніх професій у театрі кілька: сценограф, бутафор, художники з освітлення, костюмів, гриму. Свою роботу ці фахівці виконують за кулісами театру. Художники є авторами «зовнішнього вигляду» вистави. Вони разом з режисером і акторами — творці театральної дії.

Художник-сценограф має вміти рисувати не гірше за живописця. Його обов’язок — створення величезної картини-декорації в глибині. Він має продумувати оформлення інтер’єру, розташування меблів на сцені так, щоб вони не заважали пересуванню по ній акторів. У насиченні сценічними деталями театрального простору йому допомагає бутафор. Він створює макети посуду, зброї, навіть тварин. Художник костюмів відповідає за той образ, якого театральний костюм надасть актору, за відповідність його змісту вистави й історичному часу. Костюмери мають оволодіти технологією виготовлення історичного і театрального костюмів, прикрашання тканин, головних уборів, взуття, знати історію костюма, історію театру.

Художники з освітлення вже давно забули про свічки. В їхньому розпорядженні прожектори з різноколірними фільтрами, керовані комп’ютерами, світломузичні ефекти. Попри все художник-освітлювач незамінний під час вистави. Адже головною командою для зміни освітлення є репліка актора, а він не машина, може спізнитися, збитися. Невдало чи невчасно ввімкнене або вимкнене світло може навіть зірвати дію. Для того щоб стати хорошим художником з освітлення, треба добре знати електротехніку, фізику, фотографію, історію сценографії, розумітися на режисурі.

Керує всіма процесами оформлення вистави саме художник-сценограф. Тому на афішах ми часто бачимо напис: «художник-постановник», який прирівнює значення його роботи до роботи режисера-постановника.

ПРИГАДАЙМО!

Інтер’єр — це своєрідний «портрет» приміщення. Інтер’єр вимагає точної перспективної побудови. У композиції малюнка кімнати велику роль відіграє вибір точки спостереження.

Інтер’єр можна представити у двох найбільш типових виглядах: фронтальному і кутовому. У фронтальному вигляді одна зі стін кімнати паралельна картинній площині, і тоді можна зобразити в перспективі три стіни кімнати. У кутовому вигляді кімната розташована під кутом до картинної площини. Це положення може виникнути тоді, коли той, хто малює, розміститься в одному з кутів кімнати і в його поле спостереження потраплять дві стіни, розгорнуті під кутом одна до одної.

Якщо потрібно малювати інтер’єр у кутовому положенні, то проводять вертикальну лінію, яка показує стик двох стін. Вона перетинається лінією горизонту, що розділяє її на два відрізки.

Потім будують перспективу бічних стін, підлоги і стелі, користуючись двома точками сходу, які розташовуються по обидва боки від головної точки спостереження. Ці точки не завжди можна знайти на площині аркуша, але їх положення на лінії горизонту необхідно подумки уявляти під час рисування.

Побудова інтер’єру в перспективі

ЦІКАВО ЗНАТИ

Зображення, які містять розміри, тобто прототипи креслень, застосовувалися ще в країнах Стародавнього Сходу.

Першою відомою роботою з перспективи була праця давньогрецького геометра Евкліда, написана за 300 р. до н. е., що містила 61 теорему і 12 аксіом. Вона стала головною школою, через яку пройшли всі геометри світу аж дотепер.

Із трактату давньоримського архітектора Вітрувія ми довідуємось, що й римляни користувалися перспективою для складання архітектурно-будівельних креслень. За часів епохи Відродження перспективу почали використовувати у створенні декорацій — і тоді назвали її сценографією. Першим це зробив італійський архітектор і художник Ренесансу Філіппо Брунеллескі. Тоді у зв’язку з бурхливим розвитком інженерного мистецтва, архітектури, живопису, скульптури виникла потреба в подальшому вивченні перспективи, їй надавали величезного значення. Нею захоплювались і посилено вивчали багато художників.

Невідомий художник. Христос і грішниця. XVII ст.

Геніальний італійський митець Леонардо да Вінчі в одному зі своїх творів писав: «Практика завжди має бути побудована на добрій теорії, для якої перспектива — керівництво і вхід, і без неї нічого не може бути зроблено добре в живопису». У своєму трактаті про живопис він називав живопис «матір’ю» перспективи. Леонардо да Вінчі виокремив у особливий розділ свої спостереження щодо впливу шару повітря на колір зображуваних предметів. Він вивчав закономірності зміни кольору залежно від віддалення предметів у глиб простору, назвавши такі явища повітряною перспективою, і вперше створив учення про світлотінь. Питаннями побудови перспективних зображень займалися видатні митці Відродження — Мікеланджело Буонарроті й Рафаель Санті. Німецький митець Альбрехт Дюрер розширив теоретичні основи рисування і запропонував простий прийом побудови перспективи за двома проекціями, на якому ґрунтується найпоширеніший у роботі проектувальників «метод архітектора». Сучасні вчені й дослідники продовжують вивчати закономірності перспективних скорочень предметів у просторі.

Персонажі лялькового театру: а — Карагез (ліворуч) — турецького (пласка лялька); б — Кашпарек — чеського (маріонетка); в — французького: Гуіньйоль (ліворуч) і Гнафрон (праворуч) (тростяна лялька); г — англійського — Панч (ліворуч) (тростяна лялька); д — італійського — лицар Орландо