Образотворче мистецтво. 7 клас. Железняк

20. Українська народна архітектура

На попередніх уроках ми з’ясували, що палаци, храми, вежі є взірцями мистецтва архітектури. А от сільська хата чи приватний будинок у місті теж такий взірець? Не кожен. Такими взірцями є лише ті, які створені руками й талантом невідомих майстрів за багатовіковими архітектурними традиціями, що своїми коренями сягають сивої давнини.

Традиційна народна архітектура охоплює житлові, господарчі, виробничі й культові споруди, а також сільські поселення. До житлових споруд належать хати, колиби, курені, до господарчих — комори, погреби, клуні, будівлі для утримання худоби та птиці. Громадськими й виробничими спорудами є кузні, школи, сільські управи, гамазеї, корчми, вітряні та водяні млини, культовими — храми, дзвіниці, каплиці.

Традиційне українське житло: а — Гуцульщина; б — Сумщина; в — Поділля; г — Полісся

Святодухівська церква (тризрубна). XVI ст. Рогатин Івано-Франківської області

Для будівництва застосовували передусім дерево, глину, а також солому й очерет, порівняно рідко — природний камінь.

Відмінність споруд різних регіонів дуже помітна. Наприклад, у Наддніпрянщині та на Півдні широкого вжитку набули підведення кольоровими глинами та декоративний багатокольоровий розпис стін. А для дерев’яних стін Полісся і Буковини застосовували художнє викладання, яке не потребувало якихось додаткових прикрас. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, зв’язаною снопиками, на Лівобережжі — розстеленою соломою; у Карпатах і деяких районах Полісся покрівельним матеріалом було дерево — плахи, гонт тощо. Крім того, у регіонах, багатих на опади, наприклад у Карпатах, характерними є дуже високі дахи.

До скарбниці світової культури увійшли українські дерев’яні церкви. Їх архітектура надзвичайно різноманітна.

Інтер’єр хати в селі Петриківка

Стінопис використовувався і всередині житла (розписували насамперед піч, полиці, стіни), і зовні (розписували хати, клуні, ворота).

Вітряк. Музей у Пирогові

Вітряк міг мати чотири, шість або вісім крил, які надавали йому характерного вигляду.

Пам’ятки архітектури XVIII — початку XX ст. Закарпатської області (Закарпатський музей архітектури і побуту): а — хата; б — млин; в — інтер’єр хати

Зазвичай дерев’яні церкви — двозрубні, тобто складаються з головної (нави) і вівтарної частин. Вівтарна частина може мати різну форму — квадратну, трапецієподібну, гранчасту.

Будували також церкви-ротонди, які мали круглу або гранчасту форму. До них також прибудовували вівтар і бабинець.

Церква могла мати завершення дахом наметового типу, так звані церкви хатнього типу. Але зазвичай на першому «верху» (система покриття українських храмів, які мали чотирикутну форму) будували другий. Таких «верхів» могло бути чотири і навіть шість. Вони мали різну форму. При цьому внутрішній простір храму завжди був відкритий на всю висоту. Бані й дахи вкривали гонтом. За тими самими принципами будували й великі дерев’яні собори, що мали дев’ять або навіть тринадцять бань. Храми прикрашали розписами і дерев’яним різьбленням.

Учнівська робота. Українське село

Учнівська робота. Плакат на тему охорони історичної спадщини та довкілля

Вигляд села залежав від багатьох чинників — географічних, економічних, історичних. Двори могли розміщуватися поблизу один одного або на значній відстані, навколо майдану або озера, уздовж дороги або річки.

З господарчих будівель дуже виразний вигляд мали млини. Водяні млини з’явилися дещо раніше і тривалий час були популярнішими. Крім гребельних млинів, будували ще й наплавні, які розміщували на човнах (баржах), що могли рухатися вздовж річки. Вітряні млини, або вітряки, також були кількох типів: могла обертатися вся споруда (стовповий вітряк) або лише її дах з крилами (шатровий вітряк).

Отже, залежно від характеру життєдіяльності селян, а також від природних, історичних, соціальних та інших чинників, у кожному історико-етнографічному регіоні України сформувалися й набули поширення відповідні типи споруд, які характеризуються спільністю архітектурно-будівельних традицій.

  • 1. Які типи споруд народної архітектури ви можете назвати?
  • 2. Які чинники впливають на архітектурно-будівельні особливості споруд?
  • 3. Які історичні місця у вашому населеному пункті заслуговують на ретельне збереження для нащадків? Чому?

1. Створіть композицію на тему «Українське село» (техніка — за вибором). Скористайтеся знаннями, отриманими під час уроку, та ілюстраціями до цього розділу.

2. Намалюйте плакат, який закликає до збереження культурної спадщини. Виготовте листівку, присвячену історичній пам’ятці у вашому місті, містечку, селі. Для створення плаката чи листівки треба обрати небагато зображень, але характерних для розкриття теми (наприклад, бані церкви, виразний силует вітряка і т. ін.). Плакат може бути кольоровий, дво- або одноколірний. Шрифтова композиція повинна чітко прочитуватись. Оскільки збереження культурної спадщини часто пов’язане зі збереженням довкілля, то і в плакаті можна поєднати ці теми.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Ахенський кафедральний собор. Німеччина

Сенс роботи ЮНЕСКО — зберегти всю спадщину світових культур, захистити тендітну рівновагу природних ландшафтів.

ЮНЕСКО — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — прийняла в 1972 р. Конвенцію про охорону культурної і природної спадщини людства. Головна мета цієї конвенції, членами якої стали 136 держав, серед яких і Україна, — контроль за збереженням пам’яток культури і природних ландшафтів, які настільки цінні, що мають охоронятися зусиллями всього людства. Підписавши цю конвенцію, держава зобов’язується захищати пам’ятки світового значення, що містяться на її території. Серед видатних шедеврів людства, що потрапили під захист ЮНЕСКО, вже відомий Стоунхендж у Великій Британії; Ахенський кафедральний собор, палац і парк Сан-Сусі в Німеччині; Шартрський собор у Франції; старе місто в Берні у Швейцарії; печера Альтаміра в Іспанії; міста Венеція і Флоренція, історичний центр

Рима в Італії; афінський Акрополь у Греції; місто Стамбул у Туреччині; Московський кремль у Росії; Велика китайська стіна; Тадж-Махал в Індії; руїни Персеполіса в Ірані; старе місто в Дамаску в Сирії; старе місто і міські мури Єрусалима в Ізраїлі; місто інків Мачу-Пікчу в Перу та ін.

До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять і українські культурні скарби — Софія Київська і Києво-Печерська лавра (з 1990 р.) та історичний центр Львова (з 1998 р.).

Львівський історичний центр — це ансамблі Кафедрального собору, Успенської церкви, вежа Корнякта, «Чорна кам’яниця», каплиці Трьох святителів, Боїмів, Камп’янів та ін.

Заснована в 1051 р. (ще за життя Ярослава Мудрого) печерна обитель у Києві стала колискою східнослов’янської культури. Нижня лавра — найдавніша частина Києво-Печерського національного заповідника. Складна система підземних переходів вела до Дальніх печер. В архітектурний ансамбль увійшли вежа, Троїцька церква, церкви Іоакима і Ганни, Різдва Богородиці, Успенський собор, Трапезна церква.

Фах: ФОТОХУДОЖНИК

Фотохудожник. В. Лещинський. Ноктюрн

Фотографія виникла майже 170 років тому. У 1839 р. в Парижі на об’єднаному засіданні Академії мистецтв і Академії наук Л. Ж. М. Дагер офіційно представив новий спосіб фіксації зображень. За ім’ям винахідника цей спосіб почали називати дагеротипією. На звичайний художній папір наносили світлочутливий шар і друкували на ньому зображення. Спочатку це була надзвичайно дорога і трудомістка забавка для диваків і фанатиків. Тільки у 20-х роках XX ст. дагеротипія стала більш-менш поширеною.

Хто були перші фотографи? Звичайно, художники. Будь-хто з фотографів скаже вам, що закони композиції, освітленості, колориту до них винайшли художники і нехтувати ними не потрібно. Людина, яка знає ці закони, історію мистецтва, набагато краще «будує» зображення. Крім того, фотограф має знати і технічну складову цього виду мистецтва: оптику, фототехніку, лабораторну техніку, експонометрію (вимірювання і визначення потрібної кількості світла).

З розвитком фототехніки способи виготовлення фотографій удосконалювались і ставали дедалі більше доступними для широкого загалу. І вже здавалося, що фотографія — це не мистецтво, а таке собі пересічне заняття. Значення фотографії применшувалося.

Проте фотографія — не просте натискання на кнопку для отримання портрета, пейзажу чи натюрморту.

Фотохудожник має зображуваний об’єкт щонайменше обрати. І хто знає, скільки часу й зусиль йому доведеться витратити на те, щоб піймати якесь незвичне освітлення, настрій, звільнити кадр від зайвини, розкрити внутрішній зміст речей і моделей чи природи.

Фотохудожник у змозі створити алегорію, фотофантазію, навіть абстракцію. Він може створити драматичні й реалістичні сюжети. Може вихопити з плинності часу неповторні миттєвості. На рівні з усіма іншими митцями фотохудожник робить свій повноцінний внесок у творення прекрасного навколо нас.