Образотворче мистецтво. 7 клас. Железняк

19. Декоративно-ужиткове мистецтво та його художні стилі. Урок-екскурсія

Добре було б відвідати музей, де зберігаються пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва минулих століть. Там можна передивитися слайди або погортати альбоми на цю тему.

Ми вже говорили про те, що пам’ятки різних епох дуже відрізняються одна від одної. Споруди Стародавнього Єгипту нескладно відрізнити від античних храмів чи загадкових мегалітів. Художні стилі вплинули не тільки на архітектуру, а й на скульптуру і живопис. А чи змінювалося з плином часу декоративно-ужиткове мистецтво? Адже воно створює передусім корисні речі — посуд, щоб з нього їсти й пити, стілець, щоб на ньому сидіти, свічник, щоб освітлювати кімнату. Хіба в різні епохи люди по-різному їли чи пили? Звичайно, ні. Чому ж тоді змінювалася форма й декор їхніх повсякденних речей?

Річ у тому, що декоративно-ужиткове мистецтво — це не лише ремесло, а ще й мистецтво, отже, його твори — не лише побутові речі, а й художні пам’ятки. Тож вони мають бути не тільки корисними та зручними, а й красивими. Уявлення про красу змінювалися залежно від епохи, і досить часто одна й та сама річ (наприклад, готичний собор) викликала спочатку захоплення, потім — відразу, згодом — байдужість і знову — захоплення.

Єгипетські прикраси

Золотий таріль. Єгипет. XVIII ст. до н. е.

Срібні чаші. Рим. I ст. н. е.

Амфора. Греція. VI ст. до н. е.

Статуетка-релікварій св. Віри. X ст.

Під час археологічних розкопок знайдено чимало декоративно-ужиткових пам’яток давніх часів. У давньоєгипетські гробниці клали все, що, як вважалося, могло знадобитися померлому в потойбічному житті, — інкрустовані колісниці та меблі, розкішні лампи з напівпрозорого алебастру й посуд із кольорового скла, навіть коробочки для косметичних засобів.

Давні греки виготовляли неперевершену кераміку найрізноманітнішої форми, яку розписували особливим блискучим чорним лаком, рецепт виготовлення якого залишається секретом і досі. У різні часи давньогрецьку кераміку розписували по-різному — простими геометричними візерунками, чорними постатями по червоному (кольору глини) тлу або, навпаки, вкривали чорним лаком тло, залишаючи незафарбованими червоні постаті, на яких потім тоненьким пензликом домальовували риси обличчя і складки одягу.

Візантійські твори також надзвичайно розкішні. Більшість візантійських пам’яток, що збереглися, — церковні речі. Хрести, великі важкі оправи для рукописних книг, посуд декорували в різних, іноді дуже складних ювелірних техніках, оздоблювали коштовним камінням та емаллю. При цьому для зображень застосовували ті самі канони, що й для мозаїк, фресок чи ікон.

Пам’ятки романської епохи вирізняються простими та стриманими формами. Романські майстри знали численні ювелірні техніки, хоч їхні твори не були такими довершеними, як візантійські. Проте західноєвропейські майстри володіли вражаючим мистецтвом художнього різьблення. Вони прикрашали свої роботи (наприклад, меблі) нескінченними візерунками із зображеннями переплетених фантастичних тварин з хижими пащами і довгими хвостами.

Емальована плита гробниці Готфрида Плантагенета. XII ст.

Блюдо. Італія. XV ст.

Ваза. Китай

Жбан. Англія. XVI ст.

Готична стрілчаста арка виявилася дуже вдалим не лише архітектурним, а й суто декоративним елементом. Вона чудово прикрашала меблі, релікварії (іноді релікваріям надавали вигляду зменшених готичних соборів із золота й коштовного каміння), а також килими-гобелени й мініатюри в рукописах. Готичним декоративно-ужитковим пам’яткам притаманна особлива стилістична єдність. Певною мірою змінилося також коло сюжетів, зображених на гобеленах або, наприклад, на маленьких рельєфах зі слонової кістки, якими були оздоблені скриньки для коштовностей. Поряд з релігійними сценами почали з’являтися зображення епізодів з лицарських повістей про легендарного короля Артура або нещасних закоханих — Трістана та Ізольду.

Англійський кубок. Лондон. XVI ст.

Кубок з мушлею наутилуса. м. Утрехт. XVII ст.

Японська ваза

Вироби зі скла: а — кубок «Крауштрунк». XV ст. Німеччина; б — «Кубок імперського орла». XVII ст. Богемія

В епоху Відродження від стрілчастих арочок, звичайно, відмовилися. Замість них меблі стали прикрашати маленькими колонами якогось з античних ордерів. Характерним ренесансним виробом став керамічний посуд, укритий яскравим, блискучим різнокольоровим малюнком, — майоліка. А замість лицарських повістей художників почали надихати сюжети античних легенд і міфів. На декоративно-ужиткових виробах «оселилися» давньогрецькі і давньоримські боги та герої.

Стиль бароко, сама назва якого означає «вибагливий», «примхливий», не міг не вплинути на декоративно-ужиткове мистецтво. Відтоді всі його твори мали надзвичайно пишний і складний декор, у якому поєднувалися образи рослин і мушлі, птахи й інші тварини, товстенькі немовлята-путті й античні персонажі. Бароковий орнамент прикрашав церковні вівтарі й палацові меблі, рами картин і дзеркал, посуд і килими. Дуже популярними стали не просто античні сюжети, а складні алегорії, які ще потрібно було розшифрувати, зрозуміти та оцінити.

В епоху рококо барокова пишність здавалася вже надмірною. Меблі XVIII ст. вирізняються красою, елегантністю та зручністю. Гобелени й ширми, які набули в епоху рококо великої популярності, прикрашали пасторалями, сценами з театральних вистав або з життя. Навіть античні міфи перетворилися на щось подібне до веселих і жартівливих казок. У 1708 р. в німецькому містечку Мейсен було винайдено рецепт виготовлення порцеляни (китайці знали цей рецепт уже багато тисяч років, але приховували його). Дуже швидко порцеляна стала надзвичайно популярною в Європі. Порцеляновий посуд і особливо дрібна пластика стали найяскравішим втіленням стилю рококо. Найкращі порцелянові заводи були в Мейсені (Німеччина) та Севрі (Франція).

В епоху класицизму декоративно-ужиткове мистецтво наслідувало античні зразки. Меблі, посуд, свічники мали нагадувати пам’ятки, знайдені під час розкопок у Помпеях, Геркуланумі. На тогочасних творах мистецтва зображували епізоди з античної міфології та історії. Замість складних візерунків рококо запанувала простота і чистота ліній.

Мейсенська порцеляна. 1719 р.

Годинник епохи рококо. Париж

Протягом середини та другої половини XIX ст. у творах декоративно-ужиткового мистецтва або повторювалися досягнення попередніх епох, або змішувалися риси різних стилів. Відсутність нових ідей компенсувалася пишністю та розкішшю. Лише з початком модерну (кінець XIX — початок XX ст.) декоративно-ужиткове мистецтво набуло нового розквіту. Було розроблено характерну нову систему орнаменту з гнучких ліній. Улюбленими мотивами модерну стали зображення квітів з довгими стеблинами. Але набагато важливішим було бажання художників модерну поєднати творчість і промисловість. На їхню думку, красивим мало стати все — від коштовних прикрас до листівки та коробки для цукерок. З модерну розпочинається історія сучасного дизайну, про який ми поговоримо далі.

Отже, в усі епохи декоративно-ужиткове мистецтво «відгукувалося» на художні вимоги часу. Це стосується передусім «великих стилів» європейського мистецтва — романіки, готики, ренесансу, бароко, рококо, класицизму і модерну.

Велика мінтонська ваза. Франція. 1870 р.

  • 1. Як саме відрізняються пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва різних епох?
  • 2. Назвіть риси відмінності творів романського стилю і модерну.

Церква із с. Кисоричі Рівненської області. XVIII ст. Музей у Пирогові

Вважається, що більшість типів українських дерев’яних церков склалася ще за часів Київської Русі, але найдавніші храми, які збереглися, датуються XV ст., а більшість — XVII—XVIII ст.