Образотворче мистецтво. 7 клас. Железняк

15. Відродження (Ренесанс)

Наприкінці середніх віків народився новий стиль мистецтва — Ренесанс, або Відродження. Митці Ренесансу прагли відродити в мистецтві античні ідеали. Вони ставилися до мистецтва як до науки. Художники вивчали закони перспективи, колористики, композиції і спиралися вже не тільки на власний смак і власну інтуїцію, а й на точні математичні розрахунки.

Архітектори Ренесансу відродили античну систему ордерів. Видатними архітекторами доби Відродження були також уже відомі вам Рафаель Санті й Мікеланджело Буонарроті.

Архітектурні споруди продовжували прикрашати статуями і рельєфами, але одночасно популярнішою ставала кругла скульптура, яку однаково цікаво розглядати з усіх боків. Наприклад, твори Донателло і Мікеланджело Буонарроті.

Відродження охоплює XIV—XVI ст. в Італії, XV—XVI ст. — в інших європейських країнах.

Орнамент і стілець епохи Відродження

Мікеланджело. Каплиця Медічі в церкві Сан Лоренцо. Флоренція

Собор Санта Марія дель Фіоре. Архітектор Філіппо Брунеллескі. Флоренція

Флорентійський архітектор Філіппо Брунеллескі створив символ міста — баню собору Санта Марія дель Фіоре. Майстер побудував її із цеглин, надавши їй незвичної витягнутої форми.

Живопис в епоху Відродження також почав позбавлятися залежності від архітектури. Щоправда, численні видатні живописні твори цієї епохи виконані, все-таки на стінах церковних споруд. Це — фрески Джотто ді Бондоне в капелі дель Арена в Падуї, фрески Мазаччо в церкві Санта Марія дель Карміне у Флоренції, «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі в трапезній монастиря Санта Марія делле Граціє в Мілані й грандіозний фресковий цикл, який створив Мікеланджело Буонарроті в Сикстинській капелі у Ватикані. Проте всі ці твори монументального живопису, виконані з використанням законів перспективи і світлотіні, не стільки декорували стіну, скільки намагалися відтворити реальне життя в усьому його розмаїтті та складності. Відроджується також станковий живопис, особливо популярним стає портретний жанр.

Мистецтво країн, що на північ від Італії, — Нідерландів, Німеччини, Франції — називають Північним Відродженням. Майстри Північного Відродження читали твори античних авторів, добре знали античну історію і філософію. Проте пам’яток античного мистецтва вони ніколи не бачили (якщо не бували в Італії або Греції). До того ж вони інакше ставилися до готики — для них вона була не варварством, а прекрасною традицією і джерелом натхнення.

Сандро Боттічеллі. Народження Венери

Бажанням митців Ренесансу було відродження і відновлення античних ідеалів у мистецтві, які вважали зразком. Художні досягнення Середньовіччя, навпаки, відкидалися як варварство.

Рафаель Санті. Мадонна зі щигликом

Леонардо да Вінчі. Дама з горностаєм

Станковими картинами є найвідоміші твори Сандро Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті й Тиціана Вечелліо.

Північні майстри працювали в техніці олійного живопису на дереві. Секрет виготовлення олійних фарб протягом тривалого часу старанно оберігали винахідники олійного живопису — нідерландські майстри. Скульптура й архітектура Північної Європи тривалий час зберігали готичні риси.

У часи Середньовіччя і Відродження шляхетні родини, міста, ремісницькі цехи мали свої герби. Зображення на гербах були символічними, стилізованими, часто якусь деталь пов’язували з історією, фахом. У родинних гербах уписували вензелі — шрифтові композиції початкових літер власних імен, пов’язаних між собою або перевитих у малюнок.

Середньовічні цехові герби міста Флоренція

Альбрехт Дюрер. Автопортрет

Ян ван Ейк. Мадонна канцлера Ролена

Монументальні розписи в північних країнах були непопулярні, бо холодний клімат руйнував фрески. Тому тут створювали вівтарі — величезні композиції з багатьох картин на біблійні сюжети. Поширеним був і станковий живопис, особливо портретний жанр. Найвидатніші живописці Північного Відродження — нідерландці Ян ван Ейк (XV ст.) і Пітер Брейгель старший (XVI ст.), німець Альбрехт Дюрер (XVI ст.).

В Україні ренесансні риси можна помітити в архітектурі Острозького замку. Ренесансними є численні львівські пам’ятки: Успенська церква з каплицею Трьох святителів та вежею Корнякта, будинок Корнякта і «Чорна кам’яниця» (див. с. 104) на площі Ринок та Монастир бернардинців. В українському мистецтві цього періоду розвинувся і скульптурний портрет, зокрема як надгробне зображення.

Цікавість до перспективи, до об’ємного зображення постатей і предметів помітна в іконах іконостасів церков П’ятницької, Успенської у Львові, Святодухівської в Рогатині.

Учнівська робота. Розробки гербів

Отже, майстри Відродження ставилися до мистецтва як до науки. Твори монументального живопису вони виконували з використанням законів перспективи і світлотіні. Відроджується станковий живопис. Митці Ренесансу відроджували античні ідеали в мистецтві, а художні досягнення Середньовіччя відкидалися як варварство.

  • 1. Уважно розгляньте репродукції середньовічних і ренесансних творів, наведені в підручнику. Що відмінного між ними ви бачите?
  • 2. Назвіть імена найвидатніших майстрів італійського і Північного Відродження. Які інші твори цих митців ви знаєте?

Розгляньте наведені в підручнику зразки. Спробуйте створити герб своєї родини. Зображення має бути лаконічним, символічним. Кожна деталь має символізувати якусь подію чи риси характеру, щось означати. Можна вписати в герб шрифтову композицію.

ЦІΚΑΒΟ ЗНАТИ

Наука про герби називається геральдика. За часів Середньовіччя кожен дворянський рід і кожне місто мали свій герб. Перші родинні герби з’явилися в XI—XII ст. під час хрестових походів.

Для розпізнавання, реєстрації, систематизації існуючих гербів, а також для складання нових при дворах володарів існувала спеціальна посада — герольд, а з XIV ст. — заклади — герольдії. Вони розробляли складну систему геральдики з особливою термінологією і символікою кольорів та зображень на гербах.

Державна символіка більшості країн має глибоке історичне коріння. Символи української державності також походять із глибин минулого. Про українські князівські герби вперше згадується в літописах X ст. Князь Святослав Ігорович обрав своїм гербом тризуб Ш-подібної форми, відомий як знак Рюриковичів — династії, до якої належав Святослав.

Згодом цей знак карбувався на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича. На них зображено з одного боку портрет володаря, а з другого — тризуб і напис «Володимир на столі (так у давнину називали князівський престол), а це його срібло». Зображення тризуба було також у гербі Анни, доньки князя Ярослава Мудрого, дружини французького короля Генріха І.

Герби: а — гетьмана Петра Дорошенка; б — наказного гетьмана Павла Полуботка; в — гетьмана Івана Мазепи; г — міста Києва

Існує майже сорок версій, що пояснюють походження тризуба. Він може означати уособлення трьох природних стихій — повітря, води й землі. У ньому також можна вбачати дуже спрощене зображення сокола, що атакує. Та, безсумнівно, це символ влади.

Тризуб як символ князівської влади використовувався в Україні до XIV ст. Проте вже з XIII ст. він поступово витіснявся з ужитку. На західноукраїнських землях його замінив лев, що дереться на скелю. Середньовічним гербом Києва було зображення куші — лука зі стрілами в колі, пізніше — зображення архангела Михаїла. Із запровадженням козацького реєстрового війська в Україні з’являється нова гербова символіка — козак із самопалом. Це зображення широко використовувалося на печатках запорозьких козаків, у тому числі й під час укладання міжнародних угод.

У листопаді 1917 р. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. З усією гостротою постало питання про національний герб. Урешті символом молодої незалежної держави у 1918 р. став тризуб, що підкреслював зв’язок України і Київської Русі. Проект герба створив видатний український художник Василь Кричевський.

Глибоке історичне коріння має також поєднання жовтого та блакитного кольорів. Синій і жовтий переважали серед державних кольорів Київської Русі. Це кольорове поєднання широко використовувалося і в козацьку добу. «Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і лазуровій окрасці, позлотистий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори», — писав відомий дослідник історії українського мистецтва Кость Широцький. І в березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. У 1992 р. Верховна Рада України затвердила за синьо-жовтим двоколором статус офіційного прапора країни.

Фах: МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ

Одеський художній музей

Мистецтвознавець — це людина, яка розуміється на мистецтві. Усі ми, стикаючись із мистецтвом, певною мірою стаємо мистецтвознавцями. Адже якісь картини або скульптури нам подобаються, а якісь ні. Ми відвідуємо музеї і виставки, а під час екскурсій і подорожей бачимо численні архітектурні пам’ятки, які можуть нас вразити, а можуть залишити байдужими. А ще творчість того чи іншого художника може так зацікавити нас, що ми захочемо дізнатися ще й про його життя і почнемо шукати книжки про нього та його епоху.

І все-таки мистецтвознавець — професія, якої треба навчатися і якій можна присвятити все життя.

У мистецтвознавстві існують різні напрямки. Історія мистецтва вивчає художні пам’ятки минулого. Ця наука тісно пов’язана із всесвітньою історією, історією релігії, археологією, а також із мистецтвом реставрації. Історики мистецтва пишуть захопливі книжки про художників минулих часів, знімають про них цікаві телепередачі.

Теорія мистецтва аналізує культурні надбання людства, пояснює шляхи і принципи їх розвитку, намагаючись проникнути в таємницю прекрасного. У чомусь ця наука наближається до філософії.

Сучасним, актуальним мистецтвом займається мистецтвознавча критика. Її завдання — стежити за тими художніми процесами, які відбуваються безпосередньо тепер, і розрізняти в них цікаві новації, шану до традиції і просто бездарність. Більшість мистецтвознавчих статей у газетах і журналах, а також репортажів з виставок належить до мистецтвознавчої критики.

З мистецтвознавством тісно пов’язана також музейна справа. Адже пам’ятки в музеях не лише зберігають. Їх реставрують і вивчають, роблячи іноді справді сенсаційні відкриття. Крім того, музейні скарби демонструють відвідувачам і розповідають про них під час екскурсій.

Мистецтвознавців часто запрошують консультантами під час створення театральних вистав або фільмів. Звичайно, якщо події відбуваються в епоху Середньовіччя, героїв навряд чи оселять в античних спорудах і одягнуть у барокові костюми. Але відмінність в архітектурі й одязі, наприклад X і XI ст., уже вимагає поради спеціалістів.

Нині мистецтвознавство викладається в багатьох навчальних закладах — від шкіл до університетів. Цей предмет дуже цікавий і здобуває дедалі більшу популярність.

Вежа Корнякта. Львів

Ансамбль Львівського братства. Братства — громадські організації, які створювалися в XVI—XVII ст. для захисту національно-культурних і релігійних прав українського населення, його просвітництва, навчання та об’єднання навколо української національної ідеї. Найстаршим з них є Львівське братство, яке виникло в 1580-х роках. До архітектурного ансамблю Львівського братства, що на вул. Руській, належать Успенська церква, дзвіниця — вежа Корнякта, каплиця Трьох святителів і будинки, де містилися різні установи братства, серед яких були друкарня і школа.

Успенська церква була побудована в 1591-1629 рр. за проектом архітекторів П. Римлянина, В. Капіноса та А. Прихильного. У 1572-1578 рр. було споруджено вежу Корнякта (архітектор П. Барбон). Свою назву вона отримала від імені багатого львів’янина Костянтина Корнякта, який фінансував її будівництво. Каплицю Трьох святителів споруджено в 1578-1591 рр. (архітектор П. Красовський). Ансамбль Львівського братства — приклад гармонійного поєднання здобутків європейського Ренесансу та традицій українського церковного зодчества.

Каплиця Камп’янів. Львів

Каплиця Камп’янів — видатний твір ренесансної архітектури і скульптури. Каплиця, прибудована до південно-західної стіни Кафедрального собору у Львові, належала багатій сім’ї Камп’янів. Її будівництво закінчили в 1619 р. Зведення каплиці приписують кращим ренесансним зодчим міста П. Римлянину та В. Капіносу. Головний фасад споруди відзначається врівноваженістю і чіткою ярусною побудовою, з рисами тосканського та доричного ордерів. Рельєфи на фасаді зображують сцени із життя Христа. Їхнім автором є талановитий львівський скульптор Я. Пфістер. Йому ж належить ряд скульптурних творів в інтер’єрі каплиці — Євангелісти, Отці церкви та ін.

Каплиця Боїмів. Львів

Каплиця Боїмів — розміщена біля львівського Кафедрального собору, неподалік від центральної площі Ринок, належала багатому купецькому роду, що займався сукнарством і торгівлею. Г. Боїм замовив каплицю як родову усипальню. Будівництво тривало протягом 1609-1611 рр., але оздоблення каплиці декоративним різьбленням і скульптурами тривало й пізніше. Автором каплиці Боїмів вважають А. Бемера. В оздобленні брав також участь Я. Пфістер — автор скульптурної групи «Пієта» («Оплакування Христа»), яка прикрашає надгробний пам’ятник родини Боїмів. Фасад та інтер’єр каплиці надзвичайно пишно прикрашено скульптурою: низькі декоративні рельєфи, барельєфи, горельєфи та кругла скульптура різних розмірів, сповнені неспокою, метушливого руху. Внутрішня поверхня невеликої бані каплиці поділена на 36 прямокутних сегментів у колах, у кожному з яких розміщено скульптурне погруддя — зображення Ісуса Христа, апостолів, святих. Ззовні купол увінчують хрест і скульптурна фігура Спасителя. Каплиця Боїмів поєднує риси пізнього Ренесансу та раннього бароко.