Зарубіжна література. 9 клас. Ісаєва

Розкриваючи дійсність: розквіт реалізму в літературі ХІХ століття

Реальна література повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувалась правдива жизнь, хоч і тоскна, похожа на мрію, як сам одсвіт.

Іван Нечуй-Левицький

Митці-реалісти наголошують суттєве, «земне», типове у глибокому розумінні.

Бертольт Брехт, німецький драматург і поет

Читаючи сторінки цього розділу, ви зможете:

  • розібратися, чому в літературі ХІХ ст. остаточно утверджується реалізм і в чому його особливість;
  • відкрити для себе творчість Оноре де Бальзака;
  • розширити свої знання про Миколи Гоголя й відчути насолоду від читання нових для вас його творів;
  • на основі прочитаних творів зрозуміти, що таке психологізм у літературі;
  • розкрити сутність поняття «інтер’єр у художньому творі» й дослідити його роль у конкретних творах;
  • замислитися, чи актуальні твори Бальзака й Гоголя в сучасному світі.

Про розквіт реалізму в літературі другої половини ХІХ століття

• Розкажіть, що вам уже відомо про реалізм у літературі.

• Які твори реалізму ви вже читали? Чим запам’яталися вам ці твори?

Істина не завжди приємна, але істина — понад усе.

Вільям Теккерей, англійський письменник

У середині XIX століття у світовій культурі остаточно утверджується реалізм.

Реалізм — це художній напрям у літературі та мистецтві, для якого характерні прагнення до об’єктивності й безпосередньої достовірності зображуваного, дослідження взаємозв’язку між характерами персонажів й обставинами, у яких вони діють, відтворення подробиць повсякденного життя.

Які ж були передумови розквіту реалізму у світовій культурі?

Стрімкий розвиток промисловості в XIX ст. потребував точних знань. Серед багатьох наукових відкриттів, що суттєво вплинули на розвиток суспільної думки, та культурних процесів у другій половині XIX ст. слід особливо виділити теорію англійського натураліста Чарльза Дарвіна про походження видів, природне пояснення психічних явищ основоположником фізіології Іваном Сеченовим, винайдення періодичного закону хімічних елементів Дмитром Менделєєвим, а також різні географічні відкриття. Ці та інші наукові знахідки змінювали усталені погляди на навколишню дійсність, доводили її взаємозв’язок з людиною. Усе це сприяло народженню нового типу мислення.

Швидкий прогрес, що відбувався в науці, надихав письменників, збагачував їх новими уявленнями про навколишній світ. Головним питанням, що стає провідним у літературі другої половини XIX ст., є питання про відносини людини та суспільства. Якою мірою суспільство впливає на долю людини? Що потрібно, щоб змінилися людина і світ? Такі питання розглядаються у творах літератури цього періоду.

Отже, у літературі другої половини XIX ст. провідними стають проблеми особистості, дослідження глибин людської психіки, розкриття дійсності.

Термін «реалізм» був відомий здавна. Ще за часів Середньовіччя за його допомогою у філософії абстрактним поняттям надавали реального значення. Наприкінці XVIII ст. під «реалізмом» розуміли такий тип мислення й поведінки, що визначався практичністю й тверезим глуздом.

На позначення мистецтва, що протистоїть романтизму, вперше використав цей термін французький літературний критик Жуль Шанфльорі в 50-х роках XIX ст. 1857 р. він видає збірку статей під назвою «Реалізм».

Густав Курбе. «Добридень, пане Курбе!» (1854)

Поступово слово «реалізм» входить до лексикону представників різних країн і використовується стосовно різних видів мистецтв.

Особливість цього напряму в мистецтві — порушення й відображення у творчості гострих соціальних проблем, свідоме прагнення дати свою, почасти критичну оцінку негативним явищам дійсності. Тому в центрі уваги реалістів не тільки факти, події, явища і характери, а й ті загальні закономірності, що відбуваються в житті.

Визначальними рисами реалізму було прагнення до об’єктивності й безпосередньої достовірності зображення дійсності. Такі поняття, як «правда», «істина», «правдоподібність», «достовірність» і «об’єктивність», стають основними для літератури реалізму. Так, за словами І. Франка, реалізм не лише «громадить й описує факти щоденного життя», а й «аналізує їх і робить з них висновки», «вказує хиби суспільного устрою там, де не все може добратися наука... і старається будити охоту і силу в читачах до усунення тих хиб...».

Отже, одним з головних художніх принципів реалізму є правдивість зображення дійсності.

Для творів реалізму характерний такий специфічний художній засіб, як конкретність образів, конфлікту, сюжету. Водночас головним при цьому, як стверджують теоретики реалізму, є типізація. Про це точно сказав російський письменник реаліст Лев Толстой: «завдання художника... вилучити з дійсності типове... зібрати ідеї, факти, суперечності в динамічний образ. Людина, скажімо, за свій робочий день говорить одну фразу, характерну для її сутності, іншу вона скаже через тиждень, а третю — через рік. Ви змушуєте її говорити концентровано. Це вигадка, але така, у якій життя реальніше, ніж безпосередньо життя». Звідси й об’єктивність цього художнього напряму.

Творам мистецтва цього періоду притаманний історизм — відображення явищ у їхній історичній конкретиці. Письменники ставили собі за мету викрити причини соціального зла в суспільстві, показати у своїх творах життєво правдиві картини, створити такі історично конкретні характери, у яких будуть зображені найважливіші закономірності епохи. Тому окрема особистість змальовується у творах реалізму передусім як соціальна істота.

Пропонуємо вам самим розібратися, у чому полягають особливості літератури реалізму, прочитавши твори Оноре де Бальзака та Миколи Гоголя.

  • 1. Розкажіть про передумови появи такого напряму в мистецтві, як реалізм.
  • 2. Розкрийте основні ознаки творів реалізму.
  • 3. Поясніть, як ви розумієте, що таке типізація в мистецтві.
  • 4. Прокоментуйте епіграф до цієї статті.