ПОНЯТТЯ ПРО «МАГІЧНИЙ РЕАЛІЗМ»

Про Маркеса часто говорять як про найяскравішого представника «магічного реалізму». Що ж означає цей термін? Так умовно називають модерністську течію в літературі Латинської Америки, для якої характерне органічне поєднання елементів реального і фантастичного, побутового і міфологічного, дійсного і уявного, таємничого. Дива в оповіді представників «магічного реалізму» розсипані як щось звичайне, буденне, таке, що відбувається поряд із достовірними подіями. Описане викликає в читача відчуття віри в реальність дива.

Джерелом «магічного реалізму» став властивий латиноамериканцям світогляд, який сформувався під впливом таємничих ритуалів і традицій індіанців та афроамериканців, а також спотворених християнських вірувань. Як зазначає Д. Затонський, «це світосприйняття надихається грізною величчю Анд, титанічною могутністю річок, буйною непрохідністю неосяжної сельви¹. Воно живиться грандіозністю ацтекських пірамід і гідних подиву храмів майя.

¹ Сельва (від лат., іт., ісп. selva — ліс) — так у Латинській Америці називають дощовий ліс.

Людина існує тут мовби поруч із “уособленими” міфами, у нерозривній з ними єдності. Міфи визначають ставлення до навколишнього буття, регламентують норми поведінки»².

² Затонський Д. «Сутність нашої самотності», Про «магічний реалізм» Ґабріеля Ґарсіа Маркеса // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2001. — № 12.

Основи цієї течії вперше виклав кубинський письменник Алехо Карпентьєр, який обґрунтував право автора показувати дійсність крізь призму магічного, народженого народною уявою. Пояснюючи ідею свого сучасника, Ґ. Ґарсіа Маркес писав: «Я вірю в магію реального життя. Я гадаю, що Карпентьєр «магічним реалізмом» називає те диво, яким є реальність, і реальність саме Латинської Америки взагалі, зокрема реальність карибських країн. Вона — магічна...». Цю думку письменник продовжив у своїй Нобелівській лекції: «Поети і жебраки, музики і пророки, воїни і злочинці — усі ми, діти цієї невгамовної реальності, навряд чи потребуємо допомоги з боку уяви, навпаки, складність полягає в тому, що звичних засобів, потрібних для вірогідного відображення нашого життя, нам не вистачає».

Риси «магічного реалізму» яскраво відчутні у творах бразильця Жоржі Амаду, аргентинців Хуліо Кортасара, Хорхе Луїса Борхеса, гватемальця Мігеля Астуріаса. Класичним зразком вважають роман Ґ. Ґарсіа Маркеса «Сто років самотності».

1. Продовжте речення: «“Магічний реалізм” — це ...».
2. Які риси «магічного реалізму» знаходимо в оповіданні «Стариган із крилами»?

У творчій майстерні письменника

ПРО ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОВІДАНЬ ЦИКЛУ «НЕЙМОВІРНА ТА СУМНА ІСТОРІЯ ПРО НЕВИННУ ЕРЕНДІРУ ТА ЇЇ БЕЗДУШНУ БАБУНЮ»

«Стариган із крилами» входить до циклу оповідань «Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру та її бездушну бабуню». Історії, розказані Маркесом, відбуваються в маленькому морському селищі, де у стихію звичайного життя з його повсякденним побутом вплітаються фантастичні явища і події. Визначальною рисою цих оповідань є те, що про дива автор розповідає як про щось реальне, цілком можливе, а не таке, що викликає сумніви. Таку манеру оповіді Маркес підмітив ще в ранньому дитинстві. Зокрема він зазначав: «Слід розповідати так, як розповідали мої дідусь і бабуся, тоном, який природно припускає все надзвичайне, ніби вони знали, що в літературі немає нічого переконливішого, ніж твоє власне переконання». Отже, в оповіданнях Маркеса «диво не є атрибутом надприродних, чужих людині сил, а звичайне явище народного життя...»¹.

Сам автор називав свої оповідання казками. «Однак, якщо в споконвічній казці основний конфлікт завжди розвивається між силами добра і зла, то казки Ґарсіа Маркеса будувались на іншому конфлікті: народна свідомість і дійсність, реальність і уява, народ і міф»².

Читачеві ХХІ століття

У творах Маркеса можна знайти чимало виявів впливу стилю Ф. Кафки. Колумбійський письменник зазначав: «Кафка розповідав про світ точно в тій самій манері, що і моя бабуся. Коли я прочитав його в 17 років, я відкрив для себе, що стану письменником. Побачивши, як Грегор Замза міг, якось прокинувшись, перетворитись на гігантського жука, я сказав собі: “Я не знав, що таке можливе в літературі. Але якщо це так, то мене цікавить письменництво... я зрозумів, що в літературі, окрім академічних і занадто раціоналістичних стилів, з якими я спізнався за ліцейськими підручниками, існували інші можливості”».

Значний вплив на формування особистості Маркеса справив і Е. Гемінґвей. Так, у 1977 році в одному з інтерв'ю колумбійський письменник сказав: «Він був і залишився найвеличнішим учителем професійних письменників». Маркес був вражений силою повісті «Старий і море», яка стала для нього взірцем поєднання реалістичної манери викладу і філософсько-символічного підтексту.

¹ Земсков В. Габриэль Гарсиа Маркес. — М., 1986.

² Там само. — С. 164.