Зарубіжна література. Рівень стандарту. 11 клас. Ісаєва

Ґабріель Ґарсіа Маркес

(1927—2014)

Ми народжуємось і живемо у світі фантастичної реальності.

Ґабріель Ґарсіа Маркес

НАЙЯСКРАВІШИЙ «МАГІЧНИЙ РЕАЛІСТ»

«Для Колумбії Ґабріель Ґарсіа Маркес — чи просто Ґабо, як називають його друзі та шанувальники — набагато більше, ніж уславлений літератор. Він — національна гордість країни», — так про свого співвітчизника написав публіцист і історик Мігель Паласіо. Крім того, про Маркеса говорять і як про найзагадковішого письменника Латинської Америки.

Таїна починається ще зі встановлення дати народження сонячного карибського генія. Одні джерела вказують на 1927 рік, інші — на 1928 рік. Таку плутанину пояснюють розбіжністю у свідченнях самого письменника і його молодшого брата. Дослідники творчості Маркеса називають його «великим містифікатором», який часто розповідає про своє життя немов про літературний твір, насичуючи оповідь нескінченними вигадками і суперечливими твердженнями. Нещодавно біографи великого колумбійця знайшли запис у книзі приходської церкви, який і дав можливість встановити справжню дату народження письменника — 6 березня 1927 року.

Майбутній геній побачив світ у маленькому містечку Аракатака, розташованому на Карибському узбережжі Колумбії, у родині телеграфіста. Його дитинство пройшло в будинку дідуся і бабусі. Хлопчика оточував світ, у якому тісно переплітались фантастика і реальність. Тут у сім років він прочитав першу книжку, якою була славнозвісна збірка арабських казок «Тисяча і одна ніч». Саме тут до нього вперше прийшло розуміння, що дійсність наповнена всілякими дивами. Із величезною цікавістю слухаючи міфи і легенди з вуст улюбленої бабусі, він уявляв себе справжнім магом. Уся ця атмосфера справила на нього неабиякий вплив, адже не випадково згодом, характеризуючи стиль його творів, Маркеса називатимуть «магічним реалістом». Уже будучи всесвітньо відомим письменником, він згадував: «...Я не міг здолати спокуси зазирнути у казкові глибини моєї бабусі». А, відповідаючи на запитання: «Хто був Вашим значущим учителем?», — щиро зізнавався: «Для мене вчителі — це ті люди, які справили вплив на становлення особистості, вибір життєвого шляху, розвиток здібностей і нахилів. Таких людей у моєму житті було чимало. Насамперед це мій дід по материнській лінії полковник Ніколас Рікардо Маркес Мехія... Він багато чому навчив мене, розповідав про громадянські війни, в яких брав участь, розтлумачував явища природи. Я просто засипав його запитаннями про значення того чи іншого слова, і дід часто був змушений звертатися за допомогою до словника. Не було такого випадку, щоб він не задовольнив ненаситну цікавість онука. Полковник Маркес — єдиний із моїх близьких, хто розумів мене. У дитинстві і юнацтві я багато фантазував, вигадував, придумував події і неіснуючих друзів, переконував усіх, що важко хворий, хоча насправді був здоровим. Мені хотілось зробити життя цікавішим, розфарбувати його яскравими фарбами. За це мене лаяли, називали брехуном і базікалом. Тільки дідусь ніколи не засуджував мої фантазії. Мабуть, він розгледів у маленькому брехунці майбутнього письменника». Загадковий і фантастичний світ оповідей бабусі і дідуся назавжди увійде в життя Маркеса і, безумовно, позначиться на його творчості. Згодом почуті ще в дитинстві міфи і легенди на чарівних крилах письменницької уяви перелетять до його романів і оповідань.

Лео (Колумбія). Безсмертний Габо (карикатура)

Крім того, серед справжніх учителів славетний колумбієць називав свого ліцейського викладача іспанської мови і літератури Карлоса Хуліо Кальдерона Ерміду, а також чотирьох всесвітньо відомих письменників — австрійця Франца Кафку, американця Вільяма Фолкнера, англійку Вірджинію Вульф і нікарагуанського поета Рубена Даріо. Саме ці особистості сприяли розвитку самобутнього письменницького таланту Маркеса.

У 1946 році він вступив на юридичний факультет університету в м. Богота. Однак кар'єра юриста не приваблювала юнака, Ґабріеля захоплював світ журналістики й літератури. Його перше оповідання вийшло друком в 1947 році, а згодом з'явилися твори, які уславили майстра на весь світ: повість «Полковнику ніхто не пише» (1958), роман «Сто років самотності» (1967), збірка оповідань «Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру та її бездушну бабуню» (1972), романи «Осінь патріарха» (1975), «Кохання в час холери» (1985) та інші. Магістральними у творчості письменника стали теми самотності, відчуженості людини у світі, філософського осмислення влади. У 1982 році Маркес одержав Нобелівську премію в галузі літератури «за романи й оповідання, у яких фантастичні й реалістичні елементи поєднані заради щедрого уявного світу, у якому відбито життя й суперечності латиноамериканського континенту».

Найзнаменитішим твором письменника вважають роман «Сто років самотності», у якому крізь призму життя шести поколінь роду Буендіа показано історію всієї Латинської Америки. Події цього твору відбуваються у фантастичному й таємничому світі містечка Макондо, прообразом якого стала рідна Маркесу Аракатака. Головною ідеєю роману, за словами самого автора, є утвердження солідарності серед людей. Саме її відсутність приводить рід Буендіа до занепаду.

Варто зауважити, що формування Маркеса як письменника припало на епоху віоленсії (від іспанського violencia — насилля) — це назва найдраматичнішого в новітній історії Колумбії періоду (1948-1957 рр.), який був результатом протистояння Ліберальної і Консервативної партій. Фактично в країні йшла жорстока громадянська війна і панував диктаторський режим, які забрали понад 200 тисяч життів.

Письменник брав активну участь у політичних подіях в Колумбії, гаряче підтримував революцію на Кубі й нікарагуанських повстанців. Ховаючись від переслідувань, він тривалий час змушений був жити в різних країнах — Італії, Франції, Іспанії, Швейцарії, США, Мексиці. В останні роки свого життя великий колумбієць мешкав переважно в Мехіко. У 2002 році Маркес опублікував перший том своїх мемуарів «Жити, щоб оповідати», у яких висловив таку думку: «Життя — не те, що людина прожила, а те, що запам’ятала для того, щоб оповісти».

Самому ж письменникові, як свідчить його багата творча спадщина, було що запам'ятати і чим поділитись із читачами. Саме за ці самобутні та майстерні розповіді, які вилились у художні твори, його глибоко шанують у всьому світі. У країнах Латинської Америки та Іспанії 2007 рік був позначений його ім'ям. На честь ювілею письменника в колумбійському місті Картахена відбувся міжнародний фестиваль фільмів, знятих за його творами. В Іспанії мільйонним накладом вийшло ювілейне видання «Сто років самотності». А в Києві у 2008 році пройшов фестиваль жіночих монодрам за п'єсами славнозвісного колумбійця. Однак чи не найзворушливішим визнанням заслуг Маркеса є присвоєння йому титулу «Великого оповідача» індіанцями племені вайуу, які мешкають на батьківщині письменника.

• 1. Хто справив найбільший вплив на формування особистості письменника?
• 2. Маркесу належить чимало знаменитих фраз про життя. Прочитайте деякі з них. Як вони характеризують світогляд письменника? А як ви сприймаєте ці фрази?

• 3. Спробуйте передбачити, чому Маркеса називають «магічним реалістом».
• 4. Скориставшись матеріалами статті, підготуйте запитання до класу на тему «Основні віхи життєвого і творчого шляху Маркеса».