Ернест Міллер Гемінґвей

(1899—1961)

Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна.

Ернест Гемінґвей

ГЕРОЙ КОДЕКСУ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ

Американського письменника Ернеста Міллера Гемінґвея справедливо називають співцем мужності, стійкості та цілеспрямованості людини. Провідна ідея його творчості — це звеличення особистості, яка, переборюючи удари долі, зберігає людське обличчя. Такою людиною був і він сам.

Життєвий шлях Гемінґвея розпочався 21 липня 1899 року в містечку Оук Парк, поблизу Чикаго, у родині лікаря. Велику роль у його вихованні відігравав батько, який пробудив у душі Ернеста любов до природи, рибальства й мисливства. Він водив сина лісовими стежками, навчав спостерігати за тваринами, птахами, придивлятись до звичаїв індіанців — корінного населення американського континенту. Ерні ріс спортивним хлопчиком, охоче грав у футбол, водне поло, займався боксом. Але його особливим захопленням було читання. Зі шкільних років на все життя він зберіг інтерес до Шекспіра й Марка Твена. Уже в підлітковому віці майбутній майстер слова вирізнявся з-поміж інших яскравими літературними здібностями, зокрема писав оригінальні твори. Саме в шкільному журналі він і представив свої перші оповідання та нариси, написані під впливом уже добре відомого на той час американського письменника Джека Лондона.

У 1917 році Гемінґвей закінчив школу. Це був час, коли в Європі вже третій рік гриміла Перша світова війна. Уряд США спочатку дотримувався нейтралітету, але 2 квітня цього року президент Вільсон оголосив про вступ країни у війну з Німеччиною. Уявіть американські міста тих часів: усюди звучать ура-патріотичні гасла, газети зображають США бастіоном демократії, закликають усіх свідомих громадян не стояти осторонь воєнних подій. Серед тих, хто відгукнувся на звернення уряду, був і юний Гемінґвей. Він прагнув якомога швидше опинитися на фронті, однак в армію його не приймали через слабкий зір. Жагуче бажання писати привело юнака в Канзас-Сіті, де він влаштувався на посаду журналіста місцевої газети. Саме тут почав формуватися його неповторний стиль, визначальними ознаками якого стали лаконічність і прозорість викладу. Гемінґвей промовисто назвав його «телеграфним».

Гемінґвей у 1918 році

Хоча репортерська кар'єра майбутнього письменника складалася цілком вдало, Ернеста все ж таки не полишали думки про фронт. Надзвичайна цілеспрямованість зробила своє, і в 19 років він опинився у складі добровольців американського Червоного Хреста, які одержали призначення в Європу. Наприкінці травня 1918 року новобранець прибув до Парижа — міста, яке він полюбив на все життя. Згодом автоколона Гемінґвея потрапила до Італії. На італо-австрійському фронті письменник був контужений і тяжко поранений. Переборюючи біль, він тягнув на спині товариша, саме в цей час його наздогнала кулеметна черга. З тіла юнака вилучили 28 осколків, усього ж їх нарахували 237 (!), йому загрожувала ампутація ніг. Ернест глибоко переживав те, що побачив і відчув на фронті та в госпіталі. Не випадково найпомітніше місце в його творчості посідає тема війни (романи «Прощавай, зброє!», «По кому подзвін», «За річкою в затінку дерев», «Острови в океані», «І сонце сходить», кілька оповідань).

Гемінґвей повернувся з війни справжнім героєм. Про юного воїна пишуть газети, його нагороди зацікавлено розглядають перехожі. Здавалось, усе складається добре. Однак юнака не полишають думки про жахи війни, про загиблих солдат, після контузії його постійно мучить безсоння.

У 1921 році Гемінґвей, діставши пропозицію від торонтської газети бути її кореспондентом у Європі, оселяється на кілька років у Парижі. Значно пізніше, на схилі літ, він присвятить спогадам про французьку столицю книжку, яка побачить світ уже після його смерті. Друзі назвуть її «Свято, яке завжди з тобою». Епіграфом стали такі слова письменника з листа другові: «Якщо тобі поталанило і ти в молодості жив у Парижі, то хоч де б ти був потім, він до кінця днів твоїх залишиться з тобою, тому що Париж — це свято, яке завжди з тобою».

Полишивши журналістську діяльність, Гемінґвей повністю поринає у світ художньої літератури. Першим шедевром, який приніс письменникові світову славу, став роман «І сходить сонце» (у лондонському виданні «Фієста», 1926). У творі порушено проблему «втраченого покоління». Ось як появу цього терміна пояснює Д. Затонський: «Усі ви втрачене покоління», — якось кинув власник паризької автомайстерні своєму механікові, який погано полагодив авто письменниці Гертруди Стайн. А вона ці слова підхопила й поширила на сучасну молодь, яка на собі відчула, що таке війна, у боях під Марною чи Верденом. Гемінґвей, зі свого боку, поставив їх епіграфом “І сходить сонце”, тим самим давши ім’я всьому повоєнному поколінню, водночас і цілому літературному напряму»¹. Отже, під втраченим поколінням розуміли людей, які, пізнавши жахи війни, відчували себе спустошеними, пригніченими і навіть розчарованими в житті. Саме таким постає перед читачем журналіст Джейк Барс — головний герой роману «І сходить сонце».

¹ Затонський Д. Ернест Гемінґвей // Зарубіжна проза другої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі (укладач Д. В. Затонський). — К., 2002.

У 1934 році Гемінґвей уперше побував в Африці на сафарі — полюванні на великого звіра. Його незабутні враження вилились у книгу нарисів «Зелені пагорби Африки», а також у два оповідання, серед яких славнозвісне «Сніги Кіліманджаро» — один з найкращих творів Гемінґвея. Створюючи образ письменника, який у гонитві за грошима продає свій талант, автор порушує проблему вірності митця своєму покликанню.

У 30-х роках ХХ століття Європа переживає розгул фашизму. Гемінґвей не стоїть осторонь. З особливим болем він сприймає воєнні події в Іспанії. На власні кошти письменник купує санітарні машини для борців за іспанську Республіку. У 1937 році як кореспондент американської газети вирушає до Барселони, а згодом до Мадрида. Прагнучи допомогти іспанському народові в боротьбі з фашизмом, він не лише працює як журналіст, а й бере до рук зброю. Саме тут, на охопленій вогнищем землі Іспанії, Гемінґвей розуміє, що найвищим подвигом людини є її готовність іти на смерть заради свободи власного народу. Письменник глибоко переживає поразку іспанської революції і прихід до влади фашистського диктатора Франко. Він добре усвідомлює, що трагедія цієї європейської країни — це тільки початок страшенної трагедії всього людства. Думки про тривожну долю Іспанії знайшли відображення в романі «По кому подзвін» (1940), епіграфом до якого стали слова англійського поета ХVІІ століття Джона Донна: «Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина — грудка землі, часточка суходолу; і якщо море змиє хоч би скалку материка, поменшає Європа, і те саме буде, якщо змиє мис або оселю друга твого, а чи твою власну; від смерті кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством; тому ніколи не питай, по кому подзвін — він по тобі».

Трагічне передчуття не підвело письменника: після Іспанії тінь коричневої чуми лягла на всю Європу. Під час Другої світової війни Гемінґвей боровся проти фашизму і своїм письменницьким пером, і зі зброєю в руках, зокрема брав активну участь у визволенні Франції.

Після війни письменник оселяється у своїй садибі на Кубі, неподалік від Гавани. Саме тут він інтенсивно працює над твором, за який у 1952 році одержить найвищу літературну нагороду США — Пулітцерівську премію, а вже в 1954 році — Нобелівську премію з формулюванням «за майстерність у мистецтві оповіді». Це була повість «Старий і море».

Творчість Гемінґвея справила значний вплив на розвиток художньої прози ХХ століття. Насамперед це виявилось у продовженні американськими й західноєвропейськими письменниками традиції яскраво вираженого морального характеру літератури. Гемінґвеївський стиль позначився, зокрема, на творчості таких відомих письменників, як колумбієць Ґабріель Ґарсіа Маркес, українець Олесь Гончар.

На долю Гемінґвея випало багато випробувань. Він із лишком пізнав жахи війн, пережив страшну авіакатастрофу, але в пам'яті сучасників залишився світлою усміхненою людиною, яка завжди вірила в моральні вершини людства.

1. Пригадайте слова А. де Сент-Екзюпері: «Усі ми родом з дитинства». Як дитинство Гемінґвея позначилось на становленні його особистості?
2. Яку роль у формуванні світогляду письменника відіграла його участь у воєнних подіях?
3. Як ви розумієте слова Джона Донна, які стали епіграфом до роману «По кому подзвін»?
4. Поясніть сутність терміна «втрачене покоління». Як він стосується творчості Гемінґвея?

Райан Шеффілд. Графічний портрет Ернеста Гемінґвея

Зображення Ернеста Гемінґвея зі збірки поштової служби США

Читачеві ХХІ століття

За радянських часів прізвище американського письменника українською подавалось як «Хемінгуей». Згідно із сучасними вимогами до правопису його передають як «Гемінґвей». Чому ж саме так? Читайте про це в статті «Ернест Гемінґвей: українське перезавантаження» на сайті Видавництва Старого Лева (https://bit.ly/2JN75ia).

Зміст